ТАНГО ЯК СТАН ДУШІ

При слові “танго” нам зазвичай  уявляється характерний ритм, щемка мелодія, проникливий, дещо сентиментальний текст (якщо він є), пари, повністю поглинуті романтичною стихією жагучого пристрасного танцю, що народився на землях Арґентини та Уругваю, та швидко підкорив Європу і світ. Хтось згадує творчість Оскара Строка, Марка Мар’яновського чи Єжи Петерсбурського, хтось – наші українські зразки (“Гуцулку Ксеню” та “О, соловію” Ярослава Барнича і Романа Савицького, “Червоні маки” Івана Недільського й того ж таки Романа Савицького, “Карі очі” Володимира Стон-Балтаровича та Володимира Куссого, “Білі троянди” Анатолія Кос-Анатольського, “Намалюй мені ніч” Мирослава Скорика та Миколи Петренка, “Повір очам” Володимира Івасюка та Володимира Кудрявцева тощо). Але справжнім  королем цього жанру був і залишається великий аргентинець Астор П’яццолла, якого навіть назвати просто геніальним композитором буде замало – це був свого роду вчений, академік танго, який створив зі, здавалося б, локальної танцювальної традиції, цілу науку, зробивши танго жанром серйозної музики, яку зачаровано слухають люди різних народів і поколінь. Це можливо, лише тоді, коли танго, за висловом ведучого концерту “Променад-тріо” зі Львова та Академічного камерного оркестру Рівненсько обласної філармонії Дмитра Аскета, є станом душі.

У тому, що це саме так, 17 вересня могли пересвідчитися луцькі любителі музики, завітавши до міського Палацу культури на згаданий вище концерт із дещо сумною назвою “Танго останньої надії”. Причому це стосувалося не лише творів Великого Астора, як звали й звуть безсмертного Маестро на батьківщині (його композиції становили основу концертної програми), й не тільки творів інших композиторів, які прозвучали того вечора, а й самої мистецької суті віртуозів-львів’ян, лауреатів міжнародних конкурсів ‒ заслуженого артиста України Назарія Пилатюка (скрипка), Петра Довганя (фортепіано) та Антона Сопіги (гітара) і, звичайно Академічного камерного оркестру з Рівного під орудою Юрія Скрипника. Якби це було інакше, лучани залишилися б просто слухачами і глядачами, не ставши учасниками справжнього музичного свята.

Відкрився концерт двома композиціями з циклу Астора П’яццолли “Пори року в Буенос-Айресі” ‒ “Осінню” (що актуально) й “Зимою” (що не за горами). Цікаво, що циклом “Пори року” стали не відразу ‒ спочатку це були самостійні твори, й лише потім об’єднані під спільною назвою. До речі, навіть нині виконання всіх чотирьох частин є явищем не надто частим, але доволі частим є концертне виконання циклу або його частин із іншим світовим шедевром ‒ “Порами року” Антоніо Вівальді. В цьому – перегук віків і підтвердження геніальності обох композиторів.

Були виконані також інші знакові твори А. П’яццолли ‒ “Кафе 1930 року” з найвідомішого циклу “Історія танго”, присвяченого чудовому бельгійському флейтистові Марку Гроелю, танго-реквієм на смерть батька “Addios Nonino”(“Прощавай, Ноніно”; написане, до речі, впродовж менш аніж години 1959 року, одразу ж після трагічної звістки) ‒ після цього твору композитор, по суті, став живим класиком, ‒ “Медітанго” та “Лібертанго”.

Музиканти представили й творчість учня та друга Астора П’яццолли ‒ французького акордеоніста та бандонеоніста-віртуоза, якого на батьківщині звуть “священним монстром джазу”, засновника нового музичного напряму ‒ “нового м’юзету”, – Рішара Гальяно́, а саме його “Танго для Клода”, присвячене відомому французькому співакові Клоду Нугаро́, в оркестрі якого мосьє Гальяно тривалий час грав.

