І СНІГОВА КОРОЛЕВА БУВАЄ ДОБРОЮ

24 грудня у Волинській обласній філармонії відбулися дитячі новорічні ранки. Разом зі сніговичком Олафом, сестрами Ельзою та Анною, Сніговою Королевою, веселим Поросятком ‒ символом 2019 року, ‒ діти поринули у зимову казку, основний смисл якої полягав у тому, щоб бути добрими, щиро любити людей і вірити у Диво.
Символічна гра у сніжки, “приготування” морозива, "ліплення" сніговиків, інші веселі ігри, пісні, танці не могли залишити байдужими навіть дорослих, котрі прийшли з малятами на свято. І навіть Снігова Королева від дитячих усмішок і добрих побажань “відійшла” від Андерсенівського образу і стала доброю. А класична колядка “Тиха ніч, свята ніч” наповнила залу передчуттям Різдва Христового. Кодою ж дійства, зрозуміло, стали щедрі подарунки від Діда Мороза.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

ТОРЖЕСТВО ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА

18 грудня стартувала Різдвяно-новорічна програма Волинського державного академічного українського народного хору. Першим пунктом зустрічі зі слухачами стало Колківське вище професійне училище. Очолює цей заклад надзвичайно талановитий педагог, високодуховна людина – Людмила Панасюк. Навчаючи молодь дефіцитним на нас час професіям, вона дала путівку в життя багатьом юнакам та дівчатам.
Сказати, що зустріч волинських артистів зі студентами була теплою та зворушливою – означає не сказати майже нічого. Колядки та щедрівки, іскрометні танці, торжество високого мистецтва, національних традицій та гумору створили неповторну ауру єдності виконавців і слухачів.

Валерій ШЕВЧУК,
Ігор БЕРЕСТЮК
Фото Валерія ШЕВЧУКА

СВЯТКОВИЙ ДАРУНОК ДІТЯМ ГОРОХІВЩИНИ

Кінець другої декади грудня… Зима виявляє себе сповна – і не лише морозом, снігопадами, заметілями. Одна з прикмет сезону – новорічні ранки для дітей, організовані Волинською обласною філармонією. 17 грудня, попри відчутні примхи погоди (тричі довелося по коліна в снігу пхати автобус під гору), глядачами святкових дійств стали діти з Горохівського району – учні Лобачівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня, загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Зелене, та Горохівської загальноосвітньої школи I-III ступеня №1 імені Івана Франка. Тепло й радо зустріли дітки Святого Миколая, героїв казок та мультфільмів (зрозуміло, що був присутній і символ Нового, 2019 року – симпатична Свинка). Веселі пісні, танці, ігри, естафети, подарунки від Миколая створювали неповторну святкову атмосферу, яка, віриться, запам’ятається надовго. Зі свого боку артисти були приємно вражені добротою, щирістю дітей, їх вихованістю – позитив, отже, був взаємним.
18 грудня розпочинається сезон дитячих новорічних ранків Волинської обласної філармонії в Луцьку.

Оксана ЄФІМЕНКО,
Ігор БЕРЕСТЮК
Фото Оксани ЄФІМЕНКО

 

ЯКА ПОРА РОКУ НАЙКРАЩА?

