“ЗІГРАЙ МЕНІ МЕЛОДІЮ ДОЩУ”: СПЕРШУ БУВ НОВОВОЛИНСЬК

Ізнову повертаємося до концертів київського дуету “Простір музики” і Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії. 20 березня, за день до вже описаного виступу в Луцьку, концерт “Зіграй мені мелодію дощу” відбувся у Палаці учнівської творчості міста Нововолинська. Щиро дякуємо за сприяння міському голові Віктору Сапожнікову, начальникові управління освіти Нововолинська Ользі Лакиш, директору Палацу учнівської творчості Любові Кравцовій, та відомому меценату Ігореві Новосаду (до речі, пан Ігор був нагороджений від імені Волинської обласної філармонії за благодійність). Це люди, які живуть творчістю і повсякчас піклуються про те, щоб діти і молодь сповідували справжні мистецькі цінності й були вірними громадянами своєї держави.
Концерт пройшов у теплій, дружній, майже домашній атмосфері.

Світлини Валерія ШЕВЧУКА

СВЯТО СПІВАНОЇ ПОЕЗІЇ З ВАСИЛЕМ ВОРОНОМ, “ПРОСТОРОМ МУЗИКИ” І “КАНТАБІЛЕ”

21 березня – Всесвітній день поезії. Згадане свято було встановлене 20 років тому ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО. Зазвичай цього дня проходять літературні читання, організовуються зустрічі з поетами, концерти. Не став винятком цьогорічний День поезії і в Луцьку, зокрема в Центрі культури і дозвілля Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, де впід егідою Волинської обласної філармонії відбувся концерт української співаної поезії “Зіграй мені мелодію дощу” за участі відомого дуету з Києва “Простір музики” у складі Сергія Мороза та Ігоря Якубовського й Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – народний артист України Товій Рівець).
Дійство мало доволі широку й змістовну преамбулу, в ході якої ведучий і автор ідеї проекту, лауреат премії імені Ігоря Стравінського Василь Ворон розповів історію запровадження Всесвітнього дня поезії, перегорнув декілька сторінок історії фестивалю “Оберіг” (Луцьк, 1989–1991, відновлений у 2017-му) і запропонував слухачам своєрідну міні-відео-антологію української авторської пісні та співаної поезії – прозвучали сатирична “Причепивсь ведмідь до зайця” народного артиста України Валерія Маренича (вірші Тараса Музичука), сповнена болю, але й надії “Молитва на Різдво” Зиновія Медюха, про Майдан і події Революції Гідності нагадав твір Віктора Морозова та незабутнього Андрія Панчишина “Молитва” (“Майдан молився…”). Перед тим же, як запросити на сцену дует “Простір музики”, Василь Олександрович запропонував подивитися відео-виступ дуету “АС” у складі Сергія Мороза та Андрія Твердака.
І от на сцені – Сергій Мороз та Ігор Якубовський, Спершу співці представили присутнім пісню “Глобус України” з доробку, якщо так можна висловитися, класика української авторської пісні (на жаль, уже покійного) Тризубого Стаса (в концерті звучала також інша пісня відомого барда – “Верблюди”). Власна ж – інструментальна! – композиція “Подорож до Аргентини” принесла у глядацьку залу жагучі латиноамериканські ритми, змусивши ще раз подивуватися віртуозній грі обох музикантів, їхньому професіоналізму й композиторській майстерності.
