ВОЛИНСЬКА ОБЛАСНА ФІЛАРМОНІЯ

  • Афіша
  • Архів афіш
  • Події
  • Відео
  • Творчий склад
  • Послуги
  • "Стравінський та Україна"
  • Оголошення
  • Історія філармонії
  • Концерти на підтримку ЗСУ
  • Онлайн
  • Контакти
  • Публічна інформація
  • Композиції для заходів
  • День української музики
>

Танець Обраної і гуманістичний дисонанс

Деталі
Створено: 30 вересня 2026
Спершу мене заінтригувала епізодична і загадкова Піна Бауш у фільмі Федеріко Фелліні «І корабель пливе» 1983 року. Фільм «Піна» Віма Вендерса 2011 року, особливо, фільм «Dancing Pina» від Фонду Піни Бауш 2022 року спонукали поглянути на інтерпретацію «Весни…» легендарної німецької хореографині Піни Бауш у контексті сучасної російсько-української колоніальної війни.
Минуло півстоліття з часу прем’єри балету Ігоря Стравінського «Rite of Spring» у постановці Танцювального театру з Вупперталя (сезон 1975-76 років). У лютому 2022 року танець Обраної з балету Стравінського перетворився на зловісну метафору "жертвоприношення" України в умовах російської агресії. Але "пророцтво" не збулося, сила опору українського народу зламала правила зловісного ритуалу. І всезнайко Ші допомагає осмислити цей "гуманістичний дисонанс"
«У класичному сюжеті балету Обрана дівчина стає жертвою, яка змушена танцювати до повного виснаження і смерті заради пробудження весни та порятунку своєї громади. Проте в контексті сучасної війни цей образ набуває абсолютно нових, глибоких і життєствердних сенсів через призму українського спротиву.
Екзистенційний танець на межі життя і смерті
• Нав'язана жертва: Як і Обрану в балеті, Україну без її згоди було обрано агресором як жертву на догоду імперським амбіціям.
• Граничне напруження: Ритуальний танець Обраної вимагає надлюдських зусиль. Це відображає щоденне, виснажливе напруження українського суспільства, яке мобілізувало всі сили для виживання.
• Трагізм і самотність: У початковій концепції балету громада байдуже споглядає за загибеллю дівчини. Це нагадує перші дні повномасштабного вторгнення, коли світ очікував на швидке падіння України, залишаючи її сам на сам із ворогом.
Переосмислення міфу: Від слабкості до сили
• Трансформація жертовності: В українському контексті Танець Обраної перетворюється на танець люті, непокори та запеклого спротиву.
• Перемога над смертю: Замість фінального падіння від знесилення, українська «Обрана» символізує незламність. Її рух — це не шлях до гробниці, а рух через біль до очищення та відродження.
• Весна як перемога: Якщо у Стравінського весна приходить через смерть дівчини, то для України «весна» можлива завдяки живому, активному захисту своєї свободи.
Візуальне втілення в культурі
• Символізм хаосу: Авангардна, рвана й дисонансна музика Стравінського ідеально передає жах, руйнування та хаос війни, які принесла Росія.
• Архетип Землі: Балет глибоко пов'язаний із культом землі. Для України захист своєї землі та коріння став головним джерелом сили в цій війні.
Червоне і чорне
Ще на початку вісімдесятих мене заінтригувала епізодична і загадкова Піна Бауш у фільмі Федеріко Фелліні «І корабель пливе» 1983 року. Фільм «Піна» Віма Вендерса 2011 року, особливо, фільм «Dancing Pina» від Фонду Піни Бауш 2022 року спонукали поглянути на інтерпретацію «Весни…» легендарної німецької хореографині Піни Бауш у контексті сучасної українсько-російської війни.