Це запитання іноді ставлять своїм вихованцям учителі молодших класів та вихователі дошкільних закладів. Попри зовнішню простоту, відповісти на нього дитині не так легко, як здавалося б. Дорослі не виняток – тим паче, якщо поняття пір року стосується не лише природи, в якої, за Ельдаром Рязановим, “нема поганої погоди”, а мистецтва, зокрема музичного. Тож це питання витало 15 грудня над залою Палацу культури міста Луцька впродовж усього однойменного концерту за участі митців з Італії Катальдо Де Пальма та Олександра Семчука й Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської державної філармонії під керівництвом лауреата Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народного артиста України Товія Рівця. Витало, змушуючи слухачів ще і ще раз задуматися й не поспішати з відповіддю…
На початку дійства ведуча Оксана Єфіменко нагадала присутнім слова Йоганна Себастьяна Баха (1685–1750), як ніколи доречні нині, під час передріздвяного посту: “Кінцевою метою і причиною будь-якої музики повинно бути тільки прославляння Господа і зміцнення духу”. Кредо великого німецького композитора було актуальним і для його дещо старшого італійського сучасника Антоніо Вівальді (1678–1741), чиє ім’я лунало того вечора як своєрідний пароль, тим паче, що синьйор Антоніо був духовною особою, служителем церкви.
Першою виконаною композицією і концерті “Пори року” був твір великого арґентинця Астора П’яццоли “Весна” з циклу “Пори року в Буенос-Айресі”. Ясна річ, що в оригіналі інструментом сольної партії в оркестрі була не скрипка, а улюблений паном Астором бандонеон. Адаптацію ж твору для скрипки й струнного оркестру здійснив у 1996–1998 роках російський композитор Леонід Десятников. Він же включив до кожної з частин декілька мелоцитат із “Пір року” А. Вівальді, аби підкреслити зв’язок циклу сеньйора П’яццоли з першоджерелом.
Лучани мали щасливу нагоду почути чудову гру доволі знакової постаті у світовій скрипковій та альтовій музиці – лауреата міжнародних конкурсів Катальдо Де Пальма (художній псевдонім Діно) – музиканта-віртуоза, якому аплодували слухачі в таких концертних залах і театрах, як Карнегі-хол та Лінкольн-центр в Нью-Йорку, зала імені П. І. Чайковського в Москві, театр “Колізей” в Буенос-Айресі, центр “Помпіду” в Парижі, Сеул Арт Центр в Південній Кореї, Національний “Аудиторіум” в Мадриді, Театр “Соліс” в Монтевідео, Празький зал імені Бедржиха Сметани, театр “Гівантайм” у Тель-Авіві і багатьох інших. США, Бразилія, Франція, Єгипет, Австралія, Тайвань, Ізраїль, Туреччина, Швеція, Литва, Індія, Японія, Корея, Іспанія, Чехія, Арґентина, рідна Італія – це далеко не повна географія виступів Катальдо Де Пальма. Успішною була його участь і в численних театральних та кінопроектах. Нині синьйор Де Пальма, окрім насиченої діяльності як соліста, активно співпрацює як концертмейстер із оркестрами Королівського театру м. Парми, Філармонічним оркестром театру “Феніче” у Венеції та Симфонічним оркестром міста Абруццо. Відомий пан Катальдо і як музичний педагог – він є професором скрипкової кафедри та викладає історію і аналіз скрипкового репертуару, та виконавську психологію в консерваторії імені Умберто Джордано та професором університету Сунгшин в Сеулі (Південна Корея).
Свою майстерність Маестро сповна продемонстрував і в наступному творі – інтерпретації вівальдівських “Пір року”, здійсненій британським композитором німецького походження Максом Ріхтером (назва її –“Переосмислюючи Вівальді”). Оскільки попередньою композицією була “Весна”, цього разу, природно, настала черга “Літа”. Інформація ведучої про те, що містер Ріхтер переосмислив музику славетного італійця в дусі мінімалізму та постмодернізму, можливо, декого й насторожила спочатку, але в процесі виконання всі ці “ізми” виявилися зовсім не епатажними, а просто засвідчили погляд на творчість Антоніо Вівальді з сучасних реалій, а сам твір підтвердив глибоку повагу М. Ріхтера до спадщини великого композитора. Окрім того, у виконанні Катальдо Де Пальма прозвучав фрагмент “Осінь” із “Американських пір року” Філіпа Ґласса.
