НОВОВОЛИНСЬК, КНЯГИНИНОК, ЗИМНЕ: З МОЗАЇКИ ФОТОВРАЖЕНЬ (3-4 БЕРЕЗНЯ 2020 РОКУ)

Пропонуємо своєрідну “мозаїку” світлин із “докарантинних” концертних поїздок Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник ‒ лауреат Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народний артист України Товій Рівець), солісток філармонії – лауреатки премії імені Ігоря Стравінського, заслуженої артистки України Галини Овсійчук і Соломії Денисюк, ‒ та незмінного ведучого програм “Україна співає поезію”, лауреата премії імені Ігоря Стравінського Василя Ворона по навчальних закладах міст і сіл Волині. Поїздки ці відбулися відповідно 3-го (Княгининівський ліцей) і 4-го березня (Нововолинський і Зимненський ліцеї).

Нині наша країна переживає складну ситуацію, що внесла корективи і в роботу філармонії. Але пам’ятаймо найголовніше: епідемії та карантини рано чи пізно минають, мистецтво ж ‒ вічне! Тож вище голову, друзі! І ‒ до нових зустрічей на майбутніх концертах і на сторінці Волинської обласної філармонії у соцмережі Facebook!

Світлини Валерія ШЕВЧУКА

Ласкаво просимо, маестро!

Наприкінці сімдесятих із болгарського видання «ЛиК» довідався: британський режисер Тоні Палмер зніматиме фільм про Ігоря Стравінського.

У міжнародному відділі ЦТ підтвердили факт зйомок фільму, але у «райський куточок для творчості» Стравінського на Волині режисер тоді не потрапив, моєї інформації  «комсомолка» не надрукувала, натомість ідею фестивалю сучасної музики з іменем Стравінського підтримав скрипаль Богодар Которович.

У світі відзначили століття від народження композитора, одначе доля документального фільму про Стравінського залишалася загадкою…

Детальніше...

“П’ЯТА ПОРА РОКУ З НАЗВОЮ ‒ КОХАННЯ”

Ні, справді, поети ‒ люди невгамовні. Усе щось шукають, скрізь бачать не те, що загал. Те, що двічі два – чотири, їх уже не влаштовує ‒ їм п’ять подавай. Ось і відкривають ще один неписаний закон природи: виявляється пір року теж не чотири а п’ять, і саме п’ятою є… кохання, і саме цю пору “наміряла” собі незабутня українська поетеса Ганна Чубач (варто сказати, що однодумці у неї були й раніше: так, ще на початку 60-х в одному з відривних календарів був опублікований вірш Вадима Шефнера із подібним образом ‒ тільки там ішлося про “п’яту пору доби”). Побувати у тій “п’ятій порі року”, відчути всі її принади й дива 8 березня мали нагоду всі (а це переважно наше славне жіноцтво), хто завітав до Палацу культури міста Луцька на концерт “Правда жіночого серця”.

Розпочав концерт Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії під орудою його незмінного (і незамінного) керівника ‒ лауреата Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народного артиста України Товія Рівця. Сюїта данського композитора Карла Нільсена з двох частин ‒ “Прелюдії” та “Інтермеццо” містила певний сюрприз, оскільки гармонійно поєдналася з блискучою поетичною композицією за творами згаданої вже Ганни Чубач у виконанні артистки розмовного жанру Волинської обласної філармонії Оксани Єфіменко. І, ясна річ, не можна було уявити концерт присвячений Її Величності Жінці, Її Величності Любові без “Танго кохання” або ж “Лібертанго” великого аргентинця Астора П’яццоли, яке майстерно виконали музиканти “Кантабіле”. Знову і знову дивуєшся харизмі Товія Михайловича, котрий заряджає і виконавців, і слухачів такою силою-силенною доброї енергії, що джерело її видається бездонним. А це ж – щоденна копітка й напружена праця і колективу, і Маестро, котрий у котре продемонстрував здатність одночасно грати, диригувати музикантами й залою і ще й звернувся до присутніх (перед виконанням угорського танцю №5” Йоганнеса Брамса, що звучав, як часто буває на концертах “Кантабіле”, на “біс”) зі зворушливими словами привітання.                                              

