Думки про "Думку"

Хорові твори у виконанні Національної заслуженої академічної капели України “Думка” (лауреата Шевченківської премії) у життя автора цих рядків уперше прийшли в далекому дитинстві. Здається, уже в якійсь із подач писав про те, що в бабусиній оселі в Берестечку майже ніколи (за винятком нічного часу) не вимикався гучномовець, і музика супроводжувала мене щоденно, причому найрізноманітніша – класична, народна, естрадна. Бабця особливо любила слухати українські народні пісні, знала їх дуже багато, нерідко співала мені на ніч (і не лише колискові). Тож уже не пригадаю, чи саме від бабусі почув уперше назву капели “Думка” чи цю назву озвучив хтось із ведучих музичних радіопрограм, але ще тоді (нехай по-дитячому) був неабияк вражений злагодженістю голосів і красою акапельного виконання. Іноді, коли такі твори звучали по радіо, бабуся казала: “Як у церкві”, – це був у її вустах найкращий комплімент хоровим колективам, які їх виконували. Звучав він неодноразово і на адресу “Думки”.

Усе це пригадалося мені, коли 9 травня випала щаслива нагода відвідати концерт “Мандри ДУМКИ”, з яким – у рамках концертного туру до 100-річчя колективу, – славетна капела відвідала наше місто. Неповторне дійство відбулося в Палаці культури м. Луцька.
Але спочатку трохи історії. 1919 року, – за часів УНР, – для популяризації української народної пісні була створена Перша мандрівна капела Дніпросоюзу, яку очолив видатний український диригент-хормейстер і педагог Нестор Городовенко. Через рік – уже за більшовиків, – на базі Першої та Другої мандрівної капели Дніпросоюзу (останню очолював славетний Кирило Стеценко) було створено Державну українську мандрівну капелу (власне, назва “Думка” – це й була абревіатура слів “Державна Українська Мандрівна Капела”), яка, зрештою, визначила магістральний напрям у вітчизняній хоровій музиці. З цим знаковим колективом звично асоціюються імена його керівників – Нестора Городовенка (1919–37), Олександра Сороки (1937–39, 1946–64), Михайла Вериківського (1939–40), Петра Гончарова (1940–41), Володимира Мінька (1941–43), Олександра Петровського (1944–45), Павла Муравського (1964–69), Михайла Кречка (1969–83), Віктора Іконника (1983–84). З 1984 року “Думку” очолює Євген Савчук – нині Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, академік Національної академії мистецтв України, голова хорового товариства України ім. М.Леонтовича, голова Національної всеукраїнської музичної спілки.
Період від Великодня до Вознесення – це час, коли у храмах (а нині нерідко і в побуті) люди вітаються словами “Христос Воскрес!”.