Вже неодноразово автор цих рядків характеризував концерти, орґанізовані Волинською обласною філармонією, як музичні мандрівки, подорожі в часі і просторі, бо так воно, по суті й є: для музики не існує ні віз, ні закордонпаспортів, ні далеких епох, ні часів, які ще не настали – за її допомогою впродовж короткого часу можна побувати всюди. Тож не були винятком і “Пори року” – весна в Арґентині, літо у Великій Британії (з “зальотом” у Німеччину), осінь у Штатах, і це при тому, що до кінця першого відділу ще доволі далеко, а на сцену вже виходить зі скрипкою івано-франківського майстра Степана Мельника ще один соліст-віртуоз – лауреат міжнародних конкурсів, заслужений артист України, професор Олександр Семчук, якого в пресі нерідко назвивають “принцем скрипки”.
З 2002 року музикант мешкає в Італії. Олександр Михайлович – яскравий представник української виконавської школи (навчався у Богодара Которовича, Ігоря Пилатюка та Ярослави Ривняк). Національну традицію скрипкового мистецтва він гармонійно поєднує з західноєвропейською (результат стажування у таких майстрів, як Віктор Третьяков, Михайло Вайман, Тібор Варга та ін.). З 2011 року завідує кафедрою струнно-смичкових інструментів Міжнародної Музичної Академії  “Зустрічі з Маестро” в м. Імола. Численні студенти пана Олександра перемагають у міжнародних конкурсах, ведуть активну концертну та педагогічну діяльність.
Своє спілкування з луцькою публікою О. Семчук розпочав із виконання 3-ї частини Камерної симфонії № 7 Героя України, народного артиста України Євгена Станковича (“Якось в гостях у великого Вівальді”). Твір славетного вітчизняного композитора став ніби передмовою до наступної композиції, якої, певен, очікували всі присутні у залі. Бо ж, якщо дотримуватися звичної природної зміни пір року, за “Осінню” (а саме так було означено уривок із твору Ф. Ґласса) має настати “Зима”, а всі інтерпретації й переробки повинні, зрештою, увінчатися ориґіналом. Саме “Зимою” Антоніо Вівальді у баченні Олександра Семчука та Академічного камерного оркестру “Кантабіле” й був завершений перший відділ концерту. Слухаючи цей неповторний твір (чи в концертній залі, чи з диска, чи на інтернет-сайтах), я завжди пригадую один із шедеврів співаної поезії 70-х років – “Під музику Вівальді” Віктора Берковського та Сергія Нікітіна на вірші Олександра Величанського: певен, що саме “Зиму” слухали герої пісні – звідки такий акцент на “вьюге за окном”? Були того вечора і звуки “славного клавесина”, й “переливи” скрипок та інших смичкових, і блискуче соло Олександра Семчука.
Другий відділ розпочав оркестр “Кантабіле” (керівник – народний артист України Товій Рівець) тричастинним Концертом для струнних ре мінор Антоніо Вівальді. Перед цим ведуча Оксана Єфіменко розповіла про роль, яку відіграє музика великого італійця в житті та творчості колективу, про концертну програму “Вівальдіссімо”, про виконання славнозвісної “Глорії” разом із Архієрейським хором Свято-Троїцького кафедрального собору “Оранта” п/к заслуженого діяча мистецтв України Василя Мойсіюка.
Та справжній сюрприз для глядачів приготували згадані вже солісти – Олександр Семчук та Катальдо Де Пальма, – з’явившись перед очі лучан… в українських вишиванках. У руках у пана Катальдо замість скрипки уже був альт, і саме партію цього інструмента Маестро виконував у заключному номері дійства – Концертній симфонії для скрипки, альта і струнних мі бемоль мажор Вольфґанґа Амадея Моцарта. Інструменти обох музикантів то перегукувалися, то зливалися в дует, а самі митці, схоже, перебували у дуже доброму гуморі від того, як їх приймає публіка. Зрештою, першою фразою, з якою пан Олександр звернувся до слухачів, було: “Ми зворушені!”. Маестро привітав присутніх зі створенням Української помісної православної церкви, а потім уся зала стоячи слухала, як ці двоє по-доброму одержимих мистецтвом людей грали для лучан у пам’ять про полеглих за волю й незалежність України…
І все ж таки, яка пора року найкраща? Усі вони – від Бога, і в кожній є свої неповторні риси. Але поети (зокрема Вадим Шефнер) виділяли ще й п’яту пору, й, можливо, вона і є найкращою. Ця пора – Любов, і саме завдяки Їй зима, весна, літо і осінь сповнюється для нас яскравими незабутніми барвами.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

