ПЕРЕДОСТАННІЙ ДЕНЬ ФЕСТИВАЛЮ ЗАГРАВ БАРВАМИ ПОЛІСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

Як за “царя-батюшки”, так і в пріснопам’ятні часи “єдиного і непорушного” юному поколінню зі шкільної лави (а то й з дитсадківського горщика) втовкмачували, що впертість ‒ риса вкрай погана, що ставши дорослою, людина матиме з цим неабиякі проблеми, таких ніхто не поважатиме, бо поважають лише слухняних. Як аргумент, залучався навіть тенденційно витлумачений фольклор (“Тихе ягня дві матки ссе” і т. д.). Вряди-годи ще й нині, коли місце “партійності” зайняла “церковність”, фундаменталісти намагаються переконати, що непоступливість обставинам – “гріх”, оскільки “все від Бога”. А поміж тим розумна впертість ‒ одна з найцінніщих рис у плані виживання, і Всевишній нерідко посилає людині випробування не лише на предмет покірності їм, а й на предмет “відпорності”, на предмет їх подолання (див. Буття, 32: 25‒31). За логікою адептів “тихоягняцтва”, нині мали б розплодитися суцільні непротивленці. Та щось у них усе-таки пішло “не так”. При тому,, що зараз настав час суцільних випробувань і навіть серйозних загроз (для світу ‒ пандемія COVID-19, пов’язана з нею економічна криза, а зокрема для України ‒ ще й війна на її східних теренах), свідомі люди не коряться обставинам, а намагаються навіть у таких обставинах жити, творити, зберігаючи національну, духовну та культурну ідентичність.

Не є винятком у цьому ряду й робота Волинської обласної філармонії. ХVII музичний фестиваль “Стравінський та Україна”, попри численні карантинні “рогатки” й пов’язані з ними зміни у графіку подій, усе ж таки є промовистим мистецьким фактом цього непростого року. Це сповна показав передостанній день фестивалю ‒ йдеться про дійство “Різні барви фольклору”, яке відбулося 24 листопада в Культурно-мистецькому центрі “Красне”.

Пишу “дійство”, позаяк не так і легко дати конкретне визначення побачену й почутому. Концерт? Так, але не звичайний, оскільки містив того дня ознаки і круглого столу, й цілого “букета” презентацій, які об’єднували два “чарівних слова” ‒ “фольклор і сучасність”.

Роль початкових позивних відіграв славнозвісний шедевр Миколи Леонтовича “Щедрик”, що його знаковий український бандурист Роман Гриньків записав із всесвітньовідомим американським джазовим гітаристом італійського походження Елом Лоренсом Ді Меолою. Модератор дійства ‒ художній керівник фестивалю “Стравінський та Україна”, лауреат премії імені Ігоря Стравінського Василь Ворон після короткої преамбули запросив до слова доктора філологічних наук, професора кафедри української літератури Волинського національного університету імені Лесі Українки, директора Інституту культурної антропології Віктора Давидюка.

Видатний український учений докладно, з притаманною йому емоційністю й гумором розповів про свою активну роботу над відомими проєктами “Поліська дома” й “Зачароване Полісся” та навів чимало фактів, які свідчать про давнину, ба навіть прадавнину культури, на основі якої постав поліський субетнос (не залишилася поза увагою й славнозвісна “Велесова книга”).

Директорка культурно-мистецького центру “Красне”, заслужена артистка України Алла Опейда презентувала свій диск волинських народних пісень “Ой давно-давно…”, виконавши при цьому пісню, що дала назву альбомові (“Колискова” з цього ж диску прозвучала у відеозапису). Розповіла Алла Олександрівна також про колективи КМЦ “Красне” ‒ зокрема народний камерний хор, народний вокальний квартет “Нота-Нео”, зразкову вокальну студію “Зернятко”, дитячий фольклорний колектив “Вервечка”, ‒ та їхню діяльну участь у популяризації волинського фольклору, а ведучи мову про пісенний фольклор Холмщини та Підляшшя, добрим словом згадала упорядників збірника “Ти не згасла, зоре ясна” ‒ поета Йосипа Струцюка та композитора Мирослава Стефанишина (обидва ‒ заслужені діячі мистецтв України). Лауреатка всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів Ольга Ткаченко представила в’язанку волинських веснянок.

Виступ гостей із Польщі ‒ дует “Манюха і Ксаверій” у складі Манюхи Біконт (вокал) та Ксаверія Вуйцінського (контрабас, вокал), ‒ був своєрідною бліц-презентацією їхнього альбому “Ой бором, бором” (авторові цих рядків, до речі, випала щаслива нагода отримати його в подарунок від самої Манюхи Біконт ‒ знаної співачки, антропологині, етномузикологині, лауреатки нагороди імені Чеслава Нємена та інших престижних відзнак). Особливістю диску є те, що він містить… українські народні пісні Житомирського Полісся, записані в селі Курчиці (неподалік від Новограда-Волинського) і виконані мовою оригіналу. Це повністю спростовує поширене уявлення про нібито неприязнь геть усіх поляків до всього українського. Дует “Манюха і Ксаверій” ‒ красномовне підтвердження тому, що за Бугом, на берегах Вісли і Одри, є чимало наших щирих друзів і симпатиків.

Пані Манюха пристойною українською мовою (урок для багатьох із числа тих, які ніяк не можуть її вивчити в нас) розповіла про свій шлях до поліського фольклору і зрештою, до презентованого альбому. Довідалися присутні й про улюблений інструмент співачки – виявляється вона грає у деяких гуртах на… тубі (ще одна “відповідь Чемберлену”, себто урок сексистам, які досі ділять людську діяльність на "суто жіночу" й "суто чоловічу"). Цього разу, щоправда, туба не звучала ‒ Манюха Біконт у супроводі (й з вокальною підтримкою) Ксаверія Вуйцінського виконала заголовну пісню презентованого диску ‒ “Ой бором, бором”. Продемонстрований був також відеозапис із піснею “Мати сина породила”. Закінчуючи свій виступ, пані Манюха запросила присутніх на концерт, який має відбутися 25 листопада у Волинському академічному обласному театрі ляльок і водночас буде розгорнутою презентацію згаданого альбому.

Лауреатка всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів Галина Конах разом зі своєю вихованкою Маргаритою Савчук представили парафраз на теми української народної пісні “Подоляночка”, а сама пані Галина виконала славнозвісну пісню визначного польського співака й композитора з українським корінням Чеслава Нємена “Dziwny jest ten świat” ‒ пристрасне й донині на диво актуальне послання полякам, українцям, усім людям доброї волі. До речі, мені доводилося чути виконання цієї пісні різними співаками, та найближчими до авторського задуму є, на мій погляд, варіанти незабутньої болгарки Паші Христової та нині сущої українки, більше того, волинянки Галини Конах.

Керівник Міжнародного проєкту культурно-професійних обмінів Володимир Павлік подарував Манюсі Біконт та Ксаверію Вуйцінському фотоальбом “Береги дитинства, Залухів” із роботами польських фотохудожників.

Варто відзначити делікатну, інтелігентну, ненав’язливу манеру Василя Олександровича Ворона. Завдяки йому дійство не мало характеру різнобою та еклектики, а розвивалося послідовно й гармонійно.

Заключним акордом “Різних барв фольклору” став ізнову ж таки безсмертний “Щедрик”.

 

Ігор БЕРЕСТЮК

 

Фото автора