Заслужений артист України Михайло Лазука подарував слухачкам всесвітньовідомий, виконуваний багатьма співаками України (від Бориса Гмирі до Олександра Пономарьова) і світу (згадаймо інтерпретацію Чеслава Нємена) романс “Чорнії брови, карії очі” на слова (а очевидно й музику) Костянтина Думитрашка. Співак також виконав пісню Мирослава Стефанишина на вірші Володимира Ткаченка “Виший, мила, сорочку мені”.

Наступний номер концерту ведучий Назар Пивоварський супроводив такою преамбулою: “Сьогодні свято, але навіть у такий день, ми не можем оминути цієї болючої теми… Споконвіків жінці долею відведено чекати коханого з походу, з війська, з війни…” Рядки з відомого вірша Ліни Костенко (цьогоріч 19 березня поетесі виповниться 90 років):

Це тихе сяйво над моєю долею! –

Воно лишилось на усе життя, ‒

стали своєрідним епіграфом до пісні Ігоря Поклада на вірші Юрія Рибчинського “Очі на піску”. Пісня не нова, пам’ятаю її ще з дитинства у виконанні Костянтина Огнєвого, Тамари Міансарової (російський текст), ще, здається, Лідії Відаш, а вже потім – Тамари Гвердцителі (з українським текстом), але у виконанні солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк вона набула нових барв, сповнилася новим змістом (з огляду на сучасні реалії), вдалим поєднанням ліризму і драматизму. Цей благодатний “сплав” знайшов своє продовження і в пісні Ігоря Білозіра та Петра Запотічного “Коханий”.

У мандрівку до Парижу слухачів й слухачок запросила солістка філармонії Ольга Поліщук, розкривши перед ними таємницю двох (це у французів, для нас – трьох) слів освідчення в коханні. В інтерпретації співачки прозвучав твір Вікторії Васалатій та Юрія Рибчинського “Два слова”.

Пісенькою Герцога з опери Джузеппе Верді “Ріголетто” розпочав свій виступ народний артист України Василь Чепелюк, після чого подарував жіноцтву зворушливу пісню Олександра Злотника й Анатолія Говорадла “Дякую, кохана”, й на цьому подарунки співака не закінчились, позаяк у дуеті з заслуженою артисткою України Галиною Овсійчук виконав ще два твори ‒ пісню Юдіфі Рожавської на слова Лади Реви “Летять, ніби чайки” та “Човен хитається” зі стрілецької лірики Романа Купчинського. Як солістка, Галина Леонідівна представила жартівливу українську народну пісню “Ось бач, яка я”.

У виконанні Оксани Єфіменко прозвучала ще одна поетична композиція ‒ цього разу за творами талановитої волинянки, поетеси й педагогині Світлани Костюк, котра свого часу ‒ незадовго до передчасного відходу у засвіти стала однією з переможниць на міжнародному конкурсі “Між словом і вічністю” в Неаполі (Італія). Пані Світлана залишила багатий творчий спадок, у якому лейтмотивом-заповітом усім нам звучить заклик “Любіть!”

Апофеозом концерту став виступ чоловічого вокального квартету “Акорд” у складі заслужених артистів України Олега Гонтаря, Миколи Палія, Віктора Мрочка, Андрія Зарицького. У виконанні колективу прозвучали “Очі волошкові” Степана Сабадаша на вірші Анатолія Драгомирецького, ще одне “Танго кохання” (тільки вже не Астора П’яццоли, а українських авторів Миколи Збарацького та Миколи Луківа), “Горить горобина” Олександра Злотника та Миколи Мельникова, а на фінал ‒ славнозвісний твір незабутнього Володимира Івасюка “Пісня буде поміж нас”.

