ЗАЛЮБЛЕНІ В ЖИТТЯ Й МИСТЕЦТВО

Автор цих рядків уже писав про постійну увагу митців із Республіки Польща до музичного життя Лесиного краю, їх доволі часті виступи перед волинською публікою. Не можу похвалитися, що був на всіх їхніх концертах, але те, що вдалося побачити й почути за час моєї роботи у Волинській обласній філармонії, не тільки жодного разу не розчарувало, а навпаки, завжди викликало захоплення й, даруйте, якусь “білу заздрість” щодо польського глядача, який має змогу бачити й чути цих артистів набагато частіше.
Сказане повністю стосується, без перебільшення, фантастично талановитих музикантів, які завітали до Луцька 25 жовтня. Це не просто митці, а водночас і досвідчені педагоги – професори музичних вишів у Любліні та Лодзі. Поіменно – блискуча піаністка, габілітований доктор мистецтва, заслужений діяч культури Польщі Агнєшка Шульц-Бжиска з Любліна та співаки з Лодзі – габілітований доктор мистецтва Александра Бубіч-Мойса і доктор музичного мистецтва Роберт Мойса. Концерт камерної музики за їхньої участі відбувся того вечора у Палаці культури міста Луцька.
Представила гостей із Польщі присутнім ведуча дійства – викладач Луцької дитячої музичної школи №2 по класу фортепіано Віолетта Семчук. Вона докладно розповіла про кожного з митців, оприлюднила широку географію їхніх виступів у країнах Європи, Азії та Латинської Америки, подала доволі цікаві факти – зокрема, пан Роберт Мойса є не лише доктором музичного мистецтва, а й доктором (за нашими мірками це кандидат) хімічних наук. Схоже, маємо ще один (а можливо, й не один) прецедент після Олександра Бородіна, коли у житті людини знаходилось місце і для точної науки, і для музики (причому музика у випадку з Р. Мойсою, здається, переважила).
Розпочався концерт, хоч як дивно, з легкого жанру – танго Генрика Варса “Як було колись” (“Jak za dawnych lat”) на вірші Єжи Юрандота з кінофільму “Любовні маневри”, яке виконав дует у складі Александри Бубіч-Мойси та Роберта Мойси. Варто згадати, що Генрик Варс був одним із фундаторів польського джазу і певний час (1939–1941) навіть мешкав у Львові, де заснував оркестр “Теа-джаз”, із яким гастролював по містах тодішнього СРСР, аж поки хвиля війни не занесла його до лав армії генерала Андерса і згодом – на еміграцію в США. Танго звучало дуже органічно і не сприймалося як щось випадкове у концерті класичної музики – бо ж спадщина Г. Варса теж уже стала класикою.
Пан Роберт представив волинському слухачеві пісню “Я збудую дім посеред моря” або ж “Пісню бідного моряка” Гаетано Доніцетті (до речі, повної певності щодо приналежності твору саме цьому композитору немає), славнозвісну “Гранаду” Агустина Лари. Цей твір, написаний  1932 року й виконаний уперше мексиканським співаком Педро Варґасом, був згодом записаний багатьма співаками – від Маріо Ланца до популярного в минулому іспанського поп-дуету “Баккара”. Ясна річ, це вимагає від нових виконавців неабиякої відповідальності – адже внести якусь нову родзинку у стократ співаний твір, далебі, непросто. Роберт Мойса – саме такий співак: вокальні твори у його інтерпретації завжди сповнені новизни і водночас вірності традиціям академічного співу. Серед інших композицій, які запропонував слухачам того вечора пан Роберт, привертають увагу романс Леандро з сарсуели Пабло Соросабаля “Трактирниця з порту”, “Тарантела” Джоакіно Россіні (особисто у мене італійський народний танець завжди асоціюється саме з цим твором Россіні – його співак виконав на “біс”), пісня Ернесто де Куртіса “Не забувай мене”. Не обійшов співак і такого жанру як оперета (“Країна усмішок” Ференца Легара), і тут явивши воістину невичерпні можливості голосу (рідкісний тенор) і акторського перевтілення.
Вокал Александри Бубіч-Мойси заікрився яскравими барвами у арії Елізи Дулітл із м’юзиклу Фредеріка Лоу “Моя чарівна леді” (“Я танцювати хочу”), в “Пісні” Станіслава Монюшка, “Бажанні” Фридерика Шопена. Колоратурне сопрано пані Александри вражало й діапазоном, і чистотою, і здатністю малювати засобами співу неповторні й навдивовижу зримі образи.
Що ж до Агнєшки Шульц-Бжискої, то навіть акомпануючи співакам, вона не зводила свою сценічну місію лише до ролі концертмейстера (хоч і ця роль була виконана блискуче, віртуозно – іноді забувалося, що на сцені не оркестр). Пані Агнєшка дотепно підігравала виконавцям, виявляючи талант не лише музикантський, а й акторський, що з усією повнотою виявилося у сольних номерах мисткині. І, мабуть, недарма, для представлення свого доробку як піаністки-солістки Агнєшка Шульц-Бжиска вибрала саме музику Фридерика Шопена (Етюд мі мажор, оп. 10 та Вальс ля бемоль мінор, оп. 34), і не лише тому, що це ніби сама Польща промовляє нотами великого композитора. Тони музики Шопена надзвичайно теплі (тому, очевидно, багато хто асоціює їх із образом домашнього вогнища), вони навіть смуток роблять легким і світлим (правильно одна людина сказала: “лікують”). Вплив славетного поляка на творчість наступників (і не лише співвітчизників) важко переоцінити. Без нього за великим рахунком не було б ні Франсіса Ле, ні Мікаела Таривердієва (згадаймо вступ до “Сімнадцяти миттєвостей весни”), ні Андрія Петрова. До речі, пісня Веніаміна Баснера з кінофільму “Щит і меч” (“С чего начинается Родина?”) містить ледь не точну цитату зі згаданого Вальсу ля бемоль мінор.
Ще одна риса, яку хотілося б підкреслити у польських артистів – це їхнє почуття гумору, не нав’язливого, не “задля приколу”, більш вираженого в жестах, аніж у словах, але такого, який вносить у перебіг концерту атмоферу невимушеності, якоїсь “домашності”, і на який здатні лише люди, по-справжньому залюблені в життя й мистецтво. Тож годі дивуватися, що ні Агнєшку Шульц-Бжиску, ні Александру Бубіч-Мойсу, ні Роберта Мойсу зала довго не хотіла відпускати зі сцени, й вони, так би мовити, в порядку “бонусу” подарували слухачам ще два твори – вальс із оперети Ференца Легара “Весела вдова” та славнозвісну “O sole mio” (“О, моє сонце”) Едуардо ді Капуа.
Але й це не стало прощанням із Луцьком. 26 жовтня – день майстер-класів польських митців у Луцькій дитячій музичній школі №2 та на факультеті культури і мистецтв Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Ігор БЕРЕСТЮК