- Деталі
Зізнаюся: коли вперше побачив афішу цьогорічного березневого концерту Волинського державного академічного українського народного хору й прочитав назву “Сміються, плачуть солов’ї…” – першою думкою було: “Невже та сама програма?” Але одразу ж відкинув її, знаючи, що наш прославлений колектив ніколи не йде шляхом найменшого спротиву, і завжди пропонує шанувальникам щось нове, не забуваючи й кращих творів із минулого репертуару. Підтвердженням саме такої творчої лінії стали репетиції хору, які неодноразово доводилось чути (філармонія має свою акустичну специфіку), і, зрозуміло, остаточно я впевнився у цьому, відвідавши сам концерт, який відбувся 7 березня на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.
Своєрідне “закликання весни” піснями і танцями (“Весна іде назустріч нам”), характерне для праукраїнських ритуальних дійств (наш народний варіант християнства має потужне язичницьке підґрунтя – в цьому ми дещо споріднені з японцями), схоже, стає доброю традицією Волинського народного хору, що видно вже з першої пісні, яка дала назву програмі (романс Германа Жуковського – а може, й справді Федора Дорошка,як дехто стверджує – на вірші Олександра Олеся “Чари ночі”). Це пристрасний славень пробудженню Природи, молодості, коханню, заклик цінувати кожну мить життя. Виконаний у хоровій обробці художнього керівника колективу – заслуженого діяча мистецтв України, лауреата обласної премії імені Ігоря Стравінського Олександра Стадника, – він одразу ж заряджає зал позитивною енергією, передчуттям нових вражень, зустрічей, бажанням творити…
Ясна річ, у концерті прозвучали й широковідомі та улюблені твори – окрім “Чарів ночі”, це і “Мамина молитва” Олександра Стадника-батька на слова Володимира Гапоненка, й “Спади мені дощем на груди” Олександра Стадника-сина на вірші Василя Симоненка, й “Була колись дівчина” Левка Лепкого, і українські народні пісні “Коло млина, коло броду”, “Ой дубе, ти дубе”, “Забудь мене (вірші Василя Пачовського), “Ой там, за лісочком”, “Копав, копав криниченьку”, “Полька-свербилівка” та деякі інші. Але основну масу склали твори нові, не виконувані у минулорічному концерті. Власне кажучи, артисти Волинського народного хору й цього разу створили атмосферу народного гуляння, просто-таки втягнувши слухача у вихор-розмай фольклорної стихії. “Плету, плету, плетеницю”, “Ой ходила дівчина”, “Хтіла мене мати за майстрика дати”, “По той бік гора”, “Ой, вийшов місяць із-за хмари” – одна пісня в режимі безперервника змінювала іншу, мережачись іскрометними танцями, жартівливими примовляннями. Відомі й маловідомі, веселі й сумні… А лейтмотивом кожної з них була Любов у всіх виявах – кохання хлопця і дівчини, любов до матері, до рідного краю. Слухачі підспівували артистам і раз по раз влаштовували їм овацію. А пісню “Була колись дівчина” хор виконав “на біс”. Блискуче показали свою майстерність того вечора заслужені артисти України Петро Хемій, Василь Марчук, Олександра Грицак, артисти Алла Блащук, Ірина Субота, Марія Табачук, Артем Мартинович, Іван Місанчук, Дмитро Савчук, Юрій Литвинюк, Тетяна Клекочко та, зрештою, всі, хто брав участь у концерті.
Вокальні твори звучали як акапельно, так і в супроводі оркестру. В першому випадку це давало змогу сповна оцінити голосові можливості виконавців, у другому – ще й злагодженість гри музикантів. Танцюристи також, як завжди, були на висоті. В усьому цьому неабияка заслуга художнього керівника і головного диригента Волинського державного академічного українського народного хору, заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника, хормейстера Володимира Єфіменка, балетмейстера – заслуженого артиста України Валерія Смирнова, керівника оркестру – заслуженого артиста України Ростислава П’ятачука, директора хору Василя Вірсти і всіх причетних до березневого музичного свята.
