Думки про "Думку"

Хорові твори у виконанні Національної заслуженої академічної капели України “Думка” (лауреата Шевченківської премії) у життя автора цих рядків уперше прийшли в далекому дитинстві. Здається, уже в якійсь із подач писав про те, що в бабусиній оселі в Берестечку майже ніколи (за винятком нічного часу) не вимикався гучномовець, і музика супроводжувала мене щоденно, причому найрізноманітніша – класична, народна, естрадна. Бабця особливо любила слухати українські народні пісні, знала їх дуже багато, нерідко співала мені на ніч (і не лише колискові). Тож уже не пригадаю, чи саме від бабусі почув уперше назву капели “Думка” чи цю назву озвучив хтось із ведучих музичних радіопрограм, але ще тоді (нехай по-дитячому) був неабияк вражений злагодженістю голосів і красою акапельного виконання. Іноді, коли такі твори звучали по радіо, бабуся казала: “Як у церкві”, – це був у її вустах найкращий комплімент хоровим колективам, які їх виконували. Звучав він неодноразово і на адресу “Думки”.

Усе це пригадалося мені, коли 9 травня випала щаслива нагода відвідати концерт “Мандри ДУМКИ”, з яким – у рамках концертного туру до 100-річчя колективу, – славетна капела відвідала наше місто. Неповторне дійство відбулося в Палаці культури м. Луцька.
Але спочатку трохи історії. 1919 року, – за часів УНР, – для популяризації української народної пісні була створена Перша мандрівна капела Дніпросоюзу, яку очолив видатний український диригент-хормейстер і педагог Нестор Городовенко. Через рік – уже за більшовиків, – на базі Першої та Другої мандрівної капели Дніпросоюзу (останню очолював славетний Кирило Стеценко) було створено Державну українську мандрівну капелу (власне, назва “Думка” – це й була абревіатура слів “Державна Українська Мандрівна Капела”), яка, зрештою, визначила магістральний напрям у вітчизняній хоровій музиці. З цим знаковим колективом звично асоціюються імена його керівників – Нестора Городовенка (1919–37), Олександра Сороки (1937–39, 1946–64), Михайла Вериківського (1939–40), Петра Гончарова (1940–41), Володимира Мінька (1941–43), Олександра Петровського (1944–45), Павла Муравського (1964–69), Михайла Кречка (1969–83), Віктора Іконника (1983–84). З 1984 року “Думку” очолює Євген Савчук – нині Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, академік Національної академії мистецтв України, голова хорового товариства України ім. М.Леонтовича, голова Національної всеукраїнської музичної спілки.
Період від Великодня до Вознесення – це час, коли у храмах (а нині нерідко і в побуті) люди вітаються словами “Христос Воскрес!”.

Тож зрозуміло, що першим твором, виконаним у згаданому концерті був піснеспів визначного українського композитора Дмитра Бортнянського “Христос Воскрес”, як і зрозумілою є побудова програми, заснованої переважно на творах релігійного змісту – це й “Ангел вопіяше” Михайла Вербицького (автора музики Державного Гімну України), і “Приідіте, воспоїм, людіє” та “Під Твою милість прибігаємо” згаданого вже Дмитра Бортнянського, а також “Воскресіння день” Артемія Веделя, “Благослови, душе моя, Господа” Кирила Стеценка, “У Царстві Твоїм” Миколи Леонтовича, “Іже херувими” Олександра Кошиця, “Отче наш” Валентина Сильвестрова, “Достойно є” Євгена Станковича… Слухаючи ці піснеспіви, знову і знову згадував бабусине: “Як у церкві”. Справді, кожен із них створював майже фізичне відчуття перебування у Храмі Божому, і саме в такому, де завжди звучить досконалий спів хору, керованого досвідченим регентом. А тут маємо ще й ціле сузір’я блискучих диригентів – це й художній керівник “Думки”, народний артист України Євген Савчук, і заслужений діяч мистецтв України Андрій Ворошилов, і керівник чоловічого ансамблю капели, заслужений артист України Олександр Лось. І ще згадувалися крилаті слова одного зі славнозвісних очільників “Думки” – лауреата Шевченківської премії, Героя України, народного артиста України Павла Івановича Муравського: “Чистота співу – чистота життя”. Саме в цьому й криється секрет тієї потужної позитивної енергетики, яка огортає залу під час виступів капели (не був винятком і концерт у Луцьку), й це стосується як колективу в цілому, так і його солістів – таких, як заслужена артистка України Оксана Нікітюк (особливо у “Купальських піснях” із фольк-опери Євгена Станковича “Цвіт папороті” та “Гори мої” Володимира Зубицького), Микола Кушніренко (піснеспів Миколи Леонтовича “У Царстві Твоїм”), Олег Боднарук. Окремої уваги вартий і чоловічий ансамбль Національної заслуженої академічної капели України “Думка” під керівництвом згаданого вже Олександра Лося. Артисти ансамблю відчувають себе напрочуд упевнено та органічно, виконуючи твори і релігійної, й світської тематики – так, поряд із піснеспівами Д. Бортнянського та А. Веделя, в концерті прозвучали українські народні пісні “Ой, чий то кінь стоїть”, “Як ішов я з Дебречина додому” та “Ставок заснув” (музика Генріха Пфайля, вірші невідомого автора, літературна обробка Івана Немировича), тепло сприйняті слухацькою аудиторією.
“Світський” блок пісень (у виконанні всієї капели) продовжили згадані “Купальські пісні” та українські народні пісні “Сусідка” і “Ой дуб-дуба” (обробка Миколи Ракова). Останню виконували на “біс” і вона мала завершувати концертну програму (яка, до речі, йшла в режимі “безперервника” – без антракту й оголошення номерів), однак слухачі, влаштувавши артистам бурхливу овацію, ніяк не хотіли відпускати їх зі сцени – тож кодою став могутній “Шевченківський акорд” – пісні “Думи мої” та “Садок вишневий коло хати”, які зала слухала стоячи.

