Музика для кіно

Анджей Вендланд:

«Стравінський і Тансман були громадянами світу, котрі не забували про своє коріння, залишаючись відкритими для сприйняття  культурної спадщини Заходу і сучасних їм мистецьких ідей»

У листі до родини у Франції від 30 червня 1942 року дружина Тансмана Колетт написала, що «Саша працює з Стравінським над великим фільмом (Стравінський вперше пише музику для кіно!), а потім буде наступний…» Йшлося  про музику Тансмана і Стравінського до фільму «Norwegian Moods”, що розповідав про окупацію Норвегії гітлерівцями. Але справа виявилася непростою.

Тансман добре знав місцеві звичаї, бо це не була для нього перша зустріч з кіновиробництво. Отож, ніколи не брався до праці, не підписавши контракту. Стравінський, натомість, швидко впорався зі своєї частиною партитури, хоча переговори все ще тривали. Обидва композитори, маючи гарантовані позиції у світі музики, захотіли заробити і твердо стояли на своєму.

Отримати контракт на створення музики до фільму Тансману допомагав видатний піаніст, колега з рідної Лодзі Артур Рубінштейн, у якого бували найвидатніші постаті Голівуду.  Тансманом зацікавився сам Девід Селзнік. Знаменитий продюсер запросив Тансманів до своєї резиденції, що траплялося нечасто. Після обіду господар хизувався своєю колекцією творів мистецтва, але він дивився на світ по-американськи. Не називав гостям ні авторів, ані самих творів,  а тільки ціни…Цей коштував 30 тисяч доларів, а той 25 тисяч і так далі.

Продюсер частенько  прослуховував музику, перш ніж вона з’являлася у фільмі, а його коментарі інколи виглядали таким чином:  мені потрібна така музика, яку кожен міг би насвистувати після фільму. Ангажував Тансмана,  бо «Енциклопедія Британіка» написала про нього як видатного композитора. У відповідь Тансман зауважив, що місце в енциклопедії заслужив тим, що писав зовсім не таку музику, яка панові потрібна.

Через непоступливість Стравінського і Тансмана під час переговорів у продюсера врешті-решт урвався терпець: «Волію заплатити трохи більше і матиму Альфреда Ньюмена…»

Так і сталося.

Але праця не пішла намарне. Пізніше Стравінський опублікував завчасну партитуру як «Four  Norwegian Moods” для оркестру у видавництві «Ассошіейтед Мюзік Паблішерс» 1944 року і диригував першим виконанням твору в Кембриджі (Месачусетс).

Тансман не написав своєї частини партитури. Перша спроба співпраці обох митців виявилася не останньою. Долі заманулося ще раз поєднати Стравінського і Тансмана у спільному починанні.

«Genesis Suite»

1944 рік став  результативним  для Олександра Тансмана. Він написав чимало творів, серед яких були присвячені Стравінському і  знайшов час на ризикований проект під назвою «Genesis».

Наприкінці 1944 заможний композитор Натаніель Шілкрет запропонував Тансману взяти участь у небуденному починанні. Шілкрет вирішив стати меценатом для композиторів – емігрантів з Європи і замовив ораторію на початковий текст Старого Заповіту ( «Книги Мойсея»). У результаті мав народитися твір під назвою «Genesis». Оригінальний задум став, передусім, шансом для самого Шілкрета увічнити своє  ім’я. Він сам мав намір написати одну з частин, а також звернувся до Бели Бартока, Сергія Прокоф’єва, Арнольда Шьонберга, Ігоря Стравінського, Пауля Хіндеміта, Олександра Тансмана, Ернста Тоха, Даріуса Мійо, Маріо Кастельнуово-Тедеско.

Незважаючи на великі гроші, не всі пристали на його пропозицію. Але «каліфорнійці» пропозицію підтримали: правдоподібно «магія» долара зробила своє. Врешті-решт народився твір із семи частин для голосу, чоловічого хору і симфонічного оркестру. Пролог «Прелюдія до «Книги Буття» скомпонував Шьонберг, «Сотворення світу» ‒ Шілкрет, «Гріхопадіння» ‒ Тансман, «Каїн і Авель» ‒ Мійо, «Потоп» ‒ Кастельнуово-Тедеско, «Заповідь Господа» ‒ Тох, «Вавилон» ‒ Стравінський.

Прем’єра твору «Genesis Suite» відбулася 18 листопада 1945 року у Лос- Анджелесі, а платівку випустила фірма звукозапису «Артіст Рекордз».

Як і передбачав Хіндеміт, неоднозначний твір вийшов з великими стилістичними розбіжностями ‒ особливо у роботах Стравінського та Шілкрета. Тансман не надавав великого значення своєму фрагментові, який помандрував до шухляди, натомість Стравінський опублікував свою частину «Вавилон» для хору, читця і симфонічного оркестру у видавництві  «Schott» як фортепіанний фрагмент  1952 року і партитуру ‒ в наступному році.