Ще яскравішими барвами програма розцвіла, коли на сцену вийшов Академічний камерний оркестр “Кантабіле” зі своїм незмінним керівником – народним артистом України Товієм Рівцем. Скоряючись потужній диригентській харизмі Товія Михайловича (до речі, цього року Маестро відзначає 55-ту річницю праці у Волинській обласній філармонії), оркестр чудово вписався у манеру “Простору музики”, явивши зі злагодженими голосами та професійним гітарним супроводом С. Мороза та І. Якубовського єдине нерозривне ціле. Сплески смичкових ніби додавали нових кольорів і відтінків у акомпанемент. Саме в цьому блискучому тандемі прозвучали того вечора пісні “Вечорова паризька зоря” Ігоря Якубовського на вірші Анатолія Тарана, його ж “О жовтий квіт мелодії…” на вірші Бориса Олійника, “Русалка” Сергія Мороза та Андрія Твердака на вірші Олександра Олеся, дві пісні на вірші Тетяни Яков’юк – “Зіграй мені мелодію дощу” Ігоря Якубовського (пісня ця стала назвою всієї концертної програми) та “Завтра випаде сніг” Сергія Мороза. В усій красі постав і власне Академічний камерний оркестр “Кантабіле”, порадувавши шанувальників улюбленими “Регтаймом” Валерія Сапарова, “Безперервним рухом” Карла Бома та “Угорським танцем №5” Йоганнеса Брамса, причому Товій Михайлович диригував одночасно і оркестром, і залою, де виконувалася відома вже “партія долонь” у такт музиці. Контакт і ”Простору музики”, й “Кантабіле” зі слухачами був цілковитий, сповнений доброти й легкого гумору. А аранжування Сергія Калініченка! Що й казати – ті, хто завітав того вечора до Центру культури і дозвілля СНУ імені Лесі Українки, побували на справжньому святі Поезії та живої, не зафонограмованої Музики.
Єдине, що трохи засмучувало – це зовсім невелика кількість людей у залі (й це при тому, що вхід на концерт був вільним, а реклама була заздалегідь розміщена й на сайті університету, і в соцмережі “Facebook”). Є, звичайно, надія, що ті, хто відвідав це дійство, розкажуть про нього тим, хто не прийшов, і вони зрозуміють, як багато втратили… На мій погляд, було б дуже доречним, щоб такі “вечори філармонії в університеті” відбувалися частіше (і не обов’язково з “прив’язкою” до якоїсь конкретної дати), тоді, мабуть, і резонанс був би ширшим, і більше було б охочих відвідати чудові концерти. Принаймні, заключними словами до глядачів і з боку київського дуету, і з боку керівника Академічного камерного оркестру “Кантабіле”, народного артиста України Товія Рівця були: “До нових зустрічей”. Віриться, отже, що ці “нові зустрічі” в Лесиному виші обов’язково відбудуться, і при повній залі.

