“УКРАЇНА БУЛА, Є І БУДЕ!”

9-го (у Ратному і Здомишлі) і 15-го жовтня (у Ратному ж таки й Гірниках) відбулися мистецько-патріотичні зустрічі “Боже, храни Україну!" Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – народний артист України Товій Рівець) за участі солістів – заслуженої артистки України Галини Овсійчук та Ірини Малашевської. 

Лейтмотив зустрічей  – “Україна була, є і буде!”. Слухачі щиро й тепло сприйняли виступ артистів. З цієї нагоди публікуємо  фоторепортаж із місця подій.

Ігор БЕРЕСТЮК

Світлини Валерія ШЕВЧУКА

НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ ТОВІЙ РІВЕЦЬ: “ГОРИЗОНТИ РОМАНА ШУТКА – НЕОБМЕЖЕНІ!”

У своєму дуже молодому, по суті, юному віці, цей піаніст-віртуоз уже випустив два власні (причому авторські!) альбоми – “Piano Explosion” та “Piano Energy”, − та може дати 30 концертів за 20 днів. Його називають “Ференцом Лістом ХХІ століття”, маючи на увазі відновлення давньої традиції, коли відомі музиканти є водночас композиторами й виконують у концертах як “чужі”, так і свої твори. Все це – про цьогорічного випускника Львівської спеціалізованої школи-інтернату імені Соломії Крушельницької, представника славної музичної династії  Шутків, лауреата міжнародних конкурсів Романа Шутка.

Роман – музикант, так би мовити, у третьому поколінні. Його батько – славетний скрипаль, лауреат міжнародних конкурсів Остап Шутко, мати – знана віолончелістка Ольга Шутко, бабуся – відома скрипалька, народна артистка України Лідія Шутко. Ця знакова родина ніби створена для спростування відомої максими, що “на дітях геніїв природа відпочиває”, і концерт, що відбувся 13 жовтня у Волинському академічному обласному театрі ляльок у рамках ХVI музичного фестивалю “Стравінський та Україна”, це ще раз красномовно підтвердив.

Зазвичай концерти своєї родини веде голова сім’ї − Остап Іванович Шутко. Так було й цього разу. Ведучий визнав символічним той факт, що його син Роман виступає на сцені саме Волинського академічного лялькового театру, де колись уперше в Луцьку виступив пан Остап, і укотре застосував, − чи то мимовільно, а чи свідомо, − притаманний йому прийом – розлогу преамбулу, яка мала ввести слухача “у курс справи”, і, власне, підвести до першого номера концертної програми. Розповівши про відродження згаданої вже традиції – поєднання в одній особі композитора і виконавця, − й навівши як приклад діяльність Ференца Ліста, Сергія Рахманінова, Олександра Скрябіна, Сергія Прокоф’єва, Джордже Енеску, Бели Бартока та ін., Остап Іванович підкреслив, що ця традиція, може стати вагомим чинником для посилення слухацького інтересу до академічної музики.

Після цього зала поринула у стихію музики Романа Шутка. Зрозуміло, навіть слухаючи твори цього надзвичайно талановитого юнака в аудіозаписі, не можна не подивуватися лету фантазії автора, його віртуозній, артистичній грі, але цього мало (як і відеофайли не створять повноцінного ефекту присутності). Який би твір Романа Шутка не звучав – чи то представлені в концерті “Take It Easy”, “Контрасти”, “Swing”, “Для мами”, “Коломийка”, чи інші композиції з числа тих, що ввійшли до альбомів “Piano Explosion” і “Piano Energy”, − музиканта треба чути наживо, і при цьому бачити його самого – тільки тоді можна збагнути секрет його мистецького магнетизму, його влади над слухачем, його вміння не лише створити потужний вихор мелодій, але й залучити до нього всіх присутніх у залі.  Коли це вдається (а контакт із залою вдається, по суті, завжди), уже й не дивуєшся, що чутливим пальцям Романа підкоряються і вальси Фридерика Шопена, і джаз, і навіть рок (виконувалася того дня й “Рок-рапсодія”, навіяна музикою відомих гуртів “Avenged Sevenfold”, “Linkin Park” та ін.).

