Стравінський слухає лірника

Лірник серед селян на картині 1907 року волинського художника Андроника Лазарчука в художньому відділі краєзнавчого музею. Лірник на ганкові будинку Ігоря Стравінського в Устилузі незадовго до початку Першої світової війни. І  на довоєнному  фото з історичного музею літописного Володимира - лірник… Донедавна на Волині і Поліссі існувала потужна лірницька традиція, яку ми не могли обійти увагою у рамках лекторію «Україна співає поезію», слухачами якого  цими днями були учні у Тростянці, Ківерцях, Горохові, Бранах, Мар’янівці.

На час спорудження будинку Ігоря Стравінського в Устилузі (1907) вийшли друком праці Василя Горбенка «Кобзарі і лірники» (1884),  Валеріана Боржковського «Лірники» (1889), Порфирія Демуцького «Ліра та її мотиви» (1903). Щось же могло потрапити до української бібліотеки батька Ігоря Стравінського, найбільшої у Петербурзі. Чимось таки зацікавив Стравінського цей інструмент, який зневажали кобзарі, а сучасників Ігоря Стравінського  Миколу Лисенка, Лесю Українку, Філарета Колессу, Гната Хоткевича більше цікавило кобзарство…

Поза увагою Стравінського не міг лишитися виступ кобзарів, лірників і троїстої музики, який організував Гнат Хоткевич під час Х11 археологічного з’їзду у Харкові 1902 року. Остап Вересай зовсім не був «последним бандуристом», як зазначав журнал «НИВА», адже на з’їзді зібрали  народних співців Полтавщини, Чернігівщини, Харківщини. «І жоден з них не був «останнім», бо залишив удома ще десятки своїх товаришів».

Климентій Квітка 1912 року зазначив: « «Ліра ще дожидає того дослідника, що врятує її голос від одвічного забуття...».

 І врешті-решт це сталося.  Стараннями  Олекси Ошуркевича, який записав понад 6 тисяч українських народних пісень, близько 900 легенд та переказів, 250 казок у різних місцевостях Волині і Полісся,  майже півтори тисячі прислів’ їв та приказок…

Наш видатний фольклорист досліджує прадавню європейську традицію у книзі «Лірницькі пісні з Полісся». У ній  глибокі за змістом тексти пісень, репертуар лірників Івана Власюка, Степана Рибачука, Адама Шковороди.. Повернуто з небуття іменна  Хоми Турковця з Грудок,Пилипа Демарчука з Глух, Дем’яна Банька з Воєгощі, Каленика Деркача з Краснилівки.

Олекса Ошуркевич  записав спогади Григорія Рибачука 1907 р.н. про школу лірника Каленика Деркача, що знаходилася у його хаті і в якій навчалося до 20 сліпців-лірників з усієї Волині. Учитель сам виготовляв інструменти, передавав їх своїм вихованцям, але після 17 вересня 1939 року родину лірника репресували.

На думу дослідниці фольклору Волині та Полісся Олександри Кондратович, «праця Ошуркевича є безцінним джерелом для фольклористів у дослідженні постових пісень, поширених на  Західному Поліссі, чимало з яких є варіантами  лірницьких». У Воєгощі, звідки родом лірник Дем’ян Банько, пані Олександра записала численні його тексти, зокрема пісню «Ой зойшла зора  вечоровая» ( про напад турків на Почаєвську лавру)…

Повоєнний період  став,  на думку Олекси Ошуркевича,  «останньою фазою існування лірницької традиції», але мав рацію Микола Лисенко:

«Лірник – тип живучий… Його сила й живучість у тому глибокому ліризмі, котрий так відповідає думному духові українця».

Під час урочистого відкриття музею-садиби Ігоря Стравінського після реставрації восени 2013 року ми знову слухали волинського лірника Андрія Ляшука, вже згадуваний знаменитий твір із духовних пісень почаєвського циклу «Ой зійшла зоря вечоровая».

                                                                        

Василь Ворон,

автор і ведучий лекторію

 

На світлинах Валерія Шевчука: зустріч у Горохівському коледжі Львівського національного аграрного університету.