- Деталі
20 жовтня 2024 року, в Кафедральному Костелі Святих апостолів Петра і Павла відбулося закриття XXI-го музичного фестивалю «Стравінський і Україна». З концертною програмою «Луцькому органу - 25», перед лучанами та гостями міста виступив титулярний органіст луцького кафедрального костелу, музикант, органний майстер, артист, викладач Петро Сухоцький ( асистентка - Дарина Пастушок). Він — один із небагатьох в Україні, хто доглядає, ремонтує та настроює органи по всій країні. Музикант об'їздив зі своїми концертами Європу. Нині пишається тим, що саме в Луцьку, у коледжі культури і мистецтв, де він викладає, є клас органу. Петро Сухоцький разом із своїми студентами організовує та проводить благодійні концерти для підтримки ЗСУ, для біженців, дітей з інвалідністю.
Стравінський зізнається у своїй величезній любові до майстра з Ейзенаха, стверджуючи, що саме він стане для композиторів майбутнього джерелом невичерпної наснаги. У середині 1950-х майстер створює, подібно до багатьох своїх сучасників, своє власне музичне «принесення» Баху у формі хорально-оркестрової обробки його варіацій на тему різдвяної пісні «Von Himmel hoch da komm'ich her».
Духовний всесвіт Баха особливо загадково зосереджений саме у його великих хоральних композиціях для органу. У концертній програмі у виконанні Петра Сухоцького прозвучали твори Й. С. Баха: Фантазія super: „Прийди, Духу Святий, Господи Боже”, «шюблерівська» хоральна обробка „Зійди, Ісусе, із небес” та Токата і фуга ре мінор „Дорійська”, де в асоціативних образах насамперед розкривається новозавітна історія Хрещення Господнього. В інтерпретації відомих творів, де органіст продемонстрував майстерне володіння мистецтвом барокової артикуляції, Петро Сухоцький поставав неначе її співавтором, розкриваючи те глибинне, що відкрилось її творцю.
В концерті була представлена музика німецького композитора та органіста Дітріха Букстехуде, органна творчість якого відрізняється найбільшою самобутністю і справила сильний вплив на наступне покоління німецьких музикантів. Це - токата ре мінор та дві хоральнi прелюдії: „Ми просимо Святого Духа”, „Отче наш”.
І. Ф. Стравінський говорив про музику Мессіана: «…з усієї нашої музики для палубного концерту на “Титаніку” було б найрозумніше вибрати один із його великих гімнів: серед інших переваг більше шансів, що рятувальні судна – інші планети – зуміють його почути. Крім того, я, не вагаючись, готовий передбачити, що його пізніші твори житимуть, доки існує музика нашої епохи»
У написаній у 1939 році статті про Стравінського Мессіан називає його ранні роботи «геніальними» — і те, що сам французький композитор ними надихався, зрозуміло, якщо уважно подивитися на будь-який його важливий твір. Нерегулярний ритм ранніх балетів Стравінського проходить через творчість усього Мессіана червоною ниткою. Дев'ять п'єс, що становлять один з органних творів Мессіана - сюїту «Різдво Господнє», осмислюються як «медитації» (роздуми). Петро Сухоцький представив публіці третю п'єсу із сюїти – «Вічні цілі», яка своєю споглядальністю занурила слухачів у світ неземних гармоній.
Французький романтизм в концерті був представлений хітом органного репертуару – віртуозною Токатою Теодора Дюбуа і постав яскравим завершенням усього фестивального концерту «Луцькому органу - 25 років».
Ясна та природна гра органіста, яскрава різноманітна програма, що відрізнялась продуманістю, виявила чудовий смак виконавця, тому концерт пройшов на одному диханні.
Розуміння органу як інструменту зі своєю неповторною специфікою та глибокою історією, сила таланту органіста Петра Сухоцького, беззавітна відданість мистецтву та безкорислива любов до прекрасного стала гідним завершенням XXI – го музичного фестивалю «Стравінський і Україна». Честь закрити фестиваль випала заслуженому діячу мистецтв України Юрію Войнаровському, який вручив Петру Сухоцькому пам'ятний диплом під номером 139 - стільки учасників було за час проведення фестивалю "Стравінський і Україна".
