Існує доволі живучий міф про те, що з розпадом СРСР зникли всі цензурні рогатки, і митцеві можна творити вільно, й писати, що заманеться (принаймні “не посадять”). Але міф на те й міф, щоб являти лише одну грань, приховуючи від людського ока всі інші. Цензура, на жаль, нікуди не зникла – просто зазнала мутації. І йдеться зовсім не про цілком зрозумілі у воєнний час обмеження щодо певної інформації (дані, які можуть становити державну чи військову таємницю тощо). Мова – про трансформацію ідеологічної цензури радянського штибу в… економічну. Так, наличками на кшталт “формалізм”, “модернізм“, “антирадянщина”, “літературщина” та іншими подібними “-ізмами” та “-щинами” вже давно не послуговуються – вони перестали нести негативне смислове навантаження. Бульдозерами картини теж начебто не чавлять. Однак натомість з’явилася інше, по суті, універсальне визначення – “неформат” (або “не наш формат”). Хто читає, нехай розуміє: це означає, що проект не вписується у бачення грошовитого і впливового “дядька” (або ж “тітки”), словом – тих, від кого залежить публікація, виставка чи вихід музичного альбому або інший спосіб оприлюднення мистецького твору. Адже стати меценатом потенційно збиткової справи наважиться далеко не кожен …
Та попри це “неформатні” митці й далі працюють у своїх напрямах, змушуючи небайдужих дивуватися їхній стійкості та якості творів.
Одним із таких людей є відомий український композитор і піаніст, лауреат міжнародних джазових фестивалів Олександр Саратський. Нестандартність творчого мислення він підтверджує сам, являючи цілий синтез “форматів” (академічна музика, фольклор, джаз), ба навіть створивши власний “Саратський-формат” – виступи з оркестрами, де партія фортепіано є суцільною імпровізацією.
Що це означає, луцькі любителі музики змогли пересвідчитися, відвідавши 5 квітня концерт “Смичком по клавішах”, який відбувся в міському Палаці культури. Програму (маршрут “Рівне – Луцьк – Львів” упродовж 4–6 квітня), Олександр Наумович підготував спільно з іншим “неформатним” митцем – заслуженим артистом України, скрипалем-віртуозом Кирилом Стеценком (онуком великого українського композитора).
Ведуча дійства Оксана Єфіменко (до речі, того дня у Оксани Анатоліївни був день народження), оголошуючи перший із творів Олександра Саратського – Концерт для фортепіано з оркестром №4 ре мінор (а написаного його було у дуже драматичному для українського народу 2014 році), підкреслила якраз імпровізаційний характер партії фортепіано). Те, що випала нагода почути після цього, перевершило всі сподівання. Таку взаємопроникність напрямів і стилів – отих “форматів”, які (як парадокс) роблять постать і творчість музиканта “неформатною” – далебі, не часто вдається зустріти, а тим паче в такій віртуозній інтерпретації. Академічний стиль гри проростав джазовою імпровізацією, яка неодноразово будила асоціації з такими знаковими іменами, як Дюк Еллінгтон, Оскар Пітерсон, Каунд Бейсі, Арт Тейтум, Леонід Чижик та ін., потім змінювався ритмами, характерними для сучасної музики, і нарешті вибухав яскравим рок-н-рольним сплеском. Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – народний артист України Товій Рівець) не просто підтримував піаніста – він грав власну яскраву роль у цій своєрідній музичній виставі, ще і ще демонструючи таку ж різноплановість і взаємопроникність стилів (у тому, що колективу джаз аж ніяк не чужий, а є для нього такою ж “рідною стихією”, як і академічна музика, авторові цих рядків доводилося переконуватися неодноразово), і роль ця не суперечила партії фортепіано, а навпаки, доповнювала загальну картину.
Того ж вечора відбулася світова прем’єра нового твору Олександра Саратського – Концерту для скрипки з оркестром ре-мінор, де максимальні можливості для самовираження й імпровізації отримав лауреат багатьох престижних конкурсів, заслужений артист України Кирило Стеценко.(автор цих рядків пам’ятає – з пересилань радіостанції “Зміна”, – виступи гурту “Еней”, де пан Кирило був у першому складі разом із Тарасом Петриненком).
Те, що творив Маестро зі скрипкою, було справді гідне подиву – присутні могли почути його інструмент і як суто соло без супроводу (був такий момент), в синтезі з оркестром. Варто було бачити й відчувати той неповторний контакт “скрипаль – оркестр – дириґент – слухач”, який панував на сцені і в залі. Якщо прийняти думку про те, що свінґ – не лише конкретний ритмічний малюнок у джазі (коли в парі з двох нот тривалість першої подовжується, а другої скорочується), не лише побудований на цьому стиль джазової музики, а й особливий, “трансовий” стан душі виконавців і слухачів (коли кожен момент є поштовхом до нової імпровізації), то можна стверджувати, що саме цей стан був визначальним для згаданого концерту – і роль Олександра Наумовича, Кирила Вадимовича й Товія Михайловича тут важко переоцінити.
Звичайно, на концерті за участі Кирила Стеценка-онука не могла не прозвучати музика його славетного діда – Кирила Григоровича Стеценка (1882–1922). “Пісню без слів” для скрипки і фортепіано слухали, затамувавши подих.
Звучали того вечора й “Шалені коломийки” Кирила Вадимовича (він тимчасово перебрав роль ведучого). В цьому творі (а також у “Джазі в Карпатах” Олександра Саратського) музикант сповна показав, по суті, невичерпні можливості і скрипки, і власного таланту. Воістину, “для Прекрасного меж немає”.
Кодою програми стала славнозвісна “Вечірня пісня” Кирила Григоровича Стеценка на вірші Володимира Івановича Самійленка (1864–1925), яку виконали всі учасники концерту. Аранжування для скрипки, фортепіано та струнного оркестру здійснив Олександр Саратський.
Ведуча дійства Оксана Єфіменко назвала згаданий концерт вечором музичних відкриттів. І це справді так, хоча участь у ньому брали не дебютанти, а прославлені Маестро – Олександр Саратський, Кирило Стеценко і Товій Рівець зі своїм дітищем – “Кантабіле”. Бо справжніх митців завжди відкриваєш щоразу по-новому.
І ще подумалося: чи не надто ми зашкарубли у витворених нами ж рамках, за які боїмося ступити? Чи не бракує нам у житті такої ж імпровізації, такого ж “свінгу” – щоб смичком та по клавішах? Отже, хай живе “неформат”!
Ігор БЕРЕСТЮК