Ясна річ, природною реакцією на чудові музичні подарунки були вдячні слухацькі оплески. Завершуючи концерт, ведучий Назар Пивоварський побажав, щоб свято Весни, Краси, Ніжності та Любові входило в домівки наших дорогих жінок із квітами, усмішками, приємними сюрпризами, музикою і піснями, щоб довкола панували мир, гармонія та любов. Пан Назар також запросив присутніх на нові концерти Волинської обласної філармонії у 80-му ювілейному сезоні!

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

 

ВЕСНА ТАКИ НЕ ЗА ГОРАМИ (враження від “Музичної подорожі з «Кантабіле»”)

Коли запитують, що потрібно для того, щоб поїхати у туристичну мандрівку країнами світу, ясна річ, напрошується відповідь: “По-перше – бажання, по-друге – закордонний паспорт, по-третє − звернення до турагенства”. А якщо когось цікавлять подорожі не лише у просторі, але й у часі? Тут, мабуть, багато хто зниже плечима, співчутливо гляне на того, хто “озвучив” цю мрію: “Мабуть, перечитався (-лась) фантастики або фільмів відповідних передивився (-лась)”. І, напевно, порадить звузити коло читання й відеопереглядів, або й звернутися до лікаря. А дарма, бо насправді є на світі такі “агентства”, які організовують подорожі й у просторі, і навіть у часі без усяких там закордонних паспортів та магії, й звуться вони… філармоніями. Прикладом такої захопливої мистецької мандрівки став організований Управління культури, з питань релігій і національностей Волинської обласної державної адміністрації та Волинською обласною філармонією концерт “Музична подорож з «Кантабіле»”, що відбувся 6 лютого в Палаці культури міста Луцька. Присутнім було запропоновано відвідати аж чотири країни – Німеччину, Данію, Велику Британію (власне Англію) та США, а супроводжував слухачів у цій романтичній мандрівці Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – лауреат Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народний артист України Товій Рівець).

На початку концерту ведуча Оксана Єфіменко розповіла, з якими виконавцями колектив співпрацював упродовж останніх двох років (а імена і прізвища промовляють самі за себе – Олег Полянський /Німеччина/, незабутня Етелла Чуприк /Україна/, Катальдо Де Пальма /Італія/, Олександр Семчук /Італія-Україна/). Було згадано також презентацію концертного роялю “Steinway” за участі Станіслава Христенка (Україна-США), концерти духовної музики у Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла (“Глорія” Антоніо Вівальді спільно з камерним хором “Оранта”, “Стабат Матер” Джованні Перголезі /солісти − Малгожата Гжеговіч-Родек та Пьотр Олех з Любліна/, “Латинська меса” Станіслава Монюшка /спільно з хоровою капелою “Почайна” з Києва/) і, звичайно ж концерт “Мирослав Скорик у стилі джаз” під орудою легендарного Маестро – Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Мирослава Скорика. Ці концерти назавжди закарбувалися в пам’яті й серцях любителів класичної музики взагалі й шанувальників славного “Кантабіле” зокрема – тож запропонована того вечора подорож у часі й просторі не могла не заінтригувати й не викликати питання: а що ж цього разу?

Першою з країн у музичному маршруті, як читач пам’ятає, було названо Німеччину. Якщо у любителів поетичного слова згадка про німецьку культуру незмінно асоціюється з іменами Фрідріха Шиллера, Йоганна Вольфганга Гете, Гайнріха Гайне, то у меломанів є своя тріада – Людвіг ван Бетговен, Роберт Шуман, а очолює її, зрозуміло, великий Маестро всіх часів і народів, геніальний син Німеччини Йоганн Себастьян Бах. Тож концерт розпочався саме з Бахового Бранденбурзького концерту №3 соль мажор, що складається з трьох частин – Алегро, Адажіо і знову Алегро. Цей концерт характерний тим, що композитор задіяв для виконання лише струнні музичні інструменти – тож музикантам Академічного камерного оркестру “Кантабіле” було що показати в плані як віртуозного володіння інструментами (смичкові з активною підтримкою клавесина), так і створення неповторної атмосфери Німеччини ХVIII століття: слухач ніби побував у місті Кетені, де великий композитор і написав свої славетні “Бранденбурзькі концерти” (усього їх шість).

