Повернення свінгу




    Акордеон мені так тоді і не придбали, але невдовзі твори «Енімалс», «Шедоуз» із  радіоли «Кама» збудили неймовірне бажання до музикування. Із шкільним приятелем Миколою у восьмому класі заходилися робити… електрогітари за кресленнями із журналу «Техника молодежи». Два «еффи» обабіч грифу від звичайної семиструнної, дошка замість акустичного корпуса: навесні 1967 року два зразки вкрили чорним лаком. Феромагнітні сердечники для звукознімачів виймали із телефонних трубок, динаміки для акустичних колонок стягували звідусіль, перший підсилювач Микола змайстрував на базі списаного «кінапа», але вже восени для танцювальних вечорів Микола випросив у батька підсилювач ТУ із міської рятувальної станції…
Звуки фірмових електричних гітар з етеру не давали спокою, про модулятори звуку ми могли тільки мріяти, а для першого ревербератора віддав свою магнітофонну приставку «Нота М», яку згодом придбав на першу стипендію. А свою першу стипендію  в Московському університеті Ігор Мірошниченко так і не отримав: зароблені на танцювальних вечорах і заощаджені на навчання кошти він віддав за фірмовий німецький акордеон і залишився у Луцьку. Ще до вступу на фізмат він став визнаним  віртуозом, який відкрив мені основи імпровізаційного мистецтва. Його винахідливе фразування на електричній гітарі «Етерна» ставало окрасою кожної композиції інститутського інструментального ансамблю «Спектр». Обходилися без модуляторів звуку, приставок вау-вау, якими послугувалися Джимі Хендрікс, Карлос Сантана та іже з ними… Для нас – аматорів - «improvises» - непередбачений, несподіваний, раптовий сплеск вільного фантазування Ігоря Мірошниченка був найсмачнішою родзинкою процесу творення.
   Одна ластівка весни не робить. Гітарні соло, звучання Хаммонда, електричного піано, перших синтезаторів супроводжували із молодших до старших класів і далі. Ведучі популярних музичних програм Даріуш Міхільський, Вітольд Погранічни, Нікола Караклаїч вели щовечора незвіданими шляхами дивовижної еволюції музики «великого ритму». І хоча західні радіостанції нещадно глушили, не минало ні дня без відкриття! «Кров, піт і сльози», «Ретурн то форевер», «Прогноз погоди» на роки зарезервували у свідомості місце для джаз-року, проектів у стилі фюжн. Сузіря імпровізаторів, які збирали  довкола своїх проектів Майлз Девіс, Чік Коріа, Джо Завінул потрапляли у наш музичний побут з етеру, платівок, магнітофонних записів і не лишали жодних шансів для радянської попси.   
   Вісімдесяті залишили на згадку незабутні джазові епізоди: концерт біг бенду Вєслава Перегорульки (1985)відбувся під час днів Замостя у Луцьку, а мюзикл за мотивами казок братів Грім «Гуцьо і золота гуска», за участю вокального квартету «VOX» (1987) ми з міськкомом комсомолу організували у рамках «музичних діалогів над Бугом». Моя ідея так сподобалася Леонардові Марчуку, що Молодіжна агенція культури при ZSMP спровадила до Луцька потужний мистецький десант. На концерт квартету «VOX» приїхали Сергій Шишкін та його друзі з Володимира - для  продовження знайомства з польською джазовою вокалістикою, яку ми слухали у «Студіо Ритм» Польського радіо. Співаючи твори Шопена, «NOVI» продовжували феноменальний почин(тоді ще французької) формації «SWINGLE SINGERS», яка заспівала твори Баха 1963 року.
   На початку 90-х музику  із «країни Діксі» ( південь США) з українськими інтонаціями запропонував «Класик диксиленд бенд» під керівництвом Андрія Борисовича Тітяєва. Студенти і викладачі Луцького державного музучилища Григорій Чепелюк, Ігор Бачинський, Андрій Войнаровський, Юрій Ябковський, Павло Кучер та Петро Сухоцький забезпечили собі місце у спогадах фанів джазу з допомогою 14 композицій. «Із сотні вибрали найцінніше відповідно до метражу аудіокасети», розповідав А.Тітяєв. І музиканти, і звукорежисер Павло Завада 1997 року виявилися на висоті: жоден із диксилендів, що виходили  на місцеву джазову сцену після 2005 року не міг запропонувати нічого кращого!
