“ХТО СПІВАЄ – ТОЙ ДВІЧІ МОЛИТЬСЯ…”

Ми – не знати вже, з якого покоління, – звикли святкувати Різдво Христове за юліанським календарем – 7 січня. Європа ж відзначає народження Спасителя за календарем григоріанським – 25 грудня (віднедавна й цей день в Україні – святковий). Це багатьох бентежить, хоч насправді не означає якоїсь “війни календарів: наявність (нехай тимчасова) “двох дат Різдва” може стати яскравим екуменічним символом, своєрідним “мостом” між двома традиціями, який ніби “продовжує” одне з найголовніших християнських Свят у часі, поширюючи його на проміжок від 25 грудня до 7 січня включно.
У час зимових Cвят – Різдва, Василя та Йордану, – Волинська обласна філармонія зазвичай організує концерти духовної музики. Один із таких концертів, що має промовисту назву “Аве Марія”, відбувся 5 січня 2019 року в Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла у Луцьку.
У завершальному 150-му Давидовому Псалмі мовиться:
“Алілуя! Хваліть Бога в святині Його, хваліте Його на могутнім Його небозводі!
Хваліте Його за чини могутні Його, хваліте Його за могутню величність Його!
Хваліте Його звуком трубним, хваліте Його на арфі та гуслах!
 Хваліте Його на бубні та танцем, хваліте Його на струнах та флейті!
Хваліте Його на цимбалах дзвінких, хваліте Його на цимбалах гучних!
Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя!” (Псалми, 150: 1–6).
Того дня луцькі любителі духовної музики слухали осанну Пресвятій Богородиці на двох величних інструментах, ніби створених для хвали Небесам (перший із них – орґан, другий – людський голос). Ведуча дійства Оксана Єфіменко представила присутнім титулярного органіста Кафедрального костелу Святих Апостолів Петра і Павла у Луцьку Петра Сухоцького та відому українську співачку, випускницю Одеської Національної музичної академії імені А. В. Нежданової, лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів, учасницю шоу “Голос країни” Анастасію Янцур, чиєму таланту аплодували меломани України, Італії, Польщі, Угорщини, Німечини, Іспанії, Франції, Словенії, Бельгії, Голландії, Люксембурга,Чехії.
Розпочався концерт композицією “Fanfare” визначного французького композитора, орґаніста і педагога Теодора Дюбуа (1837–1924), яка одразу додала в загальний настрій дійства елемент урочистості святковості, після чого слухачі ніби перенеслися до Іспанії ХVІ ст., у часи, коли жив і творив композитор і органіст Антоніо де Кабезон (бл. 1510–1566; написання прізвища часто варіюється – “Кабесон”, “Кабессон” тощо). Окрім однієї літанії, спадщина цього незрячого з дитинства митця – це інструментальна, переважно органна музика (збереглося 275 творів). Один із них – “Скажи нам, Маріє” прозвучав у виконанні Петра Сухоцького. Слухаючи цю композицію мимоволі задумуєшся про силу і незбагненність Божого провидіння – коли людина з’являється на світ із проблемами зі здоров’ям або ж набуває їх внаслідок якоїсь недуги чи нещасного випадку, Всевишній ніби компенсує ці проблеми, щедро обдаровуючи людину талантами. Якщо говорити про орґанну музику і саме про незрячих музикантів, то, окрім Кабезона, на пам’ять приходять імена французів Жана Ланґле, Луї В’єрна, німця Конрада Паумана, італійця Франческо Ландіні (зрештою й  Георг Фрідріх Гендель і Йоганн Себастьян Бах на схилі літ також втратили зір).
І якщо зайшлося про Баха, без музики якого просто неможливо уявити історію світової орґаністики, то в концерті “Аве Марія” прозвучало аж три, а точніше, шість його творів, позаяк “Пасторалі, BWV 590” становлять собою чотири п’єси. Були виконані також Анданте з Італійського концерту, BWV 971 та різдвяний хорал “In dulci Jubilo nun singet“, BWV 729. Виконання композицій супроводжувалося надзвичайно цікавим відеорядом – у кольорових слайдах переважала тема Неба, що – разом із музикою, – являло собою ніби звернення до кожного з нас: “Частіше спрямовуйте свій зір (насамперед духовний) до Неба, до Бога!”
Польська орґаністика була представлена на концерті іменами Фелікса Рончковського (обробка гімну ХІV ст.. “Богородице”) та Мечислава Сужинського (“Коляда”, op. 36, написана за мотивами старовинної польської колядки “Gdy się Chrystus rodzi” – колись у дитинстві авторові цих рядків її наспівувала мати, чиє дитинство припало на часи, про які нині кажуть – “за Польщí”), латиська – медитацією для орґана “Дотик погляду Богородиці” Ріхардса Дюбра і Токатою на тему хоралу Й. С. Баха “Слава во Вишніх Богу” Айварса Калейса.
Одна з чільних католицьких молитов до Богоматері – “Аве Марія” (у православ’ї їй відповідає “Піснь Пресвятій Богородиці”: “Богородице Діво, радуйся…”). Хто з композиторів тільки не залишив по собі музичні інтерпретації цієї молитви! У згаданому концерті прозвучали, зокрема, твори Каміля Сен-Санса, Джуліо Каччіні (авторство сеньйора Каччіні, щоправда, дискутується), Франца Шуберта, Йозефа Райнбергера. Присутні мали нагоду оцінити красу чудового сопрано Анастасії Янцур (а вона виконала ще й “Алілуя” Вольфґанґа Амадея Моцарта). Голос співачки долинав до сердець слухачів лагідно й прозоро. Блаженний Авґустин колись мовив: “Хто співає, той двічі молиться”. Це  можна сказати і про спів Анастасії Янцур, і про гру-спів орґана Петра Сухоцького, та, либонь, про кожного, хто того вечора слухав гру пана Петра та спів пані Анастасії не лише вухами, а й серцем, отже, образно кажучи, подумки “грав і співав” разом із ними…
Па закінченні концерту ведуча Оксана Єфіменко привітала всіх з прийдешніми Святами, побажала здоров’я, миру, щастя, й запросила на нові концерти Волинської обласної філармонії.