Як «Болеро» Равеля…

Набирає конкретики програма 16 музичного фестивалю «Стравінський та Україна» (1-14.Х.2019). Як завжди - у контексті зацікавлень «композитора 1000 стилів», з популяризацією «серйозної» музики, класичної і сучасної у найширшому діапазоні, який тільки можливий з нашим найскромнішим бюджетом. Через 25 років після старту проект перебуває у постійному розвитку.

В інтерв’ю «…і серця місячні сонати» на сторінках обласної «молодіжки» ідею фестивалю музики Стравінського першим підтримав скрипаль Богодар Которович.  Ідея могла ще довго жевріти, якби не наша зустріч з Олександром Федоруком, тодішнім Головою Національної комісії з повернення в Україну культурних цінностей. Вона відбувалася за посередництвом журналіста «Голосу України» Богдана Берекети. Повноваження заступника Представника Президента з гуманітарних питань давали змогу не лише втілювати з однодумцями ідею класичного університету, але й реалізувати мою давнішню мрію.

Повертаючись з Устилугу восени 1993 року з мистецтвознавцями Аллою Терещенко і Олександром Федоруком, ми обговорили абриси майбутнього фестивалю, який розпочав 1994 року Богдан Самохваленко за участю Волинського державного університету імені Лесі Українки та Національної спілки композиторів. Народний артист України Анатолій Солов’яненко приїхав до Устилугу на запрошення Олександра Федорука, котрий ініціював національний проект «Повернуті імена»…

З Сергієм Єфіменком ми відродили традицію через десять років за сприяння  Войцеха Галонзкі та Єжи Станкєвіча, а до розвитку проекту долучилися Генеральне консульство РП у Луцьку, Фонд Ігоря Палиці, університет імені Лесі Українки, Волинське телебачення, кандидат історичних наук Олена Огнєва, мистецтвознавець Богдан Ворон, викладачі університету  Олександр Бєляков та Ірина Біскуб, бізнесмени і меценати Володимир Вдовенко та Ігор Новосад,  наші польські партнери у Любліні і Замості.

Чи стане «райський куточок для творчості» Ігоря Стравінського таким же значущим для музичної культури, як німецький Байройт? Мальовничий ландшафт з алеями заохочує до масштабного музичного дійства на пленері, але тепер в Устилузі для фестивальних заходів цілком вистачає актового залу музею-садиби.

Отож, музичний фестиваль «Стравінський та Україна» розвивається повільно, як «Болеро» Равеля.

 Століття прем’єри балету «Весна священна» ми відзначили разом з артистами балету Харківського національного академічного театру опери і балету імені Лисенка, які привезли постановки «Весни священної» та «Жар-птиці». У дореволюційній Росії ця казкова тема про «Кащея бессмерного» була під забороною, адже легко асоціювалася з самодержавством. Через століття казковий сюжет можна було легко екстраполювати на Україну у лапах Януковича. Паралелі  напрошувалися самі собою,але це не зупиняло ні харківян, ні організаторів фестивалю, ні Фонд Ігоря Палиці, який відтоді регулярно підтримує наші починання.

Але сьогодні нас цікавить робота Піни Бауш, її постановка «Весни…» у танцювальному театрі з Вупперталя…Чекаємо відповіді від дирекції театру і не втрачаємо надії.

