ДЗВОНИ ОЗВАЛИСь – ФЕСТИВАЛЬ СТАРТУВАВ!

1 жовтня, в Міжнародний день музики, у Луцькому замку, де кожен камінь зберігає ауру подій сивої давнини, – зокрема славнозвісного з’їзду європейських монархів у 1429 році, – урочисті дзвони сповістили волинян і гостей Лесиного краю про відкриття ювілейного, ХV музичного фестивалю “Стравінський та Україна” та 79-го концертного сезону Волинської обласної філармонії. Ведуча – Оксана Єфіменко, – окреслила у своїй передмові основні віхи форуму академічної музики, що традиційно відбувається на Волині, починаючи з 1994 року (розповідь супроводжувалася яскравим відеорядом) і запросила до церемонії його відкриття очільників області й міста. Голова Волинської обласної державної адміністрації Олександр Савченко відзначив надзвичайну важливість цієї події в духовному житті краю, заступник голови Волинської обласної ради Роман Карпюк передав вітання від голови обласної ради Ігоря Палиці, а радник Луцького міського голови Ігор Поліщук наголосив на необхідності підняття естетичного рівня людей, яке й здійснює справжня музика.

Після цього настав момент власне концерту Національного Академічного духового оркестру України (художній керівник та дириґент – Михайло Мороз). Ведуча не могла не нагадати про одвічну місію таких оркестрів – підіймати бойовий дух, вселяти віру і оптимізм. За традицією кожен виконавець або колектив, який бере участь у фестивалі, повинен представити один, а то й кілька творів духовного патрона музичного форуму – Ігоря Стравінського (1882–1971). Музиканти Національного Академічного духового оркестру України включили до своєї програми два твори Ігоря Федоровича. Першим прозвучав “Чорний (себто африканський) концерт” для кларнета соло та джаз-оркестру у 3-х частинах (Allegro moderato, Andante i Moderatо, Con moto). Цей твір був написаний 1945 року для знаного американського джазового кларнетиста Вудро Чарлза Томаса Германа (більш відомого як Вуді Герман) та його славетного Біг-Бенду (відомий цей концерт був і у виконанні “короля свінгу” Бенні Гудмена, котрий, власне, й “засвітив” цей твір у грамзапису). Слухачі, які зібралися в Луцькому замку мали чудову нагоду почути блискучу гру соліста оркестру – лауреата міжнародних конкурсів Геннадія Ковтуна. А на екрані в цей час демонструвалися висловлювання Ігоря Стравінського про музику, зокрема й про джаз: “Джаз – це особлива спільнота і зовсім особливий вид музичної творчості… Джаз – у широкому розумінні – після 1918 року час від часу впливав на мою музику, і сліди блюзу, і бугі-вугі можна виявити навіть у моїх найсерйозніших речах”.

Друга композиція – “Симфонії духових”, – присвячена пам’яті старшого друга Маестро – славетного французького композитора, чільного представника музичного імпресіонізму Клода Дебюссі (1862–1918). Про цей твір сам Ігор Федорович говорив:

       “Я оплакував не лише втрату дорогої мені людини, яка ставилася з великою дружбою й незмінною доброзичливістю як до мене, так і до моєї творчості; я тужив за митцем, чий музичний геній упродовж усієї його діяльності ніколи не слабнув.

        Створюючи «Симфонії», я зрозуміло, думав про того, кому присвячував їх, і запитував себе, яке враження справила б ця музика на мого покійного друга. І в мене було ясне відчуття, що моя музична мова, можливо, збентежила б його, як це, пам’ятається, було, коли ми з ним грали в 4 руки мого «Зореликого», якого я теж присвятив йому”.

Настроєво “Симфонії” разюче відрізняються від “Чорного концерту”, й тут своєрідною “декорацією” прислужилась… сама природа – адже концерт відбувався, по суті, просто неба, і призахідна гама кольорів, останні промені сонця, що змагалися з хмарами підсилювали отой сумовито-реквіальний складник, який є неминучим у сприйнятті творів, присвячених тим, хто відійшов за межу земного Буття.

Зрозуміло, що в репертуарі Національного Академічного духового оркестру України є музика різних епох, стилі і жанрів, де значне місце посідають твори сучасних композиторів. Не могли не прозвучати вони й на згаданому концерті. Так, слухаючи “Семидюймовий кадр” бельгійського автора Дірка Броссе (нар. 1960), одразу уявляєш музичний почерк і величезні можливості цього талановитого композитора і дириґента, а якщо згадати різноплановість і надзвичайну мистецьку плідність пана Дірка, котрий є автором близько 400 композицій – концертів, ораторій, пісень, камерних творів та творів для симфонічного оркестру, театральної та кіномузики.

