ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ МІСТА ЛУЦЬКА: МІСЦЕ ФЕСТИВАЛЬНИХ ЗУСТРІЧЕЙ ЗМІНИТИ НЕ МОЖНА!

1. АДРЕСА – КИЇВ. ПЕРІОД – 1960-ТІ.
МІСЦЕ Й ЧАС ПРЕЗЕНТАЦІЇ – ЛУЦЬК, ХХІ СТОЛІТТЯ

Автор цих рядків ще застав час, коли слово “авангард” (точніще, “авангардизм”) вважалося, по суті, лайливим (поряд з терміном “формалізм”). Не в середовищі митців, а в середовищі вершителів їхніх доль. Відомо, яку “секс-орієнтацію” приписував художникам-нонконформістам одіозний Микита Хрущов, відомо й те, як перекривав тодішній очільник Спілки композиторів СРСР Тихон Хрєнников кисень Олені Фірсовій, Дмитрові Смирнову, Олександрові Кнайфелю, Вікторові Сусліну, В’ячеславові Артемову, Софії Губайдуліній та Едісону Денисову (т. зв. “хрєнниковській сімці”). Вимушений був еміґрувати Андрій Волконський, чимало нападок зазнав Альфред Шнітке. Ще складніше було митцям з України, адже була така примовка: “Коли в Москві стрижуть нігті, в Києві обрубують пальці”…
Нині – ХХІ століття. Чимало що переосмислюється, змінюється ставлення до опальних колись авторів. Свідченням цього став концерт-презентація музичної антології “Київський авангард 1960-х. Школа Бориса Лятошинського”, яка відбулася 10 жовтня у стінах Художнього музею м. Луцька.
Взагалі цей день був насичений фестивальними подіями. Тема авангарду 60-х років (причому не лише в українському масштабі) була наскрізною під час спілкування молодих музикантів, культурологів, журналістів у Музеї- садибі Ігоря Стравінського в Устилузі (участь у розмові взяли також митці з Києва – композитор Віталій Годзяцький і піаніст Євген Громов, – та британський режисер-документаліст Тоні Палмер).
На початку презентації антології “Київський авангард 1960-х. Школа Бориса Лятошинського” в Луцьку художній керівник фестивалю “Стравінський та Україна”, лауреат премії імені Ігоря Стравінського Василь Ворон відзначив ту колосальну роботу, яку провів автор-упорядник видання – відомий український піаніст, лауреат премій імені Левка Ревуцького та “СтАРТ” Євген Громов, після чого надав слово “винуватцеві торжества”. Євген Володимирович детально розповів про те, як створювалася згадана антологія, торкнувся постатей композиторів, – учнів школи Бориса Лятошинського, – представлених у ній (а це Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький, Євген Станкович, Петро Соловкін, Святослав Крутиков, Володимир Загорцев), після чого перейшов до концертної програми, яку відкрив твором Ігоря Стравінського “П’ять пальців” (1921), що має піднаголовок “Вісім дуже легких п’єс на п’яти нотах для фортепіано”, і продовжив його ж створеним на хвилі захоплення реґтаймом і присвяченим славетному польському та американському піаністу Артурові Рубінштейну “Piano-Rag-Music” (1919).
З авторів, представлених у антології, пан Євген виконав “Елегію” Валентина Сильвестрова, три “Грації” з циклу “Сім характерних сцен” (1962/1985) Віталія Годзяцького (до речі, він був спеціальним гостем згаданого концерту презентації, а згадані три п’єси присвячені жінкам, які відіграли доленосну роль у житті композитора: одна з них – Ольга Борисівна Бєлостоцька, – дружина Віталія Олексійовича), двочастинну Сонату №2 Володимира Загорцева “Гра рефренів”, де простежуються впливи пізнього Олександра Скрябіна і раннього Бориса Лятошинського.
А після Сонати для фортепіано ВВ 88, Sz. 80 (1926) видатного угорського композитора Бели Бартока, яка була заявлена останньою в програмі, Євген Громов – на “біс”, – дав слухачам нагоду отримати насолоду від музичного імпресіонізму Клода Дебюссі.
Почесні дипломи ХV музичного фестивалю “Стравінський та Україна” Євгенові Громову та Віталію Годзяцькому вручив його художній керівник Василь Ворон.
Антологію “Київський авангард 1960-х. Школа Бориса Лятошинського” (з 4-х компакт-дисків”) охочі мали змогу придбати після завершення презентації.