Відродження наших джазових традицій 2005 року розпочалося із пропозиції президента джазового клубу імені Мечислава Коша у Замості. Гжегож Обст брав участь у наших перших «Музичних діалогах над Бугом» і запросив до участі у своєму проекті «Нью кооперейшн Замость-Луцьк» інструментальний ансамбль під керуванням Геннадія Гусенцева обласної філармонії, натомість я запропонував відродити «музичні діалоги над Бугом», які ми з Леонардом Марчуком (Молодіжна агенція культури у Замості) розпочинали 1987 року. На концерті до Дня Європи на сцені Палацу молоді заграли ансамбль Г.Гусенцева і  польська група «Коlor Squod». А вже у липні із площі Ринок у Замосці польські джазмени( Ян «Пташин» Врублевський, тріо Войцеха Нєдзєлі,вокаліста Дорота Міськєвіч), українські (ансамбль під керуванням Геннадія Гусенцева, Сергій Шишкін) і британське тріо Джуліана Томаса вирушили до театру імені Шевченка у Луцьку, де директор філармонії Сергій Іванович Єфіменко подбав про технічну сторону справи.
   Найцікавіші номери концертів проекту з коментарями Гжегожа Обста, Василя Ворона, Президента міста Замость Марціна Замойського, Яна «Пташина» Врублевського зареєстровані на DVD студією продакшн Анджея Бика 2005 року.
   Добрий початок половина справи. Неабияку роль у старті почину відіграли Президент міста Замосць Марцін Замойський і перший Генеральний консул РП у Луцьку Войцех Галонзка. Після другої серії концертів 2006 року у Замості і Луцьку за участю тріо RGG і палкого прихильника нашого проекту нестаріючого Яна «Пташина» Врублевського концерти 2007 року лишалися під знаком запитання. Кошти для організації подорожі джазовий клуб ім. Мечислава Коша отримав від Президента міста, про гонорари для польського тріо Артура Дуткєвича подбали у консульстві: саме звідти надійшла пропозиція концерту відомого джазового піаніста, який запропонував джазові версії творів Чеслава Нємена та Джимі Хендрікса.
Сергій Єфіменко, видавництво «Ініціал», бізнесмени  Олег Баковський та Святослав Гавроль, видатний педагог і джазовий музикант Валерій Колєсніков (народився у Луцьку 1945 року), композитор Сергій Шишкін,  телевізійний канал «Нова Волинь», управління культури і туризму облдержадміністрації активно підтримували відродження  джазових традицій, що після 2008 року розросталися під патронатом Луцького джазового клубу і Генерального консульства РП у Луцьку.
   Водночас джаз розширював діапазон академічного музичного фестивалю «Стравінський та Україна»: інтерес до джазу не полишав Ігоря Стравінського від 1917 року, коли до рук маестро потрапили заокеанські збірники регтаймів.
Серед негритянських джазменів, фаворитів Стравінського були Арт Татум, Чарлі Паркер і юний Чарлі Крісчен.1936 року у рідному місті він придбав один із перших зразків електричної гітари фірми «Гібсон»( ESP 150), а біг-бенд Бенні Гудмена став одним із перших, де його електрична гітара зазвучала нарівні з іншими інструментами. «У дебюті»  його знайомства з оркестром двохвилинна композиція «Кімната троянд» звучала понад півгодини. 
   Яскравим епізодом дванадцятого музичного фестивалю «Стравінський та Україна» став проект «Тільки регтайм. І не тільки» у художньому відділі краєзнавчого музею: джазовий піаніст, композитор і музикознавець Олександр Саратський захоплено розповідав про регтайм -«головну течію у музиці і культурі Сполучених Штатів Америки» початку минулого століття. Підтримка голови обласної організації Спілки архітекторів Тараса Рабана дала змогу організувати ексклюзивний концерт у «шляхетському будинку» - пам’ятці архітектури національного значення, в оточенні шедеврів західноєвропейського живопису.
   Авторська програма» Олександра Саратського продовжила цикл «Маестро і джаз», який започаткувала мультимедіальна виставка в обласному краєзнавчому музеї під час попереднього фестивалю. Сьогодні художні фото Олександра Більчука із нашого спільного проекту експонуються у музеї-садибі Ігоря Стравінського в Устилузі.
   Десята річниця  міжнародного джазового проекту «Нью кооперейшн Замосць-Луцьк 2005» стала ще однією нагодою для «портретування» джазу. Презентації виставки фотохудожника Олександра Більчука «Тільки у джазі» у літописному Володимирі та Ковелі відбувалися за участі композитора, автора і виконавця Сергія Шишкіна. Саме з його ініціативи завязалися наші контакти з британським тріо Джуліана Томаса. Десятки концертів в Україні, спільні виступи з трубачем Олегом Баковським, презентація їхнього спільного компакт-диску, випуск поетичної збірки з перекладами текстів Джуліана Томаса в університеті імені Лесі Українки – унікальний приклад творчої співдружності. 
