Музика з «країни Діксі»

30 квітня Міжнародний день джазу

Дух рісорджіменто спонукав  відроджувати забуті і народжувати нові традиції. І от коли вже стартували «Оберіг» (1989), «Берегиня» (1990), фестиваль вистав за п’єсами Лесі Українки (1991), «Різдвяна містерія» (1992) у лютому 1994 року викладач Луцького музичного училища Андрій Борисович Тітяєв (тромбон) вивів на сцену міського будинку культури групу інструменталістів під назвою «Класик-діксіленд-бенд»: Григорій Чепелюк (кларнет), Павло Кучер (ударні),  Ігор Бачинський, згодом Олег Баковський (труба), Юрій Ябковський (туба), згодом Ігор Боцеровський (бас-гітара), Віталій Баран, згодом Петро Сухоцький (фортепіано), Андрій Войнаровський (банджо). До змагання з професійними колективами на святі джазу у польському місті Зелена Гура у вересні 1997 року ентузіасти традиційного джазу з Луцька дали вже понад 200 концертів!

У «Тлумачному словнику джазу» (Донецьк, 2010), який я отримав « з найліпшими побажаннями від автора 16.05.2012 року» професор  Валерій Колєсніков (народився у Луцьку 1945 року) зазначає: «У період розквіту новоорлеанського стилю з’являються перші колективи білих музикантів, що мають назву діксіленд. На відміну від негритянських, у цих оркестрах піддається зміні манера звуковидобування: мелодійна лінія стає більш плавною, ширше використовуються елементи європейської композиторської техніки, в акомпанементі акценти зміщуються із 1-ї й 3-й доль такту на 2-у й 4-у. Пізніше  новоорлеанські оркестри й діксіленди почали називати традиційними, а їхню музику традиційним джазом».

 

Внук відомого волинського композитора Петра Дмитровича Лістовського і батько двох відомих в Україні і світі синів-музикантів Андрій Борисович Тітяєв відзначає величезний вплив прикладу Геннадія Кириловича Тарана, феноменальну працездатність фаготиста, завідуючого відділом духових інструментів, керівника духового, потім симфонічного оркестрів,  училищного  біг-бенду, що став попередником діксіленду…

«Геннадій Кирилович мріяв про відкриття естрадного відділення і запропонував мені курс джазової імпровізації після закінчення Львівської консерваторії.  Смак до імпровізації моїх студентів дав змогу сформувати перший склад діксіленду 1994 року, який з невеликими змінами продовжував музикувати при Народному домі «Просвіта» як самодіяльний народний ансамбль до 1999 року.

У формуванні репертуару помічним стало четверте, перероблене і доповнене видання В.Симоненка «Мелодии джаза» ( К, "Музична Україна", 1984). Рідкісна на той час антологія, що  включала популярні мелодії на різних етапах  зародження і розвитку джазу, теоретичні нотатки про стилі і характерні риси виконавської інтерпретації. Але ним ми не обмежувалися…»

Врешті-решт у студії Олексія Онишка на піддашші народного дому «Просвіта» протягом двох вечорів записали чотирнадцять треків, що зберіг «у цифрі» Андрій Борисович Тітяєв. Загалом понад сорок хвилин музики, які дотепер захоплюють мене своїм віталізмом. 

 

Внесок Геннадія Тарана і Андрія Тітяєва у становлення  джазових традицій на Волині протягом 1989-1999 років вражає. До цього у нашому колоніальному музичному побуті джаз був епізодичним явищем на концертах, у програмах радіо і телебачення, у домашніх колекціях вінілових грамплатівок, у репертуарі студентського інструментального ансамблю «Спектр», яким керував у педінституті на початку сімдесятих мультиінструменталіст Ігор Мірошниченко. У дискотеці  молодіжного кафе-клубу (1979 рік) я пускав записи Чіка Коріа, групи «Прогноз погоди», польської групи «Стрінг конекшн». Мій приятель Юрій Кириловський зібрав колекцію джазових плакатів і запровадив джаз у «стереогодини» Волинського радіо на ультракоротких хвилях. Щоправда, на початку вісімдесятих трапилася нагода послухати живий концерт Артуро Сандоваля у московському Театрі естради, а біг-бенд Вєслава Пєрєгорульки -  у рамках днів Замостя у Луцьку 1987 року…

