Ідея фестивалю сучасної музики з іменем Стравінського пішла у світ зі сторінок обласної молодіжної газети наприкінці сімдесятих. 1994 року вона повернулася у «райський куточок для творчості» Ігоря Стравінського з пишним гроном прихильників. 25 років потому дирекція XVI музичного фестивалю «Стравінський та Україна» запропонувала меломанам у Луцьку, Нововолинську, Маневичах і Камені-Каширському, кафедральному костелі Св. Ап. Петра і Павла, Волинському краєзнавчому музеї, Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка та театрі ляльок, Палаці культури міста Луцька 15 мистецьких заходів на кошти обласного бюджету з невеликою фінансовою допомогою наших друзів і партнерів…
ХVI музичний фестиваль «Стравінський та Україна» розпочався у день народження нашого «хрещеного батька» ‒ академіка Олександра Федорука (народився 27.10.1939 у м. Марікур-Коран, департамент Па-де-Кале, Франція).
Стравінський і «Планета Голлівуд»
До Нью-Йорка Стравінський прибув 30 вересня 1939 року, а вже 13 листопада 1940 року композитор отримав «гостинець» від Голлівуду: студія Уолта Діснея випустила у прокат музичний повнометражний мультиплікаційний фільм «Фантазія» ‒ проєкт за участі 1000 художників і техніків та 500 персонажів, де образ Чорнобога у номері «Ніч на Лисій горі» Мусоргського створив Білл Титла, син українських емігрантів. Музику до балету «Весна священна» Стравінського наполягав включити до фільму сам Уолт Дісней. Авторів екранізації консультували Рой Чепмен Ендрюс, директор Американського музею природничої історії, англійський біолог Джуліан Хакслі, астроном Ервін Хаббл, адже йшлося про історію зародження життя на Землі, від її одноклітинних організмів до загибелі динозаврів!
Стравінський не поділяв захоплення глядачів, адже інноваційний підхід американців не мав нічого спільного із духом першої постановки балету. «…я хотів дати картину радості Землі і торжества Неба в слов’янському розумінні, – зазначав художник Микола Реріх – Я люблю древність, високу у її радості і глибоку у її помислах».
Він і гадки не мав, що ще хтось у цій любові піде аж так далеко…
Коли ми готували програму XVI музичного фестивалю, майже мільйон голосів на сайті YouTube набирав найновіший відеокліп на музику «Весни…» від двох музичних ексцентриків (Мелодіка Мен). Музика у гроті чи то печері й саме виконання, що ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного викликає комічний ефект…
1942 року фільм «Фантазія» отримав два «Оскари» за створення нового сприйняття музики, а сусіда і товариш Александр Тансман заохотив Стравінського писати музику для кіно. Не склалося… Стравінський опублікував завчасну партитуру як «Four Norwegian Moods» для оркестру у видавництві «Ассошіейтед Мюзік Паблішерс» 1944 року і диригував першим виконанням твору в Кембриджі (Массачусетс)».
30 вересня вперше у програмі фестивалю «Стравінський та Україна» фрагмент твору виконав Національний академічний духовий оркестр України. У Голлівуді Стравінський знайшов найкращий прихисток, але для кіно не написав нічогісінько…
Дві латинські меси…
Натомість прихильність до духових інструментів, як зазначив, відкриваючи фестиваль директор Волинської обласної філармонії Сергій Єфіменко, не полишала композитора упродовж усього його життя. Під час заключного «концерту прем’єр» 18 жовтня ми слухали «Месу для хору і подвійного квінтету духових». Академічний камерний хор «Бревіс» і тернопільські духовики втілили велику мрію народного артиста України Ігоря Блажкова, якою він поділився два роки тому з глядачами каналу «Нова Волинь» у програмі «Такти і факти»…
Що спонукало написати римо-католицьку месу православного композитора, для якого слов’янська мова літургії була мовою його молитов, котрий регулярно ходив до причастя з 1926 у Європі і Америці, хоча і легковажив цим (більше з лінощів, ніж через інтелектуальні хитання)?
У «Діалогах» з Робертом Крафтом Стравінський пояснює: він хотів, щоб її виконували на богослужіннях, «а це немислимо в російській церкві, оскільки канони православ’я забороняють участь інструментів в службі, а я можу стерпіти спів без акомпанементу лише в музиці з найпримітивнішою гармонією. Мою Месу виконували у католицьких храмах, щоправда нечасто, та все ж… Її поява частково обумовлена деякими месами Моцарта, які я знайшов у 1942–1943 роках у другосортному музичному магазині в Лос-Анжелесі. Програвши ці рококо-оперні солодощі гріха, я зрозумів, що повинен створити свою месу, і то справжню. Між іншим…, я писав її без жодного впливу старовинної музики і не керувався жодними взірцями».