Тож зрозуміло, що першим твором, виконаним у згаданому концерті був піснеспів визначного українського композитора Дмитра Бортнянського “Христос Воскрес”, як і зрозумілою є побудова програми, заснованої переважно на творах релігійного змісту – це й “Ангел вопіяше” Михайла Вербицького (автора музики Державного Гімну України), і “Приідіте, воспоїм, людіє” та “Під Твою милість прибігаємо” згаданого вже Дмитра Бортнянського, а також “Воскресіння день” Артемія Веделя, “Благослови, душе моя, Господа” Кирила Стеценка, “У Царстві Твоїм” Миколи Леонтовича, “Іже херувими” Олександра Кошиця, “Отче наш” Валентина Сильвестрова, “Достойно є” Євгена Станковича… Слухаючи ці піснеспіви, знову і знову згадував бабусине: “Як у церкві”. Справді, кожен із них створював майже фізичне відчуття перебування у Храмі Божому, і саме в такому, де завжди звучить досконалий спів хору, керованого досвідченим регентом. А тут маємо ще й ціле сузір’я блискучих диригентів – це й художній керівник “Думки”, народний артист України Євген Савчук, і заслужений діяч мистецтв України Андрій Ворошилов, і керівник чоловічого ансамблю капели, заслужений артист України Олександр Лось. І ще згадувалися крилаті слова одного зі славнозвісних очільників “Думки” – лауреата Шевченківської премії, Героя України, народного артиста України Павла Івановича Муравського: “Чистота співу – чистота життя”. Саме в цьому й криється секрет тієї потужної позитивної енергетики, яка огортає залу під час виступів капели (не був винятком і концерт у Луцьку), й це стосується як колективу в цілому, так і його солістів – таких, як заслужена артистка України Оксана Нікітюк (особливо у “Купальських піснях” із фольк-опери Євгена Станковича “Цвіт папороті” та “Гори мої” Володимира Зубицького), Микола Кушніренко (піснеспів Миколи Леонтовича “У Царстві Твоїм”), Олег Боднарук. Окремої уваги вартий і чоловічий ансамбль Національної заслуженої академічної капели України “Думка” під керівництвом згаданого вже Олександра Лося. Артисти ансамблю відчувають себе напрочуд упевнено та органічно, виконуючи твори і релігійної, й світської тематики – так, поряд із піснеспівами Д. Бортнянського та А. Веделя, в концерті прозвучали українські народні пісні “Ой, чий то кінь стоїть”, “Як ішов я з Дебречина додому” та “Ставок заснув” (музика Генріха Пфайля, вірші невідомого автора, літературна обробка Івана Немировича), тепло сприйняті слухацькою аудиторією.
“Світський” блок пісень (у виконанні всієї капели) продовжили згадані “Купальські пісні” та українські народні пісні “Сусідка” і “Ой дуб-дуба” (обробка Миколи Ракова). Останню виконували на “біс” і вона мала завершувати концертну програму (яка, до речі, йшла в режимі “безперервника” – без антракту й оголошення номерів), однак слухачі, влаштувавши артистам бурхливу овацію, ніяк не хотіли відпускати їх зі сцени – тож кодою став могутній “Шевченківський акорд” – пісні “Думи мої” та “Садок вишневий коло хати”, які зала слухала стоячи.

Ігор БЕРЕСТЮК

ВАСИЛЬ ЧЕПЕЛЮК: “Я – НАЙЩАСЛИВІША ЛЮДИНА НА СВІТІ”

Василя Адамовича Чепелюка годі представляти волинським шанувальникам музичного й зокрема вокального мистецтва – ім’я цього надзвичайно талановитого й плідного співака та композитора, народного артиста України, професора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (як і твори, які він написав або виконує) завжди на слуху. Цього року артистові виповнилося 65 літ, і 40 із них присвячено роботі у Волинській обласній філармонії. З нагоди цих двох ювілеїв 13 травня у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка відбувся концерт-бенефіс Василя Чепелюка “Моя мистецька сповідь”.

Дійство розпочалося позивними, в основу яких покладено “Пісню про Волинь” Анатолія Пашкевича та Дмитра Луценка, й демонстрацією відеоролика (а по суті – документального міні-фільму про етапи творчого шляху В. Чепелюка), після чого Василь Адамович вийшов на сцену із зали, співаючи своєрідну пісню-кредо – “Мій шлях” Клода Франсуа та Пола Анки з репертуару славетного Френка Сінатри. Український текст до цього твору написав сам Василь Чепелюк, що свідчить про неабияке поетичне обдарування митця.

Священики Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору Православної Церкви України на чолі з Митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом благословили концерт і, зрозуміло, бенефіціанта на подальше служіння високому мистецтву. Архієрейський хор “Оранта” акапельно виконав “Отче наш” Миколи Леонтовича і пісню Василя Чепелюка на слова Миколи Гнатюка “Княгиня Ольга” (солісти – заслужений артист України Олег Гонтар та учень Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена Дмитро Ромасєв). Диригував виконанням свого твору Василь Адамович, а акомпанував Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії під керівництвом народного артиста України, лауреата Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха” Товія Рівця, якого пан Василь вважає одним зі своїх наставників і якого мав за честь запросити на сцену. Лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Ірина Котлицька в супроводі “Кантабіле” представила слухачам пісню Василя Чепелюка на вірші Людмили Лежанської “Як повірити в щастя мені” (диригував уже Товій Михайлович).

Ведуча – артистка розмовного жанру Волинської обласної філармонії Оксана Єфіменко, – підкреслила, що своєю мистецькою сповіддю Василь Адамович “дякує Господу за щедрий дарунок – талант, за те, що живе і творить у такому благодатному краї, що має стільки творчих друзів та шанувальників”, докладно розповідала про заслуги ювіляра (народний артист України, кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ступеня, трьох високих нагород Української Православної Церкви Київського Патріархату (йдеться про назву до отримання Томоса), володар багатьох відзнак Міністерства культури України, владних структур та громадських організацій Волині). Зворушливо прозвучали твори, присвячені рідним співака – “Мої сини” (музика Василя Донця, вірщі Любові Мілевич), “Літа мої” (музика Василя Чепелюка, вірші так само Любові Мілевич), “Мамина яблунька” (музика Миколи Янченка слова Івана Ганзери).