Якщо висловити враження від дійства одним реченням, то це був гімн незнищенності народного духу, що, попри всі випробування й трагедії, живе, любить, бореться. Одразу спадають на думку слова Івана Котляревського з його безсмертної “Енеїди”:
Любов к Отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат…
Схвильованим і щирим було вітальне слово голови Волинської обласної державної адміністрації Олександра Савченка, котрий піднявся на сцену, щоб відзначити артисток Волинського народного хору (за багаторічну плідну творчу працю, високу виконавську майстерність, вагомий внесок у розвиток і популяризацію національної культури, музичного мистецтва та з нагоди Міжнародного жіночого дня подяки голови Волинської обласної державної адміністрації удостоєні заслужені артистки України Олександра Грицак, Валентина Дорощук, артистки Даніана Ілюшик, Віра Коліушко, Тамара Крищук, Надія Марчук, Людмила Нагорна, Тетяна Сачук, Ірина Стадник). Виступ свій пан Олександр завершив знаковими словами: “Слава хору! Слава Україні!”
Справді, що тут ще додаси?
Ігор БЕРЕСТЮК
- Деталі
Цими днями у школах сіл Зимне і Льотниче Володимир-Волинського району побувала лекторійна група проекту «Україна співає поезію» Волинської обласної філармонії. Лейтмотив останньої декади лютого - образ співця у драматичних поемах Лесі Українки «На руїні», «Оргія», «Орфеєве чудо».
Співець у драматичній поемі «На руїні» з часів першого полону Вавілонського намагається пригадати «плач Єремії». Співець Антей у драматичній поемі «Оргія» розповідає дружині про таємну гетерію співців у загарбаному римлянами грецькому місті Корінфі, їхні співи: « О, вони були потужнії натхненням, а не гуком. І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця». І приходить на згадку атмосфера першого вечора української авторської пісні, який організували Олег Покальчук і Лесь Танюк у Київському молодіжному театрі навесні 1987 року, перші концерти фестивалю «Оберіг 89»…
«Одкрита полонина, де будується нове місто», таким постає образ України у недалекому майбутньому в драматичній поемі 1913 року «Орфеєве чудо». Діти світла - три легендарні герої Орфей, Зет і Амфіон працюють коло міського муру, циклопічної огради з виломами. Їм конче треба закінчити роботу до наступу «ночі злодійної», що приведе з собою ворогів – своїх «дітей з совиними очима». Герої знемагають від утоми і тоді проймаючий звук свирілі Орфея стелиться над полониною. З нетрів починають виходити люди, які завершують розпочату героями справу.
Остання драматична поема Лесі Українки захоплює не лише винахідливою інтерпретацією легенди про співця Орфея із древньогрецької міфології.
Твір Лесі Українки ідейно пов’язаний з виступом англійського юриста, громадського і політичного діяча Джона Вінтропа у квітні 1630 року на борту корабля «Арабелла». Він очолив гурт одновірців, що вирушали до берегів Америки, щоб втілити в життя свою мрію про «місто на пагорбі» чи «місто на горі», що своїми чеснотами стане прикладом для усього людства.
«Місто на горі» Джона Вінтропа належало збудувати, а «місто на одкритій полонині» Лесі Українки - захистити. І якщо у Джона Вінтропа основним чинником консолідації громади виступає проповідь християнського милосердя, громадянського євангелізму, то у драматичній поемі «Орфеєве чудо» Леся Українка утверджує велику силу мистецтва, що гуртує спільноту. Вона вірила: «то буде впорядкована громада, народ не гірший від своїх сусідів».
За прикладом американців, які через чотири століття не забувають цю промову Джона Вінтропа, я також нагадую учням зміст поетичного послання нащадкам - «Орфеєве чудо» Лесі Українки. А наші співці – Сергій Мороз і Андрій Твердак (дует «АС»), Андрій Панчишин, Валерій Маренич, Віктор Морозов, Зіновій Медюх, Василь Жданкін робили свою справу на великому екрані з допомогою співаної поезії - закладали підвалини духовного суверенітету «нового міста на одкритій полонині».
