“ALLELUIA”: ДОВГООЧІКУВАНИЙ КОНЦЕРТ ВІДБУВСЯ!

Якщо згадати недавні події нашого життя, до яких можна застосувати епітет “довгоочікувана”, то це означення, поза всяким сумнівом, підходить до концерту духовної музики “Аlleluia”, який відбувся 23 серпня у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла. Власне, відбутися він мав іще 28 червня, але тоді погіршення ситуації з СOVID-19 спричинилося до перенесення події на сприятливіший період. Нині, коли Луцьк потрапив до “жовтої” зони карантину, стало можливим і проведення концерту.

Розпочалося дійство, як зазвичай, із короткого вступного слова ведучої ‒ лауреатки обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксани Єфіменко, яка порівняла концерти, що проходять у стінах костелу – величної пам’ятки сакральної архітектури міста Луцька, ‒ з музичними молитвами, звернувши увагу на знаковість події (нині триває Успенський піст), і запросила до виступу Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії на чолі з лауреатом Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народним артистом України Товієм Рівцем.

У захисних масках (прикмета часу) музиканти того дня, на мій погляд грали ще з більшою віддачею (а не “з віддачею” вони грати просто не вміють ‒ школа керівника!). А сам Маестро, явивши нові грані свого віртуозного таланту скрипаля й диригента, задавав тон кожному з них. Не хотілося б у християнському храмі згадувати про магію, але нічого не вдієш ‒ аура Товія Михайловича підкоряла й залу, і виконавців, ніби й справді за пюпітром стояв якийсь маг, якому не потрібна була навіть чарівна паличка: досить було помаху рук ‒ і навколо творилося диво, і у сферу впливу його впливу слухач втягувався все більше, з кожною новою мелодією (а розпочався  концерт славнозвісним твором “Аве Марія” Йоганна Себастьяна Баха ‒ Шарля Гуно).

Творчість Й. С. Баха іноді називають музичним втіленням Євангелія. І в цьому немає якого надмірного перебільшення. Композитор настільки глибоко пізнав і дух, і букву Святого Письма, що музика його справді слугує навіть не ілюстрацією, а ніби тим же текстом, вираженим не у літерах, а в нотах. У цьому можна було пересвідчитися, хоча б послухавши Арію-сопрано з “Магніфікату”, яку в супроводі оркестру “Кантабіле” чудово виконала лауреатка всеукраїнських і міжнародних конкурсів Анастасія Янцур. На радість слухачів, це був не єдиний виступ співачки ‒  в інтерпретації пані Анастасії того дня прозвучали “Аlleluia” Вольганга-Амадея Моцарта, Арії-сопрано №2 та №6 з кантати “Stabat Mater” Джованні Перголезі і, ясна річ, “Аве Марія” Франца Шуберта. Мені особисто довелося слухати цей твір у виконанні багатьох артистів ‒ Зари Долуханової, Мусліма Магомаєва, Віргіліуса Норейки, Робертіно Лоретті, навіть Кріса Нормана, ‒ й кожен із них вносив у трактування образу щось своє. Внесла свою “родзинку” й Анастасія Янцур. Момент, коли, проникливо й задушевно співаючи Шубертів шедевр, артистка склала руки ‒ ніби у молитві, ‒ був дуже доречним і зворушливим.

Назва “Аве Марія” стала на цьому концерті ніби паролем духовності. Окрім творів Баха ‒ Гуно та Шуберта слухачі мали нагоду почути й “Аве  Марія” Джуліо Каччіні (популярних нині дискусій щодо авторства тут не торкаюсь). Виконала цей твір талановита юна співачка, учениця Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена, лауреатка міжнародних конкурсів Анна Маковецька. Ясний, чистий голос, щире, дитинне світосприйняття, що будило асоціацію з пастушками, які через чистоту душі сподобилися першими почути вість про народження Спасителя, були ніби цілющим бальзамом для сердець слухачів, ніби відлунням євангельського “Будьте як діти”.