Ігор БЕРЕСТЮК

І СНІГОВА КОРОЛЕВА БУВАЄ ДОБРОЮ

24 грудня у Волинській обласній філармонії відбулися дитячі новорічні ранки. Разом зі сніговичком Олафом, сестрами Ельзою та Анною, Сніговою Королевою, веселим Поросятком ‒ символом 2019 року, ‒ діти поринули у зимову казку, основний смисл якої полягав у тому, щоб бути добрими, щиро любити людей і вірити у Диво.
Символічна гра у сніжки, “приготування” морозива, "ліплення" сніговиків, інші веселі ігри, пісні, танці не могли залишити байдужими навіть дорослих, котрі прийшли з малятами на свято. І навіть Снігова Королева від дитячих усмішок і добрих побажань “відійшла” від Андерсенівського образу і стала доброю. А класична колядка “Тиха ніч, свята ніч” наповнила залу передчуттям Різдва Христового. Кодою ж дійства, зрозуміло, стали щедрі подарунки від Діда Мороза.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

ТОРЖЕСТВО ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА

18 грудня стартувала Різдвяно-новорічна програма Волинського державного академічного українського народного хору. Першим пунктом зустрічі зі слухачами стало Колківське вище професійне училище. Очолює цей заклад надзвичайно талановитий педагог, високодуховна людина – Людмила Панасюк. Навчаючи молодь дефіцитним на нас час професіям, вона дала путівку в життя багатьом юнакам та дівчатам.
Сказати, що зустріч волинських артистів зі студентами була теплою та зворушливою – означає не сказати майже нічого. Колядки та щедрівки, іскрометні танці, торжество високого мистецтва, національних традицій та гумору створили неповторну ауру єдності виконавців і слухачів.

Валерій ШЕВЧУК,
Ігор БЕРЕСТЮК
Фото Валерія ШЕВЧУКА

СВЯТКОВИЙ ДАРУНОК ДІТЯМ ГОРОХІВЩИНИ

Кінець другої декади грудня… Зима виявляє себе сповна – і не лише морозом, снігопадами, заметілями. Одна з прикмет сезону – новорічні ранки для дітей, організовані Волинською обласною філармонією. 17 грудня, попри відчутні примхи погоди (тричі довелося по коліна в снігу пхати автобус під гору), глядачами святкових дійств стали діти з Горохівського району – учні Лобачівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня, загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Зелене, та Горохівської загальноосвітньої школи I-III ступеня №1 імені Івана Франка. Тепло й радо зустріли дітки Святого Миколая, героїв казок та мультфільмів (зрозуміло, що був присутній і символ Нового, 2019 року – симпатична Свинка). Веселі пісні, танці, ігри, естафети, подарунки від Миколая створювали неповторну святкову атмосферу, яка, віриться, запам’ятається надовго. Зі свого боку артисти були приємно вражені добротою, щирістю дітей, їх вихованістю – позитив, отже, був взаємним.
18 грудня розпочинається сезон дитячих новорічних ранків Волинської обласної філармонії в Луцьку.