Було сказано чимало теплих слів про батьків Василя Адамовича – в родині дуже любили пісню. Тож зрозуміло, що Василь Чепелюк як композитор велику увагу приділяє обробкам українських народних пісень. І, природно, не могли не прозвучати того вечора старовинна волинська народна пісня “Ой давно, давно” у виконанні заслуженої артистки України Галини Овсійчук та інші дві фольклорні перлини – “Ось бач, яка я” та “А я молодичка” (їх Галина Леонідівна виконала разом із гуртом “Берегиня”). Чоловічий вокальний квартет “Акорд” (персонально – заслужені артисти України Олег Гонтар, Віктор Мрочко, Андрій Зарицький, Микола Палій) разом із ювіляром виконали повстанську пісню “Ой зацвіла біла черемшина”, яку Василь Адамович свого часу записав від своєї матері Анастасії Чепелюк. Як присвята рідній матусі і всім матерям прозвучала пісня Василя Чепелюка на вірші Миколи Луківа “Матері”, яку теж виконав квартет “Акорд”.

Того вечора слухачі зустрілися й з іншим чоловічим вокальним квартетом – “Luciano”, які (за прямої участі пана Василя) представили дві пісні ювіляра – “День народження” (вірші Віталія Іваницького) та танго “Жінки, жінки” (вірші Степана Галябарди).

Тема війни, яка точиться нині на східних кресах України, озвалася у творі Василя Чепелюка на слова Миколи Гнатюка “Я прилечу з небесних гір”, який виконав заслужений артист естрадного мистецтва України Олександр Голощук.

Узяв у концерті участь і вокальний дует “Душа Волині” у складі заслуженої артистки України Алли Опейди й заслуженого працівника культури України В’ячеслава Судими. Першу з пісень – “Зоре світанкова” Анатолія Марценюка на вірші \Йосипа Струцюка вони виконали не вдвох, а разом із ювіляром (плюс дует у складі Ольги і Наталії Давиленко), а суто дуетно прозвучала пісня Івана та Людмили Приймачеків на вірші Святослава Матвійчука “Два береги”.

На початку моєї розповіді вже мовилося про юного співака Дмитра Ромасєва. Це не єдиний епізод концерту, коли участь, і то дуже вдало, брали діти. Так, твір “Дивний світ” Василя Чепелюка на вірші Галини Даниленко представили учасники зразкової студії “Зернятко” (керівник – заслужена артистка України Алла Опейда), а інша пісня бенефіціанта – “Шкільний вальс” на вірші Миколи Гнатюка (цей твір уже багато років лунає у школах Волині на випускних вечорах) прозвучала у виконанні лауреата І премії міжнародного конкурсу “Перлини світових талантів-2019”, учениці Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена Анни Маковецької та народного ансамблю спортивного танцю “Троянда” Палацу учнівської молоді (керівники – Наталія Гончарук, Ольга Кравчук та відмінник освіти України Сергій Кравчук).

Апофеозом концерту-бенефісу став виступ Волинського державного академічного українського народного хору (художній керівник – заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник, хормейстер – Володимир Єфіменко). Коли хор очолював Анатолій Пашкевич, Василь Чепелюк певний час був його солістом. На час концерту-бенефісу співак ніби знову “повернувся” в рідний колектив, виконавши з ним власні пісні “Ода Лучеську” (вірш Івана Чернецького та Василя Чепелюка) і “Щедрість” (вірш Василя Гея).

Окремо варто відзначити роботу режисера концерту-бенефісу - заслуженого працівника культури України, головного режисера Волинської обласної філармонії Валентини Москалюк. Завдяки їй все відбулося злагоджено і без помітних накладок.