- Деталі
11 жовтня 2024 року, в рамках XXI-го музичного фестивалю «Стравінський та Україна», у Волинському академічному обласному театрі ляльок, за участі Юрія Шутка (флейта) та Анастасії Бики (фортепіано) відбувся концерт «Le charme à la française» («Французька чарівність»). В концертній програмі на глядачів чекала зустріч з артистом, якого справді знають і люблять лучани вже протягом багатьох концертних сезонів – це заслужений артист України флейтист Юрій Шутко та молода талановита представниця харківської піаністичної школи Анастасія Бика. Відрадно, що флейтист єдиний в Україні грає на золотій флейті японської фірми SANKYO, що має свій неповторний і заворожливий звук.
Твори, що прозвучали в концерті - є оригінальними композиторськими інтерпретаціями класичних музичних жанрів, базових для європейської професійної традиції – сонати та сюїти. У кожному з цих зразків флейтової музики відчутнє показове для французької музики імпресіоністське звучання, яке пов'язане з провідною стильовою орієнтацією французького мистецтва на рубежі XIX-XX століть.
Концерт відкрила музика французького композитора Сезара Франка, який отримав всесвітню популярність завдяки камерному твору – сонаті для скрипки та фортепіано ля-мажор. Віртуозна техніка, бездоганна чистота інтонації та широка штрихова палітра, темброве різноманіття звуку та найтонше нюансування Юрія Шутка у чотиричастинному циклі Сонати (1. Allegretto ben moderato 2. Allegro 3. Recitativo-Fantasia (ben moderato) 4. Allegretto poco mosso) оповідає про чотири стадії еволюції «одного душевного стану або настрою, що в основному виражає почуття смутку.
Продовжив концерт твір сучасниці Ігоря Стравінського, французької композиторки, піаністки та флейтистки Сесиль Шамінад - Концертіно для флейти ре мажор. Твір витримано у традиції легкої салонної музики XIX століття, що належить до кращих зразків цього жанру. Мабуть, у відношенні до найвищих зразків світової музики її творчість виглядає дещо архаїчною і не досить глибокою.., але, в її мелодіях є маса чарівності, натхнення та непідробного почуття, щоб грати і слухати їх і тепер із істинним задоволенням. Під час виконання Юрій Шутко намагався зберегти «абсолютно флейтову» природність звука – гнучкість, м'якість та пасторальність.
Творчість Стравінського викликала у Франції величезний музично-суспільний резонанс. Насичена величезною вибуховою енергією, творча інтенсивність Стравінського вражала сучасників («...геній Стравінського є нескінченна праця»,— писав Онеггер), і тому французькі композитори жили у безперервному спілкуванні з його музикою, то підпадаючи під її вплив, то полемізуючи з нею.
Пройшовши послідовно через вплив Вагнера і Франка, потім через захоплення імпресіонізмом Дебюссі, екзотичним орієнталізмом, пізніше — жорстким авангардом Стравінського і політональністю Мійо, французький композитор Альбер Руссель під враженням прикладу пізніх творів Еріка Саті закінчив свій шлях як найвизначніший неокласицист в музиці.Вперше на луцькій сцені для глядачів був представлений один із найяскравіших флейтових творів ХХ століття – цикл із чотирьох п'єс для флейти і фортепіано Альбера Русселя «Гравці на флейті», який своєрідно заломлює символістську та імпресіоністичну поетику: Пан. Тітір. Крішна. Месье де ла Пежоді.
Артур Онеггер вважав, що найсильніше на французького композитора, піаніста, учасника групи французької шістки Франсіса Пуленка вплинули Шабріє, Саті та Стравінський «неокласичної» манери. Однак додавав: «у кожній деталі, у кожному мелодійному контурі відчувається — це Пуленк». Близька дружба пов'язувала Пуленка з Прокоф'євим та Стравінським. "Звучання музики Стравінського було чимось таким новим для мене, що згодом я часто замислювався і запитував себе: "Ну, добре, а якби Стравінського не було, став би я писати музику?" - зізнавався Пуленк. І ось, зала театру наповнилась музикою, що гарна особливою, тонкою «пуленівською» ніжною красою і мелодійністю. Це соната для флейти і фортепіано у 3-х частинах (Allegretto malinconico 2. Cantilena (assez lentо) 3. Presto giocoso, яку артисти Юрій Шутко та Анастасія Бика виконали із гідною захоплення силою та красою, чим ще раз підтвердили свій високий професіоналізм.
