КЛУБ МУЗИЧНИХ ПОДОРОЖЕЙ ВІД МИРОСЛАВА КРІЛЯ ТА АДРІАНИ ОНУФРІЙЧУК  

 

Про Академічний симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії автор цих рядків чув неодноразово. Ще б не чувати – адже за період своєї творчої діяльності колектив підготував і виконав більш аніж 160 концертних програм, брав участь у Міжнародних та регіональних фестивалях, здійснив успішні гастрольні поїздки як по Україні (Київ, Рівне, Луцьк, Житомир, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернівці, Вінниця, Мукачево), так і за кордоном (Франція, Німеччина, Бельгія, Польщі), започаткував вечори української музики в обласній філармонії, окрім того, активно й широко пропагує класичну музику (і українську, й зарубіжну), виступаючи з концертами по районних центрах Тернопілля. З оркестром співпрацювало чимало видатних постатей у світі музики – якщо назвати диригентів, то це, зокрема, Герой України, народний артист України, Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, академік Мирослав Скорик; народний артист України, академік Ігор Пилатюк; заслужена артистка України Оксана Мадараш, заслужений діяч мистецтв АР Крим Ігор Каждан, Вінстон дан Фогель (США), Клаудіо Ванделлі (Швейцарія), Кжезімір Дебскі (Польща), доктор Войцех Мрозек (Польща), Анна Бінневег (США) та ін., а серед солістів – Герой України, народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка М. Стеф’юк, народні артисти України Етелла Чуприк, Олександр Гурець, Олександр Дяченко, Сергій Магера, Валентина Степова, Ярослав Лемішка, Наталія Лемішка, Стефан П’ятничко, Роман Вітошинський, Любов Ізотова; заслужені артисти України Оксана Рапіта, Богдана Півненко, Андрій Шкурган, Назарій Пилатюк; лауреати міжнародних конкурсів Олександр Саратський, Лідія Футорська, Олег Маловічко, Євген Кострицький, В’ячеслав Зубков (перелік далеко не повний), чимало інших виконавців з України, Італії, Швейцарії, Японії, Вірменії, Австрії, Великої Британії, США…

Та, народна мудрість слушно мовить: “Краще один раз побачити, аніж сто разів почути”. Відвідавши концерт Академічного симфонічного оркестру Тернопільської обласної філармонії, який відбувся 17 червня у Палаці культури міста Луцька, маю, щоправда дещо уточнити цей афоризм: “Краще один раз побачити й почути наживо, аніж сто разів чути «про» й слухати в записах”.

17 червня виповнилося 136 років від дня народження видатного композитора й дириґента українського (ведуча – заслужена артистка України Адріана Онуфрійчук, – наголосила: “козацького”) походження Ігоря Федоровича Стравінського. На честь цієї знакової для історії вітчизняної й світової музики дати оркестр виконав Руський танець із балету І. Стравінського “Петрушка”.

Взагалі концерт варто було б охарактеризувати як музичні подорожі в часі й просторі (щось схоже, хоча й не зовсім тотожне, автор цих рядків відчував під час блискучих виступів “Тріо з Галичини” в листопаді минулого року у Волинському академічному обласному театрі ляльок), і пані Адріана узяла на себе роль досвіченого гіда у цих мандрівках. Щойно стихли акорди “Руського танцю”, а вже запахло холодним солоним морським вітром, Північчю, Скандинавією – аякже, таж зараз звучатиме музика Едварда Ґріґа, композитора, котрий зумів зробити норвезьку музику явищем європейського і світового масштабу. Концерт для фортепіано з оркестром ля мінор, оп. 16, написаний під час перебування композитора в Данії – це твір-ювіляр (цьогоріч виповнюється 150 років із часу його написання). І, чесно кажучи, важко знайти більш скандинавські, більш норвезькі, більш ґріґівські твори, аніж музика до драми Генріка Ібсена “Пер Ґюнт”, до п’єси Бйорнстерне Бйорнсона “Сигурд-хрестоносець” і цей концерт. Звучання оркестру ніби уособлює суворе, холодне начало – так і уявляються похмурі, неприступні скелі над морем, важкі хмари, які затуляють сонце і, – як контраст, – теплі сплески фортепіано, що спочатку протистоять холоднечі, а потім ніби розчиняють її в собі. Створюється не лише типовий варязький пейзаж, а й портрет людини, яка зросла в цьому суворому краї, й у якої за зовнішньою холодністю ховається внутрішнє тепло (як у популярній пісні 60-х років: “На поверхности лёд, а под ним протекает горячий Гольфстрим”). Партію фортепіано в цьому концерті виконувала випускниця Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена (клас заслуженого працівника культури України Ірини Циганкової), лауреат міжнародних і всеукраїнських конкурсів Анна Єфіменко, і, варто сказати, юнка не просто грала (і грала чудово), а й творила в сукупності з оркестром зримий образ норвезької душі.