2. І ЗНОВУ – “МУЗИЧНІ ДІАЛОГИ”

Провадити у дні фестивалю “Стравінський та Україна” в Художньому музеї міста Луцька “Музичні діалоги” пам’яті батька композитора – відомого свого часу оперного співака Федора Стравінського, – стало вже доброю традицією. Цьогоріч (11 жовтня) вони були приурочені до 145-річчя дебюту Федора Гнатовича у Київській опері, й розпочалися з того, що художній керівник фестивалю Василь Ворон представив присутнім двох молодих, але надзвичайно талановитих співаків, лауреатів міжнародних конкурсів – солістку Рівненської обласної філармонії Анастасію Янцур (сопрано) та соліста Львівської національної опери Романа Коренцвіта (тенор).
Поза всяким сумнівом, це було справжнє свято класичного вокалу. Анастасія Янцур представила слухачам арію Мюзетти з опери Джакомо Пуччіні “Богема”, куплети Аделі з оперети Йогана Штрауса “Летюча миша”, арію Люсі з одноактної комічної опери Джанкарло Менотті “Телефон, або Кохання утрьох” (прикмета часу – мобільник у руках героїні), “Il bacio” (“Поцілунок”) Луїджі Ардіті, романси “Пленившись розой, соловей” Миколи Римського-Корсакова на вірші Олексія Кольцова, “Я – хочеш? – зачарую ліс” Лесі Дичко на вірші Миколи Руденка, “Коснулась я цветка” Цезаря Кюї на вірші Василя Немировича-Данченка, “Незабудочка-цветочек” Ігоря Стравінського на вірші Костянтина Бальмонта, українську народну пісню “Ой, я знаю, що гріх маю”. Акомпанувала Ірина Козачук.
Роман Коренцвіт теж приготував для волинських слухачів чудові подарунки – баладу Герцога з опери Джузеппе Верді “Ріголетто”, романс Неморіно з опери Гаетано Доніцетті “Любовний напій”, арію Феррандо з опери-буффа Вольфґанґа Амадея Моцарта “Così fan tutte” (“Так чинять усі жінки, або Школа закоханих”, арію Чаттертона з однойменної опери Руджеро Леонкавалло (свого часу партію Чаттертона виконував Федір Стравінський, у якого, як ми знаємо, був бас-баритон – у концерті твір прозвучав у перекладенні для тенора; власне цей, – теноровий, – варіант відомий також у виконанні Марко Берті та Геннадія Піщаєва – натомість Михайло Гришко послуговувався в цій ролі саме бас-баритоном), сициліану Турріду з опери П’єтро Масканьї “Сільська честь”, “Серенаду Дон-Жуана” Петра Чайковського на вірші Олексія Костянтиновича Толстого, “Гранаду” Агустина Лари та славнозвісний романс Анатолія Кос-Анатольського на вірші Івана Франка “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, що давно стала, по суті, народною піснею. Партію рояля виконувала Юлія Коваленко.
Ясна річ, пропоновані слухачам твори звучали не в описаній вище послідовності, а почергово – кілька творів співала пані Антастасія, кілька – пан Роман, далі знову черга Анастасії, потім – знов Романа. Таким чином справді створювався ефект своєрідного діалогу двох співаків. Контакт із залою був, без перебільшення, гідний подиву, позаяк це було не дешеве естрадне загравання з аудиторією, а повноцінна синергія (співтворчість) артиста й слухача. Тож цілком зрозумілою була овація, влаштована Анастасії Янцур та Романові Коренцвіту.
Член дирекції фестивалю “Стравінський та Україна”, лауреат премії імені Ігоря Стравінського, заслужений працівник культури України, художній керівник Волинської обласної філармонії Юрій Максименко вручив артистам почесні фестивальні дипломи, а ведучий дійства Василь Ворон запросив на приурочений до 100-річчя Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України концерт цього колективу, який має відбутися 14 жовтня на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка і стане гідною кодою ХV музичного фестивалю “Стравінський та Україна”.

Ігор БЕРЕСТЮК