Завершив перший відділ концерту твір відомого голландського композитора, аранжувальника й дириґента, невтомного популяризатора духової музики Джефа Пендерса (1928–2015) “Цвітіння в японському саду”.

Під час паузи між відділами (антракту в буквальному розумінні слова не було) відбулося вручення нагород та обласних іменних премій, яке здійснив голова Волинської облдержаміністрації Олександр Савченко.

Так, медаллю “За працю і звитягу” нагороджено заступника директора з виховної роботи Волинського коледжу культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського Антона Антонюка.

Подяки Прем’єр-Міністра України удостоєно викладача згаданого коледжу, заслуженого діяча мистецтв України Миколу Чорного.

Премію імені Степана Кривенького надано зразковому аматорському гурту-студії “Кобзарик” із Горохова (керівник – Любов Мосієвич);

імені Агатангела Кримського – поетесі, членкині НСПУ, кандидату філологічних наук, доценту Східноєвропейського національного університету імені Лесі українки Олені Пашук-Кицан;

імені Олександра Цинкаловського – членові НСКУ, доктору політичних наук, професорові СНУ імені Лесі Украінки Валерію Бортнікову;

імені Йова Кондзелевича – майстрині соломоплетіння з Турійська, керівникові студіі “Поліське золото” Валентині Якимович;

імені Ігоря Стравінського – викладачеві-методисту Волинського коледжу культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського Олегові Клейзуну;

імені В’ячеслава Хурсенка – диригентові оркестру Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, заслуженому артисту України Миколі Гнатюку;

імені Миколи Куделі – краєзнавцеві, кандидатові історичних наук Іванові Пуську (Пущуку);

імені Миколи Царенка – заступникові директора з виховної роботи, викладачу-методисту Волинського коледжу культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського Антонові Антонюку.

Другий відділ концерту розпочався із симфонічної поеми “Магеллан” сучасного іспанського композитора Феррера Феррана (нар. 1966), цікавої, зокрема, тим, що музиканти в окремих моментах виконували роль хору, де “інструментами” слугували людські голоси. Знайомство з сучасною європейською музикою продовжилося виконанням увертюри “Арлекін” італо-швейцарця Франко Чезаріні (нар. 1961) та “Кентерберійського хоралу” знаного бельгійського автора Яна ван дер Рооста (нар. 1956). Останній із названих творів був написаний, за зізнанням самого композитора під враженням від відвідання Кентерберійського собору та почутої там музики. І справді, у звучанні духових відчувається щось “орґáнне”.

На “ура” було прийнято “Арабеску” американця Самюеля Роберта Хазо (нар. 1966) – неповторний східний колорит б’є звідти, ніби цілюще джерело. Яскраві образи, відомі з літературної класики – конкретно з відомого твору Мігеля Сервантеса, – постають із Симфонії №3 “Дон-Кіхот”, яку написав співвітчизник пана Самюеля – Роберт Уїнстон Сміт (нар. 1958). У концерті прозвучала друга частина симфонії під назвою “Дульсінея”.

Твір австрійського композитора Отто М. Шварца (нар. 1967) “Навколо світу за 80 днів”, явно навіяний славнозвісним романом Жуля Верна, був заявлений як фінальний, одначе музикантів глядачі не хотіли відпускати зі сцени, тож на “біс” вони виконали ще один твір – уже українського автора Володимира Матвійчука “Ватра”.

По закінченні концерту директор фестивалю – лауреат премії імені Ігоря Стравінського, директор Волинської обласної філармонії вручив генеральному директорові оркестру Олександрові Піроженку почесний диплом ХV музичного фестивалю “Стравінський та Україна”. А оскільки того дня ще й виповнилося 39 років із часу заснування колективу, то не забарився й іменинний торт…

Ведуча дійства Оксана Єфіменко привітала присутніх із Міжнародним Днем музики й запросила на подальші фестивальні концерти.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

 

ЗА ОРГАНОМ – ПЕТРО СУХОЦЬКИЙ

Гадаю, не буде великою помилкою, якщо образно назвати цей рік роком орґанної музики на Волині чи, принаймні, в Луцьку. 12 травня під егідою Волинської обласної філармонії відбувся концерт знаної львівської орґаністки Олени Мацелюх, 28 липня меломани міста над Стиром аплодували всесвітньовідомому музикантові з Франції П’єрові Зеворту, і нарешті, 16 вересня – новий концерт. Цього разу – нашого краянина, титулярного орґаніста Кафедрального костелу Святих Апостолів Петра і Павла Луцької дієцезії Римсько-католицької церкви Петра Сухоцького.

