ЛЮБОВ ЯК МУЗИКА І МУЗИКА – ЯК ЛЮБОВ

У всесвітній драмі під назвою “СOVID-19”, що вже більше року йде не на екранах, а в реальності й за кількістю серій уже готова змагатися зі славнозвісною “Санта-Барбарою”, зрозуміло, годі шукати якогось позитиву. А от уроки з неї можна винести вельми корисні. От, наприклад, 14 лютого, у День закоханих, у Палаці культури мав відбутися організований Волинською обласною філармонією концерт “Музика любові”, але буквально ледь не напередодні стало відомо, що Палац на два тижні… зачиняється на карантин і святкова програма переноситься на 28-ме. Чесно кажучи, в усьому цьому починаєш вбачати певний символізм. Нам ніби наочно засвідчено, що “датський“ підхід до розмови про таке високе, всеохопне почуття, як Любов, навряд чи є доречний. День закоханих настає й минає, як минає, зрештою й закоханість, а Любов є вічною, тож тема ця завжди буде актуальною.

Власне, пересвідчитися в цьому луцькі меломани могли якраз 28 лютого, коли проведення згаданого концерту стало можливим. Уже перші акорди “Маленької нічної серенади” Вольфґанґа Амадея Моцарта ввели слухачів у той благодатний “транс”, коли кожен новий твір стає ніби осяянням і у знайомій мелодії помічаєш досі здавалося б непомітну стежку, яка веде до нових відкриттів, нового бачення і нових вражень. А особливо, якщо виконує ці твори Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії під орудою славного Маестро – народного артиста України, лауреата Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха” Товія Михайловича Рівця…

Вольфґанґ Амадей Моцарт належить до композиторів, музику яких можна слухати цілодобово, щоразу дивуючись глибині змісту, закладеного у його твори – недарма ж учені-медики, говорячи про цілющі властивості класичної музики, найчастіше згадують саме Моцарта. Не становить винятку й “Маленька нічна серенада” з її установкою на життєрадісне світосприйняття, що дуже часто є запорукою одужання від багатьох хвороб ‒ фізичних, душевних, а надто ж духовних...

“Любов врятує світ” – ці рядки незабутньої Світлани Костюк із її заповітом: “Любіть!” – можна було б поставити за епіграф до всієї концертної програми. Прозвучавши у музично-поетичній композиції за творами поетеси,  представленій слухачам ведучою – лауреаткою премії імені Аґатангела Кримського Оксаною Єфіменко, ‒ вони стали лейтмотивом усього подальшого дійства. Взагалі поезія у виконанні Оксани Анатоліївни звучала того вечора доволі часто і здебільшого це були вірші видатного українського поета-шістдесятника Василя Симоненка, чиє місце у світовій антології любовної лірики є особливим, позаяк у цілій низці творів, здавалося б, адресованих коханій жінці, насправді нерідко йдеться про почуття до… України (подібно як поети-суфії присвяту Божеству “зодягали” в шати інтимної лірики).

Академічний камерний оркестр “Кантабіле” упродовж цілого вечора залишався на сцені, то виступаючи з інструментальними творами, то акомпануючи солістам Волинської обласної філармонії, які зі свого боку представили надзвичайно яскравий і цікавий репертуар. Скажімо, славнозвісна “Аве Марія” Франца Шуберта та “Поцілунок” Луїджі Ардіті прозвучали у виконанні молодої талановитої співачки, солістки філармонії Юлії Єфімчук. Є в українській мові такий вислів – “усе на місці”. От і в Юлії Єфімчук усе на місці – і врода, і вокальні дані (ще б пак – уже названі твори багато про що говорять), і задушевність виконання. От тільки сама співачка не стоїть “на місці”, а постійно самовдосконалюється – про це свідчить як володіння голосом, так і манера триматися на сцені, а найголовніше – отой емоційний посил, який безперешкодно встановлює контакт між артистом і залою. Можна співати лише голосовими зв’язками і артикуляційним апаратом (тоді зміст пісні дійде лише до розуму), а можна (і треба) – серцем: тоді й голос, і слова доходитимуть саме до сердець слухачів, змушуючи згадати Кобзареве:

 

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос більш нічого.

А серце б’ється ожива,

Як їх почує!..

 

Юлія Єфімчук обрала саме цей шлях.