Комусь може видатися дражливим залучення до творчого арсеналу митця засобів джазу й тим паче рок-музики, але навіть у такий парадоксальний спосіб можна зацікавити академічною музикою навіть тих, хто у житті нічого, окрім року, не слухав. Згадаймо своєрідний феномен середини 70-х років – альбом Давида Тухманова “По волне моей памяти” (українською мовою, мабуть буде “По хвилі моєї пам’яті” чи “Хвилею моєї пам’яті”. Твори світової поетичної класики композитор переклав мовою арт-року, і в результаті молодь почала запитувати в бібліотеках та книгарнях вірші саме тих поетів, які були представлені на диску. Так і з музикою.

Звичайно пан Роман виконував того вечора не лише свої твори. Увазі слухачів, окрім Шопена, були запропоновані славнозвісна “Чакона” Йоганна Себастьяна Баха, четвертий із відомих “4 етюдів op. 7” Ігоря Стравінського (написаних, до речі, 1908 року в Устилузі) та “Етюд” Віктора Косенка – композитора із надзвичайно складною й багато в чому трагічною долею. Твір, як наголосив Остап Іванович, надскладний, і його годі знайти навіть на “YouTube”, однак Роман Шутко справився з ним блискуче.

Диплом ХVІ музичного фестивалю “Стравінський та Україна” вручив талановитому митцеві художній керівник Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії, лауреат Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народний артист України Товій Рівець. Висновок Маестро був однозначний: “Горизонти Романа – необмежені!” − й із цим важко не погодитися. У відповідь Роман Шутко щиро подякував дирекції фестивалю “Стравінський та Україна” і особисто директору Волинської обласної філармонії Сергієві Єфіменку за надану можливість узяти участь у фестивальному концерті.

Після концерту охочі мали змогу придбати альбоми музиканта, а також сфотографуватися з ним на згадку.

14 жовтня Роман Шутко виступив із концертом у Ковельській музичній школі.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

 

ВОЛИНСЬКА ПРЕМ’ЄРА “ЛАТИНСЬКОЇ МЕСИ”

Уродженець Білорусі, видатний польський композитор Станіслав Монюшко увійшов в історію світового музичного мистецтва як творець польської національної опери (найвідоміший твір – опера “Галька”) та камерної вокальної лірики. Перу Маестро, котрий прожив не надто довге життя (52 роки), належать написав 12 опер (окрім “Гальки”,  популярності зажили “Сільська ідилія”, “Сплавник лісу”, “Бетлі”, “Чесне слово”, “Графиня”, “Зачарований замок” та ін.), 5 оперет, 3 балети (плюс балетна музика до опер Отто Ніколаї “Віндзорські пустунки” /за Вільямом Шекспіром/ і Даніеля Обера “Бронзовий кінь”), 6 мес, 5 кантат, майже 400 пісень (об’єднаних у 12 збірників під назвою “Домашні пісенники” /за життя композитора вийшло тільки шість/). Відомий Станіслав Монюшко також як автор творів камерно-інструментальної музики та музики до вистав.

2019 рік – за пропозицією Польщі та Литви, − ЮНЕСКО оголосила роком Станіслава Монюшка (у зв’язку з 200-річчям від дня народження Маестро). Згідно з повідомленням міністра культури і національної спадщини Республіки Польща Пьотра Глінського, на святкування року Монюшка виділено 20 мільйонів злотих.

Ювілей славетного композитора, зрозуміло, відзначається і в Україні. Так, 10 квітня цього року в Національному будинку камерної та органної музики (Київ), відбулася прем’єра “Латинської меси для хору, солістів, оркестру та органа” у виконанні Народної академічної хорової капели “Почайна” Національного університету “Києво-Могилянська академія” (художній керівник – народний артист України Олександр Жигун) та ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського, що пройшла з великим успіхом.

12 жовтня в Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла міста Луцька, у рамках ХVІ музичного фестивалю відбулася волинська прем’єра цього знакового твору. Її представили згадана вже Народна академічна хорова капела “Почайна” та Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – лауреат Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народний артист України Товій Рівець). Партію органа виконала лауреатка міжнародних конкурсів Олена Семенова.

Перш ніж розпочався концерт, ведуча Оксана Єфіменко, нагадала присутнім про основні події фестивалю, які відбулися, окрім Луцька, в Устилузі, Нововолинську, Маневичах, Камені-Каширському й розповіла про постать, роль і значення творчості Станіслава Монюшка в історії світового музичного мистецтва.