Ігор БЕРЕСТЮК

ГІМН НЕЗНИЩЕННОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ

Зізнаюся: коли вперше побачив афішу цьогорічного березневого концерту Волинського державного академічного українського народного хору й прочитав назву “Сміються, плачуть солов’ї…” – першою думкою було: “Невже та сама програма?” Але одразу ж відкинув її, знаючи, що наш прославлений колектив ніколи не йде шляхом найменшого спротиву, і завжди пропонує шанувальникам щось нове, не забуваючи й кращих творів із минулого репертуару. Підтвердженням саме такої творчої лінії стали репетиції хору, які неодноразово доводилось чути (філармонія має свою акустичну специфіку), і, зрозуміло, остаточно я впевнився у цьому, відвідавши сам концерт, який відбувся 7 березня на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.
Своєрідне “закликання весни” піснями і танцями (“Весна іде назустріч нам”), характерне для праукраїнських ритуальних дійств (наш народний варіант християнства має потужне язичницьке підґрунтя – в цьому ми дещо споріднені з японцями), схоже, стає доброю традицією Волинського народного хору, що видно вже з першої пісні, яка дала назву програмі (романс Германа Жуковського – а може, й справді Федора Дорошка,як дехто стверджує – на вірші Олександра Олеся “Чари ночі”). Це пристрасний славень пробудженню Природи, молодості, коханню, заклик цінувати кожну мить життя. Виконаний у хоровій обробці художнього керівника колективу – заслуженого діяча мистецтв України, лауреата обласної премії імені Ігоря Стравінського Олександра Стадника, – він одразу ж заряджає зал позитивною енергією, передчуттям нових вражень, зустрічей, бажанням творити…
Ясна річ, у концерті прозвучали й широковідомі та улюблені твори – окрім “Чарів ночі”, це і “Мамина молитва” Олександра Стадника-батька на слова Володимира Гапоненка, й “Спади мені дощем на груди” Олександра Стадника-сина на вірші Василя Симоненка, й “Була колись дівчина” Левка Лепкого, і українські народні пісні “Коло млина, коло броду”, “Ой дубе, ти дубе”, “Забудь мене (вірші Василя Пачовського), “Ой там, за лісочком”, “Копав, копав криниченьку”, “Полька-свербилівка” та деякі інші. Але основну масу склали твори нові, не виконувані у минулорічному концерті. Власне кажучи, артисти Волинського народного хору й цього разу створили атмосферу народного гуляння, просто-таки втягнувши слухача у вихор-розмай фольклорної стихії. “Плету, плету, плетеницю”, “Ой ходила дівчина”, “Хтіла мене мати за майстрика дати”, “По той бік гора”, “Ой, вийшов місяць із-за хмари” – одна пісня в режимі безперервника змінювала іншу, мережачись іскрометними танцями, жартівливими примовляннями. Відомі й маловідомі, веселі й сумні… А лейтмотивом кожної з них була Любов у всіх виявах – кохання хлопця і дівчини, любов до матері, до рідного краю. Слухачі підспівували артистам і раз по раз влаштовували їм овацію. А пісню “Була колись дівчина” хор виконав “на біс”. Блискуче показали свою майстерність того вечора заслужені артисти України Петро Хемій, Василь Марчук, Олександра Грицак, артисти Алла Блащук, Ірина Субота, Марія Табачук, Артем Мартинович, Іван Місанчук, Дмитро Савчук, Юрій Литвинюк, Тетяна Клекочко та, зрештою, всі, хто брав участь у концерті.
Вокальні твори звучали як акапельно, так і в супроводі оркестру. В першому випадку це давало змогу сповна оцінити голосові можливості виконавців, у другому – ще й злагодженість гри музикантів. Танцюристи також, як завжди, були на висоті. В усьому цьому неабияка заслуга художнього керівника і головного диригента Волинського державного академічного українського народного хору, заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника, хормейстера Володимира Єфіменка, балетмейстера – заслуженого артиста України Валерія Смирнова, керівника оркестру – заслуженого артиста України Ростислава П’ятачука, директора хору Василя Вірсти і всіх причетних до березневого музичного свята.
Якщо висловити враження від дійства одним реченням, то це був гімн незнищенності народного духу, що, попри всі випробування й трагедії, живе, любить, бореться. Одразу спадають на думку слова Івана Котляревського з його безсмертної “Енеїди”:

Любов к Отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат…

Схвильованим і щирим було вітальне слово голови Волинської обласної державної адміністрації Олександра Савченка, котрий піднявся на сцену, щоб відзначити артисток Волинського народного хору (за багаторічну плідну творчу працю, високу виконавську майстерність,  вагомий внесок у розвиток і популяризацію національної культури, музичного мистецтва та з нагоди Міжнародного жіночого дня подяки голови Волинської обласної державної адміністрації удостоєні заслужені артистки України Олександра Грицак, Валентина Дорощук, артистки Даніана Ілюшик, Віра Коліушко, Тамара Крищук, Надія Марчук, Людмила Нагорна, Тетяна Сачук, Ірина Стадник). Виступ свій пан Олександр завершив знаковими словами: “Слава хору! Слава Україні!”
Справді, що тут ще додаси?

