ЛУЦЬК МУЗИЧНИЙ: ПОЧАТОК ЧЕРВНЯ – ФЕСТИВАЛЬНИЙ

   Налагодження зв’язків між філармоніями України та країн Європи, Азії, Америки, з яскравими виконавцями світового значення нині є надзвичайно актуальним питанням з огляду на те, що це, по суті, передумова успішної інтеграції України у європейський і світовий мистецький простір. Тож проекти, орієнтовані на цей вагомий результат, природно, викликають у шанувальників музики – і, ясна річ, у самих музикантів, – неабиякий інтерес. Саме до таких знакових проектів належить Фестиваль Фонду Міхаеля Стріхаржа “Даль Арко” в Україні, який цьогоріч – 5–7 червня, – проходив у Луцьку.

Перша концертна урочистість відбулася 5 червня у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла. На її початку ведуча Оксана Єфіменко докладно розповіла про постать та діяльність Міхаеля Стріхаржа – видатного європейського музиканта, й діяча культури, блискучого скрипаля, професора Академії музики в Гамбурзі, академіка Міжнародної академії наук і мистецтв ООН у Нью-Йорку, першого почесного професора Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, почесного професора й почесного доктора національних університетів і національних музичних академій Польщі, України, Росії та Казахстану, почесного члена найстаріших і найвизначніших музичних товариств (зокрема імені Генріка Венявського у Польщі й Ріхарда Вагнера в Німеччині), голову і члена журі багатьох вагомих музичних конкурсів у країнах Європи, Азії та Америки, удостоєного за видатні заслуги в розвитку європейського мистецтва та міжнародної культурної співпраці вищих державних орденів Німеччини, Франції, Англії, Росії, Туреччини й Казахстану, а також звання лауреата міжнародної премії в галузі мистецтва ”International Art Award – Olympus”. Будучи народженим 1946 року у Відні, вирісши у Львові, отримавши музичну освіту у Львові та Новосибірську і впродовж багатьох років мешкаючи в Німеччині, Міхаель Стріхарж завжди підкреслює, що він є українським музикантом.

Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (керівник – народний артист України Товій Рівець) розпочав свій виступ вступом до “Серенади” Петра Чайковського. Однак факт, що Маестро Міхаель Стріхарж з’явився на світ у будинку на площі Карлсплац, під яким знаходиться могила Антоніо Вівальді, по суті, зумовив акцент на творчості великого італійця у концерті, який звучав того вечора в стінах костелу. Зворушливі переливи флейти у “Largo” (Софія Свіст володіє інструментом просто блискуче – це ж можна і треба сказати про кожного з музикантів “Кантабіле”), cонячні сплески смичкових, м’який ритм клавесина (такі характерні для мистецького почерку А. Вівальді) у Концерті для струнних і чембало, мабуть, ще довго відлунюватимуть у серцях слухачів.

І, ясна річ, не могла не прозвучати музика славетного Йогана Себастьяна Баха. Керівник “Кантабіле” – народний артист України Товій Рівець, – перед виконанням токати і фуги ре-мінор навів крилатий вислів композитора Фелікса Мендельсона-Бартольді, суть якого полягає в тому, що навіть якщо життя забрало в людини віру, надію, любов, єдиний твір Баха здатен усе повернути.

Згадану вже Токату і фуґу ре-мінор (як і Арію з оркестрової сюїти №3) авторові цих рядків випадало слухати неодноразово. Але твори композиторів-класиків й різняться від ерзац-музики саме тим, що до них треба час від часу повертатися – тоді завжди відкриватиметься щось нове, чого не помічав раніше (це так, як до Старого й Нового Заповітів Біблії вірянину-християнину, до Корану – мусульманину, до Тори й Танаха – юдеєві, до Вед – індусові і т. д. потрібно звертатися постійно, і незбагненні раніше смислові пласти сакральних текстів поступово стануть зрозумілими). Так, наприклад, чимало хто з медиків дійшли висновку про психотерапевтичну дію класичної музики – досить подумки “сконцентрувати” мелодію там, де болить (особливо, якщо біль має нервовий характер), уявити, що музика саме  т а м звучить. Містика? Але на власному досвіді переконався – це  п р а ц ю є, і чудово знімає стреси, як у нашому житті аж ніби забагато…

Під час урочистої, церемоніальної частини дійства президент Фонду “Даль Арко” Міхаель Стріхарж оголосив про надання Міжнародної премії “International Art Award – Johann Sebastian Bach” (з врученням Жезла Йогана Себастьяна Баха) керівникові Академічного камерного оркестру Волинської обласної філармонії “Кантабіле”, народному артистові України Товію Рівцю, якого назвав найкращим скрипалем, найкращим диригентом, найкращим музикантом, найкращою людиною, й додав, що Луцьк і Україна щасливі мати в себе митця такого рівня, як Товій Рівець. Директор Волинської обласної філармонії Cергій Єфіменко вручив панові Міхаелю диплом Почесного президента Академічного камерного оркестру “Кантабіле”.