Василь ВОРОН,
автор і ведучий проекту
“Україна співає поезію”
- Деталі
Про людину, яка має багато талантів і в кожному з них яскраво реалізується, в народі мовлять: “І швець, і жнець, і на дуді грець”. Слова ці можна повністю адресувати митцеві, з котрим лучани зустрілися 27 лютого.
Йдеться про одного з найвідоміших сучасних українських музикантів, лауреата міжнародних конкурсів Остапа Шутка. І хоч інструмент його – не дуда, а скрипка, на якій він творить справжні дива (за що його іноді звуть “українським Паганіні”), гідними подиву є й інші його таланти – він жваво й дотепно веде власні концерти, може одночасно швидко, ледь не танцюючи, рухатися по сцені й феноменально грати вельми непрості твори, але чи не найбільшим потрясінням для слухачів є виступи Маестро зі своєю родиною, де всі – дружина Ольга й сини Роман, Назар і Андрій не просто музиканти, а музиканти-віртуози, яких знають не лише в Україні, про що свідчать промовисті перемоги у міжнародних конкурсах.
Саме так, усією родиною, – уже вчотирнадцяте, – завітали ці дивовижні митці до Луцька з концертом “Неперевершені”, який відбувся у Палаці культури. Як зазначив на початку дійства голова славного сімейства Остап Шутко, він прагне, аби діти, котрі мають здібності до музики, отримали мотивацію для подальших занять нею (до речі, серед слухацької аудиторії дітей того вечора було справді багато).
Першою з композицій було виконано твір кубинського композитора Ернесто Лекуони (1895–1963) “Малагуенья” в перекладенні для скрипки і фортепіано, яку Остап Шутко виконав разом із сином Романом. До речі, Роман – не лише блискучий піаніст, але й автор багатьох виконуваних ним творів (у цьому пан Остап вбачає відновлення давньої мистецької традиції, коли музикант-інструменталіст і композитор поєднуються в одній особі). У концерті прозвучав твір із альбому Романа Шутка “Piano Eхplosion”.
Середульший Назар сягнув у володінні скрипкою таких висот, що може позмагатися й з Остапом Івановичем. Саме як своєрідний дует-змагання не батька з сином, а двох чудових музикантів, прозвучав Каприс ля мінор Генріка Венявського (1835–1880).
Наймолодшому з родини – Андрієві, – інструмент вибрав батько. Мотивація була простою: “Фортепіано зайняте, скрипка теж, тобі, отже, лишається віолончель, роби з нею, що хочеш”. Зважмо: не роби те й те, а “що хочеш” – себто стійка мотивація до творчості. Наслідки такої сімейної музичної педагогіки (плюс мамині гени) не забарилися. Андрій не лише впевнено почувається з своїм інструментом – у його грі вже відчутна та “ілюзія легкості”, яка відрізняє віртуоза від просто музиканта. В цьому слухачі могли пересвідчитися, послухавши, скажімо, “Березневий хоровод” румунсько-ромського композитора Григораша Дініку (1889–1949) або славнозвісний “Чардаш” Вітторіо Монті (1868–1922), у виконанні якого взяла участь уся родина – Остап, Ольга, Роман, Назар, Андрій.
Свою дружину Ольгу Остап Шутко представляє як “найкращу віолончелістку України та людину, без якої не було б Шутків-молодших”. І що проти цього заперечиш? Слухаючи твір іспанського композитора Ісаака Альбеніса (1860–1909) “Астурія” вкотре дивуєшся звучанню інструмента пані Ольги в її чутливих і лагідних руках, звучанню, яке критики небезпідставно називають “медовим”.