Ігор БЕРЕСТЮК

НАЙДОСКОНАЛІШИЙ У СВІТІ РОЯЛЬ ПРЕЗЕНТОВАНО В ЛУЦЬКУ

Сказати, що подія, яка відбулася 4 травня в Палаці культури міста Луцька, надзвичайна і рідкісна, – це майже те саме, що не сказати нічого. Вона – унікальна. Вперше в нашому місті і вперше на Волині презентовано, по суті, найдосконаліший рояль  у світі – великий концертний рояль “Steinway & Sons” D-274.

Фірма “Steinway & Sons”  була заснована 1853 року в США емігрантом з Німеччини Генріхом Енґельгардом Штайнвеґом (1797—1871), який за два роки до того змінив своє ім’я на американізоване – Генрі Енгельгард Стейнвей. Ще наприкінці ХІХ ст. визначний айстро-угорський скрипаль Йозеф Іоахім сказав, що “Стейнвей для піаніста є тим самим, що Страдіварі для скрипаля”. Роялі “Steinway & Sons” високо цінували і обирали для виконання Ференц Ліст, Ріхард Ваґнер, Джакомо Пуччіні, Сергій Рахманинов, Ігор Стравінський, Едвард Гріг, Артур Рубінштейн, Джордж Ґершвін, Володимир Горовиць, Дюк Еллінґтон, Біллі Джоел та ін. Свою знамениту “Imagine” Джон Леннон написав саме на інструменті фірми “Steinway & Sons” (потім він був проданий Джорджеві Майклу за 2 млн. доларів). На сьогоднішній день продукція компанії вважається своєрідним концертним еталоном і є у 97 відсотках концертних залів планети – 9 із 10 піаністів світу вибирають саме їхні інструменти.

Презентація унікального концертного рояля (у кожному інструменті фірми близько 12 000 деталей) була організована Луцькою міською радою та Волинською обласною філармонією за підтримки Національної концертної агенції “UKR Artists”. На початку дійства ведуча Оксана Єфіменко привітала присутніх з Великоднем (адже Великодня седмиця триває тиждень) і запросила до слова директора Волинської обласної філармонії, голову громадської організації “Подаруємо Луцьку рояль” Сергієві Єфіменку, котрий дав чудову характеристику презентованому роялю й підкреслив, що, попри надзвичайно високу ціну, це не предмет розкоші, а інструмент першої необхідності в кожному європейському місті, зокрема і в Луцьку. Наявність такого рояля зробило б іще вищим рівень численних концертних імпрез, що відбуваються в нашому місті. Сергій Іванович висловив надію, що завдяки спільним зусиллям міської та обласної влади й пожертвам небайдужих людей великий концертний рояль у Луцьку таки буде…