Духовна музика – альфа і омега у репертуарній політиці обласної філармонії і Академічного камерного оркестру «Кантабіле» (художній керівник і диригент Товій Рівець). Таке налаштування стало «гармонічною опорою» для реалізації двох наступних задумів, що вдалося реалізувати під час фестивалю.
Під диригуванням пані професор Софії Бернатовіч солісти Малгожата Гжегожевіч-Родек (сопрано) та Пйотр Олєх (контратенор) у супроводі «Кантабіле» показали 6 жовтня у костелі Св. Ап. Петра і Павла «Стабат Матер» Перголезі і «Бароковий триптих» Мірослава Нізюрського (партія акордеона ‒ Ельвіра-Слівкєвчіц-Цісак).
Наступної суботи 12 жовтня у костелі диригував народний артист України Олександр Жигун, а романтичну «Латинську месу для хору, солістів, оркестру і органу» Станіслава Монюшка слухали у виконанні «Кантабіле» і славної «Почайни» могилянців.
Запрошення від дирекції фестивалю добродій Олександр Жигун отримав після української прем’єри твору у Національному будинку камерної та органної музики 10 квітня цього року, який ЮНЕСКО оголосило «Роком Монюшка».
Під час волинської прем’єри, що об’єднала під склепінням кафедрального костелу Св. Ап. Петра і Павла напередодні Покрови православних, греко-католиків, католиків, «Почайна» і «Кантабіле» запропонували музику, де кожна частина «Латинської меси…» «лягала на душу» своїм мелодичним багатством. Монюшко послугувався «мовою» настільки простою, яку зрозумів би кожен, не вивчаючи її спеціально.
1865 року Станіслав Монюшко завершував працю у Музичному інституті, де вів клас хорового диригування і на добру згадку про спільну працю, зробив музичний презент для своїх учнів. Вони у боргу не залишилися і в листопаді 1865 року, коли поляки під ярмом окупантів шукали духовну опору не лише у казаннях священників, але й у творах своїх митців, відбулося перше виконання «Латинської меси…»
Минуло 154 роки і 5 травня 2019 року стараннями митців Королівської опери «Латинська меса» звучала під склепіннями того ж таки кафедрального собору Св. Іоанна Хрестителя у Варшаві на урочистостях з нагоди 200-ліття від дня народження композитора.
Наперекір «варварству системи»
Через 25 років фестиваль «Стравінський та Україна» реалізує ідею проекту «Повернуті імена» нашого «хрещеного батька» ‒ академіка Олександра Федорука. І йдеться не лише про спадщину Ігоря Стравінського.
Вперше у програмі фестивалю звучала музика українського композитора Сергія Борткевича (28.2.1877–25.10.1952). Увертюру до «Казкової опери» та сюїту «Тисяча і одна ніч» під диригуванням Мирослава Кріля виконав Академічний симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії.
На п’ять років старший від Стравінського, випускник консерваторії у Лейпцигу і викладач консерваторії, був депортований з Берліна на початку Першої світової війни, згодом рятувався втечею від більшовицької чуми з Харкова. З 20 доларами в кишені і однією валізкою з нотами він прибув до Константинополя 1920 року після арешту та експропріації родинного майна на батьківщині. А 1945 року у його дім у Відні влучила бомба… Зусиллями зарубіжних дослідників і добродія Миколи Сукача після 2000 року твори Сергія Борткевича повертаються в Україну і згадана сюїта викликає захоплення східним колоритом…
Ігор Стравінський розминувся із світовими війнами, але яких же утисків зазнав Ігор Блажков, намагаючись популяризуючи його твори ще під час навчання у Київській консерваторії! Він першим почав виконувати його музику в Україні (сюїта із балету «Жар птиця», 1959), першим відкрив для музичної культури Устилуг (1962 рік), першим почав розробляти тему «Стравінський та Україна», зазначає у передмові до першого тому «Книги писем» (2019) народного артиста України Ігоря Блажкова професор Олена Зінькевич.