Хореографічна мова цього славного театру (Tanztheater Wuppertal) «позбавлена класичної балетної «краси» та ілюзій, що робить її ідеальною матрицею для осмислення воєнної катастрофи, а сам балет трансформується з абстрактного театрального шедевра на криваво-реалістичне дзеркало геополітичного насильства».
1. Торф і земля: Битва за територію та окопна реальність
Найвідоміший візуальний маркер постановки Бауш — сцена, вкрита товстим шаром справжньої вологої землі (торфу).
• У балеті: Фізична земля ускладнює кожен крок. Танцівники падають у неї, бруднять тіла, одяг та обличчя, перетворюючись на єдине ціле з ґрунтом.
• У контексті війни: Це пряма асоціація з українським чорноземом, який став головним полем запеклої битви. Сцена Бауш нагадує окопну реальність: бруд, запеклу боротьбу за кожен метр та усвідомлення того, що земля є водночас і колискою нації, і братською могилою для її захисників.
2. Парад насильства та закон сили Бауш змістила акцент балету з чистої язичницької обрядовості на тему первісного насильства, страху та тиску колективу. В її версії чітко розмежовані чоловіче та жіноче «племена», між якими точиться жорстоке протистояння.
• У балеті: Чоловіче племя діє як брутальна, знеособлена мілітарна сила. Вони заганяють жінок у кут, створюючи атмосферу тваринного страху.
• У контексті війни: Це точна візуалізація російського вторгнення — неспровокованого, маскулінного, імперського насильства проти суверенної держави. Спільнота агресора діє за логікою «придушення слабшого сильним», де немає місця для дипломатії.
3. Обрана у червоній сукні: Трагедія і крик безпорадності
Моментом найвищої напруги є вибір жертви та передача їй криваво-червоної шовкової сукні, яка виділяє її з-поміж інших жінок у нейтральних бежевих сорочках.
• У балеті: Обрана дівчина переживає глибокий екзистенційний жах. Вона тремтить, її тіло б'ється у конвульсіях від паніки, а фінальний танець — це буквальне самогубство через виснаження на очах у байдужого чи наляканого натовпу.
• У контексті війни: Червона сукня на тлі чорної землі — це колір пролитої української крові в Бучі, Маріуполі, Харкові та сотнях інших міст. Тремтіння Обраної відображає перші години воєнного шоку, коли Україну кинули під каток російської армії. Фінал Бауш, де дівчина застигає в самотності, і її ніхто не чує — резонує з постійним страхом України залишитися без підтримки світу сам на сам із ворогом.
4. Фізичне виснаження як синонім спротиву
Танцівники у виставі Піни Бауш не імітують утому — вони важко дихають, пітніють, їхні м'язи відмовляють під кінець 40-хвилинного дійства через надважку хореографію на землі.
• Контекстуальний паралелізм: Це відображає колосальну втому -військових на передовій, волонтерів, цивільних під обстрілами. Це танець на межі людських можливостей, де зупинка означає негайну смерть.
Гуманістичний дисонанс
Головна відмінність між трагедією Бауш та українською реальністю лежить у площині фіналу. Якщо у виставі Обрана покірно помирає під тиском ритуалу і долі, то сучасна Україна ламає цей заздалегідь написаний «імперський сценарій». Українська «Обрана» відмовляється вмирати заради задоволення загарбницьких апетитів чужого племені й перетворює танець смерті на танець відплати».

