25 вересня 2022 року в Обласному академічному театрі ляльок відбулось урочисте відкриття 19-го музичного фестивалю «Стравінський та Україна». Фестиваль, який має на меті пропаганду і дослідження творчості І. Стравінського, вивчення його зв'язків з Україною та популяризацію кращих зразків світової і української музичної класики, перетворився на дорогоцінну музичну скриньку сильних пристрастей та глибинних відчуттів. І все це в концертній програмі «Музика любові» дарував лучанам Академічний камерний оркестр «Кантабіле» на чолі з художнім керівником оркестру народним артистом України, володарем престижної міжнародної нагороди – «Диригентський жезл німецького композитора Йоганна Себастьяна Баха», та номінантом обласної іменної премії імені І. Стравінського Товієм Рівцем. Честь відкрити урочисту подію мав директор філармонії, лауреат тієї ж премії - С. Єфіменко.
Ігор Стравінський подібний до художника-авангардиста, який, змішуючи і викладаючи на полотно ті ж фарби, що й живописець традиційного напряму, досягає зовсім іншого, незвичайного і виразного ефекту. А чудові приклади неофольклоризму, необарокко, розумного використання серійної техніки та стилізації досі роблять його музику взірцем для наслідування та предметом для вивчення нинішніми та майбутніми композиторами. Серед зразків музики минулого, які служили «стилістичними моделями» для неокласицизму Стравінського, був придворний балет епохи Людовіка XIV (балет «Аполлон Мусагет»), музикою якого відкрився фестивальний концерт. Простота та впевненість, трепетність та несуєтність – ось риси виконавського стилю, які поєднались у відтворенні музикантами цього рафінованого витонченого твору. Зовсім в іншому патріотичному ключі прозвучали Варіації на тему української народної пісні, яка набула світового значення і стала класикою «Їхав козак за Дунай» українського композитора І.Шамо. В Блюзі «Вечірня мелодія» геніального музиканта сучасності В.Сапарова, який продовжив фестиваль, оркестр підкорював м'яким медовим звуком інструментів, світською манерою виконання і тонкою обробкою деталей. Поетичну атмосферу, що з перших нот відносить нас в інші світи, під час виконання Мелодії з опери «Орфей та Еврідика» К.В.Глюка вдалось створити Софії Свіст-Ярощук – флейтистці неймовірної чуйності, яка чарувала здатністю свого інструменту переходити від щільного земного звучання до нетутешнього, таємничого. І як художнє одкровення в Серенаді Шуберта сприймалося звучання віолончелей – їх насичений, повнокровний голос, їх абсолютно невимушений монолог, подібний до експресивної людської мови. А перед слухачами продовжувала розгортатись галерея яскравих музичних замальовок – пристрасне Танго сербохорватського композитора Г. Бреговича, Полька «Розамунда» чеха Я. Вейводи, темпераментне Танго «Кумпарсіта» Х. М. Родрігеса, лікуюча святкова Фарандола з музики до драми А. Доде «Арлезіанка» Ж. Бізе. У партитурах неймовірно барвистих за інструментальною палітрою та мелодійно щедрих живе яскраве звучання оркестру захоплювало поляризацією контрастів: від витонченості, ніжності та світла у Вальсі Л. Деліба, до фатального драматизму в Танці з опери «Кармен» Ж. Бізе, а особливо воно зачарувало – у вишуканому «Інтермеццо» тієї ж опери. Водночас перкуссійний інструмент Сергія Майорова відігравав важливу роль в акомпанементі, створюючи неповторну атмосферу музичного супроводу та наголошуючи на ритмічності композицій. «Родзинкою» фестивалю стала дотепна п'єса «Plink, Plank, Plunk!» американського ексцентрика Лероя Андерсона, де весь струнний оркестр грав взагалі без смичків, використовуючи піцикато. На тлі численних інструментальних творів свіже дихання внесли вокальні твори - «Аве Марії» Ф. Шуберта та Пісенька Джудітти з оперети «Джудітта» Франца Легара у виконанні талановитої солістки оркестру Юлії Єфімчук. Приємному враженню сприяв і тембр співачки – чарівний, жіночний, озвучений у всіх регістрах. Виправдовуючи своє творче амплуа на диво яскраво і всеосяжно, вона вкотре постала істинною фатальною красунею!
У фіналі фестивального концерту на піднесенні пристрастей та емоцій, явно «для душі» прозвучала геніальна музика Й. Штрауса «Марш Радецького», якою завершуються щорічні Новорічні концерти у залі Віденської філармонії. І хоча в цьому марші було більше гумору та веселощів, ніж урочистого величення переможця, ця музика була сприйнята з цікавістю та із вдячністю.