Ігор БЕРЕСТЮК

НОВЕ МІСТО НА ОДКРИТІЙ ПОЛОНИНІ

Цими днями у школах сіл Зимне і Льотниче Володимир-Волинського району побувала лекторійна група проекту «Україна співає поезію» Волинської обласної філармонії. Лейтмотив останньої декади лютого - образ співця у драматичних поемах Лесі Українки «На руїні», «Оргія», «Орфеєве чудо».
Співець у драматичній поемі «На руїні» з часів першого полону Вавілонського намагається пригадати «плач Єремії». Співець Антей у драматичній поемі «Оргія» розповідає дружині про таємну гетерію співців у загарбаному римлянами грецькому місті Корінфі, їхні співи: « О, вони були потужнії натхненням, а не гуком. І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця». І приходить на згадку атмосфера першого вечора української авторської пісні, який організували Олег Покальчук і Лесь Танюк у Київському молодіжному театрі навесні 1987 року, перші концерти фестивалю «Оберіг 89»…
«Одкрита полонина, де будується нове місто», таким постає образ України у недалекому майбутньому в драматичній поемі 1913 року «Орфеєве чудо». Діти світла - три легендарні герої Орфей, Зет і Амфіон працюють коло міського муру, циклопічної огради з виломами. Їм конче треба закінчити роботу до наступу «ночі злодійної», що приведе з собою ворогів – своїх «дітей з совиними очима». Герої знемагають від утоми і тоді проймаючий звук свирілі Орфея стелиться над полониною. З нетрів починають виходити люди, які завершують розпочату героями справу.
Остання драматична поема Лесі Українки захоплює не лише винахідливою інтерпретацією легенди про співця Орфея із древньогрецької міфології.
Твір Лесі Українки ідейно пов’язаний з виступом англійського юриста, громадського і політичного діяча Джона Вінтропа у квітні 1630 року на борту корабля «Арабелла». Він очолив гурт одновірців, що вирушали до берегів Америки, щоб втілити в життя свою мрію про «місто на пагорбі» чи «місто на горі», що своїми чеснотами стане прикладом для усього людства.
«Місто на горі» Джона Вінтропа належало збудувати, а «місто на одкритій полонині» Лесі Українки - захистити. І якщо у Джона Вінтропа основним чинником консолідації громади виступає проповідь християнського милосердя, громадянського євангелізму, то у драматичній поемі «Орфеєве чудо» Леся Українка утверджує велику силу мистецтва, що гуртує спільноту. Вона вірила: «то буде впорядкована громада, народ не гірший від своїх сусідів».
За прикладом американців, які через чотири століття не забувають цю промову Джона Вінтропа, я також нагадую учням зміст поетичного послання нащадкам - «Орфеєве чудо» Лесі Українки. А наші співці – Сергій Мороз і Андрій Твердак (дует «АС»), Андрій Панчишин, Валерій Маренич, Віктор Морозов, Зіновій Медюх, Василь Жданкін робили свою справу на великому екрані з допомогою співаної поезії - закладали підвалини духовного суверенітету «нового міста на одкритій полонині».

Василь ВОРОН,
автор і ведучий проекту
“Україна співає поезію”