Сім частин меси – “Киріє”, “Глорія”, “Гратіас”, “Кредо”, “Санктус”, “Бедедиктус” та “Агнус” аудиторія вислухала ніби на єдиному подиху. І це не дивно – адже таким же натхненним, сповненим високої й світлої сакральної енергетики був і спів капели, причому як власне хору, так і солістів – заслужених артисток Олени Шиналь (сопрано) і Ніни Харченко (мецо-сопрано), а також Олега Чорнощокова (бас). Слухачі були приємно вражені унікальною злагодженістю вокальних партій та інструментального супроводу – тут Академічний камерний оркестр “Кантабіле” завжди поза будь-якою конкуренцією, і загальновідома формула “колектив – це обличчя керівника” в цьому разі підходить як ніколи: “руку” Товія Михайловича помічаєш на кожному кроці. І, зрозуміло, варто відзначити і гру Олени Семенової, бо ж орган у духовній музиці – це той інструмент, який надає твору особливого космізму, образно кажучи, “небесності”.

Ведуча докладно спинилася на творчій біографії капели “Почайна”, підкресливши, що колектив продовжує та розвиває славетні хорові традиції Києво-Могилянської академії, яка з часів свого заснування у 1615 році завжди була не лише потужним освітнім закладом, а й культурним та музичним осередком.

Програму продовжила вже світська вокальна музика Станіслава Монюшка. Романси “Сон” та “Музикант” прозвучали у виконанні лауреаток міжнародних конкурсів Тетяни Асадчевої (мецо-сопрано) та Олени Семенової (фортепіано).

Був і сюрприз – номер, не заявлений у програмі, упродовж якого музикант Валентин Дроб’язко довів, що музику Фридерика Шопена, яка у багатьох асоціюється з фортепіано, можна з успіхом виконувати на баяні.

Завершився концерт уривками з “Літургії сповідницької” сучасного українського композитора, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Віктора Степурка. Прозвучали фрагменти “Господи, помилуй!”, “Святий Боже” та “Херувимська”. Особливістю виконання було те, що православна літургія звучала в… органному супроводі. Зі слів художнього керівника капели Олександра Жигуна, російська церква упродовж віків забороняла музичний супровід під час літургій (хоча за кордоном цю заборону іноді вдавалося обійти – так, автор цих рядків неодноразово мав нагоду слухати в грамзапису шаляпінський варіант “Сугубої єктенії” Олександра Гречанінова, де звучали і голос Федора Івановича, й церковний хор, і орган).  

Диплом ХVІ фестивалю “Стравінський та Україна” вручив Олександрові Жигуну голова Волинського осередку Національної спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв України Віктор Тиможинський. У відповідь Олександр Іванович висловив щиру вдячність директору Волинської обласної філармонії Сергієві Єфіменку, художньому керівнику фестивалю Василеві Ворону, всім причетним до цієї шляхетної справи й побажав державі мати лідерів, які дбають про культуру.

Присутні мали змогу також придбати компакт-диски з записами Народної академічної хорової капели "Почайна".

Ігор БЕРЕСТЮК

“SТАBАТ MATER” У СТІНАХ ХРАМУ

Особливою прикметою фестивалів “Стравінський та Україна” стало проведення у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла міста Луцька т. зв. “польських днів” – концертів майстрів мистецтв із Республіки Польща. Не став винятком і цьогорічний, 16-й фестиваль, який відбувається нині. 6 жовтня луцькі меломани знову отримали чудову нагоду послухати виконавців із сусідньої країни.

На початку дійства його ведуча Оксана Єфіменко розповіла про хід фестивалю, концерти й імпрези якого вже відбулися в Маневичах, Камені-Каширському, Нововолинську, Устилузі і, ясна річ, у Луцьку. Оксана Анатоліївна докладно спинилася на традиції “польських днів”, яка бере початок від 2003 року, нагадала про концерти Люблінського симфонічного оркестру та хору “Кайрос”, симфонічного оркестру імені Оскара Кольберга Об’єднання музичних шкіл міста Радома, симфонічного оркестру імені Кароля Немисловського із Замостя, хору Люблінської філармонії “Лютня Любельська” , інструментальних квартетів “Квартемія”, “Сарабанда”, “Кварто Корде”, “Дівертісменто”, вокального ансамблю “Селенція”, а також висловила вдячність Генеральному консульству Республіки Польща в Луцьку за всебічне сприяння у проведенні таких музичних зустрічей.

Цьогорічний міжнародний проєкт проходив під художнім керівництвом лауреатки міжнародних конкурсів, професорки Ельвіри Слівкєвіч-Цісак.