Ведуча концерту Оксана Єфіменко окреслила основні віхи творчої біографії митця. За плечима пана Петра – неабиякий досвід музиканта і педагога. Закінчивши Львівську державну консерваторії ім. М. В. Лисенка, де навчався в таких знакових фахівців, як піаніст та органіст Самуїл Дайч і доцент Павло Юрженко, причому аж на двох факультетах – спеціального фортепіано і орґана, – упродовж тривалого часу був артистом камерного ансамблю (а згодом оркестру) Волинської обласної філармонії “Кантабіле” (нині це Академічний камерний оркестр). Концертну діяльність успішно поєднував із викладанням на фортепіанному відділі Волинського державного училища культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського (нині – коледж). З 1999 року, після встановлення великого орґана в Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла є його постійним органістом. Виступає з сольними програмами в Україні та за її межами (зокрема у Латвії, Естонії, Білорусі, Польщі, Австрії, Німеччині, Італії тощо).

Наступного року виповнюється 20 років від дня встановлення згаданого інструмента в костелі, тож Оксана Анатоліївна не могла не навести його характеристики. Виявляється, виготовлений він 1953 року німецькою фірмою “Людвіґ Рольфінґ і Маттіас Крайєнбрінк”, має 2680 труб, 40 регістрів і важить кілька десятків тонн.

Розпочався концерт із виконання Чакони до-мінор визначного органіста епохи бароко, німця данського походження, одного з творців північнонімецької орґанної школи Дітріха Букстегуде (1637?–1707). Творчість Д, Букстегуде справила великий вплив на творчість Йогана Себастьяна Баха (1685–1750). Існує навіть інформація (щоправда, дехто її має за легенду), що на один із організованих паном Дітріхом музичних вечорів майбутній “король органа” прийшов пішки (!) з Арнштадту до Любеку, а це – порядку 400 нинішніх кілометрів.

У своїх органних творах Дітріх Букстегуде часто звертався до жанру протестантського хоралу, був майстром хоральних прелюдій – невеликих поліфонічних творів із чітко виокремленою мелодією хоралу, що звучить під тихий супровід нижніх голосів. Тож цілком закономірним було виконання в концерті саме хоральної прелюдії “Христос, наш Господь прийшов із Йордану”.

       Богородичний антифон австрійського композитора і орґаніста Пауля Гофгаймера (1459–1537) “Salve Regina” (“Слався, Царице”), що прозвучав наступним номером, був написаний приблизно у 1525 році, а віднайдений у Мюнстерській табулатурі майже через п’ять століть після створення. Перед виконанням антифону пані Оксана виголосила його текст в українському перекладі:

      Слався, Царице, Мати милосердя!

      Життя, відрадо і надіє наша, слався!

       До Тебе взиваємо, вигнанці, потомки Єви.

       За Тобою зітхаємо, тужимо і плачемо у цій долині сліз.

       О Заступнице наша!

       До нас направ Твого милосердя погляд,

       Й Ісуса, благословенний плід лона Твого,

       Яви нам після цього вигнання.

       О покірність, о милість, о відрада, Діво Маріє!

Ясна річ, мало який орґанний концерт обходиться без творів Й. С. Баха (виняток становив хіба що виступ П’єра Зеворта, котрий грав лише французьких авторів). Тож і на концерті Петра Сухоцького, коли мова зайшла про Баха як творця токати і фуги як жанру з єдиною цілісною композицією, чи не найкращою ілюстрацією до слів ведучої стала його Токата і Фуга ре-мінор (“Дорійська”).

Від Пізнього Ренесансу й Бароко плавко перейшли до романтизму, який у концерті був представлений “Менуетом” французького композитора-романтика Ежена Жигý (1844–1925). Він відомий не лише своїми навдивовижу цікавими й талановитими творами (“Менует” це підтвердив сповна), й не лише тим, що з релігійною тематикою у мсьє Жигý нерідко сусідила і світська, а й тим, що єдиним інструментом, для якого він писав свої композиції, був саме орґан.