Звучала того дня і українська музика ‒ щедрівка Івана Небесного в обробці Віталія Маника “Ой прилітали два соколоньки” прозвучала у яскравому виконанні солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк, а Академічний камерний оркестр “Кантабіле” у пам’ять про незабутнього нашого композитора ‒ Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Мирослава Скорика, ‒ представив слухачам його геніальну ”Мелодію”. Взагалі “Кантабіле” (як і його незмінний і незамінний керівник – Маестро Товій Рівець) з кожним новим концертом відкривається для шанувальників музики новими блискучими гранями. Не став винятком і цьогорічний концерт “Alleluia” – незалежно, чи йдеться про “Сарабанду” Георга Фрідріха Генделя, чи про“Чакону” Генрі Пьорселла, чи про найтрагічніший фрагмент зі славнозвісного “Реквієму” Моцарта” ‒ “Лакримозу”. І, зрозуміло, не могло не прозвучати всесвітньовідоме “Адажіо”, яке (попри те, що доведено авторство Р. Джадзотто) за традицією зветься (та й, певен, зватиметься й надалі) “Адажіо” Томазо Альбіноні. Цей твір музиканти “Кантабіле” на чолі з його керівником присвятили подвижницькій, саможертовній праці наших лікарів, які рятують людські життя, нерідко ризикуючи своїм, скажімо, під час воєнних дій на Сході України чи в умовах пандемії коронавірусу.

Я колись уже наводив слова Блаженного Августина про те, що хто співає – двічі молиться. Додам до цієї думки відомого богослова – не тільки той, хто співає, а й хто грає високу музику, і той, хто її слухає. Усі, хто виступав 23 серпня, не просто грали й співали ‒ вони жили виконуваними творами. Й недарма помічник голови Волинської обласної державної адміністрації Юрія Погуляйка Сергій Бизов у своєму вдячному слові мовив: “Я не просто прослухав цей концерт – я прожив його”.

Того дня було багато квітів для артистів ‒ від начальниці Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської облдержадміністрації Ольги Чубари, від зворушених слухачів. І певен, що кожен, слухаючи твори, які звучали на концерті духовної музики “Alleluia”, подумки молився, просячи Всевишнього, щоб допоміг зупинити кляту пандемію (а на концертах знову були аншлаги), щоб благословив Україну на розвиток і процвітання, аби стала вона могутньою, багатою, сильною європейською державою, з якою рахуватимуться у світі.

Ігор БЕРЕСТЮК

“ЗЕМЛЯ МОЯ, НАЙКРАЩА І ЄДИНА”

Саме таку назву мала приурочена до Дня Незалежності України історично-музична композиція, організована й представлена Волинською обласною філармонією та Управлінням культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації 22 серпня на Київському майдані м. Луцька.

Відкриваючи дійство, ведуча ‒ лауреатка обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксана Єфіменко, ‒ наголосила на двох моментах – що українські історичні святині ( Прапор, Герб, Гімн України) в усі часи окриляють і надихають українців на творення соборної та єдиної Держави, та що Урочистості з нагоди 29-річниці проголошення Незалежності України проходять під гаслами “Ми різні, але єдині” та “Україна – це ти”.

Прозвучав Державний Гімн України і, –  як данина та шани Героя, які віддали й віддають своє життя в ім’я єдності й свободи Батьківщини, ‒ дзвони пам’яті з хвилиною мовчання на їх тлі та покладанням квітів до пам’ятника Борцям за волю і незалежність України.

З вітальними словами виступили голова Волинської обласної державної адміністрації Юрій Погуляйко, голова Волинської обласної ради Ірина Вахович, перший заступник Луцького міського голови Григорій Недопад.

Згідно з указом Президента України за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української Держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю нагороджено:

‒ Орденом Князя Ярослава Мудрого ІV ступеня – Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Василя Зінкевича;

‒ Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня ‒ голову Волинської обласної організації профспілки працівників державних установ України Ольгу Сабурову;

Почесне звання “Заслужений лісівник України” надано начальнику Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Олександрові Кватирку;

За заслуги перед українським народом, сумлінну працю, вагомий особистий внесок у наукову, навчально-методичну і виховну роботу, а також підготовку фахівців із фізичної культури та спорту Грамотою Верховної Ради України та нагрудним знаком до неї нагороджено кандидата педагогічних наук, доцента кафедри спортивно-масової та туристичної роботи Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Романа Черкашина (у зв’язку з відрядженням пана Романа нагороду вручено ректорові Лесиного вишу, професорові Анатолію Цьосю).

Голова Волинської облдержадміністрації Юрій Погуляйко та голова Волинської обласної ради вручили директорові підприємства “Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф” Волинської обласної ради Володимиру Шмалю ключі та технічні паспорти на три спеціальні автомобілі екстреної медичної допомоги, придбані за кошти Національної служби здоров’я України для надання екстреної медичної допомоги хворим на COVID-19.

Власне концертну програму дійства розпочала славнозвісна пісня Анатолія Пашкевича на вірші Василя Симоненка “Виростеш ти, сину” у виконанні заслуженої артистки України Галини Овсійчук та народного артиста України Василя Чепелюка. Проникливі патріотичні рядки визначного поета-шістдесятника, покладені на музику не менш знаковим композитором, певен, мало кого залишили спокійним.