 «Відлуння «Оберегів»: Едуард Драч

Деталі
Створено: 03 вересня 2026

 «Відлуння «Оберегів»: Едуард Драч

Під час  першого західноукраїнського фестивалю  «РОК КУЛЬТУРА 88» інформаційно-музичної «Студії 3», який відкрив імена Вячеслава Хурсенка та Леоніда Репети, пишне гроно інструменталістів,  на сцені Луцького міського будинку культури лікар із Черкас Едуард Драч розпочинав концерт співців. Василь Жданкін, Андрій Панчишин, Олександр Смик, Олег Покальчук,  Едуард Драч знову вийшли на сцену у Луцьку і «нова хвиля» українських авторів-виконавців розпочинала всеукраїнський фестиваль «Оберіг 89» - наступний проект «Студії 3» та молодіжного центру «Волинь».

Як зазначав згодом Едуард Драч, «фестиваль «Оберіг 89» став першою ластівкою не лише для одного жанру.., а місто Луцьк для нашого жанру з тих пір – духовна столиця і  «мала Батьківщина». Повертаючись кожного разу до цього міста зі старою романтичною фортецею, представники нового музичного епосу України відчували давню історію і справжній дух старої середньовічної лицарської Європи, частиною котрої ми завжди були і історично, і духовно. Саме тут співці найкраще переосмислювали поточні та історичні процеси, бо саме в такому місці найкраще відчувається система духовних координат нашої землі», констатував співець і мультиінструменталіст Едуард Драч.

 

Поет, бард і гітарист, лікар за фахом і киянин  Едуард Драч від початку повномасштабного вторгнення полишив свою гітару та мобілізувався до лав ЗСУ.  Починав командиром взводу, поранений під час ракетного обстрілу столичної телевежі. Після лікування повернувся у стрій. Ще два роки на Донбасі…Капітан медслужби…Турнікет, шприц і бинт, робота майже в режимі 24/7, постійно “на рації”, виїзди на евакуацію. «Саме медики стикаються із найкривавішим боком війни. Тож мені, звісно, довелося надивитися всілякого. А половина нашого батальйону - чоловіки 50+... До речі, під час служби ніхто не знав, що я лауреат “Червоної рути”...

На думку Едуарда, « Сьогоднішній день — це продовження нашої тодішньої боротьби. Адже там були і міліцейські кийки, і заборона української символіки. Та й сам фестиваль ледве дозволили...»

Тоді на стадіоні у Чернівцях вперше на «Червоній руті» майбутній гімн України заспівали  Василь Жданкін,Віктор Морозов і Едуард Драч.

 «Перша “Червона рута” дала запал на майбутнє. Почалося з пісень, а далі були голодування студентів у Києві, акція “Україна без Кучми” (вона зібрала до 100 тисяч людей), потім Помаранчева революція, Євромайдан, а тепер ось — повномасштабна війна... Україна дуже непросто виборює незалежність».

Василь Ворон

Прес реліз 23 музичного фестивалю «Стравінський та Україна»

Деталі
Створено: 26 серпня 2026

Прес реліз 23 музичного фестивалю «Стравінський та Україна»

Музика «золотої осені»

У листопаді 1993 року, після подорожі до Устилугу, на сторінках часопису “Волинь» мистецтвознавець академік Олександр Федорук підтримав ідею фестивалю сучасної академічної музики з іменем Стравінського. Влітку наступного року пан Олександр з дружиною Аллою  Терещенко, Анатолієм Солов’яненком, учасниками міжнародної конференції «Стравінський та Україна» здійснити паломництво  у «райський куточок для творчості» композитора. Відтоді в Устилузі побували визначні діячі світової музичної культури, диригент Шарль Дютуа, Мирослав Скорик,  Ігор Блажков, Тоні Палмер. Вікторія Геренчар...

17 вересня  до  педагогів Устилузької дитячої школи мистецтв-музею-садиби Ігоря Стравінського  завітає Володимир Рунчак - композитор, диригент і викладач.  Засновник Ансамблю сучасної музики та концертної серії «Нова музика в Україні» понад 30 років пропагує в концертних залах Європи і світу сучасну музику. Готуємо продовження розмови про «київський авангард 60-х», яку розпочав піаніст Євген Громов, презентуючи альбом з музикою учнів школи Бориса Лятошинського. Чимало із творів Володимира Рунчака для дерев’яних духових, мідних духових та ударних інструментів, камерного ансамблю, народних інструментів і баяна відомі з програми попередніх фестивалів, п’ять концертів з творів пана Володимира відбулися торік у стінах Національної музичної академії України, до 65- річчя композитора.

На  відкритті фестивалю 18 вересня у Палаці культури міста Луцька композитор і диригент Володимир Рунчак з Академічним камерним оркестром «Кантабіле» покаже твори  Євгена Станковича, Олександра Гоноболіна, Сергія Зажитька, Івана Тараненка, власне молитовне звернення «Киріє елейсон», дещо зі спадщини Ігоря Стравінського.   