Із «творчої майстерні» народного артиста України Ігоря Блажкова на фестивальну афішу з 2009 року потрапили найвизначніші твори Стравінського. Співпраця Ігоря Блажкова та Сергія Єфіменка починалася 10 років тому з виконання «Весіллячка». Колеги у Києві не стали з цим морочитися, а Сергій Єфіменко відважився встановити на одній сцені чотири роялі, запросити відомих піаністів та інструменталістів із Києва, Рівного, Львова, хорову капелу «Думка»... Три наступні програми Ігор Іванович готував з митцями Чернівецької обласної філармонії, які виконали у Луцьку «Реквієм», ораторію «Цар Едіп», «Симфонію псалмів»…

Сьогодні набирає конкретики програма 16 музичного фестивалю «Стравінський та Україна».

Плануємо концерти за галицького академічного камерного хору та «Почайни» з Києво-Могилянської академії.

Ігор Іванович Блажков має бажання запропонувати волинянам ще два твори Ігоря Стравінського – «Пісню соловя» і «Месу».

Сто років тому Ігор Стравінський відкрив для себе джаз, що визначив «цілковито нове» звучання його музики, а «Історія солдата» означала «остаточний розрив з російською оркестровою школою», яка його виховала. «Я почав «Регтайм для одинадцяти інструментів» у жовтні 1918 року, а завершив на світанку того дня, коли був укладений мир…

Я витворив Регтайм на цимбалах і увесь ансамбль згрупований навколо їхнього звучання, що нагадує піаніно в бардаку. У період між двома війнами я продовжував щодня грати на цимбалах у моїй плейелівській студії в Парижі, хоча і не писав більше для них, адже хорошого виконавця на цьому інструменті знайти важко…»

Отож, ми запросили найкращого серед інструменталістів Григорія Івановича Агратіну, щоб послухати його цимбали...

6 жовтня «Польський день» у костелі св. ап. Петра і Павла з музикою   Стравінського, П’яцолли і найновішим твором Богдана Довлаша «Kantoretta Optimistika» для хору, акордеону, струнного квартету ( художній керівник Ельвіра Слівкєвич-Цісак). Треті «Музичні діалоги» пам’яті Федора Стравінського за участі студентів Музичного університету Ф.Шопена у Білостоку з презентацією компакт диску вокалістки професора Марти Врублевської.

Ведемо переговори про презентацію великого концертного«Стенвея» на концерті фортепіанної музики. Кілька років тому для Етелли Чуприк  наші партнери у Красноставі орендували такий інструмент у Варшаві, а концерт відбувався у місцевому костелі.

А наступний кіноконцерт Тоні Палмера, гадаю, розпочне сам… Герберт фон Караян! Під час попереднього фестивалю режисер відкрив для себе неперевершених «Київських солістів» і  «Київський авангард 60-х», захоплювався грою композитора Віталія Годзяцького і Євгена Громова, який задокументував доробок  плеяди учнів Бориса Лятошинського.

У шістдесяті Тоні Палмер зняв свій культовий фільм «Вся моя любов», потім класичну серію «Історія популярної музики», але навіть не підозрював наскільки потужним був вплив британської рок-музики  на схід від «Лінії Керзона».

Чи аналізували цей період наші культурологи і музикознавці? Протягом 25 років ми не мали  таких масштабних наукових конференцій, як під час фестивалю 1994 року. Ще одна (третя) конференція  могла б сприяти відродженню традиції…

Чекаємо на повернення до експозиційного стану будинку Бєлянкіних–Носенків,  де оголосили про заручини Ігоря Стравінського і Катерини Носенко. Два роки тому артефакт європейського модерну у статусі пам’ятки місцевого значення врешті-решт потрапив у надійні руки. Якщо ремонтно-реставраційні роботи завершаться, Устилуг може отримати унікальний « іменний» історичний ареал на пограниччі народів і культур.

Хотілось, щоб і в Луцьку все було «по людськи», одначе заклик наших духовних провідників інвестувати у майбутнє («Подаруємо Луцьку рояль!») залишається голосом волаючих у пустелі. Вже сьоме десятиліття філармонія дає собі раду без власного концертного залу, але не здає позицій. Натомість наші партнери у Замості приступають до спорудження модерного концертного залу для Симфонічного оркестру імені Кароля Намисловського, найстарішого у Польщі.

                                                                           Василь Ворон