Концертні номери упродовж усього дійства поєднувалися з численними вітальними виступами і врученнями почесних грамот та інших відзнак. Для зручності автор цих рядків вирішив виділити їх окремо. Тож того вечора ювіляра вітали перший заступник голови Волинської обласної ради Олександр Пирожик (нагадав присутнім про тезка і родича співака – одного з командирів УПА Василя Чепелюка, на честь якого й назвали майбутнього артиста, а також вручив почесну грамоту, підписану головою Волинської обласної ради Ігорем Палицею), заступник начальника управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації Валерій Дмитрук (передав вітання від голови облдержадміністрації Олександра Савченка та начальника управління культури, з питань релігій та національностей Ольги Чубари), секретар Луцької міської ради, в. о. Луцького міського голови Григорій Пустовіт, народний депутат України Ірина Констанкевич, ректор Східноєвропейського національного університету Ігор Коцан з проректорами Наталією Павліхою та Анатолієм Цьосем (ювілярові був вручений атестат професора), громада Соловичівської сільської ради (Турійський район). Директор Волинької обласної філармонії Сергій Єфіменко висловив глибоку вдячність Василеві Чепелюку за 40 років сумлінної, невтомної праці у філармонії та тисячі гастролей і побажав ювілярові подальшої творчої наснаги. Теплі й щирі слова лунали того вечора також на адресу вірної супутниці життя Василя Адамовича – його дружини Тетяни Миколаївни.

На завершення дійства Волинський народний хор, а разом із ним уся зала, заспівали ювілярові “Многая літа”. Дякуючи присутнім, народний артист України Василь Чепелюк зізнався: “Я – найщасливіша людина на світі”. Пообіцяв не зупинятися на досягнутому і висловив сподівання на наступну ювілейну зустріч із шанувальниками свого таланту через п’ять років. Після цього численні шанувальники й колеги пана Василя, представники волинської еліти продовжили його вітати й дарувати квіти (зокрема серед вітальників бачив голову Національної ліги композиторів Волині, заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Стефанишина, очільницю Волинського відділу Союзу українок Любов Ганейчук, багатьох інших). Словом – тріумф, із чим зі свого боку вітаю нашого Маестро.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

НАЙДОСКОНАЛІШИЙ У СВІТІ РОЯЛЬ ПРЕЗЕНТОВАНО В ЛУЦЬКУ

Сказати, що подія, яка відбулася 4 травня в Палаці культури міста Луцька, надзвичайна і рідкісна, – це майже те саме, що не сказати нічого. Вона – унікальна. Вперше в нашому місті і вперше на Волині презентовано, по суті, найдосконаліший рояль  у світі – великий концертний рояль “Steinway & Sons” D-274.

Фірма “Steinway & Sons”  була заснована 1853 року в США емігрантом з Німеччини Генріхом Енґельгардом Штайнвеґом (1797—1871), який за два роки до того змінив своє ім’я на американізоване – Генрі Енгельгард Стейнвей. Ще наприкінці ХІХ ст. визначний айстро-угорський скрипаль Йозеф Іоахім сказав, що “Стейнвей для піаніста є тим самим, що Страдіварі для скрипаля”. Роялі “Steinway & Sons” високо цінували і обирали для виконання Ференц Ліст, Ріхард Ваґнер, Джакомо Пуччіні, Сергій Рахманинов, Ігор Стравінський, Едвард Гріг, Артур Рубінштейн, Джордж Ґершвін, Володимир Горовиць, Дюк Еллінґтон, Біллі Джоел та ін. Свою знамениту “Imagine” Джон Леннон написав саме на інструменті фірми “Steinway & Sons” (потім він був проданий Джорджеві Майклу за 2 млн. доларів). На сьогоднішній день продукція компанії вважається своєрідним концертним еталоном і є у 97 відсотках концертних залів планети – 9 із 10 піаністів світу вибирають саме їхні інструменти.

Презентація унікального концертного рояля (у кожному інструменті фірми близько 12 000 деталей) була організована Луцькою міською радою та Волинською обласною філармонією за підтримки Національної концертної агенції “UKR Artists”. На початку дійства ведуча Оксана Єфіменко привітала присутніх з Великоднем (адже Великодня седмиця триває тиждень) і запросила до слова директора Волинської обласної філармонії, голову громадської організації “Подаруємо Луцьку рояль” Сергієві Єфіменку, котрий дав чудову характеристику презентованому роялю й підкреслив, що, попри надзвичайно високу ціну, це не предмет розкоші, а інструмент першої необхідності в кожному європейському місті, зокрема і в Луцьку. Наявність такого рояля зробило б іще вищим рівень численних концертних імпрез, що відбуваються в нашому місті. Сергій Іванович висловив надію, що завдяки спільним зусиллям міської та обласної влади й пожертвам небайдужих людей великий концертний рояль у Луцьку таки буде…