Презентація історії перших «Оберегів» 1989 і 1990 років у цифровому форматі 22 вересня в бібліотеці імені Олени Пчілки стане прологом до вечора пам’яті видатного співця, учасника тих подій Василя Жданкіна. Едуард Драч - його побратим із першої плеяди співців на фестивалі «Рок-культура 88», яка прославила «Оберіг 89». Утрьох з Віктором Морозовим  на стадіоні у Чернівцях вони вперше виконали майбутній гімн України. Під час «Оберегів» 2001 року Едуард презентував волинянам  плеяду співців «Кобзарської громади» із Київа.    «Відлуння «Оберегів» за участі співців Едуарда Драча, Юрія Поліщука, унікальні відеозаписи незабутнього Василя Жданкіна із Медіатеки Суспільного - у Волинському обласному театрі ляльок 25 вересня.

Ще дещо із «волинського періоду» творчості композитора Ігоря Стравінського покаже 3 жовтня флейтист Юрій Шутко, соліст Національної філармонії України. Ще свіжі у пам’яті епізоди їхнього виступу з органісткою Оленою Мацелюх у Кафедральному костелі Св.Ап. Петра і Павла: ми мали щасливу нагоду  відчути неповторний клімат їхніх «медитацій». Єдність звуку і простору для  музики бароко мала першорядне значення, а від бароко до сучасності ще стільки усього, незвіданого і неповторного, коли поруч є митці для яких «немає  мужності другої, як не боятися життя» (Павло Тичина)

8 жовтня. «Барвінський. Невтрачене». Троє яскравих музикантів, колишніх випускників Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка – оперна співачка Софія Соловій (сопрано),  піаністка Юлія Маківничук  і скрипаль  Лев Менцінський – відкривають  нові мистецькі глибини таланту композитора Василя Барвінського. Перший український композитор, твори якого видавали у Європі,США та Японії і нищили за часів радянської влади, відновлював свої композиції по пам’яті, а програма із 17 творів  стала результатом великої пошукової роботи у приватних архівах, що принесла дивовижні знахідки. Крім солоспівів, які композитор написав для видатних українських вокалістів свого часу на слова Івана Франка, Богдана Лепкого, Тараса Шевченка, великий блок складають обробки народних пісень, а цикл творів для голосу, фортепіано і скрипки завершує  філософська та пристрасна «Пісня пісень» на слова Василя Маслова-Стокоза.

Тоні Палмер презентував "Вибране" ч. 4

Деталі
Створено: 02 липня 2026
Далекосяжних планів я не будував. Йшлося про прем’єру фільму про Стравінського у рамках п’ятого фестивалю «Стравінський та Україна» (2008) - оригінальну авторську роботу режисера Тоні Палмера з початку вісімдесятих. Мистецтвознавець Богдан Ворон переклав з англійської надіслану режисером історію фільму і мене заінтригувала нова невідома обставина.
 
«Кілька років потому, як фільм був завершений, приятель зателефонував мені у Лондон і пообіцяв показати щось дуже важливе. У нього була відеокасета із записом мого фільму у програмі російського телебачення: щоб отримати дозвіл на зйомки в союзі, я мусив надати копію фільму Хреннікову… Я переглянув відеозапис... мій фільм, але повністю перемонтований. Увесь російський матеріал вилучений, лишився лише зроблений на Заході, як відзнятий так і архівний, що склав основу «нового» фільму. Так ось чому Хрєнніков так швидко погодився на зйомки фільму: він відчайдушно намагався дістати західні архівні матеріали, до яких у нього не було доступу. Цей фільм мав нові титри, де фігурував радянський бюрократ...»
 
Отож, оригінальну стрічку про композитора, яку сплюндрували росіяни, ми будемо дублювати українською!
 