Ведуча докладно розповіла про лауреата міжнародних конкурсів, артиста “Steinway & Sons”, піаніста-віртуоза і диригента Станіслава Христенка (Україна – США), якому випала честь представляти знаковий рояль у Луцьку. Пан Станіслав – уродженець Харкова. Свою концертну діяльність розпочав іще 11-річним хлопчаком із з сольного концерту у залі Харківської філармонії. З того моменту виступав у найкращих залах світу на п’яти континентах. Тільки впродовж 2013 року Станіслав Христенко був удостоєний Золотої медалі Міжнародного конкурсу піаністів у Клівленді, став лауреатом І премії Міжнародного конкурсу піаністів Марії Канальс, отримав ІV премію на Міжнародному конкурсі королеви Єлизавети у Брюсcелі. Компанії звукозапису США, Великої Британії, Німеччини та Гонконгу випускають альбоми із записами його виконань творів Роберта Шумана, Йоганнеса Брамса, Александра фон Цемлинського, Ернста Кренека (Кшенека) та ін. Виступи та записи С. Христенка отримали схвальні відгуки у численних музичних виданнях світу, серед яких “New York Times” та “Washington Post” (США), “Еl Pais” (Іспанія), “Le Soir” (Бельгія), журналах “Gramophone” та “ВВС Music” (Велика Британія).

Як диригент Станіслав Христенко виступав з оркестром Харківського театру опери та балету імені М. В. Лисенка, Камерним оркестром міста Грац (Австрія), оркестром Моравської філармонії (Чехія), оркестром Королівського Північного коледжу музики (Велика Британія), а також з оркестрами США. Він є лауреатом ІІ премії Міжнародного конкурсу диригентів в Австрії, засновником, музичним директором та диригентом Харківського камерного оркестру “Nova Sinfonietta”, ініціатором Міжнародного фестивалю Kharkiv Music Fest.

Символічно, що концерт у Луцьку пан Станіслав розпочав музикою Ференца Ліста, котрий високо цінував і обирав для виконання творів саме рояль “ Steinway”. У виконанні піаніста-віртуоза прозвучала Угорська рапсодія №2. Слухачі вже з перших акордів змогли відчути насичений, ясний, яскравий, барвистий, якийсь аж сонячний, неповторний тембр презентованого рояля. Не вважаю себе великим фахівцем в оцінці звучання фортепіано, проте якщо порівняти на суто емоційному рівні “ Steinway” із інструментами, на яких часто-густо доводиться грати нашим музикантам, то це буде порівняння кольорового об’ємного зображення з плоским і не завжди кольоровим.

Продовжили концерт 4 пісні в обробці для фортепіано Джорджа Ґершвіна – нащадка емігрантів із України (вкотре варто було подивуватися як звучанню рояля, так і блискучому вмінню Маестро передати національний колорит, цього разу – американський) та Музичний момент №5 ре бемоль мажор (твір 16) Сергія Рахманінова.

Ясна річ, готуючись до волинської презентації великого концертного рояля “Steinway & Sons” D-274, пан Станіслав не міг не включити до програми музику композитора зі світовим іменем Ігоря Стравінського, якого з Лесиним краєм пов’язувало 18 років життя і творчості (щороку на вшанування пам’яті Маестро тут відбувається музичний фестиваль “Стравінський та Україна”). Для виконання було вибрано 3 фрагменти з балету “Петрушка”.

У другому відділі Станіслав Христенко виступав із Академічним камерним оркестром “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник та головний диригент – лауреат Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народний артист України Товій Рівець). Концерт для фортепіано (клавіру) з оркестром фа мінор Йоганна Себастьяна Баха засвідчив, по суті, невичерпні можливості презентованого рояля, зокрема у поєднанні сольних партій з оркестровими. Ще і ще хотілося слухати соло Станіслава Христенка і злагоджену, витончену гру музикантів “Кантабіле”.

Оголошуючи заключний номер презентації – 2-гу і 3-тю частини Концерту для фортепіано з оркестром №1 Фридерика Шопена, ведуча Оксана Єфіменко нагадала, що у залі присутні учасники Міжнародного конкурсу “Шопенівська весна”, що став доброю традицією Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена, а також вихованці музичних шкіл Луцька та області разом зі своїми вчителями та батьками.

У другому відділі слухачі мали змогу поцінувати Станіслава Христенка не лише як блискучого соліста-віртуоза, а й як диригента – так би мовити, одного в двох “іпостасях”. Як наслідок – бурхливі оплески і овація панові Станіславу, Академічному камерному оркестрові “Кантабіле”, і його керівникові – лауреатові Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народному артистові України Товію Рівцю, котрий сидів цього вечора у залі й, певен, посилав звідти музикантам творчі імпульси (висококласний Маестро може й так диригувати).