На жаль, цей рік був роком втрат ‒ зокрема, полишив земний план Буття Герой  України, лауреат Шевченківської премії, народний артист України Мирослав Скорик. У концерті “Танго останньої надії” прозвучав своєрідний “скориківський блок”: спочатку був виконаний твір-реквієм Володимира Виницького “Втрата” (прем’єра!), присвячений пам’яті великого українського композитора, а потім настав час творів самого Маестро – це, ясна річ, “Танок” і “Три джазові п’єси“ (“Приємна прогулянка”, “В народному стилі” та “Нав’язливий мотив”). Назарій Пилатюк, Петро Довгань та Антон Сопіга вкупі з Академічним камерним оркестром Рівненської обласної філармонії на чолі з Юрієм Скрипником показали не лише віртуозність, але й той факт, що в джазі музиканти почуваються так само “у своїй тарілці”, як і в класичному танго, і у творах академічного стилю. Що ж до згаданого вже Володимира Виницького, то в концерті прозвучала не лише “Втрата”, а і його знайоме лучанам іще з концерту 2018 року “Загублене танго”. Прозвучало свіжо, ніби щойно написане…

Кодою дійства стала композиція “Танго останньої надії” за відомим твором польського композитора Єжи Петерсбурського “To ostatnia niedziela” (“То остання неділя”), який зажив у 30-ті роки неабиякої популярності з російським текстом Йосипа Альвека під назвою “Утомлённое солнце”. Власне кажучи, не вірилося, що концерт закінчився, але… Принаймні ведучий Дмитро Аскет побажав присутнім жити з надією в серці. Тож є надія на нові зустрічі…

На завершення хочу нагадати, що 1 жовтня у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка, на відкритті ХVII музичного фестивалю “Стравінський та Україна”, виступить Академічний симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії (головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Мирослав Кріль). На відзначення року Людвіга ван Бетховена прозвучать увертюри “Еґмонт” (із музики до однойменної трагедії Йоганна Вольфґанґа Ґете) та “Коріолан” (із музики до однойменної трагедії Генріха Йозефа Колліна), а також Симфонія №5.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

“НАРОДЖЕНІ ВІТРОМ” ‒ У ЛУЦЬКУ

Певен, що багато лучан ‒ запеклих меломанів і щирих друзів Волинської обласної філармонії пам’ятають події Першого Волинського міжнародного фестивалю “LUCHESK ОRGANUM”, коли до славного міста над Стиром завітали такі всесвітньовідомі майстри, як П’єр Зеворт (Франція), Едмунд Андлер-Боріц (Хорватія) та Петр Плани (Чехія) ‒ кожен зі своїми секретами гри на “королі музичних інструментів”, кожен із власною неповторною манерою спілкування з публікою через високе мистецтво.

Цьогоріч проблеми планетарного масштабу (СOVID-19) внесли відчутні корективи у проведення фестивалю й такої широкої “географії” учасників, ясна річ, не очікується. Та фестивальну традицію і в таких умовах не порушено, доказом цьому ‒ концерт “Народжені вітром”, який відбувся 13 вересня у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла. З усіма належними заходами безпеки (масковий режим, обмежена кількість глядацьких місць, вимірювання температури й застосування дезінфекторів на вході), але й із надзвичайно талановитими виконавцями (теж світового рівня) – лауреатами міжнародних та всеукраїнських конкурсів Оленою та Ігорем Мацелюхами зі Львова.

Взагалі знайомство з цим фантастично талановитим подружжям для лучан не нова ‒ 2018 року в костелі відбулися концерти спочатку пані Олени (12 травня), а потім і обох (2 грудня), але ті, хто слідкує за доробком музикантів, знає: вони вміють дивувати і кожен їх приїзд – це завжди зустріч ніби з “іншими” Мацелюхами.

Ведуча ‒ лауреатка обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксана Єфіменко, ‒ коротко охарактеризувала особистості митців, наголосивши на тому яскравому резонансі, який їхні виступи та організаційна діяльність мають у світі. “Розсекретила” Оксана Анатоліївна й назву концерту: йдеться про принцип дії духових музичних інструментів і про їх, так би мовити, “родинний зв’язок” (якщо “предком” органа зазвичай вважають винайдений греком із Александрії Ктесибієм гідравлос, то най (флейта Пана), яким віртуозно володіє пан Ігор, є, по суті, “пращуром короля музичних інструментів”).