Творчу естафету підхопив чоловічий вокальний квартет “Акорд” у складі заслужених артистів України Олега Гонтара, Андрія Зарицького, Віктора Мрочка та Миколи Палія, представивши повстанську пісню в обробці Олега Гонтара “Я сьогодні від вас від’їжджаю” та відомий твір Геннадія Татарченка на вірші Вадима Крищенка “Гей ви, козаченьки”.

І, звичайно тріумфальним був виступ цьогорічного ювіляра – Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України (а тепер ще й кавалера Орденом Ярослава Мудрого) Василя Зінкевича. “Музико моя” Ігоря Перчука на вірші Юрія Рибчинського, “Розквітай, моя Волинь” Станіслава Чуєнка, “Новий день над Україною” Богдана Кучера та Степана Галябарди… Пісні змінювали одна одну, блискуче, суто по-зінкевичівському, переплітаючись із пристрасним, поетично-схвильованим зверненням до присутніх. До нас – українців…

Василь Іванович висловив щиру подяку керівництву України та області за високу оцінку його творчості, й закликав усіх стверджувати нашу державу  у просторі Всесвіту, незважаючи на жодні перепони.

Варто відзначити як великий плюс оригінальну і кваліфіковану режисуру дійства ‒ заслужена працівниця культури України, головна режисерка Волинської обласної філармонії Валентина Москалюк доклала максимум зусиль, аби урочистості справді були позначені неповторною аурою свята. А відеоряд, де історія і сучасність злилися у благодатний синтез узагалі вартий окремої розмови.

Завершилась історично-музична композиція “Земля моя, найкраща і єдина” також виконанням Державного Гімну України.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

ПО ЛУЦЬКУ ‒ З ПРАПОРОМ УКРАЇНИ

23 серпня ‒ День Державного Прапора України. З цієї нагоди на Київському майдані міста Луцька відбулося урочисте дійство. Присутні вшанували пам’ять Героїв, які полягли за свободу й незалежність нашої Вітчизни, хвилиною мовчання, представники влади поклали квіти до Пам’ятника-каплиці Борцям за волю України. Урочистості продовжилися святковою концертною програмою. І, звичайно, ідейним і емоційним центром дійства стало підняття Синьо-Жовтого Стяга – одного з чільних символів нашої Державності.

Особливою ж “родзинкою” свята стало урочисте коло по місту з двома Прапорами України, яке здійснив інженер Волинської обласної філармонії Володимир Мацан на раритетному мотоциклі “Ява” з філармонійного музею техніки.

Ігор БЕРЕСТЮК

 

КОЖНОМУ ‒ ЩОСЬ, АБО  ДОЛАЮЧИ МЕЖІ

 

Ідея фестивалю сучасної музики з іменем Стравінського пішла у світ зі сторінок обласної  молодіжної газети наприкінці сімдесятих. 1994 року вона повернулася у «райський куточок для творчості» Ігоря Стравінського з пишним гроном прихильників. 25 років потому дирекція XVI музичного фестивалю «Стравінський та Україна» запропонувала меломанам у Луцьку, Нововолинську, Маневичах і Камені-Каширському, кафедральному костелі Св. Ап. Петра і Павла, Волинському краєзнавчому музеї, Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка та театрі ляльок, Палаці культури міста Луцька 15 мистецьких заходів на кошти обласного бюджету з невеликою фінансовою допомогою наших друзів і партнерів…

ХVI музичний фестиваль «Стравінський та Україна» розпочався у день народження нашого «хрещеного батька» ‒ академіка Олександра Федорука (народився 27.10.1939 у м. Марікур-Коран, департамент Па-де-Кале, Франція).

Стравінський і «Планета Голлівуд»

Детальніше...

Музика для кіно

Анджей Вендланд:

«Стравінський і Тансман були громадянами світу, котрі не забували про своє коріння, залишаючись відкритими для сприйняття  культурної спадщини Заходу і сучасних їм мистецьких ідей»

У листі до родини у Франції від 30 червня 1942 року дружина Тансмана Колетт написала, що «Саша працює з Стравінським над великим фільмом (Стравінський вперше пише музику для кіно!), а потім буде наступний…» Йшлося  про музику Тансмана і Стравінського до фільму «Norwegian Moods”, що розповідав про окупацію Норвегії гітлерівцями. Але справа виявилася непростою.

Тансман добре знав місцеві звичаї, бо це не була для нього перша зустріч з кіновиробництво. Отож, ніколи не брався до праці, не підписавши контракту. Стравінський, натомість, швидко впорався зі своєї частиною партитури, хоча переговори все ще тривали. Обидва композитори, маючи гарантовані позиції у світі музики, захотіли заробити і твердо стояли на своєму.