Станіслав Христенко також долучився до акції “Подаруємо Луцьку рояль” і офірував частину свого гонорару.

Наприкінці презентації з вітальним словом виступив секретар Луцької міської ради, виконувач обов’язків Луцького міського голови Григорій Пустовіт. Він гаряче підтримав ідею придбання великого концертного рояля “Steinway & Sons” D-274 і сказав, що Луцька міська рада працюватиме над реалізацією цього проекту.

А завершилося дійство спільною фотосесією юних піаністів з лауреатом міжнародних конкурсів, артистом “Steinway & Sons” і диригентом Станіславом Христенком.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

 

ВОЛИНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ХОР ВИКОНАВ ГІМН ЄВРОПИ

1 травня виповнилося 15 років від дня вступу Польщі до Європейського Союзу. З цієї нагоди Генеральне Консульство Республіки Польща в Луцьку і Волинська обласна філармонія (як партнер) організували в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки флешмоб. Волинський державний академічний український народний хор під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника виконав Гімн Європи. В основу цього Славня покладено “Оду до радості” Людвіга ван Бетховена з його славнозвісної Дев’ятої симфонії (вірші Фрідріха Шиллера).

САКСОФОН ЯК АКАДЕМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ, або КВАРТЕТ “PSAIKO” – ВПЕРШЕ У ЛУЦЬКУ

З усіх духових інструментів саксофону, мабуть, поталанило найменше. У сталінські та хрущовські часи його оголошували “ворожим”, “буржуазним” інструментом (бо ж “джазовий”, “американський” і т. ін.), а один із тодішніх компартійних діячів – одіозний Андрій Жданов, – навіть договорився до фрази “від саксофона до ножа – один крок”. При цьому ревнителі “ідеологічної цноти” не знали (а можливо, й знали, але певні були, що “населення” істини не дошукуватиметься) того незаперечного факту, що народився цей інструмент у Бельгії (1846 року його запатентував відомий музичний майстер Адольф (насправді Антуан-Жозеф) Сакс (звідси й назва, хоч спочатку він звався “мундштуковим офіклеїдом”). Музику для саксофона писали такі визначні композитори-класики, як Жак Франсуа Фроманталь Галеві, Гектор Берліоз, Жорж Бізе, Каміль Сен-Санс, Жуль Массне, Луї Деліб, Джакомо Мейєрбер, Моріс Равель, Олександр Глазунов та інші. Лише після Франко-пруської війни 1870 року й закриття класу саксофона у Паризькій консерваторії центр розвитку інструмента перемістився до Америки, де й постало згодом таке музичне явище, як джаз. За логікою Жданова, Хрущова і Ко, до “буржуазних інструментів” треба було віднести фортепіано (адже на ньому грали такі славетні майстри джазу, як Оскар Пітерсон і Дюк Еллінгтон), трубу (Луї Армстронг, Діззі Гіллеспі), кларнет (Бенні Гудмен), гітару (Блайнд Лемон Джефферсон, Вес Монтгомері) і т. д.
Одначе є музиканти й композитори, які віддають перевагу саксофону саме як академічному інструменту (не цураючись при цьому й джазу). Під час торішнього візиту до Луцька визначного піаніста Олега Полянського і його концерту з Академічним камерним оркестром “Кантабіле” Волинської обласної філармонії “Кантабіле” (художній керівник – народний артист України Товій Рівець) відбулася прем’єра Концерту для саксофона, фортепіано і оркестру сучасного ізраїльського композитора Еліезера Ельпера (партію альт-саксофона тоді виконував рівненський музикант Тарас Пастушок). А цього року вперше до Луцька приїхав квартет саксофоністів з Іспанії “Psaiko” у складі Мартіна Кастро (саксофон-сопрано)
Борхи Бенейто (саксофон-альт), Хуана Алонсо (саксофон-тенор) та Франко Санчеса (саксофон-баритон). Концерт відбувся 16 квітня в Палаці культури міста Луцька й проводився під егідою Національної Всеукраїнської музичної спілки й Концертної серії “Нова музика в Україні” (сезон 2018-2019 рр.).
Ведуча дійства Оксана Єфіменко коротко окреслила творчий шлях та доробок гостей з Іспанії. Саксофонний квартет вихідців з Валенсії, Галісії та Аргентини “Psaiko” розпочав свою діяльність 2015 року як камерний музичний гурт у Вищій музичній консерваторії Балеарських островів під опікою Родріго Віла, Беатріс Тірадо, Давида Брутті та Хоакіна Саеза. Свій доробок митці презентували як в Іспанії, так і в Бразилії, Аргентині, Таїланді, на Кубі, Португалії, Китаї та багатьох інших країнах. Вони – лауреати багатьох міжнародних конкурсів. Репертуар “Psaіko” є досить розмаїтим – від традиційної музики до новаторської . У їхньому доробку – твори Клода Дебюссі, Ежена Боззả, Альфреда Дезенклó, Габріеля П’єрнé, Жана Франсé, Леона Крейцера, Мануеля де Фалья, Георга Фрідріха Гааса, Крістобаля Альфтера, Рамона Лацкано, Сімоне Мовіо, Олександра Глазунова, Гільєрмо Ск’яві, Жана Матітіа, Річарда Хоффмана, Дьєрдя Лігеті, Габріеля Еркореки, Джорджа Гершвіна, Астора П'яццоли, Марка Мелліца та ін.
Першим у виконанні квартету прозвучала композиція Габріеля Еркореки “Дудук ІІ” – дещо незвична музична медитація із загадковою, східною в своїй основі енергетикою, де знайшлося місце і для звукоімітацій (подув вітру, звуки вірменського народного духового інструмента дудука) і для розкриття можливостей кожного з виконавців. Твір нашого співвітчизника, лучанина за народженням, яскравого представника українського музичного акціонізму Володимира Рунчака “Contra spem spero” (“Без надії сподіваюсь”) навіяний поезією Лесі Українки і присвячений її пам’яті справив на слухачів сильне враження – одразу впадав у вічі синтез драматизму (доля Поетеси) й ліризму (чудове соло Мартіна Кастро на сопрано-саксофоні). До речі, моя колега, з якою ми спільно слухали концерт, уловила в цьому соло асоціацію з реакцією Мавки на гру Лукаша у “Лісовій пісні”:

Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає білі груди,
серденько виймає!

І, звичайно, явним був настроєвий перегук із віршем Лесі Українки, який дав назву композиції:

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Якщо про скрипку зазвичай кажуть, що вона “співає”, порівнюючи її звучання з людським голосом, то щодо саксофона можна теж застосувати “людські” асоціації – цей інструмент може як “співати” (особливо це стосується сопрано-саксофона), так і “говорити”. Саме як жвава розмова (а моливо, навіть гаряча суперечка – з тих, які нерідко нині можна почути, особливо в контексті виборів) сприйнявся твір “Black” американця Марка Мелліца (зустрічається й написання прізвища як “Меллітс”).
Наспівним, ліричним, стилізований ніби “під бароко” був “Перший квартет” бельгійського композитора Жана-Батіста Синжеле. “Саксофонний квартет” Леона Крейцера (до речі, племінника видатного скрипаля Рудольфа Крейцера, якому Людвіг ван Бетховен присвятив свою знамениту сонату для скрипки і фортепіано №9) ще раз засвідчив неабиякі можливості саксофона як академічного інструмента.
Останнім твором у програмі мала стати “Історія танго” славнозвісного аргентинського композитора Астора П’яццоли (“Великого Астора”, як його звуть на батьківщині), і вона була виконана надзвичайно майстерно. Однак після теплих, сердечних побажань ведучої Оксани Єфіменко, зворушені музиканти зіграли ще й “бонус” – Прелюдію №1 Джорджа Гершвіна (твір, написаний для фортепіано, але аранжований для квартету саксофоністів.
Наприкінці ведуча запросила лучан на концерт-бенефіс народного артиста України Василя Чепелюка “Моя мистецька сповідь”, який відбудеться 29 квітня у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка.