Тим, кому 28 липня пощастило побувати на концерті П’єра Зеворта, напевно запам’яталося виконання “Дзвонів Вестмінстерського палацу” – одного з найвідоміших творів визначного французького композитора, орґаніста,  лицаря ордену Почесного Легіону Луї Віктора Жуля В’єрна (1870–1937). Ця надзвичайно добра, працелюбна й безмежно віддана музиці людина була ще й талановитим і дбайливим наставником, серед учнів якого – такі відомі музиканти, як Марсель Дюпре, Лілі і Жюльєтт Надя Буланже, Анрі Ганьєбен та ін. Ні хвороба (вкрай поганий зір), ні драматичні обставини особистого життя не могли стати на заваді його концертній та педагогічній діяльності. І в цьому плані символічною є навіть завершення його земного шляху – Луї В’єрн помер під час свого 1750-го сольного концерту в соборі Паризької Богоматері. Петро Сухоцький виконав три композиції мсьє В’єрна – Легенду, Скерцетто та Арабеску з циклу “24 п’єси у вільному стилі ”

      Арія і Токата з Сюїти для орґана російського композитора французького походження Георгія Мушеля (1909–1989) мали стати фінальними у концерті, але глядачі викликали пана Петра на “біс”, і він запропонував присутнім своєрідний “бонус” – Хоральну прелюдію “Отче наш” Дітріха Букстегуде (схоже, що це один з улюблених композиторів П. Сухоцького) після чого вийшов до публіки (було багато квітів і розчулених відгуків), а ведуча – Оксана Єфіменко, – побажала музикантові плідної праці в ім’я Господа, нових концертних програм та успішних гастрольних турне й запросила на нові  музичні зустрічі у 79-му концертному сезоні.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

 

      

 

ІСТОРІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ ОРГАННОЇ МУЗИКИ, ЗІГРАНА П’ЄРОМ ЗЕВОРТОМ

28 липня для луцьких шанувальників класичної й зокрема органної музики, які завітали того дня до Кафедрального костелу святих апостолів Петра і Павла, був справжній “французький день”: їм випала унікальна нагода почути гру славетного французького органіста П’єра Зеворта.

Анонси цієї неординарної події в мистецькому житті нашого міста публікувалися в електронних ЗМІ та соціальних мережах неодноразово. Власне, з них меломани могли довідатися, що пан П’єр є титулярним органістом готичного собору Сен-Жермен-де-л’Осеруа в місті Дурдані (Франція), що він – лауреат багатьох міжнародних конкурсів і престижних премій – зокрема консерваторії Рамо та Schola Cantorum у Парижі та в Бордо, і свою творчу діяльність успішно поєднує з педагогічною, викладаючи музику в Дурдані, а також в Арпаоні). Докладно було подано географію концертних виступів (Франція, Велика Британія, Швейцарія, Німеччина, країни Балтії, Польща, Румунія, Бельгія, Україна, Чехія, Білорусія, Росія, США – як бачимо, це не лише країни з переважанням сповідників католицизму). А якщо ще й “поритися” в Інтернеті… Тож певен, що чимало любителів музики йшли на концерт уже певною мірою “озброєними” інформацією про митця.

І все ж концерт був відкриттям. Унікальність його полягала в тому, що звучала на ньому (й це особливо відзначила ведуча дійства Оксана Єфіменко) ТІЛЬКИ музика ФРАНЦУЗЬКИХ композиторів, які писали для оргáна. Причому добір творів аж ніяк не спонтанний – була представлена, по суті, історія французької органістики, розказана всесвітньовідомим Маестро мовою музики. В цьому – й патріотизм музиканта, і його просвітницька місія.

Розпочався концерт із творів епохи Бароко. Якщо говорити про її французьких представників, першість, звичайно, належить Франсуа Куперену (1668–1733) – представникові славної династії митців, геніальному композиторові , котрий іще за життя отримав титул “Великий” і тривалий час служив органістом та клавесиністом при королівському дворі, що теж свідчило про неабияке визнання його майстерності. П’єр Зеворт зіграв два твори славетного Маестро – “Оферторій Великого Дійства” та “Benedictus”. Слухаючи їх, починаєш розуміти, чим світський органіст (навіть найталановитіший) відрізняється від церковного. Світський (хай тільки не сприймуться ці слова як докір нашим митцям) – це артист, він виконує твори, виконує бездоганно, вкладає у них свою душу, має заслужену популярність і оплески вдячних глядачів, його музика дає справжню естетичну насолоду. Органіст же, котрий має досвід служби у храмі – духовна особа, він молиться своєю грою (згадаймо Блаженного Августина: “Хто співає, той двічі молиться”), розмовляє нею з Всевишнім і з людьми, й надзавданням музиканта є не оплески (хоч він може успішно концертувати, і зазвичай концертує – як мсьє Зеворт), а створення духовної сув’язі “Бог – музика – люди”, і коли ця сув’язь з’являється, наслідком для слухача стає катарсис – очищення душі, каяття у гріхах і усвідомлення істинного Шляху.

