ЯКА ПОРА РОКУ НАЙКРАЩА?

Це запитання іноді ставлять своїм вихованцям учителі молодших класів та вихователі дошкільних закладів. Попри зовнішню простоту, відповісти на нього дитині не так легко, як здавалося б. Дорослі не виняток – тим паче, якщо поняття пір року стосується не лише природи, в якої, за Ельдаром Рязановим, “нема поганої погоди”, а мистецтва, зокрема музичного. Тож це питання витало 15 грудня над залою Палацу культури міста Луцька впродовж усього однойменного концерту за участі митців з Італії Катальдо Де Пальма та Олександра Семчука й Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської державної філармонії під керівництвом лауреата Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народного артиста України Товія Рівця. Витало, змушуючи слухачів ще і ще раз задуматися й не поспішати з відповіддю…
На початку дійства ведуча Оксана Єфіменко нагадала присутнім слова Йоганна Себастьяна Баха (1685–1750), як ніколи доречні нині, під час передріздвяного посту: “Кінцевою метою і причиною будь-якої музики повинно бути тільки прославляння Господа і зміцнення духу”. Кредо великого німецького композитора було актуальним і для його дещо старшого італійського сучасника Антоніо Вівальді (1678–1741), чиє ім’я лунало того вечора як своєрідний пароль, тим паче, що синьйор Антоніо був духовною особою, служителем церкви.
Першою виконаною композицією і концерті “Пори року” був твір великого арґентинця Астора П’яццоли “Весна” з циклу “Пори року в Буенос-Айресі”. Ясна річ, що в оригіналі інструментом сольної партії в оркестрі була не скрипка, а улюблений паном Астором бандонеон. Адаптацію ж твору для скрипки й струнного оркестру здійснив у 1996–1998 роках російський композитор Леонід Десятников. Він же включив до кожної з частин декілька мелоцитат із “Пір року” А. Вівальді, аби підкреслити зв’язок циклу сеньйора П’яццоли з першоджерелом.
Лучани мали щасливу нагоду почути чудову гру доволі знакової постаті у світовій скрипковій та альтовій музиці – лауреата міжнародних конкурсів Катальдо Де Пальма (художній псевдонім Діно) – музиканта-віртуоза, якому аплодували слухачі в таких концертних залах і театрах, як Карнегі-хол та Лінкольн-центр в Нью-Йорку, зала імені П. І. Чайковського в Москві, театр “Колізей” в Буенос-Айресі, центр “Помпіду” в Парижі, Сеул Арт Центр в Південній Кореї, Національний “Аудиторіум” в Мадриді, Театр “Соліс” в Монтевідео, Празький зал імені Бедржиха Сметани, театр “Гівантайм” у Тель-Авіві і багатьох інших. США, Бразилія, Франція, Єгипет, Австралія, Тайвань, Ізраїль, Туреччина, Швеція, Литва, Індія, Японія, Корея, Іспанія, Чехія, Арґентина, рідна Італія – це далеко не повна географія виступів Катальдо Де Пальма. Успішною була його участь і в численних театральних та кінопроектах. Нині синьйор Де Пальма, окрім насиченої діяльності як соліста, активно співпрацює як концертмейстер із оркестрами Королівського театру м. Парми, Філармонічним оркестром театру “Феніче” у Венеції та Симфонічним оркестром міста Абруццо. Відомий пан Катальдо і як музичний педагог – він є професором скрипкової кафедри та викладає історію і аналіз скрипкового репертуару, та виконавську психологію в консерваторії імені Умберто Джордано та професором університету Сунгшин в Сеулі (Південна Корея).
Свою майстерність Маестро сповна продемонстрував і в наступному творі – інтерпретації вівальдівських “Пір року”, здійсненій британським композитором німецького походження Максом Ріхтером (назва її –“Переосмислюючи Вівальді”). Оскільки попередньою композицією була “Весна”, цього разу, природно, настала черга “Літа”. Інформація ведучої про те, що містер Ріхтер переосмислив музику славетного італійця в дусі мінімалізму та постмодернізму, можливо, декого й насторожила спочатку, але в процесі виконання всі ці “ізми” виявилися зовсім не епатажними, а просто засвідчили погляд на творчість Антоніо Вівальді з сучасних реалій, а сам твір підтвердив глибоку повагу М. Ріхтера до спадщини великого композитора. Окрім того, у виконанні Катальдо Де Пальма прозвучав фрагмент “Осінь” із “Американських пір року” Філіпа Ґласса.