Ігор БЕРЕСТЮК

ОЛЕНІ ГОНЧАРУК АПЛОДУВАЛИ ЛУЧАНИ

За світським календарем день 12 квітня (як би, зрештою його не називали –  Міжнародним днем польоту людини в космос, Всесвітнім днем авіації та космонавтики, а чи Днем працівників ракетно-космічної галузі України) тісно пов’язаний з темою освоєння космічного простору. Та цього року й цього дня луцькі меломани мали ще одне свято – й теж присвячене силі, яка нас підносить до небачених висот, але до глибин космосу духовного. Ця сила – Її Величність Музика…
Саме як свято шанувальників академічного музичного мистецтва, охарактеризувала ведуча Оксана Єфіменко концерт славетної оперної діви, заслуженої артистки України, лауреатки міжнародних конкурсів та фестивалів, володарки титулу “Жінка року”, Посла Миру Олени Гончарук, який відбувся, як уже мовилося, 12 квітня в Палаці культури міста Луцька.
Олена Миколаївна – солістка Національної опери України, співачка у стилі неокласики, лауреат премії імені Дмитра Луценка, голова та член журі міжнародних конкурсів, завідувач кафедри вокалу Київської академії мистецтв, художній керівник хору “Осіннє золото”, педагог академічного та естрадного вокалу.
Молитвою Тоски з однойменної опери Джакомо Пуччіні (“Vissi d’arte, vissi d’amore” – “Я жила для мистецтва, я жила для любові”) артистка розпочала своєрідний “оперний блок” свого концерту. Позаяк батьківщина опери – Італія, – то акцент було зроблено переважно на італійських авторах, хоч тематика творів не обмежувалася цією чудовою південною країною. Скажімо, із Риму 1800 року (до речі, у 20-ті роки ХХ століття в тодішньому СРСР були спроби підредагувати “Тоску”, перемістивши дію в часи Паризької Комуни, перезвавши героїв і давши опері назву “В боротьбі за комуну”), слухачі перенеслися в І століття до Р. Х., у період завоювання Галлії римлянами. Каватина Норми – верховної жриці друїдів, – з однойменної опери Вінченцо Белліні вразила надзвичайною актуальністю теми, піднятої у звертанні героїні до Богині:

О, чистая Богине, яка сріблить
ці древні священні дерева!
Зверни до нас свій лик прекрасний
без хмар і без вуалі!
Змири, о Богине,
змири палкі серця,
змири зухвалі поривання!
Посій мир на землі, той, який царює
за Твоїм повелінням на небесах!

Це теж молитва, співзвучна з багатьма іншими – незалежно від релігій та епох, коли вони були створені, як-от навіть із цими відомими, либонь, кожному українцеві рядками Олександра Кониського:

Боже великий, єдиний!
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.

Ясна річ, що розмова про італійську оперу була б неповною без великого Джузеппе Верді – тож Олена Гончарук продовжила концерт арією Леонори з опери “Сила долі”. Прозвучала також арія Даліли з опери “Самсон і Даліла” французького композитора Каміля Сен-Санса – до речі, єдиного “неіталійця” у згаданому “блоці”.
Оперета була представлена арією Джудіти з однойменного твору Ференца (Франца) Легара (“Meine Lippen, sie küssen so heiß” – “Мої вуста цілують так гаряче”) та вихідною арією “Сільви” (“Heia in den Bergen” – “У горах моя Батьківщина”) з однойменної ж таки оперети Імре Кальмана. Варто сказати, що всі твори зарубіжних авторів виконувалися мовами оригіналу.
Основу українського пісенного “блоку” становили народні пісні “Чотири воли пасу я” (обробка Анатолія Кос-Анатольського), “Ой я знаю, що гріх маю” (обробка Олександра Стецюка), славнозвісна “Ґандзя” (музика і вірші Дениса Бонковського) – авторська, що стала народною. Виконала пані Олена також відому пісню Олександра Білаша на слова Василя Юхимовича “Журавка”. Якщо народна артистка України, незабутня Раїса Кириченко виконувала цей твір у народному плані, то в Олени Гончарук він прозвучав у стилі академічного романсу, що, безперечно, теж мало свою “родзинку”.
Окремо треба сказати про концертмейстера – лауреата міжнародних конкурсів Миколу Чикаренка, котрий чудово акомпанував співачці впродовж усього концерту й не лише акомпанував, а й сам віртуозно виконав кілька творів як соліст-інструменталіст у перервах між пісенними “блоками”: прозвучали 2 етюди ор. 8 (сі мінор і до мажор) Віктора Косенка і його ж Ноктюрн-фантазія ор. 4 (до дієз мінор).
Ні пані Олену, ні пана Миколу слухачі не хотіли відпускати зі сцени – тож як “бонус” митці подарували лучанам ще й українську народну пісню “На вулиці скрипка грає”.
Наприкінці концерту заслужена артистка України Олена Гончарук зворушено подякувала всім присутнім у залі за тепле прийняття, а ведуча дійства Оксана Єфіменко запросила лучан на нові концерти Волинської обласної філармонії.
До нових зустрічей!

Ігор БЕРЕСТЮК