Ведуча докладно розповіла про лауреата міжнародних конкурсів, артиста “Steinway & Sons”, піаніста-віртуоза і диригента Станіслава Христенка (Україна – США), якому випала честь представляти знаковий рояль у Луцьку. Пан Станіслав – уродженець Харкова. Свою концертну діяльність розпочав іще 11-річним хлопчаком із з сольного концерту у залі Харківської філармонії. З того моменту виступав у найкращих залах світу на п’яти континентах. Тільки впродовж 2013 року Станіслав Христенко був удостоєний Золотої медалі Міжнародного конкурсу піаністів у Клівленді, став лауреатом І премії Міжнародного конкурсу піаністів Марії Канальс, отримав ІV премію на Міжнародному конкурсі королеви Єлизавети у Брюсcелі. Компанії звукозапису США, Великої Британії, Німеччини та Гонконгу випускають альбоми із записами його виконань творів Роберта Шумана, Йоганнеса Брамса, Александра фон Цемлинського, Ернста Кренека (Кшенека) та ін. Виступи та записи С. Христенка отримали схвальні відгуки у численних музичних виданнях світу, серед яких “New York Times” та “Washington Post” (США), “Еl Pais” (Іспанія), “Le Soir” (Бельгія), журналах “Gramophone” та “ВВС Music” (Велика Британія).

Як диригент Станіслав Христенко виступав з оркестром Харківського театру опери та балету імені М. В. Лисенка, Камерним оркестром міста Грац (Австрія), оркестром Моравської філармонії (Чехія), оркестром Королівського Північного коледжу музики (Велика Британія), а також з оркестрами США. Він є лауреатом ІІ премії Міжнародного конкурсу диригентів в Австрії, засновником, музичним директором та диригентом Харківського камерного оркестру “Nova Sinfonietta”, ініціатором Міжнародного фестивалю Kharkiv Music Fest.

Символічно, що концерт у Луцьку пан Станіслав розпочав музикою Ференца Ліста, котрий високо цінував і обирав для виконання творів саме рояль “ Steinway”. У виконанні піаніста-віртуоза прозвучала Угорська рапсодія №2. Слухачі вже з перших акордів змогли відчути насичений, ясний, яскравий, барвистий, якийсь аж сонячний, неповторний тембр презентованого рояля. Не вважаю себе великим фахівцем в оцінці звучання фортепіано, проте якщо порівняти на суто емоційному рівні “ Steinway” із інструментами, на яких часто-густо доводиться грати нашим музикантам, то це буде порівняння кольорового об’ємного зображення з плоским і не завжди кольоровим.

Продовжили концерт 4 пісні в обробці для фортепіано Джорджа Ґершвіна – нащадка емігрантів із України (вкотре варто було подивуватися як звучанню рояля, так і блискучому вмінню Маестро передати національний колорит, цього разу – американський) та Музичний момент №5 ре бемоль мажор (твір 16) Сергія Рахманінова.

Ясна річ, готуючись до волинської презентації великого концертного рояля “Steinway & Sons” D-274, пан Станіслав не міг не включити до програми музику композитора зі світовим іменем Ігоря Стравінського, якого з Лесиним краєм пов’язувало 18 років життя і творчості (щороку на вшанування пам’яті Маестро тут відбувається музичний фестиваль “Стравінський та Україна”). Для виконання було вибрано 3 фрагменти з балету “Петрушка”.

У другому відділі Станіслав Христенко виступав із Академічним камерним оркестром “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник та головний диригент – лауреат Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народний артист України Товій Рівець). Концерт для фортепіано (клавіру) з оркестром фа мінор Йоганна Себастьяна Баха засвідчив, по суті, невичерпні можливості презентованого рояля, зокрема у поєднанні сольних партій з оркестровими. Ще і ще хотілося слухати соло Станіслава Христенка і злагоджену, витончену гру музикантів “Кантабіле”.

Оголошуючи заключний номер презентації – 2-гу і 3-тю частини Концерту для фортепіано з оркестром №1 Фридерика Шопена, ведуча Оксана Єфіменко нагадала, що у залі присутні учасники Міжнародного конкурсу “Шопенівська весна”, що став доброю традицією Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена, а також вихованці музичних шкіл Луцька та області разом зі своїми вчителями та батьками.