Оксана ЄФІМЕНКО,
Ігор БЕРЕСТЮК
Фото Оксани ЄФІМЕНКО

 

ЯКА ПОРА РОКУ НАЙКРАЩА?

Це запитання іноді ставлять своїм вихованцям учителі молодших класів та вихователі дошкільних закладів. Попри зовнішню простоту, відповісти на нього дитині не так легко, як здавалося б. Дорослі не виняток – тим паче, якщо поняття пір року стосується не лише природи, в якої, за Ельдаром Рязановим, “нема поганої погоди”, а мистецтва, зокрема музичного. Тож це питання витало 15 грудня над залою Палацу культури міста Луцька впродовж усього однойменного концерту за участі митців з Італії Катальдо Де Пальма та Олександра Семчука й Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської державної філармонії під керівництвом лауреата Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народного артиста України Товія Рівця. Витало, змушуючи слухачів ще і ще раз задуматися й не поспішати з відповіддю…
На початку дійства ведуча Оксана Єфіменко нагадала присутнім слова Йоганна Себастьяна Баха (1685–1750), як ніколи доречні нині, під час передріздвяного посту: “Кінцевою метою і причиною будь-якої музики повинно бути тільки прославляння Господа і зміцнення духу”. Кредо великого німецького композитора було актуальним і для його дещо старшого італійського сучасника Антоніо Вівальді (1678–1741), чиє ім’я лунало того вечора як своєрідний пароль, тим паче, що синьйор Антоніо був духовною особою, служителем церкви.
Першою виконаною композицією і концерті “Пори року” був твір великого арґентинця Астора П’яццоли “Весна” з циклу “Пори року в Буенос-Айресі”. Ясна річ, що в оригіналі інструментом сольної партії в оркестрі була не скрипка, а улюблений паном Астором бандонеон. Адаптацію ж твору для скрипки й струнного оркестру здійснив у 1996–1998 роках російський композитор Леонід Десятников. Він же включив до кожної з частин декілька мелоцитат із “Пір року” А. Вівальді, аби підкреслити зв’язок циклу сеньйора П’яццоли з першоджерелом.
Лучани мали щасливу нагоду почути чудову гру доволі знакової постаті у світовій скрипковій та альтовій музиці – лауреата міжнародних конкурсів Катальдо Де Пальма (художній псевдонім Діно) – музиканта-віртуоза, якому аплодували слухачі в таких концертних залах і театрах, як Карнегі-хол та Лінкольн-центр в Нью-Йорку, зала імені П. І. Чайковського в Москві, театр “Колізей” в Буенос-Айресі, центр “Помпіду” в Парижі, Сеул Арт Центр в Південній Кореї, Національний “Аудиторіум” в Мадриді, Театр “Соліс” в Монтевідео, Празький зал імені Бедржиха Сметани, театр “Гівантайм” у Тель-Авіві і багатьох інших. США, Бразилія, Франція, Єгипет, Австралія, Тайвань, Ізраїль, Туреччина, Швеція, Литва, Індія, Японія, Корея, Іспанія, Чехія, Арґентина, рідна Італія – це далеко не повна географія виступів Катальдо Де Пальма. Успішною була його участь і в численних театральних та кінопроектах. Нині синьйор Де Пальма, окрім насиченої діяльності як соліста, активно співпрацює як концертмейстер із оркестрами Королівського театру м. Парми, Філармонічним оркестром театру “Феніче” у Венеції та Симфонічним оркестром міста Абруццо. Відомий пан Катальдо і як музичний педагог – він є професором скрипкової кафедри та викладає історію і аналіз скрипкового репертуару, та виконавську психологію в консерваторії імені Умберто Джордано та професором університету Сунгшин в Сеулі (Південна Корея).
Свою майстерність Маестро сповна продемонстрував і в наступному творі – інтерпретації вівальдівських “Пір року”, здійсненій британським композитором німецького походження Максом Ріхтером (назва її –“Переосмислюючи Вівальді”). Оскільки попередньою композицією була “Весна”, цього разу, природно, настала черга “Літа”. Інформація ведучої про те, що містер Ріхтер переосмислив музику славетного італійця в дусі мінімалізму та постмодернізму, можливо, декого й насторожила спочатку, але в процесі виконання всі ці “ізми” виявилися зовсім не епатажними, а просто засвідчили погляд на творчість Антоніо Вівальді з сучасних реалій, а сам твір підтвердив глибоку повагу М. Ріхтера до спадщини великого композитора. Окрім того, у виконанні Катальдо Де Пальма прозвучав фрагмент “Осінь” із “Американських пір року” Філіпа Ґласса.