Книга про Стравінського

Контакти польського композитора з Стравінським ставали щораз  щирішими та відвертішими. Тансман збагнув, що він, певно, як ніхто інший,  знає  особу і творчість Ігоря Стравінського і  мусить залишити надійний слід їхньої приязні, свій погляд на таємницю величі Стравінського.

Так народився задум книги, їхні розмови стали предметнішими,  а після кожної залишалися окремі нотатки до наступних розділів: 1. Вступ. 2. Спосіб підходу то теми. 3. Стравінський як музичний феномен. 4. Дисципліна і постава. 5. Творча типологія і творчий процес. 6. Життя і твори Ігоря Стравінського.

Книжка вийшла друком на початку 1948 року у  паризькому видавництві «Амiot Dumont» у серії «Jeunesse de la Musique» і  отримала  великий розголос, що підтверджують  численні рецензії у знаних бельгійських часописах «Ле Суар» чи «Нувель Газетт», французьких «Ле Фігаро», «Опера», італійському «Оссерваторе Романо», американському «Сатердей Ревю» і, навіть, «Лє Семьєн Егіптьєн». Марсель Ландовскі в «Опера»  висловив подяку за створення  «мудрого, об’єктивного і переконливого портрета великого Ігоря Стравінського».

Про Стравінського написано чимало,  але зовсім небагато таких проникливих і чудових інтерпретацій творчої особистості  композитора, які ми знаходимо у книзі Александра Тансмана.

Бієнале у Венеції

1946 року подружжя Тансманів вирішило повернутися до Франції. Останньою американською партитурою Тансмана стала музика до фільму «Sister Кеnny». Успішна з фінансової точки зору, вона давала змогу родині розпочати життя наново.

Подружжя Стравінських, хоч і засмучене виїздом друзів, у грудні 1945 року  вирішує залишитися у  США і отримати американське громадянство.

Стравінський подарував Тансманові свій композиторський пюпітр, котрим польський композитор послугувався до кінця життя. До Музею міста Лодзь його передала донька композитора з нагоди 100-річчя від дня народження батька. Це сталося під час першого Міжнародного фестивалю і конкурсу музичних індивідуальностей імені  Тансмана.

У день від’їзду Тансманів (20 квітня 1946 року) православні відзначали Великдень. Ігор Стравінський подарував Тансманові рукопис своєї «Сонати для двох фортепіано»:

«Господь мені вибачить, що цієї ночі я не пішов до церкви, адже вчинив цей гріх із любові до вас…»

У відповідь Тансман написав твір  «Щасливого Великодня для Віри та Ігоря Стравінських».

Під час великого фестивалю «Бієнале у Венеції» 1951 року у  Тансмана було заплановане виконання Серенади № 3 для симфонічного оркестру, але не це  вабило Тансмана до Італії. Ігор Стравінський також готував виконання опери під назвою «Rake’s progress». Це була його відповідь  на атаки з боку шанувальників так званої «Нової музики» і засвідчити повернення Стравінського на європейську музичну сцену.

11 вересня 1951 року у «Театро ля Веніче» відбулася подія, що зібрала видатних артистів і знаменитих гостей з цілого світу. Господарі міста і організатори Біенале організували бенкет на честь  композитора. Подружжя Тансманів також були серед запрошених. Приятелі не бачилися 5 років, отож Стравінський  непомітно для пані Віри полишив бенкет і замельдувався в готелі у Тансманів, де його уже чекала холодна закуска і кілька пляшок французького вина. Розмовам не було кінця-краю, приятелі розійшлися лише на світанку.

Закінчення

На  70- і роковини від народження Стравінського на початку 1952 року був готовий цикл «Чотири ноктюрни для фортепіано», який Тансман присвятив своєму приятелю. Той у боргу не залишився.

Оскільки мініатюри були коротенькі, Ігор Стравінський дописав свій контрапункт і переслав Тансманові на Новий рік. Колет, дружина Тансмана,  виготовила для рукопису обрамлення і він прикрасив стіну їхнього помешкання у Парижі.

Тансман довідався про смерть Стравінського з газет і  написав твір для симфонічного оркестру під назвою «Stele in memoriam Igor Stravinsky»: симфонічний триптих у трьох частинах, інкрустований цитатами з «Весни священної»…

Александр Тансман присвятив своєму приятелю «Sextour a cordes 1940 a Igor Stravinski»,  «Short Suite for orchestra 1944 to Igor Stravinski»,  «Symphonie nr 7 “Lyrigue” 1944 a Vera et Igor Stravinski»,  «Heureuses pagues 1946 pour Vera et Igor Stravinski», «Quatre nocturnes 1952 a Igor Stravinski»,  «Stele in memoriam Igor Stravinsky» (1972).

 

З польської переклав Василь ВОРОН

Світлини з сайтів

https://ru.wikipedia.org/wiki/Тансман,_Александр#/media/Файл:Alexandre_Tansman_&_Anna_Eleonora_Brociner.jpg

та https://uk.wikipedia.org/wiki/Стравинський_Ігор_Федорович#/media/Файл: Файл:Stravinskyi.jpg