Найпершим номером у концерті стала кантата італійського композитора, скрипаля і органіста Джованні Батісти Перголезі (1710−1736) “Stabat Mater”. На теми католицького гімну, найімовірніше, написаного латиною у ХІІІ ст.. італійським поетом та францисканським ченцем Джакопоне Да Тоді, що починається словами “Stabat Mater dolorosa” (“Мати в скорботі стояла”), писало чимало композиторів, серед яких − Йозеф Гайдн, Франц Шуберт, Джоакіно Россіні, Джузеппе Верді, Антонін Дворжак, Франсіс Пуленк, Кароль Шимановський, Кшиштоф Пендерецький. Тема страждань Богоматері біля Хреста знайшла своє відображення і в літературі – скажімо, 1918 року визначний український поет Павло Тичина написав поему “Скорбна Мати”, де образ Богородиці зримо асоціюється з долею кинутої у вир війни України.

Та саме твору Перголезі судилося стати найвідомішим в історії музики, і не останню роль у цьому відіграли драматичні обставини його написання. Батьки коханої дівчини композитора, яка своєю вродою і вдачею нагадувала Джованні Діву Марію, не дали згоди на її шлюб із бідним музикантом. Дівчина пішла в монастир, де невдовзі померла, а через якийсь час помер від сухот і сам Джованні, незадовго до смерті створивши свій шедевр.

Слухачі були просто приголомшені блискучим сопрано Малгожати Гжегожевіч-Родек, дивовижним рідкісним голосом – контр-тенором − Пьотра Олєха, драматизмом теми і яскравим вирішенням її як вокалістами, так і оркестром – а це був Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник − народний артист України Товій Рівець; до речі, Маестро, чий творчий внесок у згаданий проєкт важко переоцінити, був того дня присутній у залі, а диригувала професорка Софія Бернатовіч). Коли концерти духовної музики відбуваються за участі цього знакового колективу, не треба бути ясновидцем, аби передбачити їхній успіх. Високий трагізм євангельського сюжету, зворушлива історія любові композитора – все це злилося в єдиний емоційний сплеск, який можна порівняти хіба що з релігійним екстазом (навіть подумалося: недарма дійство відбувається у храмі).

Традиційна “сторінка Стравінськіани” була представлена твором аж ніяк не традиційним, як і все у Ігоря Стравінського. Одноактний балет зі співом “Пульчінелла” (персонаж італійської комедії масок) значною мірою був заснований на музиці згаданого вже Джованні Батісти Перголезі, який – попри трагізм “Stabat Mater”, − у світській музиці вважається одним із найраніших і найважливіших авторів комічної опери. Ігор Федорович згодом зізнавався: “Що повинно було лежати в основі мого відношення до музики Перголезі – любов чи повага? Однак повага завжди марна: вона ніколи не може бути істинно творчою. Для того, щоб створити будь-що, потрібна динаміка, потрібна рушійна сила, а що може бути сильнішим, ніж любов?” Власне цей підхід і призвів до того, що, взявши за основу музику Перголезі та деяких інших композиторів ХVІІІ ст. і помноживши її на власний талант і бачення мистецтва тієї епохи, композитор створив шедевр, який упродовж віку не сходить зі сцен світу.

Серенаду з балету Ігоря Стравінського “Пульчінелла” (в перекладі для акордеона-соло) із просто-таки віртуозною майстерністю і зримістю образів твору виконала чудова польська музикантка, лауреатка міжнародних конкурсів акордеоністів, професорка Ельвіра Слівкєвіч-Цісак. Талант і самовіддану творчу й педагогічну працю пані Ельвіри гідно оцінено на її батьківщині: вона удостоєна найвищих державних нагород Польщі – Золотого і Срібного Хреста “За заслуги”.

Акордеон іноді образно називають “портативним оргáном”, “органом у мініатюрі”. Ясна річ, орган – це орган, а акордеон – це акордеон, але, слухаючи гру Ельвіри Слівкєвіч-Цісак, не міг позбутися думки, що певна рація в такому порівнянні є, і саме у випадку пані Ельвіри. Це стосується і згаданої вище серенади з “Пульчінелли”, і – особливо, − “Барокового триптиху” Мірослава Нізюрського – знаного польського композитора, визначного діяча музично-педагогічної освіти, автора славнозвісного підручника “Гармонія”. Музика пана Мірослава напрочуд зримо відтворює атмосферу епохи Бароко, й це сповна продемонстрували Ельвіра Слівкєвіч-Цісак та “Кантабіле”.