Вже неодноразово автор цих рядків характеризував концерти, орґанізовані Волинською обласною філармонією, як музичні мандрівки, подорожі в часі і просторі, бо так воно, по суті й є: для музики не існує ні віз, ні закордонпаспортів, ні далеких епох, ні часів, які ще не настали – за її допомогою впродовж короткого часу можна побувати всюди. Тож не були винятком і “Пори року” – весна в Арґентині, літо у Великій Британії (з “зальотом” у Німеччину), осінь у Штатах, і це при тому, що до кінця першого відділу ще доволі далеко, а на сцену вже виходить зі скрипкою івано-франківського майстра Степана Мельника ще один соліст-віртуоз – лауреат міжнародних конкурсів, заслужений артист України, професор Олександр Семчук, якого в пресі нерідко назвивають “принцем скрипки”.
З 2002 року музикант мешкає в Італії. Олександр Михайлович – яскравий представник української виконавської школи (навчався у Богодара Которовича, Ігоря Пилатюка та Ярослави Ривняк). Національну традицію скрипкового мистецтва він гармонійно поєднує з західноєвропейською (результат стажування у таких майстрів, як Віктор Третьяков, Михайло Вайман, Тібор Варга та ін.). З 2011 року завідує кафедрою струнно-смичкових інструментів Міжнародної Музичної Академії  “Зустрічі з Маестро” в м. Імола. Численні студенти пана Олександра перемагають у міжнародних конкурсах, ведуть активну концертну та педагогічну діяльність.
Своє спілкування з луцькою публікою О. Семчук розпочав із виконання 3-ї частини Камерної симфонії № 7 Героя України, народного артиста України Євгена Станковича (“Якось в гостях у великого Вівальді”). Твір славетного вітчизняного композитора став ніби передмовою до наступної композиції, якої, певен, очікували всі присутні у залі. Бо ж, якщо дотримуватися звичної природної зміни пір року, за “Осінню” (а саме так було означено уривок із твору Ф. Ґласса) має настати “Зима”, а всі інтерпретації й переробки повинні, зрештою, увінчатися ориґіналом. Саме “Зимою” Антоніо Вівальді у баченні Олександра Семчука та Академічного камерного оркестру “Кантабіле” й був завершений перший відділ концерту. Слухаючи цей неповторний твір (чи в концертній залі, чи з диска, чи на інтернет-сайтах), я завжди пригадую один із шедеврів співаної поезії 70-х років – “Під музику Вівальді” Віктора Берковського та Сергія Нікітіна на вірші Олександра Величанського: певен, що саме “Зиму” слухали герої пісні – звідки такий акцент на “вьюге за окном”? Були того вечора і звуки “славного клавесина”, й “переливи” скрипок та інших смичкових, і блискуче соло Олександра Семчука.
Другий відділ розпочав оркестр “Кантабіле” (керівник – народний артист України Товій Рівець) тричастинним Концертом для струнних ре мінор Антоніо Вівальді. Перед цим ведуча Оксана Єфіменко розповіла про роль, яку відіграє музика великого італійця в житті та творчості колективу, про концертну програму “Вівальдіссімо”, про виконання славнозвісної “Глорії” разом із Архієрейським хором Свято-Троїцького кафедрального собору “Оранта” п/к заслуженого діяча мистецтв України Василя Мойсіюка.
Та справжній сюрприз для глядачів приготували згадані вже солісти – Олександр Семчук та Катальдо Де Пальма, – з’явившись перед очі лучан… в українських вишиванках. У руках у пана Катальдо замість скрипки уже був альт, і саме партію цього інструмента Маестро виконував у заключному номері дійства – Концертній симфонії для скрипки, альта і струнних мі бемоль мажор Вольфґанґа Амадея Моцарта. Інструменти обох музикантів то перегукувалися, то зливалися в дует, а самі митці, схоже, перебували у дуже доброму гуморі від того, як їх приймає публіка. Зрештою, першою фразою, з якою пан Олександр звернувся до слухачів, було: “Ми зворушені!”. Маестро привітав присутніх зі створенням Української помісної православної церкви, а потім уся зала стоячи слухала, як ці двоє по-доброму одержимих мистецтвом людей грали для лучан у пам’ять про полеглих за волю й незалежність України…
І все ж таки, яка пора року найкраща? Усі вони – від Бога, і в кожній є свої неповторні риси. Але поети (зокрема Вадим Шефнер) виділяли ще й п’яту пору, й, можливо, вона і є найкращою. Ця пора – Любов, і саме завдяки Їй зима, весна, літо і осінь сповнюється для нас яскравими незабутніми барвами.

Ігор БЕРЕСТЮК