На завершення фестивального концерту, заслужений працівник культури України Юрій Максименко вручив артистам дипломи учасників фестивалю.
- Деталі
- Деталі
Коли після тріумфальних концертів у Європі 5 жовтня 1922 року в Карнегі-хол розпочинався американський тур капели Олександра Кошиця, у Франції композитор Ігор Стравінський закінчував повну партитуру для першої постановки «Свадєбки»…
Від жовтня 1922 до березня 1923 капела Кошиця дала за океаном 138 концертів, у Бразилії, Аргентині, Уругваї, на Кубі - близько 900 концертів, а нову роботу Стравінського показали у театрі Сари Бернар у червні 1923 року.…
«Поетика західнополіського весілля» (2023) Лілії Ковальчук і Віктора Давидюка стала приводом для обміну думками етнолога Віктора Давидюка і музикознавців Мирослави Новакович, Лариси Ігнатової на тему: чи «Свадєбка» насправді «Весіллячко»? Студенти університету і педагоги місцевої музичної школи отримали пригорщу цінної інформації від чудових фахівців, котрі запропонували захоплюючу дискусію, що виходила за рамки твору...
Спілкування у музеї-садибі Ігоря Стравінського починалося із відеопрезентації «Волинської корони»: у травні 2024 року обряд внесений до національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, отож пропозиція від Христини обумовила ще один інтригуючий екскурс в історію.
Як зазначав Віктор Давидюк, «читання корони» належить до суто волинських весільних ритуалів. Читав корону маршалок – другий дружба молодого – одразу після того, як брат розплете сестрі косу…Її текст складався з великої кількості двовіршів, іноді до півтораста, основний зміст яких зводився до подяки батькам на напуттям на сімейне життя…
Що ж означав цей рідкісний обряд? Припущення бували різні, свої аргументи Віктор Давидюк виклав в «Етнологічному нарисі Волині» 2005 року і повторив під час нашого спілкування в Устилузі:
« Думаємо, що «читання корони» на західній Волині продовжило тюркську традицію читання в цих краях на весіллі Корану.. Від початку 13 століття на цій частині володінь Романа Мстиславовича з’явився повернутий його сватом половецький полон, представлений тумами і туманами, матерями яких були словянки, а батьками половці.. Згодом, у 15 столітті половців на ці землі ще раз привів литовський князь Вітовт. Відтак половецькі традицій в цій частині Волині дуже давні. На решті ж її території, де половецький етнокультурний компонент відсутній, «корони» на весіллі не читають. Зрештою, й сама форма весільної «корони» своїми двовіршами близька до текстів Корану…»
І в цьому припущенні, на мою думку, нічого дивного, якщо взяти до уваги чудову легенду про євшан зілля із «Галицько-Волинського літопису», що лягла в основу поеми Миколи Вороного…
Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, який швидко забув рідний край, свої звичаї. Щоб повернути сина, старий хан спорядив до Києва посланця… І коли співи половецькі не вплинули, пахощі євшан зілля таки подіяли…Заплакавши, юнак сказав: "Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути".
Для хористів славної капели Олександра Кошиця, що принесла на американський континент знаменитого «Щедрика», така дилема постала 1924 року. Посланці Симона Петлюри того року завершили свою титанічну місію культурної дипломатії, Україну окупували більшовики, шлях додому був відрізаний…
Шляхи Олександра Кошиця та Ігоря Стравінського в еміграції не перетиналися, кожен робив свою справу. 1944 року на вчительські курси до Вінніпегу Олександр Кошиць привіз унікальний альбом хорових творів із одинадцяти платівок, наступного року Ігор Стравінський отримав американське громадянство
Василь Ворон
- Деталі
