“НАС НЕ РОЗ’ЄДНАТИ, ЯК НЕ СПИНИТИ ТЕЧІЇ ДНІПРА”

22 січня цього року виповнилося 100 років від того дня, коли на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено Універсал про об’єднання (Злуку) Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдиній соборній Українській Державі. З 1999 року ця дата відзначається як День Соборності України (з незначними змінами у назві свята в 2011–2014 роках).
Зі згаданої вище нагоди у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка відбулася урочиста академія “Нас не роз’єднати, як не спинити течії Дніпра”.
Дійство розпочалося зі святкових дзвонів та виконання Державного Гімну України духовими оркестрами Луцького прикордонного загону та ВЧ 1141 Національної гвардії України (керівники – лейтенант Петро Лукавий та майор Віктор Лучинець).
Ведучі урочистої академії – артистка розмовного жанру Волинської обласної філармонії Оксана Єфіменко та актор Волинського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка В’ячеслав Погудін, – розкрили перед присутніми найяскравіші сторінки тих вікопомних часів – із зачитуванням Універсалу, використанням інших важливих історичних документів, кінохроніки, мемуарів та спогадів очевидців. Зі сцени лунали імена тогочасних знакових діячів – Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Володимира Винниченка, Євгена Петрушевича, Федора Швеця, Івана Огієнка (він же – Митрополит Іларіон), котрий був (у статусі міністра освіти УНР) автором сценарію та одним із організаторів свята. Архієрейський хор Кафедрального Свято-Троїцького собору Православної Церкви України в Луцьку “Оранта” під орудою заслуженого діяча мистецтв України Василя Мойсіюка виконав піснеспіви Дмитра Бортнянського (“Під Твою милість”), Миколи Лисенка (“Камо піду від Лиця Твоєго, Господи”) та Миколи Леонтовича (“На Йордані”, на мотив “Щедрика”).
Мрії про Соборність Української Держави стали реальними лише з проголошенням Незалежності. Нині – у зв’язку з війною на Сході, – вони набули ще більшої актуальності і сповнилися особливого змісту. Пам’ять тих, хто поліг, захищаючи волю і Соборність України, присутні вшанували хвилиною мовчання. Після цього особливо доречно прозвучав український реквієм – славнозвісна “Мелодія” Героя України Мирослава Скорика, – у виконанні Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник та головний диригент – лауреат Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народний артист України Товій Рівець). Своєрідним символом єдності Сходу і Заходу України стало виконання цим колективом 3-ї частини сюїти для струнного оркестру “В горах”, видатного композитора, Героя України Миколи Колесси.
Ясна річ, особливі надії покладаються нині на патріотичну молодь, зокрема творчу. Тож природним був виступ на згаданій академії молодої співачки, солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк із піснею Вікторії Сорочик “Україно моя, Україно!”
А на сцені вже – чоловічий вокальний квартет “Акорд” у складі заслужених артистів України Андрія Зарицького, Віктора Мрочка, Миколи Палія та Олега Гонтара. Акапельно звучить зворушлива, трагічна, сповнена глибокої шани до полеглих пісня “Розпрощався стрілець”. За радянських часів цей твір (із незначними мелодійними змінами, новим – російським – текстом Миколи Кооля й новою “леґендою” щодо походження) побутував як… комсомольська пісня “Там вдали, за рекой” (хоч мати й бабуся наспівували мені в дитинстві саме ориґінал), і тільки зняття табу з творчої спадщини Січових Стрільців розставило крапки над “і”. Квартет виконав також сучасну патріотичну пісню “З ворогом будем боротися” (музика і слова Петра Юсипчука).
Пісня Дениса Січинського на вірші Костянтини Малицької “Чом, чом, чом, земле моя” – поряд із “Червоною калиною” Григорія Труха й Степана Чарнецького (серед авторів називають ще й Михайла Гайворонського), “Не пора, не пора, не пора” на слова Івана Франка, ближчою за часом “Україно, Україно!” Тараса Петриненка та деякими іншими, – можна віднести до своєрідних “неофіційних гімнів” України – такою потужною патріотичною енерґетикою віє від неї. Саме так прозвучала вона в інтерпретації солістки Волинської обласної філармонії, заслуженої артистки України Галини Овсійчук. А в дуеті з народним артистом України Василем Чепелюком пані Галина виконала чудову пісню, написану художнім керівником філармонії, заслуженим працівником культури України, членом Національної ліги українських композиторів Юрієм Максименком на вірші щойно згаданого Івана Франка “Розвивайся ти, високий дубе”.
І, звичайно, справжнім урочистим апофеозом дійства став виступ Волинського державного академічного українського народного хору під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника. Виконану ними пісню “Чуєш, мій друже” спіткала свого часу така ж доля, як і “Розпрощався стрілець” – упродовж десятиліть твір звучав як… червоноармійський (“Мы смело в бой пойдём, за власть Советов”), як тоді казали, перероблений чи то з солдатської пісні часів Першої світової війни, чи з білогвардійської, й тільки нині знову зажив популярності текст, створений невідомими авторами у Київській юнацькій школі в січні 1918 року, коли бійці УНР обороняли підступи до Києва від муравйовців.
Окрім згаданого твору, актуально прозвучали й дві пісні, написані батьком художнього керівника та головного диригента хору – Олександром Івановичем Стадником, – “Вставай, не спи!” (вірші Ольги Шаповал) та “Нова радість, Різдвяні свята” (вірші Ольги Шаповал і Олександра Стадника-сина). Останній (чи крайній, як мовлять авіатори) з виконаних колективом творів дуже тепло приймали слухачі і на Різдвяних концертах хору, і під час урочистої академії.
Варто відзначити сумлінну роботу режисера дійства – головного режисера Волинської обласної філармонії, заслуженого працівника культури України Валентини Москалюк. Завдяки їй концертна програма в рамках академії вийшла насиченою й динамічною.
Присутні того дня мали також нагоду оглянути виставку "Символ твоєї свободи" (до 100-річчя Державного Герба України), розгорнуту у фойє театру.



Ігор БЕРЕСТЮК