ЗА ОРГАНОМ – ПЕТРО СУХОЦЬКИЙ

Гадаю, не буде великою помилкою, якщо образно назвати цей рік роком орґанної музики на Волині чи, принаймні, в Луцьку. 12 травня під егідою Волинської обласної філармонії відбувся концерт знаної львівської орґаністки Олени Мацелюх, 28 липня меломани міста над Стиром аплодували всесвітньовідомому музикантові з Франції П’єрові Зеворту, і нарешті, 16 вересня – новий концерт. Цього разу – нашого краянина, титулярного орґаніста Кафедрального костелу Святих Апостолів Петра і Павла Луцької дієцезії Римсько-католицької церкви Петра Сухоцького.

Ведуча концерту Оксана Єфіменко окреслила основні віхи творчої біографії митця. За плечима пана Петра – неабиякий досвід музиканта і педагога. Закінчивши Львівську державну консерваторії ім. М. В. Лисенка, де навчався в таких знакових фахівців, як піаніст та органіст Самуїл Дайч і доцент Павло Юрженко, причому аж на двох факультетах – спеціального фортепіано і орґана, – упродовж тривалого часу був артистом камерного ансамблю (а згодом оркестру) Волинської обласної філармонії “Кантабіле” (нині це Академічний камерний оркестр). Концертну діяльність успішно поєднував із викладанням на фортепіанному відділі Волинського державного училища культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського (нині – коледж). З 1999 року, після встановлення великого орґана в Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла є його постійним органістом. Виступає з сольними програмами в Україні та за її межами (зокрема у Латвії, Естонії, Білорусі, Польщі, Австрії, Німеччині, Італії тощо).

Наступного року виповнюється 20 років від дня встановлення згаданого інструмента в костелі, тож Оксана Анатоліївна не могла не навести його характеристики. Виявляється, виготовлений він 1953 року німецькою фірмою “Людвіґ Рольфінґ і Маттіас Крайєнбрінк”, має 2680 труб, 40 регістрів і важить кілька десятків тонн.

Розпочався концерт із виконання Чакони до-мінор визначного органіста епохи бароко, німця данського походження, одного з творців північнонімецької орґанної школи Дітріха Букстегуде (1637?–1707). Творчість Д, Букстегуде справила великий вплив на творчість Йогана Себастьяна Баха (1685–1750). Існує навіть інформація (щоправда, дехто її має за легенду), що на один із організованих паном Дітріхом музичних вечорів майбутній “король органа” прийшов пішки (!) з Арнштадту до Любеку, а це – порядку 400 нинішніх кілометрів.

У своїх органних творах Дітріх Букстегуде часто звертався до жанру протестантського хоралу, був майстром хоральних прелюдій – невеликих поліфонічних творів із чітко виокремленою мелодією хоралу, що звучить під тихий супровід нижніх голосів. Тож цілком закономірним було виконання в концерті саме хоральної прелюдії “Христос, наш Господь прийшов із Йордану”.

       Богородичний антифон австрійського композитора і орґаніста Пауля Гофгаймера (1459–1537) “Salve Regina” (“Слався, Царице”), що прозвучав наступним номером, був написаний приблизно у 1525 році, а віднайдений у Мюнстерській табулатурі майже через п’ять століть після створення. Перед виконанням антифону пані Оксана виголосила його текст в українському перекладі:

      Слався, Царице, Мати милосердя!

      Життя, відрадо і надіє наша, слався!

       До Тебе взиваємо, вигнанці, потомки Єви.

       За Тобою зітхаємо, тужимо і плачемо у цій долині сліз.

       О Заступнице наша!

       До нас направ Твого милосердя погляд,

       Й Ісуса, благословенний плід лона Твого,

       Яви нам після цього вигнання.

       О покірність, о милість, о відрада, Діво Маріє!

Ясна річ, мало який орґанний концерт обходиться без творів Й. С. Баха (виняток становив хіба що виступ П’єра Зеворта, котрий грав лише французьких авторів). Тож і на концерті Петра Сухоцького, коли мова зайшла про Баха як творця токати і фуги як жанру з єдиною цілісною композицією, чи не найкращою ілюстрацією до слів ведучої стала його Токата і Фуга ре-мінор (“Дорійська”).

Від Пізнього Ренесансу й Бароко плавко перейшли до романтизму, який у концерті був представлений “Менуетом” французького композитора-романтика Ежена Жигý (1844–1925). Він відомий не лише своїми навдивовижу цікавими й талановитими творами (“Менует” це підтвердив сповна), й не лише тим, що з релігійною тематикою у мсьє Жигý нерідко сусідила і світська, а й тим, що єдиним інструментом, для якого він писав свої композиції, був саме орґан.

Тим, кому 28 липня пощастило побувати на концерті П’єра Зеворта, напевно запам’яталося виконання “Дзвонів Вестмінстерського палацу” – одного з найвідоміших творів визначного французького композитора, орґаніста,  лицаря ордену Почесного Легіону Луї Віктора Жуля В’єрна (1870–1937). Ця надзвичайно добра, працелюбна й безмежно віддана музиці людина була ще й талановитим і дбайливим наставником, серед учнів якого – такі відомі музиканти, як Марсель Дюпре, Лілі і Жюльєтт Надя Буланже, Анрі Ганьєбен та ін. Ні хвороба (вкрай поганий зір), ні драматичні обставини особистого життя не могли стати на заваді його концертній та педагогічній діяльності. І в цьому плані символічною є навіть завершення його земного шляху – Луї В’єрн помер під час свого 1750-го сольного концерту в соборі Паризької Богоматері. Петро Сухоцький виконав три композиції мсьє В’єрна – Легенду, Скерцетто та Арабеску з циклу “24 п’єси у вільному стилі ”

      Арія і Токата з Сюїти для орґана російського композитора французького походження Георгія Мушеля (1909–1989) мали стати фінальними у концерті, але глядачі викликали пана Петра на “біс”, і він запропонував присутнім своєрідний “бонус” – Хоральну прелюдію “Отче наш” Дітріха Букстегуде (схоже, що це один з улюблених композиторів П. Сухоцького) після чого вийшов до публіки (було багато квітів і розчулених відгуків), а ведуча – Оксана Єфіменко, – побажала музикантові плідної праці в ім’я Господа, нових концертних програм та успішних гастрольних турне й запросила на нові  музичні зустрічі у 79-му концертному сезоні.

Ігор БЕРЕСТЮК