Вже неодноразово автор цих рядків характеризував концерти, орґанізовані Волинською обласною філармонією, як музичні мандрівки, подорожі в часі і просторі, бо так воно, по суті й є: для музики не існує ні віз, ні закордонпаспортів, ні далеких епох, ні часів, які ще не настали – за її допомогою впродовж короткого часу можна побувати всюди. Тож не були винятком і “Пори року” – весна в Арґентині, літо у Великій Британії (з “зальотом” у Німеччину), осінь у Штатах, і це при тому, що до кінця першого відділу ще доволі далеко, а на сцену вже виходить зі скрипкою івано-франківського майстра Степана Мельника ще один соліст-віртуоз – лауреат міжнародних конкурсів, заслужений артист України, професор Олександр Семчук, якого в пресі нерідко назвивають “принцем скрипки”.
З 2002 року музикант мешкає в Італії. Олександр Михайлович – яскравий представник української виконавської школи (навчався у Богодара Которовича, Ігоря Пилатюка та Ярослави Ривняк). Національну традицію скрипкового мистецтва він гармонійно поєднує з західноєвропейською (результат стажування у таких майстрів, як Віктор Третьяков, Михайло Вайман, Тібор Варга та ін.). З 2011 року завідує кафедрою струнно-смичкових інструментів Міжнародної Музичної Академії  “Зустрічі з Маестро” в м. Імола. Численні студенти пана Олександра перемагають у міжнародних конкурсах, ведуть активну концертну та педагогічну діяльність.
Своє спілкування з луцькою публікою О. Семчук розпочав із виконання 3-ї частини Камерної симфонії № 7 Героя України, народного артиста України Євгена Станковича (“Якось в гостях у великого Вівальді”). Твір славетного вітчизняного композитора став ніби передмовою до наступної композиції, якої, певен, очікували всі присутні у залі. Бо ж, якщо дотримуватися звичної природної зміни пір року, за “Осінню” (а саме так було означено уривок із твору Ф. Ґласса) має настати “Зима”, а всі інтерпретації й переробки повинні, зрештою, увінчатися ориґіналом. Саме “Зимою” Антоніо Вівальді у баченні Олександра Семчука та Академічного камерного оркестру “Кантабіле” й був завершений перший відділ концерту. Слухаючи цей неповторний твір (чи в концертній залі, чи з диска, чи на інтернет-сайтах), я завжди пригадую один із шедеврів співаної поезії 70-х років – “Під музику Вівальді” Віктора Берковського та Сергія Нікітіна на вірші Олександра Величанського: певен, що саме “Зиму” слухали герої пісні – звідки такий акцент на “вьюге за окном”? Були того вечора і звуки “славного клавесина”, й “переливи” скрипок та інших смичкових, і блискуче соло Олександра Семчука.
Другий відділ розпочав оркестр “Кантабіле” (керівник – народний артист України Товій Рівець) тричастинним Концертом для струнних ре мінор Антоніо Вівальді. Перед цим ведуча Оксана Єфіменко розповіла про роль, яку відіграє музика великого італійця в житті та творчості колективу, про концертну програму “Вівальдіссімо”, про виконання славнозвісної “Глорії” разом із Архієрейським хором Свято-Троїцького кафедрального собору “Оранта” п/к заслуженого діяча мистецтв України Василя Мойсіюка.
Та справжній сюрприз для глядачів приготували згадані вже солісти – Олександр Семчук та Катальдо Де Пальма, – з’явившись перед очі лучан… в українських вишиванках. У руках у пана Катальдо замість скрипки уже був альт, і саме партію цього інструмента Маестро виконував у заключному номері дійства – Концертній симфонії для скрипки, альта і струнних мі бемоль мажор Вольфґанґа Амадея Моцарта. Інструменти обох музикантів то перегукувалися, то зливалися в дует, а самі митці, схоже, перебували у дуже доброму гуморі від того, як їх приймає публіка. Зрештою, першою фразою, з якою пан Олександр звернувся до слухачів, було: “Ми зворушені!”. Маестро привітав присутніх зі створенням Української помісної православної церкви, а потім уся зала стоячи слухала, як ці двоє по-доброму одержимих мистецтвом людей грали для лучан у пам’ять про полеглих за волю й незалежність України…
І все ж таки, яка пора року найкраща? Усі вони – від Бога, і в кожній є свої неповторні риси. Але поети (зокрема Вадим Шефнер) виділяли ще й п’яту пору, й, можливо, вона і є найкращою. Ця пора – Любов, і саме завдяки Їй зима, весна, літо і осінь сповнюється для нас яскравими незабутніми барвами.

Ігор БЕРЕСТЮК