Першим з виконаних творів став гімн англійського богослова й поета Джона Ньютона “Amazing Grace” (зазвичай перекладається, як “Неймовірна Благодать”, “О, Благодате” або “Чудова Ласка”). Замолоду Д. Ньютон служив на кораблі, який перевозив рабів. 1748 року 23-річний юнак потрапив у шторм, уперше звернувся у молитві до Бога і врятувався, після чого змінив своє ставлення до життя, ставши священником англіканської церкви і противником рабства. Вже у зрілому віці він створив згаданий гімн, який поширився серед християн-протестантів. У концерті твір прозвучав у аранжуванні американського композитора Крістофера Пардіні.

Славетний норвезький композитор Едвард Ґріґ, пишучи музику до п’єси Генріка Ібсена “Пер Ґюнт” (побутує й суто український варіант назви ‒ “Пер Ґінт”) не створював її спеціально для органа, хоч, навчаючись у Лейпцизькій консерваторії, виявляв неабиякий інтерес до цього інструмента (його вивчення було обов’язковим для майбутніх піаністів). Проте існує чимало перекладень згаданої сюїти саме для органа, і у згаданому концерті прозвучали два фрагменти з неї, а саме ‒ “Ранок”  (або “Ранковий настрій”) і “Танець Анітри” (в останньому блискуче переплелися Північ і Схід). Сказати, що Олена та Ігор Мацелюхи тут були на висоті, означає майже не сказати нічого. Поєднання органа і флейти Пана просто зачаровувало.

А сюрпризи тривали. Цього разу настала черга для… Ференца Ліста, який зажив світової слави як композитор і піаніст, хоча був автором і кількох органних творів, серед яких ‒ Фантазія і фуґа на тему В-А-С-Н, яка дала можливість пані Олені, виступ якої був сольним, сповна відчути себе в органній стихії й передати це відчуття слухачам. Це ж можна сказати й про “Арію” Пола Отто Манса (Манца), чиє ім’я як автора сакральної музики доволі відоме у християнському світі, й про Токату із симфонії ре мінор французького композитора та органіста Александра Гільма́на.

Уявлення багатьох про орган як інструмент для виконання лише релігійної музики раз у раз спростовується вже не одним композитором і виконавцем. Однак чардаш у виконанні на органі та ще й із саксофоном (Ігор Мацелюх як мультиінструменталіст не став обмежуватися лише флейтою Пана), коли цей номер оголошувала ведуча, створював відчуття легкого шоку, але лише до пори, поки не пролунали перші акорди славнозвісного “Чардашу” Вітторіо Монті. Виступ музикантів зі Львова відчутно руйнував іще досить живучі стереотипи щодо органа як суто “церковного” і саксофона як суто “джазового” інструмента. Поєднання двох, здавалося б, несхожих начал сприймалося трохи незвично, але цілком органічно. І як доказ, що це не спонтанний підхід до дуетного звучання обох інструментів, луцькій публіці був запропонований іще один твір ‒ “Арію” французького композитора Ежена Бозза́.

І справді було б, напевно, зовсім дивним, коли б у концерті органної музики не прозвучали твори Йоганна Себастьяна Баха (перефразовуючи Володимира Маяковського, можна сказати, що говорячи “Бах”, ми маємо на увазі “орган”, а кажучи “орган” маємо на увазі Баха). Олена та Ігор Мацелюхи не стали винятками з цього правила. Справжнім подарунком для слухачів стала славнозвісна Токата і фуґа ре мінор, яку виконала пані Олена. І завершився концерт (знову в дуеті з паном Ігорем) іще одним шедевром, у якому завжди звучить перегук країн і віків, зливаючись у мотиві прославлення Діви Марії. Читач уже, мабуть, здогадався, що йдеться про твір Й. С. Баха – Ш. Гуно “Аве Марія”.