У кінцевому підсумку Ігор Блажков отримав перемогу над «варварством системи», плоди якої ми «смакуємо» від початків нашої незалежності. 2008 року українська прем’єра «Весіллячка» Ігоря Стравінського потребувала немалих зусил ‒ отож у столиці відмовилися від цього заміру, але Сергій Єфіменко та Ігор Блажков реалізували проект на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка: знадобилися чотири роялі для відомих українських піаністів, шість ударних установок, музиканти з Рівного, капела «Думка» з Києва…
За сприяння благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», у співдружності з колективами Чернівецької обласної філармонії, мистецький тандем Ігоря Блажкова та Йосипа Созанського підготував і показав у Луцьку найвизначніші твори Ігоря Стравінського. Під орудою Ігоря Блажкова ми слухали «Реквієм», оперу-ораторію «Цар Едіп», «Симфонію псалмів»...
Хоровий триптих
Хорову музику у програмі ХVI музичного фестивалю «Стравінський та Україна» презентували Галицький академічний камерний хор, Академічний камерний хор «Бревіс» Тернопільської філармонії, хорова капела «Почайна» Національного університету «Києво-Могилянська академія». Ми вшановували память видатного композитора і хорового диригента Олександра Кошиця: 75 років тому (21 вересня 1944 року) зупинилося серце чарівника, котрий відкрив українську душу світові і подарував йому «Щедрика» Миколи Леонтовича… «Голосом святої чистоти і небесної художньої правди залунала наша пісня у широкому світі», ‒ зазначав О. Кошиць. «Українські сезони» по обидва боки Атлантики досягли мети, яку перед Олександром Кошицем поставив уряд УНР сто років тому.
Для почесного гостя фестивалю британського режисера Тоні Палмера це була друга зустріч з українським хоровим мистецтвом: до Міжнародного дня музики Галицький академічний камерний хор запропонував волинянам програму «Мирослав Скорик: учні і послідовники». Тоні пригадав епізод під час зйомок фільму про Стравінського, коли для нього (як виявилося з подачі Ігоря Блажкова!) організували подорож на Сорочинський ярмарок 1981 року. На заболоченому полі не обійшлося без сюрпризів.
«Коли ми знімали якийсь хор, Крафт (помічник Стравінського) раптом схопив мене за руку: «Ти впізнаєш це?» Це був нота в ноту точний початок останньої частини Symphony in C. Партитури для басів, труб, тромбонів тепер співала група надзвичайно огрядних сільських жінок, котрі, я впевнений, ніколи не чули про Стравінського. Але їхні звуки і ноти Стравінський відтворив у Штатах 50 років потому, як вперше почув подібну на гудіння мелодію, коли ще був дитям».
Виступ хорових колективів з Любліна і Києва мав розвивати нашу ідею «музичних діалогів над Бугом». Одначе студентський хор Музичного інституту університету імені Марії Склодовської-Кюрі не приїхав до Луцька. Натомість славна «Почайна», Галицька академічна хорова капела і Академічна хорова капела «Бревіс» вкотре засвідчили високе реноме українського хорового співу з допомогою плеяди солістів: Олени Шиналь (сопрано), Ніни Харченко (мецо-сопрано), Олега Чорнощокова (бас), Тетяни Асадчевої (мецо-сопрано), Тетяни Шпорук (сопрано), Оксани Скрипчук (альт), Івана Бобітка (тенор), Івана Кусеня (тенор), Святослава Костецького (бас)…
«Старі зірки» і «нова хвиля»
Не зміг приїхати до Луцька академік Олександр Федорук (у Національній академії мистецтв України запланували його ювілейний вечір). Натомість ми побачили «в акції» його ровесників ‒ диригента Ігоря Блажкова, режисера Тоні Палмера, хормейстера Олександра Жигуна, котрі натхненно продовжують писати історію свого покоління.
Про слово, як основу світобудови, слово у творах Світлани Алексієвич, Вільфреда Оуена, Джозефа Конрада йшлося у третій публічній лекції для студентів СНУ імені Лесі Українки Тоні Палмера, котрий після полудня поділився думками про британську рок-музику на відкритті виставки «Відлуння «великого ритму» у Волинському краєзнавчому музеї.