А це вже Відень. Місто, асоційоване з багатьма великими композиторами, і серед них – батько й син Штрауси (причому і звалися однаково – Йоганами). Австрія зустріла слухачів-“мандрівників” майже в буквальному сенсі “Громом і блискавкою”. Саме таку назву має славнозвісна полька-галоп Йогана Штрауса-сина. Литаври імітували грім досить схоже, але загальна мелодія й ритм наштовхували на думку, що гроза в цьому випадку не стихійне лихо, а довгоочікуваний дарунок природи після сухості, викликаної альпійським вітром феном (австрійці кажуть, що два дні фену варті двох тижнів сонця).

Символом і неофіційним гімном австрійської столиці по праву вважається вальс Йогана Штрауса-сина “На прекрасному голубому Дунаї”. Гроза минула, знову світить сонце (власне багато хто називає музику Штрауса саме “сонячною”), а Дунай плинно несе свої води до Чорного моря. І враз згадалося рідне: “Тихо, тихо Дунай воду несе”. Дивного в цьому нема нічого – адже Дунай і Карпати єднають Австрію з Україною…

Після вальсу – знову полька, яка має “Трік-трак”, точніше “Тріч-трач”. Названо її так, хоч як дивно, зовсім не на честь відомої гри, яка зветься у нас “короткими нардами”. Як можна довідатися зі статті Олексія Забазнова на сайті http://www.zabaznov.ru/strauss/muz/triktrak.htm, “Тріч-трач” на віденському діалекті німецької мови означає балаканину або плітки. Оскільки поняття “плітки” забарвлене неґативно, а музика Йогана Штрауса такої енерґетики аж ніяк не несе, тому схильний трактувати назву просто як легку розмову, яка ні до чого не зобов’язує. Хоча ні, все ж зобов’язує – вслухатися у музику великого австрійця, яка має дивовижну здатність створювати позитивний настрій.

Італію у згаданій мандрівці представила музика відомого автора неаполітанських пісень Вінченцо Ді К’яра. Пісню “Ла спаньйола” (“Іспанське болеро”) виконала солістка Тернопільської обласної філармонії Оксана Малецька. Далі шлях слухачів проліг до Франції – прозвучали фраґменти балетної сюїти Шарля Ґуно з опери “Фауст” та “Наваррський танець” із балетної сюїти з опери Жуля Массне “Сід”.

Після того настав час України, і знову Оксана Малецька радувала нас своїм чарівним сопрано. Іскрометна “Ґандзя” Дениса Бонковського і зворушливий “Дніпровський вальс” Ігоря Шамо на вірші Валерія Курінського, гадаю, нікого не залишили (та й не могли залишити) байдужим…

Далі – Німеччина, Йоганнес Брамс. Головний дириґент оркестру – заслужений діяч мистецтв України, лауреат обласної мистецької премії імені С. Крушельницької Мирослав  Кріль, – виявив себе не лише як висококласний мастер своєї справи (це видно було впродовж усього концерту), а й як людина, наділена винятковим почуттям гумору. Так, дириґуючи “Угорським танцем №5”, Мирослав Михайлович запропонував слухачам виступити у ролі “оркестрантів” і виконати партію на відомому “ударному інструменті”, який має прозаїчну назву “долоні глядачів”. Тож дириґував не лише оркестром, а й залою, вказуючи виразними жестами, коли вступати зі своїми оплесками, а коли припиняти. Побачивши, що це сподобалося присутнім, він виконав іще дві “бонусні” композиції з творів батька і сина Штраусів і не лише закликав залу знову “допомогти з супроводом”, а й виступив, – разом із музикантами-духовиками, – у ролі… бек-вокаліста.

На цій мажорно-гумористичній ноті музична подорож добігла кінця.

 

Ігор БЕРЕСТЮК