Перейти від Бароко до романтизму слухачам допомогла музика видатного французького композитора і органіста бельгійського походження Сезара Франка (1822–1890), чиїм іменем названо малу планету. Пана Франка називають найбільшим із композиторів для органа після Йогана Себастьяна Баха (хоч на мій погляд, це почесне “друге місце” він усе-таки “ділить” з Ф. Купереном). На суд слухачів П’єр Зеворт представив “Прелюдію, фуґу і варіацію сі мінор, опус 18” (так, одна за одною, як один твір, вони і йшли), і саме в цьому триптиху згаданий перехід відчутний чи не найбільше.

Учень Сезара Франка Луї В’єрн (1870–1937) пройшов нелегкий шлях становлення й пошуків. Романтизм, стиль “модерн”, імпресіонізм, символізм ба навіть джаз не походили повз увагу музиканта і композитора, проте основна творча й педагогічна лінія митця була позначена тяжінням до симфонічного мислення. Фінал симфонії №1, а також знамениті “Вестмінстерські дзвони”, що є завершенням Третьої сюїти ор. 54, присвяченої другові Л. В’єрна – органному майстру з Лондона Генрі Віллісу, – були схвально зустрінуті слухачами концерту.

Двадцяте століття репрезентували двоє самобутніх і цікавих органних композиторів – П’єр Кошеро (1924–1984) та Жан Лангле (1907–1991). Якщо перший з них зажив слави як неповторний імпровізатор, то другий здивував сучасників, написавши низку творів для педалі соло (педаль – органна клавіатура для ніг). У концерті П’єра Зеворта прозвучали “Колискова на честь Луї В’єрна” П. Кошеро та “Каролінгські акламації” з “Середньовічної сюїти” Ж. Лангле.

Завершилась програма фінальною Токатою з симфонії для органа №5 Шарля-Марі Відора (1844–1937). Це чи не найвідоміший і чи не найчастіше виконуваний твір композитора з усіх його 10-ти органних симфоній. Щойно пролунали останні акорди Токати, як присутні влаштували П’єрові Зеворту справжню овацію. Маестро вийшов до слухачів і тричі вдячно поклонився їм у пояс. А ведуча Оксана Єфіменко запросила любителів музики на наступні концерти, що відбуватимуться під егідою Волинської обласної філармонії.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

“В ЗАКОНІ ДЕРЖАВИ І ПРАВДА, І СИЛА”

Щороку, 28 червня, починаючи з 1996-го року, ми відзначаємо День Конституції України – Основного Закону, основи основ державності й суверенітету нашої країни. Із цієї нагоди 26 червня в Луцьку відбувся великий святковий концерт “В Законі держави і правда, і сила”. Дійство проходило просто неба біля головного корпусу Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та пам’ятника Тарасові Шевченку. Ведучі концерту – артистка розмовного жанру Волинської обласної філармонії Оксана Єфіменко та випускник Волинського коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського Ігор Парфелюк, – відзначили у пролозі особливий символізм місця проведення урочитостей – адже думи і мрії Великого Кобзаря стали духовним орієнтиром для українців, і, зрештою, ці сподівання нашого національного пророка справдилися: Україна здобула незалежність.

Священики Свято-Троїцького кафедрального собору Української православної церкви Київського патріархату на чолі з Митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом відслужили молебень за майбутнє України (були присутні й представники інших християнських конфесій). Прозвучав Державний Гімн України, і концертy було дано старт. Режисер дійства – заслужений працівник культури України, головний режисер Волинської обласної філармонії Валентина Москалюк знайшла дуже цікавий хід: ведучі озвучували ту або іншу статтю Основного Закону нашої держави й кожен із номерів ніби підтверджував їх, підсилюючи поетичним словом, музичним твором чи хореографічним малюнком. Наприклад, статтю 3-ю 1-го розділу Конституції України – “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”, – ілюструвала поетично-музична композиція за творами Василя Симоненка “Ти на землі – людина” в чудовому виконанні Оксани Єфіменко (музичним обрамленням слугували твори Василя Барвінського), а статтю 161 прикінцевого, 14-го розділу – “День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України” – хореографічна композиція “Свято у Луцьку”, яку представив володар гран-прі Всеукраїнського хореографічного конкурсу імені Павла Вірського (2018), народний ансамбль народного танцю “Радість” Палацу учнівської молоді (керівники – заслужений працівник культури України Галина Соколова та заслужений працівник освіти України Віктор Шугалов).

