ІСТОРІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ ОРГАННОЇ МУЗИКИ, ЗІГРАНА П’ЄРОМ ЗЕВОРТОМ

28 липня для луцьких шанувальників класичної й зокрема органної музики, які завітали того дня до Кафедрального костелу святих апостолів Петра і Павла, був справжній “французький день”: їм випала унікальна нагода почути гру славетного французького органіста П’єра Зеворта.

Анонси цієї неординарної події в мистецькому житті нашого міста публікувалися в електронних ЗМІ та соціальних мережах неодноразово. Власне, з них меломани могли довідатися, що пан П’єр є титулярним органістом готичного собору Сен-Жермен-де-л’Осеруа в місті Дурдані (Франція), що він – лауреат багатьох міжнародних конкурсів і престижних премій – зокрема консерваторії Рамо та Schola Cantorum у Парижі та в Бордо, і свою творчу діяльність успішно поєднує з педагогічною, викладаючи музику в Дурдані, а також в Арпаоні). Докладно було подано географію концертних виступів (Франція, Велика Британія, Швейцарія, Німеччина, країни Балтії, Польща, Румунія, Бельгія, Україна, Чехія, Білорусія, Росія, США – як бачимо, це не лише країни з переважанням сповідників католицизму). А якщо ще й “поритися” в Інтернеті… Тож певен, що чимало любителів музики йшли на концерт уже певною мірою “озброєними” інформацією про митця.

І все ж концерт був відкриттям. Унікальність його полягала в тому, що звучала на ньому (й це особливо відзначила ведуча дійства Оксана Єфіменко) ТІЛЬКИ музика ФРАНЦУЗЬКИХ композиторів, які писали для оргáна. Причому добір творів аж ніяк не спонтанний – була представлена, по суті, історія французької органістики, розказана всесвітньовідомим Маестро мовою музики. В цьому – й патріотизм музиканта, і його просвітницька місія.

Розпочався концерт із творів епохи Бароко. Якщо говорити про її французьких представників, першість, звичайно, належить Франсуа Куперену (1668–1733) – представникові славної династії митців, геніальному композиторові , котрий іще за життя отримав титул “Великий” і тривалий час служив органістом та клавесиністом при королівському дворі, що теж свідчило про неабияке визнання його майстерності. П’єр Зеворт зіграв два твори славетного Маестро – “Оферторій Великого Дійства” та “Benedictus”. Слухаючи їх, починаєш розуміти, чим світський органіст (навіть найталановитіший) відрізняється від церковного. Світський (хай тільки не сприймуться ці слова як докір нашим митцям) – це артист, він виконує твори, виконує бездоганно, вкладає у них свою душу, має заслужену популярність і оплески вдячних глядачів, його музика дає справжню естетичну насолоду. Органіст же, котрий має досвід служби у храмі – духовна особа, він молиться своєю грою (згадаймо Блаженного Августина: “Хто співає, той двічі молиться”), розмовляє нею з Всевишнім і з людьми, й надзавданням музиканта є не оплески (хоч він може успішно концертувати, і зазвичай концертує – як мсьє Зеворт), а створення духовної сув’язі “Бог – музика – люди”, і коли ця сув’язь з’являється, наслідком для слухача стає катарсис – очищення душі, каяття у гріхах і усвідомлення істинного Шляху.

Перейти від Бароко до романтизму слухачам допомогла музика видатного французького композитора і органіста бельгійського походження Сезара Франка (1822–1890), чиїм іменем названо малу планету. Пана Франка називають найбільшим із композиторів для органа після Йогана Себастьяна Баха (хоч на мій погляд, це почесне “друге місце” він усе-таки “ділить” з Ф. Купереном). На суд слухачів П’єр Зеворт представив “Прелюдію, фуґу і варіацію сі мінор, опус 18” (так, одна за одною, як один твір, вони і йшли), і саме в цьому триптиху згаданий перехід відчутний чи не найбільше.

Учень Сезара Франка Луї В’єрн (1870–1937) пройшов нелегкий шлях становлення й пошуків. Романтизм, стиль “модерн”, імпресіонізм, символізм ба навіть джаз не походили повз увагу музиканта і композитора, проте основна творча й педагогічна лінія митця була позначена тяжінням до симфонічного мислення. Фінал симфонії №1, а також знамениті “Вестмінстерські дзвони”, що є завершенням Третьої сюїти ор. 54, присвяченої другові Л. В’єрна – органному майстру з Лондона Генрі Віллісу, – були схвально зустрінуті слухачами концерту.

Двадцяте століття репрезентували двоє самобутніх і цікавих органних композиторів – П’єр Кошеро (1924–1984) та Жан Лангле (1907–1991). Якщо перший з них зажив слави як неповторний імпровізатор, то другий здивував сучасників, написавши низку творів для педалі соло (педаль – органна клавіатура для ніг). У концерті П’єра Зеворта прозвучали “Колискова на честь Луї В’єрна” П. Кошеро та “Каролінгські акламації” з “Середньовічної сюїти” Ж. Лангле.

Завершилась програма фінальною Токатою з симфонії для органа №5 Шарля-Марі Відора (1844–1937). Це чи не найвідоміший і чи не найчастіше виконуваний твір композитора з усіх його 10-ти органних симфоній. Щойно пролунали останні акорди Токати, як присутні влаштували П’єрові Зеворту справжню овацію. Маестро вийшов до слухачів і тричі вдячно поклонився їм у пояс. А ведуча Оксана Єфіменко запросила любителів музики на наступні концерти, що відбуватимуться під егідою Волинської обласної філармонії.

 

Ігор БЕРЕСТЮК