САКСОФОН ЯК АКАДЕМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ, або КВАРТЕТ “PSAIKO” – ВПЕРШЕ У ЛУЦЬКУ

З усіх духових інструментів саксофону, мабуть, поталанило найменше. У сталінські та хрущовські часи його оголошували “ворожим”, “буржуазним” інструментом (бо ж “джазовий”, “американський” і т. ін.), а один із тодішніх компартійних діячів – одіозний Андрій Жданов, – навіть договорився до фрази “від саксофона до ножа – один крок”. При цьому ревнителі “ідеологічної цноти” не знали (а можливо, й знали, але певні були, що “населення” істини не дошукуватиметься) того незаперечного факту, що народився цей інструмент у Бельгії (1846 року його запатентував відомий музичний майстер Адольф (насправді Антуан-Жозеф) Сакс (звідси й назва, хоч спочатку він звався “мундштуковим офіклеїдом”). Музику для саксофона писали такі визначні композитори-класики, як Жак Франсуа Фроманталь Галеві, Гектор Берліоз, Жорж Бізе, Каміль Сен-Санс, Жуль Массне, Луї Деліб, Джакомо Мейєрбер, Моріс Равель, Олександр Глазунов та інші. Лише після Франко-пруської війни 1870 року й закриття класу саксофона у Паризькій консерваторії центр розвитку інструмента перемістився до Америки, де й постало згодом таке музичне явище, як джаз. За логікою Жданова, Хрущова і Ко, до “буржуазних інструментів” треба було віднести фортепіано (адже на ньому грали такі славетні майстри джазу, як Оскар Пітерсон і Дюк Еллінгтон), трубу (Луї Армстронг, Діззі Гіллеспі), кларнет (Бенні Гудмен), гітару (Блайнд Лемон Джефферсон, Вес Монтгомері) і т. д.
Одначе є музиканти й композитори, які віддають перевагу саксофону саме як академічному інструменту (не цураючись при цьому й джазу). Під час торішнього візиту до Луцька визначного піаніста Олега Полянського і його концерту з Академічним камерним оркестром “Кантабіле” Волинської обласної філармонії “Кантабіле” (художній керівник – народний артист України Товій Рівець) відбулася прем’єра Концерту для саксофона, фортепіано і оркестру сучасного ізраїльського композитора Еліезера Ельпера (партію альт-саксофона тоді виконував рівненський музикант Тарас Пастушок). А цього року вперше до Луцька приїхав квартет саксофоністів з Іспанії “Psaiko” у складі Мартіна Кастро (саксофон-сопрано)
Борхи Бенейто (саксофон-альт), Хуана Алонсо (саксофон-тенор) та Франко Санчеса (саксофон-баритон). Концерт відбувся 16 квітня в Палаці культури міста Луцька й проводився під егідою Національної Всеукраїнської музичної спілки й Концертної серії “Нова музика в Україні” (сезон 2018-2019 рр.).
Ведуча дійства Оксана Єфіменко коротко окреслила творчий шлях та доробок гостей з Іспанії. Саксофонний квартет вихідців з Валенсії, Галісії та Аргентини “Psaiko” розпочав свою діяльність 2015 року як камерний музичний гурт у Вищій музичній консерваторії Балеарських островів під опікою Родріго Віла, Беатріс Тірадо, Давида Брутті та Хоакіна Саеза. Свій доробок митці презентували як в Іспанії, так і в Бразилії, Аргентині, Таїланді, на Кубі, Португалії, Китаї та багатьох інших країнах. Вони – лауреати багатьох міжнародних конкурсів. Репертуар “Psaіko” є досить розмаїтим – від традиційної музики до новаторської . У їхньому доробку – твори Клода Дебюссі, Ежена Боззả, Альфреда Дезенклó, Габріеля П’єрнé, Жана Франсé, Леона Крейцера, Мануеля де Фалья, Георга Фрідріха Гааса, Крістобаля Альфтера, Рамона Лацкано, Сімоне Мовіо, Олександра Глазунова, Гільєрмо Ск’яві, Жана Матітіа, Річарда Хоффмана, Дьєрдя Лігеті, Габріеля Еркореки, Джорджа Гершвіна, Астора П'яццоли, Марка Мелліца та ін.
Першим у виконанні квартету прозвучала композиція Габріеля Еркореки “Дудук ІІ” – дещо незвична музична медитація із загадковою, східною в своїй основі енергетикою, де знайшлося місце і для звукоімітацій (подув вітру, звуки вірменського народного духового інструмента дудука) і для розкриття можливостей кожного з виконавців. Твір нашого співвітчизника, лучанина за народженням, яскравого представника українського музичного акціонізму Володимира Рунчака “Contra spem spero” (“Без надії сподіваюсь”) навіяний поезією Лесі Українки і присвячений її пам’яті справив на слухачів сильне враження – одразу впадав у вічі синтез драматизму (доля Поетеси) й ліризму (чудове соло Мартіна Кастро на сопрано-саксофоні). До речі, моя колега, з якою ми спільно слухали концерт, уловила в цьому соло асоціацію з реакцією Мавки на гру Лукаша у “Лісовій пісні”:

Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає білі груди,
серденько виймає!

І, звичайно, явним був настроєвий перегук із віршем Лесі Українки, який дав назву композиції:

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Якщо про скрипку зазвичай кажуть, що вона “співає”, порівнюючи її звучання з людським голосом, то щодо саксофона можна теж застосувати “людські” асоціації – цей інструмент може як “співати” (особливо це стосується сопрано-саксофона), так і “говорити”. Саме як жвава розмова (а моливо, навіть гаряча суперечка – з тих, які нерідко нині можна почути, особливо в контексті виборів) сприйнявся твір “Black” американця Марка Мелліца (зустрічається й написання прізвища як “Меллітс”).
Наспівним, ліричним, стилізований ніби “під бароко” був “Перший квартет” бельгійського композитора Жана-Батіста Синжеле. “Саксофонний квартет” Леона Крейцера (до речі, племінника видатного скрипаля Рудольфа Крейцера, якому Людвіг ван Бетховен присвятив свою знамениту сонату для скрипки і фортепіано №9) ще раз засвідчив неабиякі можливості саксофона як академічного інструмента.
Останнім твором у програмі мала стати “Історія танго” славнозвісного аргентинського композитора Астора П’яццоли (“Великого Астора”, як його звуть на батьківщині), і вона була виконана надзвичайно майстерно. Однак після теплих, сердечних побажань ведучої Оксани Єфіменко, зворушені музиканти зіграли ще й “бонус” – Прелюдію №1 Джорджа Гершвіна (твір, написаний для фортепіано, але аранжований для квартету саксофоністів.
Наприкінці ведуча запросила лучан на концерт-бенефіс народного артиста України Василя Чепелюка “Моя мистецька сповідь”, який відбудеться 29 квітня у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка.

Ігор БЕРЕСТЮК