По закінченні концерту консул Генерального Консульства Республіки Польща в Луцьку Анна Бабяк-Овад вручила Малгожаті Гжегожевіч-Родек, Пьотру Олєху, Ельвірі Слівкєвіч-Цісак та Софії Бернатовіч фестивальні дипломи. Почесного диплома ХVІ музичного фестивалю “Стравінський та Україна” та подяки удостоєне й Генеральне Консульство Республіки Польща в Луцьку. Їх вручив пані Анні автор ідеї проведення фестивалю, магістр державного управління Василь Ворон. 

Ведуча дійства Оксана Єфіменко запросила присутніх на концерт, присвячений 200-річчю від дня народження видатного польського композитора Станіслава Монюшка, що відбудеться 12 жовтня теж у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла і теж о 16.00. Народна академічна хорова капела “Почайна” та Академічний камерний оркестр “Кантабіле” виконають “Італійську месу для хору, солістів, оркестру і органа”.

Ігор БЕРЕСТЮК 

 

КРУГЛИЙ СТІЛ В УНІВЕРСИТЕТСЬКОМУ МУЗЕЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ: НАЗРІЛА ПОТРЕБА СТВОРИТИ ФІЛЬМ ПРО ПОЕТЕСУ

25 лютого 2021 року виповниться 150 літ від дня народження великої української поетеси, драматургині, громадської діячки, будительки національного духу Лесі Українки. І хоч на календарі ще 2019-й, у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки не забувають відомої української примовки: “Готуй сани улітку, а воза взимку”. Підготовка до ювілею Патронеси університету вже розпочалася, що й підтвердив круглий стіл, який відбувся 4 жовтня у Музеї Лесі Українки СНУ в рамках ХVI музичного фестивалю “Стравінський та Україна”.

Приводом для цього став візит видатного режисера театру, кіно й телебачення з Великої Британії, почесного гостя ХVI музичного фестивалю “Стравінський та Україна”, почесного професора Лесиного вишу, особистого друга Джона Леннона та Ігоря Стравінського містера Тоні Палмера. Перед початком круглого столу завідувачка Музею Лесі Українки, кандидатка філологічних наук Тетяна Данилюк-Терещук ознайомила поважного гостя з експозицією, окресливши основні віхи життя Поетеси та розповівши її родовід, літературно-мистецьке середовище в якому перебувала Лариса Петрівна, фольклорні джерела її творчості. Перекладацьку допомогу під час екскурсії та впродовж круглого столу здійснювали проректорка з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами, кандидатка філологічних наук, доцентка Анна Данильчук та старша викладачка кафедри прикладної лінгвістики Наталія Волошинович.

Засідання круглого столу відкрив ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, професор Ігор Коцан. Він розповів про творчість почесного професора СНУ Тоні Палмера, про його діяльність як режисера (зазвичай митця називають документалістом, але в його доробку є й художні фільми) та кінокритика, про знакові роботи містера  Палмера – такі, наприклад, як “Одного разу на кордоні…“ (про Ігоря Стравінського), “Бітлз та Друга світова війна” тощо. Торкнувшись теми підготовки до 150-річного ювілею Патронеси університету, Ігор Ярославович наголосив на потребі зняти фільм про Лесю Українку, і висловив сподівання, що режисером цього фільму буде Тоні Палмер. У відповідь містер Палмер сердечно подякував організаторам круглого столу за можливість ознайомитися з з експонатами музею, за цікаву розповідь про Поетесу (не пошкодувавши при цьому щирих компліментів пані Тетяні). Що ж до перспектив появи кінострічки, митець висловив бажання детально вивчити максимум матеріалів зі згаданої, прочитати твори Лесі Українки, можливо, й переглянути вистави за її драмами). На прикладі власної роботи над фільмами про Ріхарда Вагнера та Дмитра Шостаковича Тоні Палмер показав, наскільки важливо, щоб режисер був “у матеріалі”. Отже, потрібні спільні зусилля науковців, перекладачів, щоб інформація про життя і творчість Лесі Українки, її поетичний, прозовий, драматургічний, врешті, епістолярний доробок став йому доступним.

У розмові взяли участь також художній керівник фестивалю “Стравінський та Україна” Василь Ворон, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури Олена Маланій, докторка філологічних наук, професорка, завідувачка кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури, поетеса Марія Моклиця, кандидат філологічних наук, доцент цієї ж кафедри, вчений секретар Науково-дослідного інституту Лесі Українки Сергій Романов, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри історії та культури української мови Тетяна Тарасюк та ін.

Ігор БЕРЕСТЮК

Світлини Інни МОГІЛЕВСЬКОЇ