Після закінчення концерту, користуючись нагодою, ведуча Оксана Єфіменко привітала Олену Мацелюх із перемогою на віртуальному міжнародному конкурсі в Ізраїлі, де вона посіла перше місце у двох номінаціях.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

КОНЦЕРТ БУВ СПРАВДІ СВЯТКОВИМ

Одним із численних заходів, приурочених до 935-річчя Луцька, став святковий концерт за участі Волинського державного академічного українського народного хору (художній керівник і головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник) та Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України, почесного громадянина міста Луцька Василя Зінкевича. Дійство відбулося в суботу, 12 вересня, у рамках Дня міста, на Театральному майдані.

Волинський державний академічний український народний хор виступив у першому відділі концерту, відкривши його славнозвісною “Піснею про Волинь” Анатолія Пашкевича на вірші Дмитра Луценка, хоча якщо бути точним, ця пісня була у виконанні хору… другою, позаяк першою прозвучала “Молитва за Україну” Миколи Лисенка на вірші Олександра Кониського – на завершення урочистої академії до 935-річчя Луцька. І далі концерт пішов, як часто буває у цього колективу, безперервником, у якому артисти представили давно знані й улюблені шанувальниками Волинського народного хору пісні “Гарний козак, гарний” Петра Свіста на вірші Олеся Жолдака (солісти – заслужені артисти України Петро Хемій та Ярослав Дричик), “Прощай, мила Україно”, написана керівником хору Олександром Стадником на народні слова, “Була колись дівчина” (музика і слова Левка Лепкого, солісти – Артем Мартинович та Дмитро Савчук), “Отаман” (музика і слова Ігоря Семендяєва, солісти – заслужений артист України Петро Хемій та Дмитро Савчук), українські народні пісні в обробці Олександра Стадника “Ой у лузі при дорозі” (солісти – Іван Місанчук та Тетяна Клекочко), “Тиха вода” (соліст – Владислав Карпов),  “Їхав козак за Дунай”, “Коли калина розцвіла” (обробка Олександра Стадника-старшого, солісти – Юрій Литвинюк та Марія Табачук). Вокальні номери вдало перепліталися з іскрометними танцювальними композиціями “Волинь моя”, “Козачок”, “Гупали”, “Козаки йдуть – Гопак”. Словом – атмосферу свята і власне хор, і оркестр, і балет створили якнайповнішу, й закономірним продовженням та кульмінацією її стало друге відділення, у якому присутні зустрілися з легендарною постаттю української естради ‒ Героєм України, лауреатом Шевченківської премії, народним артистом України, почесним громадянином Луцька Василем Зінкевичем.

Ні для кого з тих, хто знає співака і його репертуар, мабуть, не є секретом той факт, що кожен свій виступ Василь Іванович перетворює у своєрідну літературно-музичну композицію – пристрасну, зворушливу й патріотичну, і це безперечний плюс для артиста, який чітко розуміє свою позицію як митця і громадянина, розуміє, що і для кого він співає. Так було й цього разу. Відділ концерту відкрився ніжним освідченням у любові Волинському краю ‒ піснею Станіслава Чуєнка на вірші Олександра Богачука “Розквітай, моя Волинь”, після якої, чергуючись із поетичними зверненнями до лучан, до слухачів прийшли “Музико моя” Ігоря Перчука та Юрія Рибчинського, “Голос скрипки” Зеновія Гучка і Максима Міщенка, “Скрипка грає” Ігоря Поклада та Юрія Рибчинського, “А любов, як весна цвіте” Степана Гіги та Анатолія Фіглюка, “Море вечорове” Альберта Хаммонда на вірші Тамари Севернюк, “Два кольори” Олександра Білаша Приємною несподіванкою було почути пісню часів “Смерічки” ‒ “Скажи, скажи” Валерія Громцева та Василя Бабуха, ‒ й, зрозуміло, що на цьому святі просто не могла не прозвучати славнозвісна “Червона рута” ‒ п’ятдесят років минуло з того часу, як цю безсмертну пісню українські телеглядачі вперше почули в передачі “Камертон доброго настрою”. Давно у засвітах автор пісні Володимир Івасюк, а твір цей, подолавши й державні, і часові кордони, живе і хвилює. Василь Іванович виконав того дня “Червону руту” разом з присутніми на концерті лучанами (до речі, волинську і зокрема луцьку публіку артист оцінив дуже високо, охарактеризувавши її, як європейську).