Концерти родини Шутків зазвичай ідуть безперервником – антракт повністю нівелював би імпровізаційний момент. Тому про “другу частину” дійства, де музиканти виступали разом з Академічним камерним оркестром “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – народний артист України Товій Рівець), можна вести мову суто умовно. В цій “другій частині” прозвучали: присвячений родині Шутків твір лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка Богдани Фроляк “Вівальді-Allusion” з альбому “Allusion”, “Локадель”, яку Остап Шутко скомпонував із Капрису італійського композитора та скрипаля-віртуоза ХVIII ст. П’єтро Локателлі та пісні з репертуару знаної соул-співачки Адель, “Весна” Астора П’яццоли, “Viva La Vida” британського рок-гурту “Coldplay” (у цій композиції пан Остап виступив ще й як вокаліст), “Стріляй” Cвятослава Вакарчука. Представлена була також музика гурту “Queen” з фільму “Богемна рапсодія”. Як бачимо, репертуар вельми різноманітний… І, ясна річ, на високому рівні були оркестранти й художній керівник, чиє диригування можна віднести до окремого виду мистецтва.
Однією з “родзинок” концертів Остапа Шутка і його родини є розіграш спеціальної лотереї. Так було й цього разу – переможець (точніше, переможниця) виграла диск. На біс було виконано твір із репертуару Андреа Бочеллі та Селін Діон.
Наприкінці дійства Остап Шутко щиро подякував директору Волинської обласної філармонії Сергієві Єфіменку, адміністрації філармонії, всім, хто був причетний до цього, не побоюся сказати, музичного свята.
У фойє Палацу культури охочі мали змогу придбати диски цієї знакової музичної родини, отримати автографи митців та сфотографуватися з ними на пам’ять.
Ігор БЕРЕСТЮК
- Деталі
13 лютого у загальноосвітніх школах сіл Мирне та Угринів Горохівського району відбулися мистецькі заходи “Україна співає поезію”. Участь у них узяли лауреат премії імені І. Ф. Стравінського Василь Ворон (автор та оповідач) та солістка Волинської обласної філармонії Соломія Денисюк. Перед слухачами постала зрима історія української співаної поезії за останні 300 років ‒ від кобзарсько-лірницької традиції до сучасності (актуально прозвучала тема Майдану). Упродовж дійств лунали знакові імена Остапа Вересая, Гната Хоткевича, наших сучасників ‒ Василя Жданкіна, Віктора Морозова, Андрія Панчишина, Едуарда Драча, народног о артиста України Валерія Маренича. Розповідь Василя Олександровича щедро супроводжувалася цікавим відеорядом.
Атмосфера зустрічей була на диво теплою, було неповторне відчуття однодумства, спільної мети у справі естетичного та патріотичного виховання школярів. Висока оцінка заходів прозвучала з вуст директорів згаданих вище шкіл Вікторії Максимчук (Мирне) та Євгенії Дудко (Угринів). Пані Євгенія дала глибоко аналітичну оцінку дійству, наголосивши на важливості та актуальності таких заходів для юного покоління.
Ігор БЕРЕСТЮК
Світлини Валерія ШЕВЧУКА
- Деталі
Сказати, що митці, які виступили 8 лютого на сцені Волинського академічного обласного театру ляльок з концертною програмою “DUETTO CONCERTANTE” – музиканти відомі, означає, по суті, не сказати нічого. Адже соліст Національної філармонії України, заслужений артист України, лауреат міжнародних конкурсів Юрій Шутко (до речі, старший брат одного з найвідоміших українських скрипалів Остапа Шутка) давно вже зажив слави “Золотої флейти України” – й не лише тому, що є першим у Східній Європі (і єдиним в Україні) митцем, котрий грає справді на золотій флейті японської фірми “Sankyo”. Так оцінено, насамперед, його талант як музиканта-віртуоза. Юрій Іванович співпрацює з усіма провідними оркестрами України. В його творчому активі – виступи з такими всесвітньо відомими диригентами, як Саулюс Сондецкіс (Литва), Урс Шнайдер, Сімон Камартін (Швейцарія), Станіслав Вінярчик (Польща), Хайнц Прамер (Австрія), Михайло Аркадьєв (Росія), з корифеями української диригентської школи Миколою Колессою, Юрієм Луцівим, Мирославом Скориком, Романом Кофманом, відомими українськими диригентами В’ячеславом Бліновим, Миколою Дядюрою, Володимиром Сіренком, Ігорем Палкіним та ін. Грав маестро також в ансамблях зі скрипалем Богодаром Которовичем (Україна), піаністами Елеонорою Пірадовою, Юрієм Котом, Людмилою Марцевич (Україна), Миколою Суком (США). Далеко не кожен музикант може похвалитися, що має в репертуарі твори, написані спеціально для нього, а в репертуарі Юрія Шутка їх вельми багато.