Після виступу “Радості” на сцену було запрошено голову Волинської обласної державної адміністрації Олександра Савченка, котрий привітав присутніх із прийдешнім Днем Конституції, побажав усім родинного затишку, достатку й вагомих трудових звершень, і приступив до вручення нагород. Так, ордена княгині Ольги ІІІ ступеня була удостоєна керівник апарату Горохівської районної державної адміністрації Людмила Косюк, а ордена Данила Галицького – керівник апарату Локачинської районної державної адміністрації Анатолій Бернадський. Відзнакою Президента України “За гуманітарну участь в антитерористичній операції” нагороджено члена громадської організації “Військові капелани Волині” Івана Гуреєва.

З піснею Олександра Злотника на вірші Олександра Вратарьова “Нам є що захищати” виступив вояк АТО, заслужений артист України Адам Горбатюк. Супроводжував його спів духовий оркестр Луцького прикордонного загону (військовий диригент – лейтенант Петро Лукавий). Інший духовий оркестр – ВЧ 1141 Національної гвардії України (військовий диригент – майор Віктор Лучинець), – виконав попурі з відомих українських патріотичних та ліричних пісень Михайла Гайворонського, Ярослава Ярославенка, Ігоря Поклада, Степана Кривенького, Віктора Лісовола, а також народних, засвідчивши, неабиякі творчі й виконавські можливості колективу, якому “по-плечу” і джаз, і фольк, і класика…

А на сцені вже солістка Волинської обласної філармонії, заслужена артистка України Галина Овсійчук. Проникливо і  зворушливо звучить у її виконанні пісня Анатолія Пашкевича на вірші Миколи Томенка “Я – Україна”.

І знову ведучі нагадують слухачам статті Основного Закону. Право на освіту… Мимоволі здогадуєшся, що зараз мікрофони буде надано школярам чи студентам. Передчуття не підводить, і вже лунає “Карпатська рапсодія” Мирослава Скорика в інтерпретації студентського камерного оркестру “Ренесанс” Волинського коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського (керівник, лауреат обласної мистецької премії імені Ігоря Стравінського Світлана Додарук). Окремо варто відзначити гру соліста колективу – обдарованого скрипаля, лауреата I премії Всеукраїнського музичного конкурсу “Київський меридіан-2018” Семена Стречена: інструмент у його руках не просто подає звуки, а співає, що свідчить про добрі перспективи молодого музиканта.

В’язанку повстанських пісень запропонував присутнім чоловічий вокальний квартет “Акорд”  у складі заслужених артистів України Олега Гонтаря, Миколи Палія, Віктора Мрочка, Андрія Зарицького (керівник – заслужений діяч мистецтв України, декан факультету культури і мистецтв Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, професор Андрій Гордійчук).

Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – народний артист України, лауреат Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Даль Арко”, володар Жезла Йогана Себастьяна Баха Товій Рівець) – завжди затребуваний і очікуваний на концертах. Це ще один приклад того, що справжнім музикантам під силу найрізноманітніші стилі й жанри. Того вечора колектив представив варіації на тему пісні Семена Климовського “Їхав козак за Дунай”.

Пісня Анатолія Пастушенка на вірші Євгена Гущина “Солов’їна родина” у виконанні народного артиста України, професора кафедри історії, теорії мистецтв та виконавства СНУ Василя Чепелюка була як ніколи актуальною і доречною на цьому святі й певною мірою прозвучала навіть як відповідь тим, хто в епітеті “солов’їна” щодо нашої мови вбачає дискримінацію інших мов.

Аж три твори подарував слухачам Волинський державний академічний український народний хор (художній керівник і головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник, хормейстер –Володимир Єфіменко, балетмейстер – заслужений артист України Валерій Смирнов, керівник оркестру, заслужений артист України Ростислав П’ятачук, директор хору – Василь Вірста). Це дві пісні Олександра Стадника – “Думи мої, думи мої, ви мої єдині” (вірші Тараса Шевченка; соліст – заслужений артист України Петро Хемій) і “Поїхав козак у далеку дорогу” (вірші Олександра Стадника; солісти – Ірина Субота та Іван Місанчук) та вокально-хореографічна композиція “Козаки йдуть”, де сповна виявили себе і співаки, й танцюристи, і оркестранти.