Допомaгав шановному Святославу Пирожку у починаннях задля створення Волинського телебачення, добрий десяток років вів авторську програму у «прямому ефірі»: залишаючись «поза штатом», завжди керувався принципом: слова хвилюють, приклади надихають. Цього разу йшлося про кінцеву мету проєкту – повернення до первісного стану будинку, де жив і працював Стравінський в Устилузі. Святослав Костянтинович не заперечував і Володимир Клименко з радістю пристав на пропозицію: його голос знадобився у потрібний час у потрібному місці.…
 
Ми отримали копію фільму за посередництвом Британської ради у Львові, Тетяна Судима, дружина брата В’ячеслава з колегами підготували переклад. Зробив незначні редакторські правки і десятки сторінок машинопису на підставі сценарію передав Володимиру Клименку. Підготовка до дублювання відбувалася перед телеекраном, у «конторі» Віталія Нероди, а режисером дубляжу на виробничо-технічній базі ВТ стала Наталія Лугова…
 
Після прем’єри фільму (водночас оригінальну версію для студентів університету показали на Словацького 9, дубльовану українською – у велелюдному Палаці культури міста) Тоні Палмер отримав від глядачів замовлення ще на півтора десятки оригінальних копій, що надійшли в Україну після завершення успішного першого візиту.
 
Я не сприймаю фільми з титрами, але для Тоні Палмера важливий саме такий варіант. Одначе, ми не почули жодних зауважень до фільмів, де звукорежисером дублювання був Тарас Сватула і його молоді «голоси» за кадром. І коли текст знаменитого британського актора Джона Гілгуда озвучив за кадром «добрий дух» нашого почину, педагог і перекладач Олександр Бєляков.
 
Українсько-британський дует, потім тріо, квартет викликали «ланцюгову реакцію», силу силенну контактів та супутніх заходів за участі філармонії, музею-садиби Ігор Стравінського, бібліотеки імені Олени Пчілки, університету імені Лесі Українки завдяки людині, котра стала для мене взірцем професіоналізму і порядності, «яка вдовольнялася меншим, ніж мала на те право» незабутньому Олександру Бєлякову.
 
Кожен радітиме гостю, який не докучатиме господарю. Але виникали ситуації, що траплялися зненацька: у Києві ( зірвалася прем’єра у театрі напередодні візиту режисера), у Трускавці (організатори фестивалю відмовилися від титрування, а синхронний переклад під час показу не подужали), Львові (у готелі посеред ночі затопили номер сусіди згори)…
 
Спокій і витримка пана Олександра жодного разу не дала гостю підстав засумніватися у нашій гостинності. Виснажувало бажання точно передати думку під час імпровізованого спілкування, натомість наснажували зацікавлені розмови тет-а-тет...
Обов’язок поваги вимагав від нас поступатися своїми зручностями, але не переступати певну межу: кого поважають, того не улещують…
 
Натомість ми мали щасливі нагоди відчути повагу стороннього, що безліч разів давала нам привід для самоповаги: у музеї-садибі Стравінського, народному історичному Музеї імені Григорія Гуртового, Меморіальному музеї В.Липинського, а після недавнього візиту – у музейному комплексі Окольного замку та Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків…
 
Дякуємо шановній Олені Карпіній та її відважним студентам з прикладної лінгвістики за допомогу під час спілкування!
Добра робота! У стилі Олександра Бєлякова!
 
Василь Ворон

Тоні Палмер презентував "Вибране" ч. 3

Деталі
Створено: 25 червня 2026

Як починалося "Нове життя «Старої мизи», Володимира Терещука і педагогічного колективу місцевої музичної школи у відвойованому у меліораторів будинку, де жив і працював композитор, розповідала наша «молодіжка» 30 грудня 1982 року у репортажі "Від Устилугу до "Ла Скала". Останній номер року пронизувала тема "Весни..." Ігоря Стравінського. От тільки "жертвоприношення" з нагоди 100-ліття від народження Ігоря Стравінського по обидва боки "залізної завіси" виглядало по різному: в Устилузі вчителі готували приміщення до навчального процесу з думкою про... свято музики композитора.

