ПРО ПРАВДУ ЖІНОЧОГО СЕРЦЯ ‒ МОВОЮ ПОЕЗІЇ Й МУЗИКИ

Офіційно 8 Березня відзначається як Міжнародний день прав жінок і миру. Хто може заперечити проти цього? Особисто я з розумінням і повагою ставлюся до боротьби за людські права (зокрема й до феміністичних рухів), і мир потрібен усім як повітря (тільки з огляду на українські реалії – переможний мир, бо у противному разі це було б рабство). От тільки нічого не вдієш: скільки не згадуй тут Клару Цеткін, а чимало наших подруг продовжують сприймати цей день звично – як свято Весни, Краси і Любові, – а відсутність привітання на 8 березня - як вияв образливої неуваги. І хто подбає про їхнє ПРАВО саме на таке сприйняття? Цього року, як і торік, про це подбала Волинська обласна філармонія, запросивши лучанок саме у Міжнародний день прав жінок і миру до Палацу культури на літературно-мистецьке дійство під назвою “Правда жіночого серця”. Розпочався концерт, про який ітиметься далі, однойменною поетично-музичною композицією за творами визначної української поетеси Ганни Чубач у виконанні ведучої вечора – артистки розмовного жанру Волинської обласної філармонії, лауреатки премії імені Агатангела Кримського Оксани Єфіменко. Це був своєрідний камертон, який задав тон усьому подальшому дійству. Учениця Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена Анна Маковецька – лауреатка всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Її виступ переконливо свідчить про неабиякий творчий потенціал і вагомі перспективи. Зворушливо, проникливо виконала талановита юна співачка одну з найкращих українських пісень про Матір – славнозвісний твір Ігоря Поклада на вірші Бориса Олійника “Сива ластівка” (“Мамо, вечір догоря…”).
Блок із чотирьох пісень приготував у подарунок чоловічий вокальний квартет “Акорд” у складі заслужених артистів України Андрія Зарицького, Олега Гонтаря, Віктора Мрочка та Миколи Палія, виконавши – акапельно, – “Марічку” Степана Сабадаша і Михайла Ткача та всесвітньовідому серенаду Сміта з опери Жоржа Бізе “Пертська красуня” (перекладення для квартету Олега Гонтаря). Хто вже тільки не виконував ту ж таки “Марічку” (досить назвати хоча б три знакових імені - Дмитра Гнатюка, Олександра Таранця та Василя Зінкевича!), а хлопці з “Акорду” змогли знайти власні оригінальні барви, давши пісні ніби нові крила. Так само новаторським був підхід і до серенади Бізе – адже найчастіше ми чули її у сольному виконанні з музичним супроводом (найяскравіший український приклад – варіант Костянтина Огнєвого), а тут квартет і a cappella. Цікаво прозвучали у виконанні “Акорду” тако ж твори в інструментальному (мінусовому) супроводі – “Горить горобина” Олександра Злотника та Миколи Мельникова і “Пісня буде поміж нас” Володимира Івасюка. Експресивним, емоційно насиченим був і виступ солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк. Драматичну, навіть у чомусь трагічну пісню Миколи Мозгового на вірші Юрія Рибчинського “Минає день, минає ніч”, присвячену пам’яті Володимира Івасюка, певен, в інтерпретації Соломії за всієї своєї вимогливості сприйняв би навіть автор музики (і перший виконавець), якби був, ясна річ, живий і сидів того вечора в залі. Співачка теж наважилася взяти до свого репертуару цю композицію після, здавалося б хрестоматійних виконань Миколи Мозгового, Софії Ротару, Надії Шестак, Олександра Пономарьова та ін. і не прогадала анітрохи: Соломії Денисюк вдалося зробити її “своєю”, неповторною, подати власну версію переживань ліричної героїні. І, звичайно, чудовий синтез двох мелосів – українського і східного, – слухачі й слухачки змогли почути (і побачити) у запропонованому талановитою артисткою варіанті пісні Ігоря Білозора та Петра Запотічного “Коханий”. Як пристрасний гімн Любові упродовж усього концерту звучали у виконанні Оксани Єфіменко поезії Ліни Костенко, Олеся Лупія, Василя Симоненка, згаданої вже Ганни Чубач.