Радісними оплесками зустріли присутні Героя України, народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Василя Зінкевича. Співак не лише емоційно й темпераментно виконав “Шлях до Тараса” Олександра Осадчого на вірші Юрія Рибчинського та “Новий день над Україною” Богдана Кучера на вірші Степана Галябарди, а й виголосив схвильовану промову-освідчення в любові до Волинського краю. Василь Іванович також дав високу оцінку Волинському народному хору, означивши колектив як мистецьке явище не лише українського, а й європейського масштабу.

Кодою концерту стало спільне виконання Державного Гімну України.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

КЛУБ МУЗИЧНИХ ПОДОРОЖЕЙ ВІД МИРОСЛАВА КРІЛЯ ТА АДРІАНИ ОНУФРІЙЧУК  

 

Про Академічний симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії автор цих рядків чув неодноразово. Ще б не чувати – адже за період своєї творчої діяльності колектив підготував і виконав більш аніж 160 концертних програм, брав участь у Міжнародних та регіональних фестивалях, здійснив успішні гастрольні поїздки як по Україні (Київ, Рівне, Луцьк, Житомир, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернівці, Вінниця, Мукачево), так і за кордоном (Франція, Німеччина, Бельгія, Польщі), започаткував вечори української музики в обласній філармонії, окрім того, активно й широко пропагує класичну музику (і українську, й зарубіжну), виступаючи з концертами по районних центрах Тернопілля. З оркестром співпрацювало чимало видатних постатей у світі музики – якщо назвати диригентів, то це, зокрема, Герой України, народний артист України, Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, академік Мирослав Скорик; народний артист України, академік Ігор Пилатюк; заслужена артистка України Оксана Мадараш, заслужений діяч мистецтв АР Крим Ігор Каждан, Вінстон дан Фогель (США), Клаудіо Ванделлі (Швейцарія), Кжезімір Дебскі (Польща), доктор Войцех Мрозек (Польща), Анна Бінневег (США) та ін., а серед солістів – Герой України, народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка М. Стеф’юк, народні артисти України Етелла Чуприк, Олександр Гурець, Олександр Дяченко, Сергій Магера, Валентина Степова, Ярослав Лемішка, Наталія Лемішка, Стефан П’ятничко, Роман Вітошинський, Любов Ізотова; заслужені артисти України Оксана Рапіта, Богдана Півненко, Андрій Шкурган, Назарій Пилатюк; лауреати міжнародних конкурсів Олександр Саратський, Лідія Футорська, Олег Маловічко, Євген Кострицький, В’ячеслав Зубков (перелік далеко не повний), чимало інших виконавців з України, Італії, Швейцарії, Японії, Вірменії, Австрії, Великої Британії, США…

Та, народна мудрість слушно мовить: “Краще один раз побачити, аніж сто разів почути”. Відвідавши концерт Академічного симфонічного оркестру Тернопільської обласної філармонії, який відбувся 17 червня у Палаці культури міста Луцька, маю, щоправда дещо уточнити цей афоризм: “Краще один раз побачити й почути наживо, аніж сто разів чути «про» й слухати в записах”.

17 червня виповнилося 136 років від дня народження видатного композитора й дириґента українського (ведуча – заслужена артистка України Адріана Онуфрійчук, – наголосила: “козацького”) походження Ігоря Федоровича Стравінського. На честь цієї знакової для історії вітчизняної й світової музики дати оркестр виконав Руський танець із балету І. Стравінського “Петрушка”.

Взагалі концерт варто було б охарактеризувати як музичні подорожі в часі й просторі (щось схоже, хоча й не зовсім тотожне, автор цих рядків відчував під час блискучих виступів “Тріо з Галичини” в листопаді минулого року у Волинському академічному обласному театрі ляльок), і пані Адріана узяла на себе роль досвіченого гіда у цих мандрівках. Щойно стихли акорди “Руського танцю”, а вже запахло холодним солоним морським вітром, Північчю, Скандинавією – аякже, таж зараз звучатиме музика Едварда Ґріґа, композитора, котрий зумів зробити норвезьку музику явищем європейського і світового масштабу. Концерт для фортепіано з оркестром ля мінор, оп. 16, написаний під час перебування композитора в Данії – це твір-ювіляр (цьогоріч виповнюється 150 років із часу його написання). І, чесно кажучи, важко знайти більш скандинавські, більш норвезькі, більш ґріґівські твори, аніж музика до драми Генріка Ібсена “Пер Ґюнт”, до п’єси Бйорнстерне Бйорнсона “Сигурд-хрестоносець” і цей концерт. Звучання оркестру ніби уособлює суворе, холодне начало – так і уявляються похмурі, неприступні скелі над морем, важкі хмари, які затуляють сонце і, – як контраст, – теплі сплески фортепіано, що спочатку протистоять холоднечі, а потім ніби розчиняють її в собі. Створюється не лише типовий варязький пейзаж, а й портрет людини, яка зросла в цьому суворому краї, й у якої за зовнішньою холодністю ховається внутрішнє тепло (як у популярній пісні 60-х років: “На поверхности лёд, а под ним протекает горячий Гольфстрим”). Партію фортепіано в цьому концерті виконувала випускниця Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена (клас заслуженого працівника культури України Ірини Циганкової), лауреат міжнародних і всеукраїнських конкурсів Анна Єфіменко, і, варто сказати, юнка не просто грала (і грала чудово), а й творила в сукупності з оркестром зримий образ норвезької душі.