Ідею «музею-садиби» композитора вдалося реалізувати частково: першу експозицію відкрили працівники ВКМ 1990 року. «Волинський період» творчості композитора, що пов'язаний з народженням музики до балету «Пресвятая весна», вселив сподівання на повернення балету у «райський куточок для творчості» композитора: 1994 року відбувся перший міжнародний фестиваль «Стравінський та Україна».
 
Наприкінці 2003 року я очолив відділ охорони культурної спадщини в облдержадміністрації і вирішив, насамперед, подбати про повернення до автентичного стану будинку, де жив і працював композитор від 1907 до 1914 року. Давнішня брутальна реконструкція і пристосування під гуртожиток спотворили і вже допровадили до аварійного стану приміщення у статусі "пам'ятки історії". На кошти обласного бюджету в інституті "Укрзахідроєктреставрація" виготовили проєкт для порятунку школи-музею.
Знадобилося значно більше розуму, щоб передати свої ідеї, ніж щоб просто їх мати. І внесок британського режисера, журналіста і письменника Тоні Палмера у реалізацію цієї ідеї не варто недооцінювати.
Після першого візиту на Волинь 2008 року наш українсько-британський тандем, за підтримки мецената Володимира Вдовенка і Сергія Єфіменка працював у цьому напрямку. "Будь-яка ідея для свого успіху потребує жертв: з життєвої боротьби ніхто не виходить без втрат". І директор школи Володимир Терещук, і виконавець реставраційних робіт на об’єкті протягом 2012-2013 років Ігор Новосад можуть це підтвердити…
 
Цими днями учасники «круглого столу» подякували міському голові Віктору Поліщуку і депутатам за ініціативу - звання «Почесного громадянина Волині» для Тоні Палмера. Чесно, об’єктивно і правдиво Віктор Ростиславович говорив про справи територіальної громади, допомогу українському війську, з почуттям вдячності – про військову і моральну підтримку від співвітчизників Тоні Палмера…
 
Багатство культури спирається на багатство особистості, а збагачення власної свідомості починається там і тоді, коли зявляється розуміння: «у глибокій сутності культура – це ніщо інше, як творчий синтез». Він присутній у творчості І. Стравінського і фільмах та оперних постановках Тоні Палмера... Під таким кутом зору йшлося про «нове життя Старої мили», адже можливості музею-садиби композитора ще не реалізовані повною мірою…
 
Чи можливе експонування матеріалів про історію фільму Тоні Палмера про композитора або фотовиставки про легендарну постановку «Весни…» з хореографією Піни Бауш «Танцювального театру» у Вупперталі? Директор школи пані Христина зацікавлена показати відвідувачам музею волинську лірницьку традицію, якою зацікавився композитор… Балет Стравінського і драма феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки - ще один інтригуючий сюжет для тематико-експозиційного плану…Історія фестивалю «Стравінський та Україна» теж варта уваги як українсько-польсько-британський проєкт... Зрештою, і сам процес ремонтно-реставраційних робіт, усі етапи цього "жертвоприношення" , його дійові особи та виконавці - також.
 
Нас цікавить школа - музей як «навчальний сад мистецтва»? Тож будемо мудрими та уважними садівниками.
 
Василь Ворон
                                                                                           
  1. Тоні Палмер презентував "Вибране" ч. 2
  2. Тоні Палмер презентував "Вибране"

Сторінка 1 із 54

  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10

 Волинська обласна філармонія

 

Дирекція фестивалю «Стравінський
та Україна» закликає інвестувати
у майбутнє – придбати для Луцька
концертний рояль.

43010 м. Луцьк, пр. Волі 46
Код ЄДРПОУ/ІПН 40022779
Р/р 26007055514913
В ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"
МФО 303440

 

 

Календар

листопада 2026
ПВСЧПСН
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Події

  • Танець Обраної і гуманістичний дисонанс

Оголошення

  • ВОЛИНСЬКА ОБЛАСНА ФІЛАРМОНІЯ ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД

Відео

  • Пори року. Усеін Бекіров

Адреса

проспект Волі, 46, Луцьк, Волинська область, 43000