Ще одним підтвердженням сказаного вище став виступ чарівної Соломії Денисюк, яка вкотре радо подивувала присутніх, виконавши у супроводі “Кантабіле” щедрівку Івана Небесного “Ой прилітали два соколоньки”. Не вперше чую цей твій в інтерпретації співачки (зокрема і в к, й щоразу пересвідчуюся у мудрості нашого народу, який до відомої максими Блаженного Августина: “Хто співає, той двічі молиться, двічі прославляє Бога” додав неповторне: “А хто колядує або щедрує – молиться тричі”. Згадана щедрівка у виконанні Соломії Денисюк справді має багато що від щирої молитви, й цим твором співачка ніби знову повернула слухачів у атмосферу не таких іще далеких Святок, а когось і у дитинство, в ту пору, коли сердечне сприйняття краси превалює над прагматичною оцінкою, й пережите залишається в душі назавжди...

Народний артист України Василь Чепелюк теж розкрив перед присутніми невичерпні можливості свого чудового тенора. Славнозвісний романс Неморіно з опери Ґаетано Доніцетті “Любовний напій” та пісенька Герцога з опери Джузеппе Верді “Ріґолетто” ‒ твори, здавалося б, хрестоматійні. Їх випадало чути в різному виконанні – від Сергія Лемешева до Олександра Градського, ‒  тож додати в них щось оригінальне не видається легким. Василеві Адамовичу, попри все, це вдалося: не намагаючись наслідувати попередників і водночас не відходячи від класичної форми, не вдаючись до “ремейкових”, надміру модерних інтерпретацій, співак зумів надати виконуваним творам свіжого, сучасного звучання. Як мовою джазу і року звично вважається англійська, то у класичній музиці першість, поза всяким сумнівом, належить італійській. Артист і тут виявився на висоті, виконавши фрагменти згаданих опер мовою оригіналу і явивши при тому чудову вимову.

Варто відзначити надзвичайно оригінальний відеоряд на LED-екрані: упродовж усього концерту глядачі могли бачити неповторні у своїх кольорах картини живої природи, які змінювалися рухомими візерунками, подібними до тих, що виникають у калейдоскопі.

Згадка про цю таку милу й знайому з дитинства іграшку тут не випадкова ‒ й величезна заслуга в дотриманні цієї чарівної калейдоскопічності (чи мозаїчності?) належить Академічному камерному оркестрові “Кантабіле” Волинської обласної філармонії, який, як уже мовилося, виконував дві ролі – акомпанував солістам та грав твори, призначені для суто інструментального виконання. Слова і звуки теж складалися у своєрідні візерунки: чого варта хоча б опрацьована Товієм Рівцем для струнного оркестру “Баркарола” Миколи Лисенка (“Пливе човен”)! Далі ‒ більше. Щойно пролунав “Пролісок” Петра Чайковського з “Пір року”, а вже звучать “Весняні голоси” Йоганна Штрауса. Стихли “Весняні голоси”, виступив Василь  Чепелюк, і вже настає час для Великого Астора (до речі, у концерті твори Астора П’яццоли звучали двічі ‒ “Прощавай, Париж” і “Танго кохання”). Танго змінюється “Вальсом” Лео Деліба, вальс – регтаймом Валерія Сапарова “Старе кіно” (де скрипкове піцикато блискуче імітує звуки банджо), а там – знову класика “Угорські танці” Йоганнеса Брамса, і вже Товій Михайлович звично диригує водночас оркестром і залою, запрошуючи аудиторію не лише до слухання, а й до “співвиконання“, либонь, на найдавнішому “ударному інструменті” ‒ долонях. З вуст Маестро не сходить усмішка, а якщо диригент усміхається, значить, усе йде так треба, і ще прозвучать “Полька-галоп” Андрія Петрова зі славнозвісної трагікомедії Ельдара Рязанова “За бідного гусара замовте слівце”, а потім ‒ інтермеццо і танець із опери Жоржа Бізе “Кармен”, і тоді (на “Танго кохання” Астора П’яццоли і “Кумпарсіті” уругвайського композитора Герардо Матоса Родрігеса) станеться найочікуваніше ‒ Маестро візьме до рук скрипку, явивши на ній нові дива (і при тому не перестаючи диригувати), й це буде апофеоз концерту (і, либонь, найдовшого речення у цій рецензії). Не секрет, що “Кантабіле” підкоряються всі музичні напрями і стилі ‒ від Бароко до джазу. І якщо (дозволю собі трохи містики) хтось зможе дослухатися до Музики Сфер, яку чув і про яку говорив Піфагор, покласти її на ноти й виконати ‒ певен, що це буде саме Товій Михайлович і Академічний камерний оркестр “Кантабіле”.

По завершенні концерту його учасники представили публіці одне одного, ведучу і, ‒ ясна річ, ‒ людину, без якої все це дійство могло і не постати – головну режисерку Волинської обласної філармонії, заслужену працівницю культури України Валентину Москалюк.

Ведуча Оксана Єфіменко запросила присутніх на наступні концерти.

 

Ігор БЕРЕСТЮК