Отримати контракт на створення музики до фільму Тансману допомагав видатний піаніст, колега з рідної Лодзі Артур Рубінштейн, у якого бували найвидатніші постаті Голівуду.  Тансманом зацікавився сам Девід Селзнік. Знаменитий продюсер запросив Тансманів до своєї резиденції, що траплялося нечасто. Після обіду господар хизувався своєю колекцією творів мистецтва, але він дивився на світ по-американськи. Не називав гостям ні авторів, ані самих творів,  а тільки ціни…Цей коштував 30 тисяч доларів, а той 25 тисяч і так далі.

Продюсер частенько  прослуховував музику, перш ніж вона з’являлася у фільмі, а його коментарі інколи виглядали таким чином:  мені потрібна така музика, яку кожен міг би насвистувати після фільму. Ангажував Тансмана,  бо «Енциклопедія Британіка» написала про нього як видатного композитора. У відповідь Тансман зауважив, що місце в енциклопедії заслужив тим, що писав зовсім не таку музику, яка панові потрібна.

Через непоступливість Стравінського і Тансмана під час переговорів у продюсера врешті-решт урвався терпець: «Волію заплатити трохи більше і матиму Альфреда Ньюмена…»

Так і сталося.

Але праця не пішла намарне. Пізніше Стравінський опублікував завчасну партитуру як «Four  Norwegian Moods” для оркестру у видавництві «Ассошіейтед Мюзік Паблішерс» 1944 року і диригував першим виконанням твору в Кембриджі (Месачусетс).

Тансман не написав своєї частини партитури. Перша спроба співпраці обох митців виявилася не останньою. Долі заманулося ще раз поєднати Стравінського і Тансмана у спільному починанні.

«Genesis Suite»

1944 рік став  результативним  для Олександра Тансмана. Він написав чимало творів, серед яких були присвячені Стравінському і  знайшов час на ризикований проект під назвою «Genesis».

Наприкінці 1944 заможний композитор Натаніель Шілкрет запропонував Тансману взяти участь у небуденному починанні. Шілкрет вирішив стати меценатом для композиторів – емігрантів з Європи і замовив ораторію на початковий текст Старого Заповіту ( «Книги Мойсея»). У результаті мав народитися твір під назвою «Genesis». Оригінальний задум став, передусім, шансом для самого Шілкрета увічнити своє  ім’я. Він сам мав намір написати одну з частин, а також звернувся до Бели Бартока, Сергія Прокоф’єва, Арнольда Шьонберга, Ігоря Стравінського, Пауля Хіндеміта, Олександра Тансмана, Ернста Тоха, Даріуса Мійо, Маріо Кастельнуово-Тедеско.

Незважаючи на великі гроші, не всі пристали на його пропозицію. Але «каліфорнійці» пропозицію підтримали: правдоподібно «магія» долара зробила своє. Врешті-решт народився твір із семи частин для голосу, чоловічого хору і симфонічного оркестру. Пролог «Прелюдія до «Книги Буття» скомпонував Шьонберг, «Сотворення світу» ‒ Шілкрет, «Гріхопадіння» ‒ Тансман, «Каїн і Авель» ‒ Мійо, «Потоп» ‒ Кастельнуово-Тедеско, «Заповідь Господа» ‒ Тох, «Вавилон» ‒ Стравінський.

Прем’єра твору «Genesis Suite» відбулася 18 листопада 1945 року у Лос- Анджелесі, а платівку випустила фірма звукозапису «Артіст Рекордз».

Як і передбачав Хіндеміт, неоднозначний твір вийшов з великими стилістичними розбіжностями ‒ особливо у роботах Стравінського та Шілкрета. Тансман не надавав великого значення своєму фрагментові, який помандрував до шухляди, натомість Стравінський опублікував свою частину «Вавилон» для хору, читця і симфонічного оркестру у видавництві  «Schott» як фортепіанний фрагмент  1952 року і партитуру ‒ в наступному році.

Книга про Стравінського

Контакти польського композитора з Стравінським ставали щораз  щирішими та відвертішими. Тансман збагнув, що він, певно, як ніхто інший,  знає  особу і творчість Ігоря Стравінського і  мусить залишити надійний слід їхньої приязні, свій погляд на таємницю величі Стравінського.

Так народився задум книги, їхні розмови стали предметнішими,  а після кожної залишалися окремі нотатки до наступних розділів: 1. Вступ. 2. Спосіб підходу то теми. 3. Стравінський як музичний феномен. 4. Дисципліна і постава. 5. Творча типологія і творчий процес. 6. Життя і твори Ігоря Стравінського.