У другому відділі слухачі мали змогу поцінувати Станіслава Христенка не лише як блискучого соліста-віртуоза, а й як диригента – так би мовити, одного в двох “іпостасях”. Як наслідок – бурхливі оплески і овація панові Станіславу, Академічному камерному оркестрові “Кантабіле”, і його керівникові – лауреатові Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народному артистові України Товію Рівцю, котрий сидів цього вечора у залі й, певен, посилав звідти музикантам творчі імпульси (висококласний Маестро може й так диригувати).

Станіслав Христенко також долучився до акції “Подаруємо Луцьку рояль” і офірував частину свого гонорару.

Наприкінці презентації з вітальним словом виступив секретар Луцької міської ради, виконувач обов’язків Луцького міського голови Григорій Пустовіт. Він гаряче підтримав ідею придбання великого концертного рояля “Steinway & Sons” D-274 і сказав, що Луцька міська рада працюватиме над реалізацією цього проекту.

А завершилося дійство спільною фотосесією юних піаністів з лауреатом міжнародних конкурсів, артистом “Steinway & Sons” і диригентом Станіславом Христенком.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

 

ВОЛИНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ХОР ВИКОНАВ ГІМН ЄВРОПИ

1 травня виповнилося 15 років від дня вступу Польщі до Європейського Союзу. З цієї нагоди Генеральне Консульство Республіки Польща в Луцьку і Волинська обласна філармонія (як партнер) організували в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки флешмоб. Волинський державний академічний український народний хор під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника виконав Гімн Європи. В основу цього Славня покладено “Оду до радості” Людвіга ван Бетховена з його славнозвісної Дев’ятої симфонії (вірші Фрідріха Шиллера).

САКСОФОН ЯК АКАДЕМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ, або КВАРТЕТ “PSAIKO” – ВПЕРШЕ У ЛУЦЬКУ

