МОВОЮ ФОРТЕПІАНО – ПРО ВІЧНЕ

Життя часто вносить у звичний плин подій несподівані зміни. Не є винятком і фестивальні дні. Ось і 2 жовтня, через хворобу народної артистки України Лідії Шутко, замість концерту інструментальної музики “Українська скрипкова соната” відбувся інший – “Українська фортепіанна мініатюра”. Відомий піаніст, композитор, музикознавець, заслужений діяч мистецтв України Олександр Козаренко виступав того дня сам, а гідом по жанру, назву якого винесено в назву концерту, була кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії, теорії мистецтв та виконавства Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, членкиня Національної спілки композиторів України, лауреат обласної мистецької премії імені Ігоря Стравінського Ольга Коменда (творчість пана Олександра, до речі, була темою її дисертаційного дослідження).

Ольга Іванівна розповіла про особливості жанру фортепіанної мініатюри, торкнулась історії його розвитку, згадавши, зокрема імена, таких знакових митців, як Микола Лисенко, Яків Степовий, Борис Лятошинський, Віктор Косенко (з сучасних було названо Валентина Сильвестрова, Віталія Годзяцького і, зрозуміло, Олександра Козаренка). Водночас пані Ольга застерегла, що, попри превалювання у творах такого типу одного художнього образу і розвиток однієї музичної теми, їх не можна вважати легкими і розважальними – кожна мініатюра несе в собі глибокий і серйозний зміст.

Спочатку Олександр Козаренко представив слухачам композицію з творів Бориса Лятошинського (1895–1968) – одного з основоположників модернізму в українській класичній музиці. Три цикли прелюдій для фортепіано (три прелюдії ор. 38, дві – ор. 38 bis і п’ять – ор. 44) були написані Борисом Миколайовичем у 1942–1943 роках, себто під час Другої світової війни, в Саратові, де він перебував у евакуації. Зрозуміло, що трагічні для України і світу події не могли не вплинути на композитора – тож згадані прелюдії несуть на собі печать тривоги, болю, трагізму, але водночас і віри у перемогу над Гітлером. Ведуча у вступному слові відзначала ключову роль речитативно-декламаційної інтонації для значної частини фортепіанних мініатюр, пов’язуючи її з традицією народних замовлянь, плачів, дум, псалмів та поширених свого часу мелодекламацій. Тут, гадаю, не буде великою помилкою, якщо провести аналогію між згаданою інтонацією і верлібром та акцентником у поезії, які на українських теренах мають свою особливість, не запозичену в Заходу, а, так би мовити, зрослу на згаданих уже правитоках, які сягають незапам’ятної, можливо, навіть допотопної давнини (ті ж замовляння тощо). До речі, Олександр Володимирович – лауреат Премії імені Бориса Лятошинського.

Наступний блок творів – “Вальс”, “Прелюдія ля мінор” та “Гуцульська токата” Анатолія Кос-Анатольського (1909–1983). Олександр Козаренко – земляк композитора (теж родом із Коломиї), й величезною його заслугою є започаткування щорічних фестивалів імені А. Кос-Анатольського у його рідному місті і – як наслідок – нове зростання інтересу до творчості славнозвісного митця. Олександр Володимирович продемонстрував того дня віртуозне володіння інструментом і воістину філософське осмислення музичних тем. Це ж стосується й “Інтермеццо” та “Вальсу” Нестора Нижанківського (1893–1940), які теж прозвучали того дня.

І, звичайно, не могло обійтися без авторських творів. З усього розмаїття написаного ним, композитор вибрав п’ять “Писанок”. Ці фортепіанні мініатюри вражають лаконічністю і водночас глибиною роздумів про Вічне, будячи асоціації то з близько- і середньосхідними рубайятами, то з японськими танка і хоку, а то з афоризмами тамільського “Тірукуралу”. Це якраз той випадок, коли чеховське визначення стислості як сестри таланту є доречним, як ніколи.

По закінченні концерту голова предметно-циклової комісії оркестрових духових та ударних інструментів Волинського коледжу культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського, художній керівник і диригент духового оркестру “Любарт”, заслужений діяч мистецтв України Микола Чорний вручив Олександрові Козаренку почесний диплом ХV музичного фестивалю “Стравінський та Україна”.

Ігор БЕРЕСТЮК