21 червня 2012 року програму фестивалю «Стравінський та Україна» завершив симфонічний оркестр імені Кароля Намисловського у Замосці створений  у листопаді 1881 року. На наше прохання у концерті «Пульчінелла» і «король свінгу» диригент і художній керівник Тадеуш Віхерек  запропонував музику до балету «Пульчінелла» Ігоря Стравінського, а також знані твори Л.Армстронга, Г.Міллера, К.Бейзі та Б.Гудмена. У реалізації оригінального проекту, що поєднав джаз та академічну музику нам вкотре допомогли Генеральне консульство РП у Луцьку та Благодійний фонд Ігоря Палиці.
   В одній програмі ми вирішили об’єднати найважливіші тренди цілого десятиліття. Як відомо, прем’єра балету «Пульчінелла» у Гранд Опера 15 травня 1920 року засвідчила дебют Стравінського у новій стилевій манері – неокласицизмі, а вже наприкінці двадцятих років за океаном  вимальовується стиль оркестрового свінгового джазу. Дюк Еллінгтон зі своїм оркестром  «переклав увесь старий джазовий матеріал мовою нових звучань, характерних для його епохи, подібно до того, як Гайдн зібрав воєдино елементи народних пісень, комічної опери, серенад, вуличної музики і перетворив їх на чудову симфонію».
У 1934 році  кларнетист Бенні Гудмен створив свій перший біг бенд, що започаткував еру свінгу і після джазових концертів у «Карнегі Хол» у січні 1938 року здобув титул «короля свінгу».
«Це характерний тип метроритмічної пульсації, заснованої на постійних відхиленнях ритму, що випереджають або  запізнюються щодо опорних доль гранд біту. Завдяки цьому створюється враження великої внутрішньої енергії, що перебуває у стані хиткої рівноваги, «ефекту розгойдування» звукової маси, розхитування метричної основи. У ньому зовсім відсутня  колективна імпровізація. На перший план  виходять  аранжування та сольна імпровізація, що найчастіше виконувалася на  тлі рифу - типового для свінгу прийому. Для нього характерне масивне і повне звучання оркестру, часто використовувана гра в унісон, а також переклик груп оркестру», зазначав у «Тлумачному словнику джазу» незабутній Валерій Колєсніков.
Бенні Гудмен став першим джазменом, що виконував класичну музику: «Контрасти» Бартока, концерти для кларнета з оркестром Моцарта, а пізніше записав «Ебеновий концерт» Ігоря Стравінського…
    Отож, «зустріч» на українській сцені Бенні Гудмена та Ігоря Стравінського за посередництвом польського оркестру не була випадковою. Світової слави композитор пишався тим, що має часточку крові цієї «гордої нації». Натомість Бенні Гудмен після концерту у Києві 1962 року признався журналістам, що він родом із Білої Церкви…
    Через 30 років на сцену Палацу культури міста Луцька знову повернулася музика «золотої ери» свінгу:у середині вісімдесятих на цій сцені її вперше виконували музиканти біг бенду Вєслава Перегорульки із Замосця. Тоді не обійшлося без курйозу: організатори «Днів Замосця» у Луцьку подали на афішу інформацію про виступ «Рок-групи «Біг Бенд» і  будинок культури взяли в облогу фани рок-музики.
   І поза межами фестивальних сцен діялися цікаві речі. Зустріч Ігоря Мірошниченка та старшого на чотири роки Валерія Колєснікова відбулася в оселі Ігоря Мірошниченка на вулиці Гулака-Артемовського у Луцьку. Йшлося про популяризацію джазу: пан Валерій готував свій «Тлумачний словник джазу», натомість ми з Ігорем запланували цикл передач для каналу «Нова Волинь»…
Дві передачі «Ігор Мірошниченко. Монологи про джаз» ми вже показували неодноразово, а прислужилися у цьому видання Валерія Колєснікова. Монографічний нарис «Великий Джеллі Ролл Мортон» (Донецьк 2007) та «Тлумачний словник джазу» (Донецьк 2010) я отримав з дарчими написами: «Лідеру джазового мистецтва Волині пану Василю від Валерія. На добру згадку. 26.05.2008» та «Шановному пану Василю з найліпшими побажаннями від автора  16.05.2012».
Добрий початок половина справи. А справа була варта заходів. На європейському джазовому ландшафті Луцьк уже не виглядає «білою плямою». Українсько-польські джазові ініціативи стали міжнародними і в «попсованому» музичному побуті джазова музика зайняла свою «нішу». І хоча джазові імпрези не стали локомотивом подієвої туристики, культурна інтеграція прикордонних територій, як напрямок гуманітарної політики, знайшла плеяду прихильників, а Луцький замок, як місце проведення мистецьких імпрез, став ближчим до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Ми вчимося жити у злагоді з нашою культурою, а це немаловажна річ для  збереження європейського духовного життя. І найголовніше: у сприятливому кліматі вільного музикування виросло, наступає на п’яти і випереджує батьків нове покоління у наших музичних родинах: Павло Тітяєв, Аня Єфіменко, Макар Войнаровський, Тарас Баковський…  

 

З історії музичної культури
                                    Василь Ворон