ОРГАН ТРЕБА ЧУТИ НАЖИВО

Концерти, що періодично відбуваються у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла в Луцьку давно вже стали невід’ємною частиною музичного життя нашого міста. Люди йдуть туди не просто послухати чудову класичну музику – адже це храм, і будь-яке духовно-мистецьке дійство в його стінах набуває сакральних рис, стаючи своєрідним таїнством. Тим паче, якщо це концерт органної музики…

Саме на концерт відомої львівської органістки Олени Мацелюх автору цих рядків поталанило завітати 12 травня. Уже перші слова ведучого – визначного композитора і музикознавця зі Львова Богдана Котюка, – налаштували слухачів саме на отой сакральний, релігійно-піднесений настрій: “Тут звучатимуть твори во славу Господа”. І перший же твір, яким відкрився концерт, підтвердив рацію слів поважного гостя. Це був славнозвісний християнський гімн “Amazing Grace” (“Неймовірна Благодать”). Музику до нього написав у 1835 році англіканський священик Вільям Волкер (текст, який у концерті не звучав, був створений 1779 року ще одним душпастирем із Великої Британії Джоном Ньютоном), а аранжування для органа зробив сучасний американський музикант і композитор Крістофер Пардіні.

Варто сказати, що люди, які звикли слухати органну музику з аудіодисків чи Інтернету, не в змозі до кінця збагнути секрет впливу цього знакового інструмента на аудиторію. Музика зі звуконосіїв проникає перш за все у вуха слухача, може подобатися, викликати певні емоції та асоціації. Коли ж сидиш у залі й наживо лунають перші ж органні акорди, не можеш позбутися відчуття, що музика проникає не лише у вуха чи мозок, навіть не лише у серце – враження таке, що вона проймає кожну клітину організму людини, поступово наповнюючи все її єство – слухач ніби зливається зі звуками, стаючи одним цілим. Тож, мабуть, недарма цей винайдений ще до християнської ери інструмент (його винахідник – грецький учений Ктесибій) привернув увагу служителів церкви (насамперед це стосується католицизму та деяких протестантських конфесій, зокрема лютеран) як засіб впливу на уми й серця вірян, завдяки якому досягається ефект religare – єднання з Вищим.

Якщо вже ми заговорили про орган, тим паче про його роль як “церковного” інструмента (хоч це далеко не єдине його призначення) – буде просто гріх не згадати ім’я великого німецького композитора, чиє ім’я впряму асоціюється у меломанів саме з органним мистецтвом. Звичайно ж, це Йоган Себастьян Бах. Того дня звучало кілька творів цього Класика з великої літери – зокрема його славнозвісна хоральна прелюдія фа мінор (“Взиваю до тебе, Господи”), яка звучала свого часу у фільмі Андрія Тарковського “Соляріс”. Варто сказати, що Олена Мацелюх важається однією з найкращих інтерпретаторів органної творчості Й. С. Баха. Володіння інструментом, його відчуття у майстрині бездоганне, і в луцькому концерті вона довела це сповна – особливо під час виконання Фантазії і Фуги соль мінор, яку по праву вважають одним із трьох найскладніших творів у доробку Баха. Це ж стосується і Токати “Ноель” бельгійця Альфонса Жана Ернеста Майї, й, зрештою всіх творів, що прозвучали того дня. Продовжуючи ж тему впливу органної музики на слухача, дозволю собі не погодитися з думкою щодо надмірної похмурості цієї музики – мовляв, вона не лікує, а тільки ятрить болючі рани душі… Ба ні, звучання органу змушує нас заглянути в себе (“look at yourself”), збагнути причину наших болів (чи не в нас самих вона?), поставити, образно кажучи, правильний діагноз і тільки тоді приступити до лікування, яке, однак, далеко не завжди тотожне знеболенню…

Без сумніву, на користь концерту пішло те, що ведучий – Богдан Котюк, –професійний композитор і музикознавець, а тому надана ним інформація про митців, чиї твори виконувалися (того дня прозвучали й “Benedictus” та “Sanctus” авторства самого пана ведучого), про створення французом Арістідом Кавайє-Коллем нового типу інструмента – т. зв. симфонічного органа, цікаві паралелі в історії Луцька і Львова (вплив католицизму), географію гастрольних мандрівок Олени Мацелюх і т. ін., була винятково змістовною, вичерпною й містила чимало пізнавальних моментів, що було особливо корисним для юних шанувальників музики, котрі теж були присутні на концерті. Наприклад, більшість знає Ференца Ліста як піаніста і автора творів для фортепіано, а поміж тим великий угорець був ще й неабияким органістом і писав для органа. Присутні отримали чудову нагоду почути два твори Ф. Ліста – “Аве Марія” та “Фантазію і Фугу на тему В-А-С-Н”.

Завершився концерт відомим шедевром Йогана Себастьяна Баха, за яким найчастіше і впізнають композитора – Токатою і Фугою ре мінор. Богдан Котюк назвав твір справжнім пам’ятником Маестро, який він спорудив собі сам. Могутній сплеск музики не міг нікого залишити байдужим. Звуки майже містично поєднувалися з сонячними відблисками на стінах, і в якийсь момент це навіть нагадало “партію світла”, про яку мріяв і яку ввів у свою симфонічну поему “Прометей” інший геній – славетний Олександр Скрябін. Тільки цього разу цю “партію” виконав не спеціальний пристрій, а саме Сонце…

По закінченні ведучий подякував керівництву Волинської обласної філармонії та настоятелю костелу за організацію дійства та запросив публіку на органні концерти до Львова. На виході ж охочі могли придбати диски з записами Олени Мацелюх, щоб удома, поставивши їх на програвач чи у дисковод комп’ютера, ще раз поринути в органну стихію. Хоч ізнову повторю: орган треба чути наживо.

 

Ігор БЕРЕСТЮК