Якщо ім’я Й. С. Баха завжди на слуху у меломанів світу, то постать іншого представника німецької музики – Макса Бруха (1838−1920), − відома нині людям, більш “посвяченим” у її таїну, а проте свого часу цей талановитий композитор і диригент упродовж  багатьох років успішно керував оркестрами у Зондерсгаузені, Берліні та Бонні, очолював  оркестр Королівського філармонійного товариства Ліверпуля (1880−1883), диригував Національним оркестром Шотландії. Тож “покинути Німеччину”, не послухавши п’ятичастинної Серенади для скрипки з оркестром, було б просто неможливо та й неповажно до таланту Макса Бруха.

Знайомство з Данією означилося виконанням Сюїти у трьох частинах (Прелюдія, Інтермеццо і Фінал) Карла Августа Нільсена (1865 − 1931) – одного з найвизначніших діячів данської культури, основоположника данської композиторської школи. Це без перебільшення був вундеркінд – свій перший твір (польку на скрипці) він написав у восьмирічному віці. По закінченні консерваторії в Копенгагені пан Нільсен тривалий час був скрипалем столичної опери, а згодом став її директором. Попри величезну популярність композитора на батьківщині, поза її межами він довго лишався невідомим. Проте подвижницька робота людей, по-доброму одержимих музикою (а саме з таких складається оркестр “Кантабіле”) і – найголовніше, − ініціатива й найдіяльніша участь у цьому художнього керівника колективу, народного артиста України Товія Рівця зробили свою шляхетну справу: твори славетного данця звучать в Україні у ХХІ столітті.

Відкриттям для присутніх стали також “Сюїта Святого Павла” англійського композитора кінця ХІХ – початку ХХ століття Густава Теодора Голста, яку він присвятив школі дівчаток Святого Павла (митець обіймав там посаду музичного керівника) та Серенада для струнного оркестру фа мажор відомого американського композитора, віолончеліста і диригента Віктора Герберта (минулоріч музичний світ відзначив 160-річчя від дня його народження), після чого ведуча запросила присутніх відвідувати наступні концерти, організовані Волинською обласною філармонією, яка цього року святкуватиме свій 80-річний ювілей.

Те, що у концерті звучали аж дві серенади (традиційно так звуть пісні на честь коханих), переконливо засвідчило про те, що не за горами весна (хоча мені здається, що вона прийшла в Україну ще разом із новим роком і тільки іноді все ж поступається на суперкороткий час зимі, Тож поверталися луцькі меломани з обіцяної мандрівки (попри несміливий сніжок на вулицях) у весняному настрої, за що велика вдячність музикантам Академічного камерного оркестру “Кантабіле” і особисто їхньому керівникові – лауреатові Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народному артистові України Товію Михайловичу Рівцю, роль якого у вишколі ввіреного йому колективу митців-віртуозів, як і вміння блискавично встановлювати контакт із музикантами і залою, просто обеззброюючи своєю неповторною позитивною енергетикою, важко переоцінити. Я вже, здається, колись писав, що справжню естетичну насолоду глядачам приносить не лише слухання чудової музики, а й спостереження за диригентом, котрий не просто диригує, а проживає кожен твір – незалежно від того, новий він чи вже знайомий широкому загалу. Тож не гріх повторити це ще раз. Браво, Маестро!