Інструментом іншого соліста-віртуоза Національної філармонії України, котрий брав участь у концерті в Луцьку – лауреата І Міжнародного конкурсу виконавців на народних інструментах (Україна, 1995), заслуженого артиста України Андрія Остапенка, – є класична гітара. Митець бере активну участь у різноманітних гітарних фестивалях та форумах, відомий як перший виконавець творів, написаних українськими композиторами для гітари. До зарубіжного гастрольного репертуару (а географія гастролей маестро є доволі широкою –Італія, Польща, Швейцарія, Азербайджан, Португалія, Велика Британія, Іспанія тощо), Андрій Дмитрович завжди включає твори вітчизняних авторів.
Обидва митці мають досвід стажування і вдосконалення майстерності за кордоном (у Юрія Шутка – Франція, Німеччина, Швейцарія, Естонія, Росія, в Андрія Остапенка – навчання в італійських майстрів Паоло Пегораро і Стефано Віоли у Міжнародній академії гітари Ф. Тарреги). Окрім виконавської діяльності вони ведуть також активну педагогічну роботу.
Концерт розпочався з вступного слова ведучої Оксани Єфіменко, яка представила присутнім Юрія Шутка та Андрія Остапенка і коротко розповіла про доробок кожного. Першим виконаним твором була Соната №4 ля мінор Георга Фрідріха Генделя (1685–1759), первісно написана для флейти і клавіру, проте перекладення партії клавішного інструмента було надзвичайно вдалим, тому і флейта, й гітара звучали так органічно, що моментами здавалося – от-от почую знайомі клавесинові “сплески”…
Інший німецький композитор – Теодор Гауде (1782–1834), – будучи за професією не музикантом, а торговим агентом, усе ж присвятив своє життя музиці, й саме гітарній. Тож його Соната соль-мажор уже була створена саме для флейти та гітари й прозвучала своєрідним емоційним контрастом до твору Г. Генделя.
“Концертний дует” італійського композитора, співака, гітариста й музичного майстра Луїджі Ринальдо Леньяні (1790–1877), віртуозною грою якого захоплювався сам Нікколо Паганіні, приніс у концертну залу сонячно-морський подих Італії. Національний колорит підкреслювала як мелодія, яку вела флейта Юрія Шутка, так і “мандолінне” звучання гітари Андрія Остапенка в окремих моментах.
Вперше на Волині було виконано Фантазію на тему опери Вінченцо Белліні “Пірат” для гітари і флейти соль мажор, автором якої є теж італієць Фердінандо Каруллі (1770—1841) – до речі, його ім’я – серед перших сольних виконавців на класичній гітарі. Пропонований слухачам твір вважається одним із найвідоміших творів маестро Каруллі.
Завершилося ж дійство Серенадою для флейти і гітари, ор. 127 італійського гітариста, композитора і педагог Мауро Джуліані (1781 – 1828).
Любителі класичної музики, яким прощастило відвідати цей концерт, були вражені віртуозною майстерністю і злагодженістю гри Юрія Шутка та Андрія Остапенка. Це було не превалювання флейти над гітарою чи навпаки, не “конфлікт” інструментів (як іноді буває), а блискуче поєднання, неповторних синтез їхнього звучання. Упродовж дійства, яке відбувалося без антракту, в режимі безперервника, обидва музиканти тримали в радісній напрузі всю залу, й іноді не вірилося, що на сцені – лише двоє. З усього цього можна було засвоїти вельми повчальний урок, суть якого – в тому, що й мінімалізм доречний, коли йдеться про справжніх музикантів, віртуозів, якими, поза всяким сумнівом, є Юрій Шутко і Андрій Остапенко.
Ігор БЕРЕСТЮК
