Якщо згадати недавні події нашого життя, до яких можна застосувати епітет “довгоочікувана”, то це означення, поза всяким сумнівом, підходить до концерту духовної музики “Аlleluia”, який відбувся 23 серпня у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла. Власне, відбутися він мав іще 28 червня, але тоді погіршення ситуації з СOVID-19 спричинилося до перенесення події на сприятливіший період. Нині, коли Луцьк потрапив до “жовтої” зони карантину, стало можливим і проведення концерту.

Розпочалося дійство, як зазвичай, із короткого вступного слова ведучої ‒ лауреатки обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксани Єфіменко, яка порівняла концерти, що проходять у стінах костелу – величної пам’ятки сакральної архітектури міста Луцька, ‒ з музичними молитвами, звернувши увагу на знаковість події (нині триває Успенський піст), і запросила до виступу Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії на чолі з лауреатом Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народним артистом України Товієм Рівцем.

У захисних масках (прикмета часу) музиканти того дня, на мій погляд грали ще з більшою віддачею (а не “з віддачею” вони грати просто не вміють ‒ школа керівника!). А сам Маестро, явивши нові грані свого віртуозного таланту скрипаля й диригента, задавав тон кожному з них. Не хотілося б у християнському храмі згадувати про магію, але нічого не вдієш ‒ аура Товія Михайловича підкоряла й залу, і виконавців, ніби й справді за пюпітром стояв якийсь маг, якому не потрібна була навіть чарівна паличка: досить було помаху рук ‒ і навколо творилося диво, і у сферу впливу його впливу слухач втягувався все більше, з кожною новою мелодією (а розпочався  концерт славнозвісним твором “Аве Марія” Йоганна Себастьяна Баха ‒ Шарля Гуно).

Творчість Й. С. Баха іноді називають музичним втіленням Євангелія. І в цьому немає якого надмірного перебільшення. Композитор настільки глибоко пізнав і дух, і букву Святого Письма, що музика його справді слугує навіть не ілюстрацією, а ніби тим же текстом, вираженим не у літерах, а в нотах. У цьому можна було пересвідчитися, хоча б послухавши Арію-сопрано з “Магніфікату”, яку в супроводі оркестру “Кантабіле” чудово виконала лауреатка всеукраїнських і міжнародних конкурсів Анастасія Янцур. На радість слухачів, це був не єдиний виступ співачки ‒  в інтерпретації пані Анастасії того дня прозвучали “Аlleluia” Вольганга-Амадея Моцарта, Арії-сопрано №2 та №6 з кантати “Stabat Mater” Джованні Перголезі і, ясна річ, “Аве Марія” Франца Шуберта. Мені особисто довелося слухати цей твір у виконанні багатьох артистів ‒ Зари Долуханової, Мусліма Магомаєва, Віргіліуса Норейки, Робертіно Лоретті, навіть Кріса Нормана, ‒ й кожен із них вносив у трактування образу щось своє. Внесла свою “родзинку” й Анастасія Янцур. Момент, коли, проникливо й задушевно співаючи Шубертів шедевр, артистка склала руки ‒ ніби у молитві, ‒ був дуже доречним і зворушливим.

Назва “Аве Марія” стала на цьому концерті ніби паролем духовності. Окрім творів Баха ‒ Гуно та Шуберта слухачі мали нагоду почути й “Аве  Марія” Джуліо Каччіні (популярних нині дискусій щодо авторства тут не торкаюсь). Виконала цей твір талановита юна співачка, учениця Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена, лауреатка міжнародних конкурсів Анна Маковецька. Ясний, чистий голос, щире, дитинне світосприйняття, що будило асоціацію з пастушками, які через чистоту душі сподобилися першими почути вість про народження Спасителя, були ніби цілющим бальзамом для сердець слухачів, ніби відлунням євангельського “Будьте як діти”.

Звучала того дня і українська музика ‒ щедрівка Івана Небесного в обробці Віталія Маника “Ой прилітали два соколоньки” прозвучала у яскравому виконанні солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк, а Академічний камерний оркестр “Кантабіле” у пам’ять про незабутнього нашого композитора ‒ Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Мирослава Скорика, ‒ представив слухачам його геніальну ”Мелодію”. Взагалі “Кантабіле” (як і його незмінний і незамінний керівник – Маестро Товій Рівець) з кожним новим концертом відкривається для шанувальників музики новими блискучими гранями. Не став винятком і цьогорічний концерт “Alleluia” – незалежно, чи йдеться про “Сарабанду” Георга Фрідріха Генделя, чи про“Чакону” Генрі Пьорселла, чи про найтрагічніший фрагмент зі славнозвісного “Реквієму” Моцарта” ‒ “Лакримозу”. І, зрозуміло, не могло не прозвучати всесвітньовідоме “Адажіо”, яке (попри те, що доведено авторство Р. Джадзотто) за традицією зветься (та й, певен, зватиметься й надалі) “Адажіо” Томазо Альбіноні. Цей твір музиканти “Кантабіле” на чолі з його керівником присвятили подвижницькій, саможертовній праці наших лікарів, які рятують людські життя, нерідко ризикуючи своїм, скажімо, під час воєнних дій на Сході України чи в умовах пандемії коронавірусу.

Я колись уже наводив слова Блаженного Августина про те, що хто співає – двічі молиться. Додам до цієї думки відомого богослова – не тільки той, хто співає, а й хто грає високу музику, і той, хто її слухає. Усі, хто виступав 23 серпня, не просто грали й співали ‒ вони жили виконуваними творами. Й недарма помічник голови Волинської обласної державної адміністрації Юрія Погуляйка Сергій Бизов у своєму вдячному слові мовив: “Я не просто прослухав цей концерт – я прожив його”.

Того дня було багато квітів для артистів ‒ від начальниці Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської облдержадміністрації Ольги Чубари, від зворушених слухачів. І певен, що кожен, слухаючи твори, які звучали на концерті духовної музики “Alleluia”, подумки молився, просячи Всевишнього, щоб допоміг зупинити кляту пандемію (а на концертах знову були аншлаги), щоб благословив Україну на розвиток і процвітання, аби стала вона могутньою, багатою, сильною європейською державою, з якою рахуватимуться у світі.

Ігор БЕРЕСТЮК