Після минулорічної презентації проекту піаніста Євгена Громова «Київський авангард 60-х: школа Бориса Лятошинського» я вирішив розширити контекст 60-х. З музейних фондів і приватних збірок народилася експозиція до 55-річчя створення у Луцьку першого бігбітового ансамблю «Лель» В’ячеслава Куркіна (1965). Вершиною аматорського музикування волинян стали друге місце вокалістки Зіни Пронько і третє місце «Леля» на всесоюзному фестивалі «Янтарна труба» в Каунасі 1974 року. Декаду «Леля» продовжив вокально-інструментальний ансамбль «Світязь», заснований 1975 року, а інформаційно-музична програма «Студія 3» Волинського радіо від 1986 року творила систему пошуку і промоції для наступного покоління молодих талантів з допомогою дискотеки молодіжного кафе-клубу, хіт параду «Мікрофон 87», «Рок-клубу» Луцького міського будинку культури, регіонального україномовного фестивалю «Рок-культура 88»…
Мінірецитали «нашого хлопця з “Карнегі-холу”» ‒ тромбоніста Павла Тітяєва, ‒ вокалістки Галини Конах, котра виконала знаменитий твір Чеслава Нємена «Дивний цей світ», блюзи гурту Богдана Гембіка завершив концерт «Piano Energy» Романа Шутка у Волинському театрі ляльок. Авторські твори, «хард і хеві», світова музична спадщина «від року до бароко», особливо музика Бузоні, Стравінського, Шопена, Косенка витворили разючий фейєрверк мелодій і ритмів і повернули на фестивальну сцену призабутий образ «цілісного музиканта» (Gesamt Мusiker).
«У середньовіччі існував точний розподіл на теоретиків, практиків та «цілісних» музикантів... Цілісний (або досконалий) музикант водночас був і теоретиком, і практиком. Він розумів і знав теорію, яка для нього не була ізольованим самодостатнім знанням, відірваним від практики, міг компонувати і виконувати музику настільки, наскільки знав і розумів усі її взаємозв’язки. Він користування ще більшою повагою у суспільстві, ніж теоретик чи практик, бо володів усіма формами знань і виконавства» ( Ніколаус Харнонкурт).
Програма Романа Шутка «Piano Energy» виявилася енергією рок-групи, яку видобули шалені пальці молодого композитора-віртуоза, котрий тішився від живого контакту з молодшими від нього слухачами…Він добре знає смаки молодого покоління, для нього не існує різниці між музикою «серйозною» і розважальною. Його батько, ‒ ведучий концерту Остап Шутко, ‒ реалізував настанову Н. Харнонкурта, котрий торував «шлях до нового розуміння музики»: «Здається, варто знову почати вчити музикантів мови, чи, власне, багатьох мов, властивих різним музичним стилям та одночасно виховувати слухачів так, щоб вони теж розуміли ці мови, і тоді одного дня зникнуть і безглуздо-естетське музикування, і монотонність концертних програм…». Врешті-решт цей день настав: після концерту «Piano Energy» я був окрилений.
Академічне як романтичне
Ще ніколи дирекція фестивалю не пропонувала такої розмаїтої програми і такого числа заходів. Здолати дистанцію «ювілейного» марафону «серйозної» музики – сучасної і класичної – було непросто навіть для наших найпалкіших прихильників.
Ігор Стравінський також не переймався, що грамзаписи його творів не були хітами продажів, адже «тільки мізерна частина музичної публіки цікавиться новинками». «Але якщо порівнювати цю крихітну аудиторію, наприклад зі жменькою придворних, що виказували свою прихильність до музики Марко да Гальяно, моє становище не таке вже безнадійне. Тридцять придворних Гальяно і 3000 покупців платівок з моєю музикою – це та сама еліта стосовно до усього населення, і хоча вона може рости, вона ніколи не осягне цілого», ‒ говорив композитор.
ХVI фестиваль «Стравінський та Україна» завершився на романтичній хвилі. Дух романтизму панував на концерті з творів Сергія Рахманінова народної артистки України піаністки Етелли Чуприк, у творах «українського Рахманінова» – композитора Сергія Борткевича. Із «романтичної доби Баден- Бадена» був родом підступний і невтомний Джокер, що чванився у кожній «здачі» ще одного прем’єрного твору Ігоря Стравінського. І тому добре знайомий мотив із увертюри до «Севільського цирюльника» у фіналі музики до балету » «Гра у карти» – посмішка мудрагеля, котрий знає головну властивість слухача, якому легше впізнавати, ніж пізнавати.
Василь ВОРОН,
художній керівник фестивалю
“Стравінський та Україна”
Світлини Ігоря БЕРЕСТЮКА
та Ольги ТЕРПЕЛЮК