Урочистою кодою дійства стала пісня Богдана Кучера та Степана Галябарди “Новий день над Україною”, після чого Василь Зінкевич прийняв Почесну грамоту Луцької міської ради з рук виконувача обов’язків Луцького міського голови Григорія Пустовіта, а у подячному слові дуже тепло згадав Григорія Олександровича і радника міського голови Ігоря Поліщука, як людей, котрі дбають і піклуються про Волинську обласну філармонію. Ігор Ігорьович також виступив із коротким вітальним словом.

І, звичайно того дня було багато квітів – і Василеві Івановичу, і артистам Волинського державного академічного українського народного хору, – від Луцької міської ради і вдячних слухачів.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

“ALLELUIA”: ДОВГООЧІКУВАНИЙ КОНЦЕРТ ВІДБУВСЯ!

Якщо згадати недавні події нашого життя, до яких можна застосувати епітет “довгоочікувана”, то це означення, поза всяким сумнівом, підходить до концерту духовної музики “Аlleluia”, який відбувся 23 серпня у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла. Власне, відбутися він мав іще 28 червня, але тоді погіршення ситуації з СOVID-19 спричинилося до перенесення події на сприятливіший період. Нині, коли Луцьк потрапив до “жовтої” зони карантину, стало можливим і проведення концерту.

Розпочалося дійство, як зазвичай, із короткого вступного слова ведучої ‒ лауреатки обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксани Єфіменко, яка порівняла концерти, що проходять у стінах костелу – величної пам’ятки сакральної архітектури міста Луцька, ‒ з музичними молитвами, звернувши увагу на знаковість події (нині триває Успенський піст), і запросила до виступу Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії на чолі з лауреатом Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народним артистом України Товієм Рівцем.

У захисних масках (прикмета часу) музиканти того дня, на мій погляд грали ще з більшою віддачею (а не “з віддачею” вони грати просто не вміють ‒ школа керівника!). А сам Маестро, явивши нові грані свого віртуозного таланту скрипаля й диригента, задавав тон кожному з них. Не хотілося б у християнському храмі згадувати про магію, але нічого не вдієш ‒ аура Товія Михайловича підкоряла й залу, і виконавців, ніби й справді за пюпітром стояв якийсь маг, якому не потрібна була навіть чарівна паличка: досить було помаху рук ‒ і навколо творилося диво, і у сферу впливу його впливу слухач втягувався все більше, з кожною новою мелодією (а розпочався  концерт славнозвісним твором “Аве Марія” Йоганна Себастьяна Баха ‒ Шарля Гуно).

Творчість Й. С. Баха іноді називають музичним втіленням Євангелія. І в цьому немає якого надмірного перебільшення. Композитор настільки глибоко пізнав і дух, і букву Святого Письма, що музика його справді слугує навіть не ілюстрацією, а ніби тим же текстом, вираженим не у літерах, а в нотах. У цьому можна було пересвідчитися, хоча б послухавши Арію-сопрано з “Магніфікату”, яку в супроводі оркестру “Кантабіле” чудово виконала лауреатка всеукраїнських і міжнародних конкурсів Анастасія Янцур. На радість слухачів, це був не єдиний виступ співачки ‒  в інтерпретації пані Анастасії того дня прозвучали “Аlleluia” Вольганга-Амадея Моцарта, Арії-сопрано №2 та №6 з кантати “Stabat Mater” Джованні Перголезі і, ясна річ, “Аве Марія” Франца Шуберта. Мені особисто довелося слухати цей твір у виконанні багатьох артистів ‒ Зари Долуханової, Мусліма Магомаєва, Віргіліуса Норейки, Робертіно Лоретті, навіть Кріса Нормана, ‒ й кожен із них вносив у трактування образу щось своє. Внесла свою “родзинку” й Анастасія Янцур. Момент, коли, проникливо й задушевно співаючи Шубертів шедевр, артистка склала руки ‒ ніби у молитві, ‒ був дуже доречним і зворушливим.