Знаменита “Глорія” Антоніо Вівальді у виконанні Академісного камерного оркестру “Кантабіле” (очолюваного тепер уже лауреатом Міжнародної премії імені Йогана Себастьяна Баха Товієм Рівцем) та Архієрейського хору “Оранта” Свято-Троїцького кафедрального собору УПЦ Київського патріархату (керівник – заслужений діяч мистецтв, професор Василь Мойсіюк) піднесла слухачів на неозорі висоти, де душа розмовляє з Богом та Ангелами, то каючись у гріхах, то просячи допомоги, то дякуючи за послані з Неба блага. Сопрано Ганни Зарицької, альт Вікторії Чайки, спів хору в цілому були ніби учасниками таїнства творення Космічної, Божественної Музики. Не знаю, як кому, а мені уявлялося зоряне небо, Чумацький Шлях, і здавалося, що музика лине саме звідти, а на думку прийшли слова героя роману Миколи Руденка “Сила Моносу” – філософа Мирона Гриви: “... в центрі нашої Га-
лактики живе не «чорна діра», як дех-
то гадає, – там живе Христос...”

Саме таким могутнім акордом завершився цей концерт, що відбувся за сприяння Волинської обласної філармонії, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації та єпископату Луцької дієцезії Римо-католицької церкви, який надав для цього приміщення храму. І справді, як мовила наостанок ведуча Оксана Єфіменко, хочеться вірити, що збудеться закодоване у “Глорії”:“Слава Богу на висоті, на землі  мир і у людях добра воля”.

Наступний день розпочався майстер-класом, який Міхаель Стріхарж провів у Волинському коледжі культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського, а ввечері до Палацу культури міста Луцька завітали любителі фортепіанної музики й зокрема шанувальники дивовижного таланту народної артистки України Етелли Чуприк. Цю позначену особливою Божою іскрою жінку називали в дитинстві “вундеркіндом” (згодьмося, далеко не кожен у п’ятирічному віці міг мати перший сольний концерт), а нині величають “піаністкою-віртуозом” і навіть “богинею фортепіано”. Найпершим твором, виконаним у луцькому концерті була Соната №8 ля-мінор Вольфґанґа Амадея Моцарта. Це перша з двох сонат, написаних у мінорній тональності (друга – Соната для фортепіано №14). Створив її композитор у 1778 році в один із найважчих моментів свого життя – після смерті матері.

Після того як прозвучав згаданий вище твір, ведуча дійства Оксана Єфіменко запросила до слова Маестро Міхаеля Стріхаржа, котрий захоплено відгукнувся про талант і майстерність Етелли Чуприк, сказав, що пам’ятає її ще студенткою, Вагнерівською стипендіаткою на фестивалі музики Ріхарда Ваґнера в Байройті, після чого настала урочиста мить вручення Етеллі Олександрівні Міжнародної премії “International Art Award – Richard Wagner”. “Дуже зворушена, що маю честь отримати таку високу нагороду”, – мовила Етелла Чуприк одразу після церемонії. І, зрозуміло, питання про те, який твір грати наступним, уже не стояло – звичайно, що “Смерть Ізольди” з опери Ріхарда Ваґнера “Трістан та Ізольда”, точніше, фортепіанну транскрипцію цього епізоду, здійснену іншим геніальним сучасником композитора – Ференцом Лістом. Власне вручення Ваґнерівської премії з наступним виконанням позначеної іменами двох Геніїв “Смерті Ізольди” стало блискучим переходом від теми Ваґнера до теми Ліста. “Сонет Петрарки №104” Ференца Ліста дав змогу слухачам здійснити уявну мандрівку в часі – перенестися з середньовічних лицарських часів у Раннє Відродження, коли жив і творив славетний представник італійського Ренесансу Франческо Петрарка.

З великим пієтетом ставиться Етелла Олександрівна до спадщини Фридерика Шопена. “Душа Шопена, –  говорить піаністка, – це абсолютний ексклюзив у романтичній музиці. Великі знавці писали, що якби Моцарт жив далі, то писав би так, як Шопен. Переходити на «ти» з Шопеном не можна, його інтелігенція в тому, що кожна нота щось означає”. В цьому присутні мали нагоду пересвідчитися, слухаючи Баладу № 4, оп. 52.

Фінальним же акордом дійства став Концерт №1 для фортепіано/клавіру з оркестром Йогана Себастьяна Баха. Виконала його лауреат Міжнародної премії “International Art Award – Richard Wagner”, народна артистка України Етелла Чуприк у супроводі Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (диригував керівник колективу – лауреат Міжнародної премії “International Art Award – Johann Sebastian Bach”, народний артист України Товій Рівець). І знову приємно дивувала злагодженість і гармонія, коли жоден із виконавців “не тягнув рядно на себе”, а всі являли єдиний творчий організм. Виступи Етели Чуприк та оркестру “Кантабіле” неодноразово супроводжувалися оваціями й вигуками з залу: “Браво!”, “Молодці!”, “Дякуємо!”

Завершився фестиваль 7 червня концертом-конкурсом молодих виконавців – учасників ХVII конкурсу Фундації Міхаеля Стріхаржа для молодих виконавців.

 

Ігор БЕРЕСТЮК