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

ТЕМПЕРАТУРА – ПЛЮСОВА, АТМОСФЕРА – РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНА

Що й казати, зима цього року виявилася аж надто м’якою. 10 січня термометр показував +5. Весна та й годі… А проте, календаря не обманеш – Святкú нині в повному розвої, й це найкрасномовніше підтвердив Волинський державний академічний український народний хор, який того дня розпочав серію традиційних концертів “Різдвяні свята з Волинським народним хором”. Як і в минулі роки, дійство відбувалося на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Так само йдучи ввечері на концерт, був на сто відсотків упевнений, що і цього разу не лише не розчаруюсь, а й знову отримаю потужний заряд позитивної енергії. І, звичайно, не помилився: враження таке, що хор – це колектив характерників, які знають секрет впливу на слухача, і, хоч його не виказують прямо (на те він – секрет), але результати просто разючі. І це при тому, що чимало виконуваних творів багатьом відомі.

От і цього разу варто було прозвучати першій колядці – “Ангели в небі пісню співають”, як на слухачів війнуло подихом Таїнства Свята, яке, набувши християнського змісту, сягає символікою часів, що передували хрещенню Русі-України (Олександр Потебня вік найдавніших дохристиянських колядок оцінював аж у… 14 000 років!), і, природно, виникла ціла низка асоціацій та спогадів. Я вже писав колись, що саме цей твір ніби повертає мене в дитячі літа, в моменти негучного на той час святкування Різдва, “старого” Нового року, Водохрещ із кутею, колядками, щедрівками (попри те, що участь дітей у цих дійствах зовсім не заохочувалася, школярі й навіть дошкільники все ж ходили по хатах, славлячи Народження Спасителя, а бабуся неодноразово брала мене з собою до церкви).

“Ангели в небі” стали ніби камертоном, який задав тон усьому концерту. “Дівка Марусечка по горі ходила”, “Щедрик, щедрик, щедрівочка”, “Гарна калина, що у садочку”, “В Вифлеємі новина”, “Ой на річці, на Йордані”, “Рай розвився”, “Ой, підемо, пане-брате” – одна композиція змінювала іншу, символізуючи безперервний плин життя. Поряд із колядками та щедрівками упродовж дійства виконувалися й українські народні пісні світського змісту – “Хтіла мене мати”, “Ой відтіль гора” (до речі ця пісня в Україні має аж три мелодійні варіанти, є подібна і в Білорусі – свого часу її виконували славнозвісні “Пісняри”), “Коли калина розцвіла”, “Їхав козак за Дунай”, “А той любий Григорій”, а у вокальні номери гармонійно впліталися хореографічні (“Різдвяний танець” на мелодію Леонтовичевого “Щедрика”, “Козачок”, “Меланка”, “Кадриль”, “Гупали”, “Метелиця”) та оркестрові перлини, які вкотре показали високий рівень як вокалістів, так і танцювальної групи та оркестру. Ясна річ, звучала й пісня Олександра Стадника-батька на вірші Ольги Шаповал та Олександра Стадника-сина “Нова радість, Різвяні свята!” з таким актуальним нині закликом: “Будьмо щедрими, обнімімося!”. А завершенням концерту стало традиційне засівання “на щастя, на долю”, спільне із залою колядування та квіти від голови Волинської обласної державної адміністрації Юрія Погуляйка та голови Волинської обласної ради Ірини Вахович.

Вище вже образно мовилося, що Волинський державний академічний український народний хор – це колектив характерників, здатних зачарувати слухача. Тож настав час оприлюднити їх персонально: художній керівник і головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник, хормейстер − Володимир Єфіменко, балетмейстер − заслужений артист України Валерій Смирнов, керівник оркестру − Олександр П’ятачук, директор хору Василь Вірста, солісти – заслужені артистки України Олександра Грицак і Валентина Дорощук, а також Марія Табачук, Ольга Яручик, Іван Місанчук, Тетяна Клекочко, Юрій Литвинюк та, зрештою, кожен, хто брав участь у цьому музичному святі, яке, до речі, не скінчилося – концерти “Різдвяні свята з Волинським народним хором” ще чекають лучан 15 та 16 січня. Місце зустрічі – теж Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

Світлини Валентини КОРНІЙЧУК