З усіх духових інструментів саксофону, мабуть, поталанило найменше. У сталінські та хрущовські часи його оголошували “ворожим”, “буржуазним” інструментом (бо ж “джазовий”, “американський” і т. ін.), а один із тодішніх компартійних діячів – одіозний Андрій Жданов, – навіть договорився до фрази “від саксофона до ножа – один крок”. При цьому ревнителі “ідеологічної цноти” не знали (а можливо, й знали, але певні були, що “населення” істини не дошукуватиметься) того незаперечного факту, що народився цей інструмент у Бельгії (1846 року його запатентував відомий музичний майстер Адольф (насправді Антуан-Жозеф) Сакс (звідси й назва, хоч спочатку він звався “мундштуковим офіклеїдом”). Музику для саксофона писали такі визначні композитори-класики, як Жак Франсуа Фроманталь Галеві, Гектор Берліоз, Жорж Бізе, Каміль Сен-Санс, Жуль Массне, Луї Деліб, Джакомо Мейєрбер, Моріс Равель, Олександр Глазунов та інші. Лише після Франко-пруської війни 1870 року й закриття класу саксофона у Паризькій консерваторії центр розвитку інструмента перемістився до Америки, де й постало згодом таке музичне явище, як джаз. За логікою Жданова, Хрущова і Ко, до “буржуазних інструментів” треба було віднести фортепіано (адже на ньому грали такі славетні майстри джазу, як Оскар Пітерсон і Дюк Еллінгтон), трубу (Луї Армстронг, Діззі Гіллеспі), кларнет (Бенні Гудмен), гітару (Блайнд Лемон Джефферсон, Вес Монтгомері) і т. д.
Одначе є музиканти й композитори, які віддають перевагу саксофону саме як академічному інструменту (не цураючись при цьому й джазу). Під час торішнього візиту до Луцька визначного піаніста Олега Полянського і його концерту з Академічним камерним оркестром “Кантабіле” Волинської обласної філармонії “Кантабіле” (художній керівник – народний артист України Товій Рівець) відбулася прем’єра Концерту для саксофона, фортепіано і оркестру сучасного ізраїльського композитора Еліезера Ельпера (партію альт-саксофона тоді виконував рівненський музикант Тарас Пастушок). А цього року вперше до Луцька приїхав квартет саксофоністів з Іспанії “Psaiko” у складі Мартіна Кастро (саксофон-сопрано)
Борхи Бенейто (саксофон-альт), Хуана Алонсо (саксофон-тенор) та Франко Санчеса (саксофон-баритон). Концерт відбувся 16 квітня в Палаці культури міста Луцька й проводився під егідою Національної Всеукраїнської музичної спілки й Концертної серії “Нова музика в Україні” (сезон 2018-2019 рр.).
Ведуча дійства Оксана Єфіменко коротко окреслила творчий шлях та доробок гостей з Іспанії. Саксофонний квартет вихідців з Валенсії, Галісії та Аргентини “Psaiko” розпочав свою діяльність 2015 року як камерний музичний гурт у Вищій музичній консерваторії Балеарських островів під опікою Родріго Віла, Беатріс Тірадо, Давида Брутті та Хоакіна Саеза. Свій доробок митці презентували як в Іспанії, так і в Бразилії, Аргентині, Таїланді, на Кубі, Португалії, Китаї та багатьох інших країнах. Вони – лауреати багатьох міжнародних конкурсів. Репертуар “Psaіko” є досить розмаїтим – від традиційної музики до новаторської . У їхньому доробку – твори Клода Дебюссі, Ежена Боззả, Альфреда Дезенклó, Габріеля П’єрнé, Жана Франсé, Леона Крейцера, Мануеля де Фалья, Георга Фрідріха Гааса, Крістобаля Альфтера, Рамона Лацкано, Сімоне Мовіо, Олександра Глазунова, Гільєрмо Ск’яві, Жана Матітіа, Річарда Хоффмана, Дьєрдя Лігеті, Габріеля Еркореки, Джорджа Гершвіна, Астора П'яццоли, Марка Мелліца та ін.
Першим у виконанні квартету прозвучала композиція Габріеля Еркореки “Дудук ІІ” – дещо незвична музична медитація із загадковою, східною в своїй основі енергетикою, де знайшлося місце і для звукоімітацій (подув вітру, звуки вірменського народного духового інструмента дудука) і для розкриття можливостей кожного з виконавців. Твір нашого співвітчизника, лучанина за народженням, яскравого представника українського музичного акціонізму Володимира Рунчака “Contra spem spero” (“Без надії сподіваюсь”) навіяний поезією Лесі Українки і присвячений її пам’яті справив на слухачів сильне враження – одразу впадав у вічі синтез драматизму (доля Поетеси) й ліризму (чудове соло Мартіна Кастро на сопрано-саксофоні). До речі, моя колега, з якою ми спільно слухали концерт, уловила в цьому соло асоціацію з реакцією Мавки на гру Лукаша у “Лісовій пісні”:

Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає білі груди,
серденько виймає!

І, звичайно, явним був настроєвий перегук із віршем Лесі Українки, який дав назву композиції:

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Якщо про скрипку зазвичай кажуть, що вона “співає”, порівнюючи її звучання з людським голосом, то щодо саксофона можна теж застосувати “людські” асоціації – цей інструмент може як “співати” (особливо це стосується сопрано-саксофона), так і “говорити”. Саме як жвава розмова (а моливо, навіть гаряча суперечка – з тих, які нерідко нині можна почути, особливо в контексті виборів) сприйнявся твір “Black” американця Марка Мелліца (зустрічається й написання прізвища як “Меллітс”).
Наспівним, ліричним, стилізований ніби “під бароко” був “Перший квартет” бельгійського композитора Жана-Батіста Синжеле. “Саксофонний квартет” Леона Крейцера (до речі, племінника видатного скрипаля Рудольфа Крейцера, якому Людвіг ван Бетховен присвятив свою знамениту сонату для скрипки і фортепіано №9) ще раз засвідчив неабиякі можливості саксофона як академічного інструмента.
Останнім твором у програмі мала стати “Історія танго” славнозвісного аргентинського композитора Астора П’яццоли (“Великого Астора”, як його звуть на батьківщині), і вона була виконана надзвичайно майстерно. Однак після теплих, сердечних побажань ведучої Оксани Єфіменко, зворушені музиканти зіграли ще й “бонус” – Прелюдію №1 Джорджа Гершвіна (твір, написаний для фортепіано, але аранжований для квартету саксофоністів.
Наприкінці ведуча запросила лучан на концерт-бенефіс народного артиста України Василя Чепелюка “Моя мистецька сповідь”, який відбудеться 29 квітня у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка.

Ігор БЕРЕСТЮК