МУЗИЧНА СПАДЩИНА ЄВРОПИ – ВІД ТАЛАНОВИТОЇ ЮНІ ЛЕСИНОГО КРАЮ

МУЗИЧНА СПАДЩИНА ЄВРОПИМУЗИЧНА СПАДЩИНА ЄВРОПИМУЗИЧНА СПАДЩИНА ЄВРОПИМУЗИЧНА СПАДЩИНА ЄВРОПИ

У сучасних засобах масової інформації, зокрема в Інтернеті, можна знайти чимало повідомлень про дітей із надзвичайними здібностями. Колись їх звали “вундеркіндами” (“диво-дітьми”), нині, не без участі езотериків, набув популярності термін “діти індиго” (за твердженнями ясновидців, саме такий колір має аура цих феноменів). Хтось із таким визначенням погоджується, хтось – заперечує, але проіґнорувати факти існування 12-річних студентів вишів, 10-річних чемпіонів, 8-річних музикантів-віртуозів і т. д., далебі, важко. Вони є – більше того, були споконвіку. Хрестоматійною на сьогодні стала історія про юного Вольфґанґа Амадея Моцарта, котрий у 6 років грав на клавесині, скрипці і вже пробував сили у творчості. Про неабиякі музичні  здібності багатьох сучасних дітей можна чимало прочитати в Мережі й поза нею. Та, перефразовуючи відому примовку, скажу: краще один раз побачити і почути, аніж сто разів прочитати…

Така нагода трапилася  авторові цих рядків 23 травня. Саме тоді в Художньому музеї міста Луцька відбувся концерт “Музична спадщина Європи”, приурочений до Дня Європи, що цьогоріч відзначався в нашій країні 19 травня. Учасницями-солістками стали двоє піаністок – учениць Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена, – юних, але вже визнаних не лише на Волині й в Україні, а й за кордоном. Це лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів та фестивалів Тереза Верзун-Ролінгер і Анна Єфіменко.

Ведучою дійства того дня була наставниця обох музиканток – талановитий педагог, заслужений працівник культури України, викладач згаданої вище школи Ірина Циганкова. Після короткого вступного слова директора Луцького художнього музею (й теж заслуженого працівника культури України) Зої Навроцької Ірина Вадимівна почала свою розповідь із наймолодщої виконавиці – Терези Верзун-Ролінгер.

Терезі усього 8 років, але попри такий юний вік, на її рахунку чимало серйозних перемог у музичних конкурсах як у нашій державі, так і у ряді країн Європи (Польща, Угорщина, Сербія, Бельгія тощо). Минулоріч вона отримала титул “Людина року” в номінації “Юна гордість року”. 

Приємний подив викликав і репертуар, власне, не так самі твори (досить складні й, я б сказав, не дитячі), як підхід самої Терези до їх виконання – зрозуміле для митця, незалежно від віку, хвилювання вона вдало змогла подолати, перевівши його в площину емоційного переживання музичної теми кожної з композицій. Адже не секрет, що можна навчитися грати досить пристойно, дотримуючись необхідної тривалості нот, крещендо і димінуендо в потрібних місцях і т. ін, але далі суто технічної вправності не піти. Зовсім не так у нашої юної музикантки: який би твір не звучав – чи це буде “Сарабанда” з “Партіти ля мінор” Йогана Себастьяна Баха, чи “Юнацький етюд, ор.1 №4” (“Мазепа”) Ференца Ліста, чи “Полонез соль мінор” Фридерика Шопена (геніальний польський композитор – патрон Луцької музичної школи №1, – написав цей твір… у Терезиному віці), чи “Етюд ор. 42 №3” Олександра Скрябіна, чи “Дві закарпатські новелети” Богдани Фільц, а чи “Прелюдія” Людмили Шукайло, – всюди бачимо точну передачу характеру композиції й задуму автора – акцент завжди ставиться не на виконавцеві, а на композиторові. А ще – завжди відчувається дух часу, коли було створено мелодію: якщо це бароко – то бароко, якщо романтизм – то романтизм, якщо “срібний вік” – то “срібний вік”, якщо сучасність – то сучасність.

Якщо Тереза Верзун-Ролінгер за віковою категорією все ж належить до періоду дитинства, то Анна Єфіменко стоїть уже на порозі ранньої юності. Вона – випускниця Луцької музичної школи № 1 імені Фридерика Шопена. У свої 15 Аня активно концертує як піаністка, виступаючи й сольно, і з оркестрами (зокрема з Академічним камерним оркестром “Кантабіле”), чим може похвалитися далеко не кожен її ровесник. За плечима у юної музикантки теж чималий досвід участі й перемог у регіональних, всеукраїнських та міжнародних музичних конкурсах і фестивалях – зокрема таких, як “Золоті нотки”, “Шопенівська весна”, “Нові імена України”, “Каштановий рояль”, VII міжнародний піаністичний конкурс “Молоді віртуози” імені К.Черні та багатьох інших. Їй також радо аплодують вітчизняні й зарубіжні глядачі (нещодавно Анна Єфіменко повернулася зі Швейцарії).

У концерті “Музична спадщина Європи” юна піаністка виконала “Прелюдію і фуґу B-dur” з 1-го тому “Добре темперованого клавіру” Йогана Себастьяна Баха, “Сонату Еs-dur” Йозефа Ґайдна, “Великий етюд №5 мі мажор” Ференца Ліста, два твори Фридерика Шопена – славнозвісний “Вальс, ор. 64             №2 до-дієз мінор” та “Полонез до-дієз мінор”. Прозвучали також “Прелюдія до-дієз мінор” Сергія Рахманінова і, – як своєрідний “бонус”, – “Токата” Юрія Шамо. Відчувалося, що Анна відчуває себе однаково впевнено в різних стилях, намагаючись віднайти у кожному творі свою “родзинку” й донести її до слухача – при цьому вона так само ставить у центр не себе, а композитора, твори якого виконує. Звідси отой неповторний ностальгійний щем, який вирізняє музику Шопена з-поміж інших, звідси – та могутня енерґетика, яка дає змогу з перших же акордів упізнати Баха, звідси грайливі нотки, притаманні згаданій сонаті Ґайдна. Та що там говорити!..

Коли слухав обох дівчат, мимоволі заплющував очі, й здавалося, що за роялем – дорослі люди (була присутня ота ілюзія легкості виконання, яка є ознакою професіоналізму музиканта). І в той же час згадувалася євангельська притча про таланти, які не можна закопувати. Який би феноменальний не мала людина дар від Бога, вона не повинна пускати його на самоплив, а мусить розвивати, відшліфовувати його шляхом безнастанної праці. Саме такий підхід бачимо у Терези Верзун-Ролінгер та Анни Єфіменко, і в цьому – велика заслуга їхньої наставниці – Ірини Вадимівни Циганкової та, зрештою, і всіх педагогів високої проби, які працюють, не покладаючи рук, у Луцькій музичній школі №1 імені Фридерика Шопена.

 

Ігор БЕРЕСТЮК