Але вже 2005 року ми з Сергієм Єфіменком, Геннадієм Гусенцевим і Гжегожем Обстом відродили джазові традиції Волині у рамках польсько-українського проекту «Нью кооперейшн Замость-Луцьк». Спільні із Джазовим клубом імені Мечислава Коша у Замості заходи тривали до 2007 року. На волинській сцені виступили разом з українськими зірки польської джазової сцени Дорота Міськєвіч, тріо Войцеха Нєдзєлі, тріо Артура Дуткєвіча, ветеран польського джазу саксофоніст Ян «Пташин» Врублевський і вокалістка Халіна Міровска з тріо «RGG»...

Коли естафету перебрав Луцький джазовий клуб, трубач Олег Баковський часто запрошував на наші фестивальні заходи видатного майстра джазу та імпровізатора Валерія Колєснікова. 2007 року професор із Донецька зблиснув під час «Музичних діалогів» у дуеті з відомим джазовим піаністом, професором, заслуженим діячем культури України В’ячеславом Полянським; ветеран української джазової сцени охоче виходив на сцену з молодими музикантами – Тарасом Баковським та його друзями, презентував свої друковані видання, зокрема, вже згадуваний «Тлумачний словник джазу» (понад 430 наукових статей про джерела, стилі, напрямки, терміни та специфічні джазові прийоми).

Наші з Олегом Баковським ініціативи за участі британського тріо Джуліана Томаса, львівських, рівненських, закарпатських джазменів, Сергія Шишкіна підтримало управління культури і туризму облдержадміністрації, обласна філармонія, видавництво «Ініціал», львівське мистецьке об’єднання «Дзиґа»...

Згодом підключилося Генеральне консульство РП у Луцьку і лучани отримали циклічні джазові імпрези високого міжнародного рівня, розмаїття стилів і напрямків сучасного джазу, що модернізують музичну мову, стосуючи нові нетрадиційні виражальні  засоби і  технічні прийоми.

Нині сотні радіостанцій в інтернеті  відчиняють доступ до усіх закамарків і закапелків світової джазової сцени. Лише концертні записи Волинського телебачення із Луцького замку і обласного театру ляльок налічують більше сотні годин джазу -  від авангардного до традиційного, який виконував «Класик-діксіленд-бенд» Андрія Борисовича Тітяєва.

І хоча джазовий сегмент у сучасній міській культурі невеликий, мене найбільше тішать успіхи дітей джазменів першого волинського діксіленду: Сухоцького, Войнаровського, Баковського, але, передусім, молодшого сина  Андрія Борисовича Тітяєва. Минулорічна перемога у двох номінаціях на конкурсі духовиків у Каліфорнії, цьогорічний березневий  виступ тромбоніста Павла Тітяєва  в «Карнегі хол» – найпрестижнішій музичній сцені світу! – стали видатними подіями у нашому культурному житті. Учень перевершив найсміливіші очікування свого вчителя і батька.

 Павло Тітяєв відгукнувся на запрошення  дирекції 16 музичного фестивалю «Стравінський та Україна» і погодився виступити з академічним симфонічним оркестром Чернівецької обласної філармонії у жовтні. Сподіваємося, ця подія матиме відгук у стінах його училища, де 25 років тому Андрій Борисович Тітяєв зібрав студентів першого волинського діксіленду…

Слова хвилюють, приклади надихають.

                                                                           Василь Ворон,

                            художній керівник фестивалю «Стравінський та Україна»