Назва “Аве Марія” стала на цьому концерті ніби паролем духовності. Окрім творів Баха ‒ Гуно та Шуберта слухачі мали нагоду почути й “Аве  Марія” Джуліо Каччіні (популярних нині дискусій щодо авторства тут не торкаюсь). Виконала цей твір талановита юна співачка, учениця Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена, лауреатка міжнародних конкурсів Анна Маковецька. Ясний, чистий голос, щире, дитинне світосприйняття, що будило асоціацію з пастушками, які через чистоту душі сподобилися першими почути вість про народження Спасителя, були ніби цілющим бальзамом для сердець слухачів, ніби відлунням євангельського “Будьте як діти”.

Звучала того дня і українська музика ‒ щедрівка Івана Небесного в обробці Віталія Маника “Ой прилітали два соколоньки” прозвучала у яскравому виконанні солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк, а Академічний камерний оркестр “Кантабіле” у пам’ять про незабутнього нашого композитора ‒ Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Мирослава Скорика, ‒ представив слухачам його геніальну ”Мелодію”. Взагалі “Кантабіле” (як і його незмінний і незамінний керівник – Маестро Товій Рівець) з кожним новим концертом відкривається для шанувальників музики новими блискучими гранями. Не став винятком і цьогорічний концерт “Alleluia” – незалежно, чи йдеться про “Сарабанду” Георга Фрідріха Генделя, чи про“Чакону” Генрі Пьорселла, чи про найтрагічніший фрагмент зі славнозвісного “Реквієму” Моцарта” ‒ “Лакримозу”. І, зрозуміло, не могло не прозвучати всесвітньовідоме “Адажіо”, яке (попри те, що доведено авторство Р. Джадзотто) за традицією зветься (та й, певен, зватиметься й надалі) “Адажіо” Томазо Альбіноні. Цей твір музиканти “Кантабіле” на чолі з його керівником присвятили подвижницькій, саможертовній праці наших лікарів, які рятують людські життя, нерідко ризикуючи своїм, скажімо, під час воєнних дій на Сході України чи в умовах пандемії коронавірусу.

Я колись уже наводив слова Блаженного Августина про те, що хто співає – двічі молиться. Додам до цієї думки відомого богослова – не тільки той, хто співає, а й хто грає високу музику, і той, хто її слухає. Усі, хто виступав 23 серпня, не просто грали й співали ‒ вони жили виконуваними творами. Й недарма помічник голови Волинської обласної державної адміністрації Юрія Погуляйка Сергій Бизов у своєму вдячному слові мовив: “Я не просто прослухав цей концерт – я прожив його”.

Того дня було багато квітів для артистів ‒ від начальниці Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської облдержадміністрації Ольги Чубари, від зворушених слухачів. І певен, що кожен, слухаючи твори, які звучали на концерті духовної музики “Alleluia”, подумки молився, просячи Всевишнього, щоб допоміг зупинити кляту пандемію (а на концертах знову були аншлаги), щоб благословив Україну на розвиток і процвітання, аби стала вона могутньою, багатою, сильною європейською державою, з якою рахуватимуться у світі.

Ігор БЕРЕСТЮК

“ЗЕМЛЯ МОЯ, НАЙКРАЩА І ЄДИНА”

Саме таку назву мала приурочена до Дня Незалежності України історично-музична композиція, організована й представлена Волинською обласною філармонією та Управлінням культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації 22 серпня на Київському майдані м. Луцька.

Відкриваючи дійство, ведуча ‒ лауреатка обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксана Єфіменко, ‒ наголосила на двох моментах – що українські історичні святині ( Прапор, Герб, Гімн України) в усі часи окриляють і надихають українців на творення соборної та єдиної Держави, та що Урочистості з нагоди 29-річниці проголошення Незалежності України проходять під гаслами “Ми різні, але єдині” та “Україна – це ти”.