ВЧОТИРНАДЦЯТЕ У ЛУЦЬКУ, або ФЕНОМЕН СІМЕЙНОЇ МУЗИЧНОЇ ПЕДАГОГІКИ РОДИНИ ШУТКІВ

Про людину, яка має багато талантів і в кожному з них яскраво реалізується, в народі мовлять: “І швець, і жнець, і на дуді грець”. Слова ці можна повністю адресувати митцеві, з котрим лучани зустрілися 27 лютого.
Йдеться про одного з найвідоміших сучасних українських музикантів, лауреата міжнародних конкурсів Остапа Шутка. І хоч інструмент його – не дуда, а скрипка, на якій він творить справжні дива (за що його іноді звуть “українським Паганіні”), гідними подиву є й інші його таланти – він жваво й дотепно веде власні концерти, може одночасно швидко, ледь не танцюючи, рухатися по сцені й феноменально грати вельми непрості твори, але чи не найбільшим потрясінням для слухачів є виступи Маестро зі своєю родиною, де всі – дружина Ольга й сини Роман, Назар і Андрій не просто музиканти, а музиканти-віртуози, яких знають не лише в Україні, про що свідчать промовисті перемоги у міжнародних конкурсах.
Саме так, усією родиною, – уже вчотирнадцяте, – завітали ці дивовижні митці до Луцька з концертом “Неперевершені”, який відбувся у Палаці культури. Як зазначив на початку дійства голова славного сімейства Остап Шутко, він прагне, аби діти, котрі мають здібності до музики, отримали мотивацію для подальших занять нею (до речі, серед слухацької аудиторії дітей того вечора було справді багато).
Першою з композицій було виконано твір кубинського композитора Ернесто Лекуони (1895–1963) “Малагуенья” в перекладенні для скрипки і фортепіано, яку Остап Шутко виконав разом із сином Романом. До речі, Роман – не лише блискучий піаніст, але й автор багатьох виконуваних ним творів (у цьому пан Остап вбачає відновлення давньої мистецької традиції, коли музикант-інструменталіст і композитор поєднуються в одній особі). У концерті прозвучав твір із альбому Романа Шутка “Piano Eхplosion”.
Середульший Назар сягнув у володінні скрипкою таких висот, що може позмагатися й з Остапом Івановичем. Саме як своєрідний дует-змагання не батька з сином, а двох чудових музикантів, прозвучав Каприс ля мінор Генріка Венявського (1835–1880).
Наймолодшому з родини – Андрієві, – інструмент вибрав батько. Мотивація була простою: “Фортепіано зайняте, скрипка теж, тобі, отже, лишається віолончель, роби з нею, що хочеш”. Зважмо: не роби те й те, а “що хочеш” – себто стійка мотивація до творчості. Наслідки такої сімейної музичної педагогіки (плюс мамині гени) не забарилися. Андрій не лише впевнено почувається з своїм інструментом – у його грі вже відчутна та “ілюзія легкості”, яка відрізняє віртуоза від просто музиканта. В цьому слухачі могли пересвідчитися, послухавши, скажімо, “Березневий хоровод” румунсько-ромського композитора Григораша Дініку (1889–1949) або славнозвісний “Чардаш” Вітторіо Монті (1868–1922), у виконанні якого взяла участь уся родина – Остап, Ольга, Роман, Назар, Андрій.
Свою дружину Ольгу Остап Шутко представляє як “найкращу віолончелістку України та людину, без якої не було б Шутків-молодших”. І що проти цього заперечиш? Слухаючи твір іспанського композитора Ісаака Альбеніса (1860–1909) “Астурія” вкотре дивуєшся звучанню інструмента пані Ольги в її чутливих і лагідних руках, звучанню, яке критики небезпідставно називають “медовим”.
Концерти родини Шутків зазвичай ідуть безперервником – антракт повністю нівелював би імпровізаційний момент. Тому про “другу частину” дійства, де музиканти виступали разом з Академічним камерним оркестром “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – народний артист України Товій Рівець), можна вести мову суто умовно. В цій “другій частині” прозвучали: присвячений родині Шутків твір лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка Богдани Фроляк “Вівальді-Allusion” з альбому “Allusion”, “Локадель”, яку Остап Шутко скомпонував із Капрису італійського композитора та скрипаля-віртуоза ХVIII ст. П’єтро Локателлі та пісні з репертуару знаної соул-співачки Адель, “Весна” Астора П’яццоли, “Viva La Vida” британського рок-гурту “Coldplay” (у цій композиції пан Остап виступив ще й як вокаліст), “Стріляй” Cвятослава Вакарчука. Представлена була також музика гурту “Queen” з фільму “Богемна рапсодія”. Як бачимо, репертуар вельми різноманітний… І, ясна річ, на високому рівні були оркестранти й художній керівник, чиє диригування можна віднести до окремого виду мистецтва.
Однією з “родзинок” концертів Остапа Шутка і його родини є розіграш спеціальної лотереї. Так було й цього разу – переможець (точніше, переможниця) виграла диск. На біс було виконано твір із репертуару Андреа Бочеллі та Селін Діон.
Наприкінці дійства Остап Шутко щиро подякував директору Волинської обласної філармонії Сергієві Єфіменку, адміністрації філармонії, всім, хто був причетний до цього, не побоюся сказати, музичного свята.
У фойє Палацу культури охочі мали змогу придбати диски цієї знакової музичної родини, отримати автографи митців та сфотографуватися з ними на пам’ять.

Ігор БЕРЕСТЮК