Не забарився з подарунками й народний артист України Василь Чепелюк. Світлим, глибоко ліричним настроєм була позначена пісня Олександра Злотника на вірші Анатолія Говорадла “Дякую, кохана”, супроводжувана зворушливими фотоілюстраціями на LED-екрані (про чудовий світлопис на цьому та й інших концертах варто було б повести окрему мову). І звичайно, дуже доречним було звернення до галицького ретро 30-х років, а саме до славнозвісного танго “Гуцулка Ксеня”. Навколо авторства цієї пісні й досі не вщухають дискусії, позаяк одні вважають, що й музику і слова написав відомий західноукраїнський композитор, автор однойменної (не так давно екранізованої) оперети Ярослав Барнич, інші вважають автором педагога зі Стрийщини Романа Савицького (на основі спогадів дружини Я. Барнича та порівняльного аналізу мелодій і текстових варіантів пісень “Гуцулка Ксеня” та “О, соловію” автор цих рядків дійшов того ж висновку, що й свого часу незабутній Степан Пушик, а саме: Роман Януарійович усе ж був причетний до створення “Ксені”, але лише як автор первісного тексту; автором же музики є таки Ярослав Барнич). Василь Адамович виконав найпоширеніший “народний” варіант (БЕЗ трагічного кінця) і в цьому мав цілковиту рацію – навіщо затьмарювати трагедіями (навіть пісенними) атмосферу свята? Мотив же самого танго (і неповторний тенор співака), гадаю, збудили у присутніх відчуття теплого смутку за літами юності, за ідеалом кохання і водночас надію на те, що далеко ще не все в цьому житті втрачено…
Виступ Василя Чепелюка не обмежився лише двома піснями: коли на сцену вийшла заслужена артистка України Галина Овсійчук, дует виконав пісні “Летять ніби чайки” Юдіфі Рожавської та Лади Реви і “Човен хитається” зі стрілецької лірики Романа Купчинського (артисти вдало ввійшли в образ, а в останній пісні навіть славно станцювали). Сама ж Галина Леонідівна з притаманною їй задушевністю представила слухачам пісню Миколи Халамая на вірші Дмитра Луценка “Я донька синьоокої Волині”, а також неабияк підняла настрій аудиторії жартівливою українською народною піснею “Ось бач, яка я”. Славетним “Танго кохання” Астора П’яццоли розпочав свій виступ Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник – народний артист України, лауреат Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха” Товій Рівець). На жаль, сам Товій Михайлович із поважних причин не зміг того дня бути на сцені, але незрима присутність Маестро все ж відчувалася на кожному кроці – у темпераменті й водночас блискучій внутрішній дисципліні музикантів, у їхньому вмінні миттєво навести контакт із залою. В українській мові є гарний військовий термін “вишкіл”. От саме наслідки цього благодатного вишколу й дають змогу музикантам “Кантабіле”, як бійцям культурного фронту, завжди “тримати марку” колективу, “марку Товія Рівця”. Оркестр блискуче проакомпанував лауреатці всеукраїнських та міжнародних конкурсів Анастасії Янцур, яка полонила слухацьку аудиторію своїм голосом та артистизмом, виконавши куплети Аделі з оперети Йоганна Штрауса “Летюча миша” та іскрометний “Поцілунок” Луїджі Ардіті, і, ясна річ, сповна показав себе в інструментальній музиці – Інтермеццо і танець із опери Жоржа Бізе “Кармен” та славнозвісна “Кумпарсіта” Герардо Матоса Родрігеса (виконувалася “на біс”), стали гідним апофеозом програми і, певен, запам’ятаються надовго, стимулюючи до нових таких зустрічей, тим паче, що після завершення дійства ведуча Оксана Єфіменко запросила присутніх на наступні концерти під егідою
Волинської обласної філармонії. Окрема дяка за постановку цього музичного свята (так, саме свята!) режисерці  проєкту – головній режисерці філармонії, заслуженій працівниці культури України Валентині Москалюк.

Ігор БЕРЕСТЮК