А це вже Відень. Місто, асоційоване з багатьма великими композиторами, і серед них – батько й син Штрауси (причому і звалися однаково – Йоганами). Австрія зустріла слухачів-“мандрівників” майже в буквальному сенсі “Громом і блискавкою”. Саме таку назву має славнозвісна полька-галоп Йогана Штрауса-сина. Литаври імітували грім досить схоже, але загальна мелодія й ритм наштовхували на думку, що гроза в цьому випадку не стихійне лихо, а довгоочікуваний дарунок природи після сухості, викликаної альпійським вітром феном (австрійці кажуть, що два дні фену варті двох тижнів сонця).

Символом і неофіційним гімном австрійської столиці по праву вважається вальс Йогана Штрауса-сина “На прекрасному голубому Дунаї”. Гроза минула, знову світить сонце (власне багато хто називає музику Штрауса саме “сонячною”), а Дунай плинно несе свої води до Чорного моря. І враз згадалося рідне: “Тихо, тихо Дунай воду несе”. Дивного в цьому нема нічого – адже Дунай і Карпати єднають Австрію з Україною…

Після вальсу – знову полька, яка має “Трік-трак”, точніше “Тріч-трач”. Названо її так, хоч як дивно, зовсім не на честь відомої гри, яка зветься у нас “короткими нардами”. Як можна довідатися зі статті Олексія Забазнова на сайті http://www.zabaznov.ru/strauss/muz/triktrak.htm, “Тріч-трач” на віденському діалекті німецької мови означає балаканину або плітки. Оскільки поняття “плітки” забарвлене неґативно, а музика Йогана Штрауса такої енерґетики аж ніяк не несе, тому схильний трактувати назву просто як легку розмову, яка ні до чого не зобов’язує. Хоча ні, все ж зобов’язує – вслухатися у музику великого австрійця, яка має дивовижну здатність створювати позитивний настрій.

Італію у згаданій мандрівці представила музика відомого автора неаполітанських пісень Вінченцо Ді К’яра. Пісню “Ла спаньйола” (“Іспанське болеро”) виконала солістка Тернопільської обласної філармонії Оксана Малецька. Далі шлях слухачів проліг до Франції – прозвучали фраґменти балетної сюїти Шарля Ґуно з опери “Фауст” та “Наваррський танець” із балетної сюїти з опери Жуля Массне “Сід”.

Після того настав час України, і знову Оксана Малецька радувала нас своїм чарівним сопрано. Іскрометна “Ґандзя” Дениса Бонковського і зворушливий “Дніпровський вальс” Ігоря Шамо на вірші Валерія Курінського, гадаю, нікого не залишили (та й не могли залишити) байдужим…

Далі – Німеччина, Йоганнес Брамс. Головний дириґент оркестру – заслужений діяч мистецтв України, лауреат обласної мистецької премії імені С. Крушельницької Мирослав  Кріль, – виявив себе не лише як висококласний мастер своєї справи (це видно було впродовж усього концерту), а й як людина, наділена винятковим почуттям гумору. Так, дириґуючи “Угорським танцем №5”, Мирослав Михайлович запропонував слухачам виступити у ролі “оркестрантів” і виконати партію на відомому “ударному інструменті”, який має прозаїчну назву “долоні глядачів”. Тож дириґував не лише оркестром, а й залою, вказуючи виразними жестами, коли вступати зі своїми оплесками, а коли припиняти. Побачивши, що це сподобалося присутнім, він виконав іще дві “бонусні” композиції з творів батька і сина Штраусів і не лише закликав залу знову “допомогти з супроводом”, а й виступив, – разом із музикантами-духовиками, – у ролі… бек-вокаліста.

На цій мажорно-гумористичній ноті музична подорож добігла кінця.

 

Ігор БЕРЕСТЮК