Прозвучав Державний Гімн України і, –  як данина та шани Героя, які віддали й віддають своє життя в ім’я єдності й свободи Батьківщини, ‒ дзвони пам’яті з хвилиною мовчання на їх тлі та покладанням квітів до пам’ятника Борцям за волю і незалежність України.

З вітальними словами виступили голова Волинської обласної державної адміністрації Юрій Погуляйко, голова Волинської обласної ради Ірина Вахович, перший заступник Луцького міського голови Григорій Недопад.

Згідно з указом Президента України за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української Держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю нагороджено:

‒ Орденом Князя Ярослава Мудрого ІV ступеня – Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Василя Зінкевича;

‒ Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня ‒ голову Волинської обласної організації профспілки працівників державних установ України Ольгу Сабурову;

Почесне звання “Заслужений лісівник України” надано начальнику Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Олександрові Кватирку;

За заслуги перед українським народом, сумлінну працю, вагомий особистий внесок у наукову, навчально-методичну і виховну роботу, а також підготовку фахівців із фізичної культури та спорту Грамотою Верховної Ради України та нагрудним знаком до неї нагороджено кандидата педагогічних наук, доцента кафедри спортивно-масової та туристичної роботи Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Романа Черкашина (у зв’язку з відрядженням пана Романа нагороду вручено ректорові Лесиного вишу, професорові Анатолію Цьосю).

Голова Волинської облдержадміністрації Юрій Погуляйко та голова Волинської обласної ради вручили директорові підприємства “Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф” Волинської обласної ради Володимиру Шмалю ключі та технічні паспорти на три спеціальні автомобілі екстреної медичної допомоги, придбані за кошти Національної служби здоров’я України для надання екстреної медичної допомоги хворим на COVID-19.

Власне концертну програму дійства розпочала славнозвісна пісня Анатолія Пашкевича на вірші Василя Симоненка “Виростеш ти, сину” у виконанні заслуженої артистки України Галини Овсійчук та народного артиста України Василя Чепелюка. Проникливі патріотичні рядки визначного поета-шістдесятника, покладені на музику не менш знаковим композитором, певен, мало кого залишили спокійним.

Творчу естафету підхопив чоловічий вокальний квартет “Акорд” у складі заслужених артистів України Олега Гонтара, Андрія Зарицького, Віктора Мрочка та Миколи Палія, представивши повстанську пісню в обробці Олега Гонтара “Я сьогодні від вас від’їжджаю” та відомий твір Геннадія Татарченка на вірші Вадима Крищенка “Гей ви, козаченьки”.

І, звичайно тріумфальним був виступ цьогорічного ювіляра – Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України (а тепер ще й кавалера Орденом Ярослава Мудрого) Василя Зінкевича. “Музико моя” Ігоря Перчука на вірші Юрія Рибчинського, “Розквітай, моя Волинь” Станіслава Чуєнка, “Новий день над Україною” Богдана Кучера та Степана Галябарди… Пісні змінювали одна одну, блискуче, суто по-зінкевичівському, переплітаючись із пристрасним, поетично-схвильованим зверненням до присутніх. До нас – українців…

Василь Іванович висловив щиру подяку керівництву України та області за високу оцінку його творчості, й закликав усіх стверджувати нашу державу  у просторі Всесвіту, незважаючи на жодні перепони.

Варто відзначити як великий плюс оригінальну і кваліфіковану режисуру дійства ‒ заслужена працівниця культури України, головна режисерка Волинської обласної філармонії Валентина Москалюк доклала максимум зусиль, аби урочистості справді були позначені неповторною аурою свята. А відеоряд, де історія і сучасність злилися у благодатний синтез узагалі вартий окремої розмови.

Завершилась історично-музична композиція “Земля моя, найкраща і єдина” також виконанням Державного Гімну України.

 

Ігор БЕРЕСТЮК