Книжка вийшла друком на початку 1948 року у  паризькому видавництві «Амiot Dumont» у серії «Jeunesse de la Musique» і  отримала  великий розголос, що підтверджують  численні рецензії у знаних бельгійських часописах «Ле Суар» чи «Нувель Газетт», французьких «Ле Фігаро», «Опера», італійському «Оссерваторе Романо», американському «Сатердей Ревю» і, навіть, «Лє Семьєн Егіптьєн». Марсель Ландовскі в «Опера»  висловив подяку за створення  «мудрого, об’єктивного і переконливого портрета великого Ігоря Стравінського».

Про Стравінського написано чимало,  але зовсім небагато таких проникливих і чудових інтерпретацій творчої особистості  композитора, які ми знаходимо у книзі Александра Тансмана.

Бієнале у Венеції

1946 року подружжя Тансманів вирішило повернутися до Франції. Останньою американською партитурою Тансмана стала музика до фільму «Sister Кеnny». Успішна з фінансової точки зору, вона давала змогу родині розпочати життя наново.

Подружжя Стравінських, хоч і засмучене виїздом друзів, у грудні 1945 року  вирішує залишитися у  США і отримати американське громадянство.

Стравінський подарував Тансманові свій композиторський пюпітр, котрим польський композитор послугувався до кінця життя. До Музею міста Лодзь його передала донька композитора з нагоди 100-річчя від дня народження батька. Це сталося під час першого Міжнародного фестивалю і конкурсу музичних індивідуальностей імені  Тансмана.

У день від’їзду Тансманів (20 квітня 1946 року) православні відзначали Великдень. Ігор Стравінський подарував Тансманові рукопис своєї «Сонати для двох фортепіано»:

«Господь мені вибачить, що цієї ночі я не пішов до церкви, адже вчинив цей гріх із любові до вас…»

У відповідь Тансман написав твір  «Щасливого Великодня для Віри та Ігоря Стравінських».

Під час великого фестивалю «Бієнале у Венеції» 1951 року у  Тансмана було заплановане виконання Серенади № 3 для симфонічного оркестру, але не це  вабило Тансмана до Італії. Ігор Стравінський також готував виконання опери під назвою «Rake’s progress». Це була його відповідь  на атаки з боку шанувальників так званої «Нової музики» і засвідчити повернення Стравінського на європейську музичну сцену.

11 вересня 1951 року у «Театро ля Веніче» відбулася подія, що зібрала видатних артистів і знаменитих гостей з цілого світу. Господарі міста і організатори Біенале організували бенкет на честь  композитора. Подружжя Тансманів також були серед запрошених. Приятелі не бачилися 5 років, отож Стравінський  непомітно для пані Віри полишив бенкет і замельдувався в готелі у Тансманів, де його уже чекала холодна закуска і кілька пляшок французького вина. Розмовам не було кінця-краю, приятелі розійшлися лише на світанку.

Закінчення

На  70- і роковини від народження Стравінського на початку 1952 року був готовий цикл «Чотири ноктюрни для фортепіано», який Тансман присвятив своєму приятелю. Той у боргу не залишився.

Оскільки мініатюри були коротенькі, Ігор Стравінський дописав свій контрапункт і переслав Тансманові на Новий рік. Колет, дружина Тансмана,  виготовила для рукопису обрамлення і він прикрасив стіну їхнього помешкання у Парижі.

Тансман довідався про смерть Стравінського з газет і  написав твір для симфонічного оркестру під назвою «Stele in memoriam Igor Stravinsky»: симфонічний триптих у трьох частинах, інкрустований цитатами з «Весни священної»…

Александр Тансман присвятив своєму приятелю «Sextour a cordes 1940 a Igor Stravinski»,  «Short Suite for orchestra 1944 to Igor Stravinski»,  «Symphonie nr 7 “Lyrigue” 1944 a Vera et Igor Stravinski»,  «Heureuses pagues 1946 pour Vera et Igor Stravinski», «Quatre nocturnes 1952 a Igor Stravinski»,  «Stele in memoriam Igor Stravinsky» (1972).

 

З польської переклав Василь ВОРОН

Світлини з сайтів

https://ru.wikipedia.org/wiki/Тансман,_Александр#/media/Файл:Alexandre_Tansman_&_Anna_Eleonora_Brociner.jpg

та https://uk.wikipedia.org/wiki/Стравинський_Ігор_Федорович#/media/Файл: Файл:Stravinskyi.jpg