…І ПІСНЯ ВІД СЕРЦЯ ПОЛЛЄТЬСЯ

12. 03. 2021 весняна концертна програма з Волинським державним академічним українським народним хором під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника

“КРАЩЕ РАЗ ПОБАЧИТИ, АНІЖ СТО РАЗІВ ПОЧУТИ…”

Розумію, що ситуаціям, коли найчастіше саме Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка стає місцем численних виступів Волинського державного академічного українського народного хору, можна дати цілком “земне”, “матеріалістичне” пояснення, але оприлюднювати тут його не буду, а за звичкою дошукаюся в цьому певного символізму. Адже – чого гріха таїти, ‒ кожна нова програма колективу має відмінність від більшості концертів у нашому усталеному розумінні: це справді своєрідні музичні вистави, героєм яких є наш, український народ із багатющою історією, традиціями, фольклорною спадщиною… І творять їх артисти під орудою художнього керівника та головного диригента хору, заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника, хормейстера Володимира Єфіменка, балетмейстера, заслуженого артиста України Валерія Смирнова, керівника оркестру Олександра П’ятачука, директора хору Василя Вірсти.
Не було винятком у цьому ряду й дійство “…і пісня від серця поллється”, (назва ‒ рядок із поетичного циклу Лесі Українки “Сім струн”), яке 12 березня хор явив луцьким шанувальникам (підкреслюю – луцьким! – бо раніше артистам аплодували меломани Торчина, Зимного, Колодяжного, Голоб, Нововолинська, Володимира-Волинського, Турійська, Підгайців, Горохова, Локачів).
Уже від першого твору “Ой виходьте, парубойки…” – вокально- хореографічної композиції, побудованої на волинських фольклорних записах Оскара Кольберга та мелодіях і піснях, записаних з голосу Лесі Українки, ‒ владно дихнуло весною, Волинню, її історією, одразу уявилося, як захоплено сприймала ці танці й слухала пісні маленька Леся, аби потім передати їх у спадок духовним нащадкам. Тут знову проявилася саме та мистецька “родзинка”, яка чітко виділяє Волинський народний хор з-поміж інших – отой “ефект вихору” (“вихор” тут ужито в суціль позитивному значенні), що майже миттєво втягує глядача чи слухача в дійство, роблячи його ніби учасником подій на сцені, ‒ незалежно, сидить людина в залі чи дивиться концерт у відеорежимі (скажімо, на ноутбуці). Автор цих рядків уже писав якось, що колектив (власне хор, балетна група і оркестр) являють собою єдиний організм і у виконуваних творах кожен складник цього організму по-своєму задіяний. Композиція, якою відкрився концерт, ще раз підтвердила це спостереження, проклавши шлях до наступних двох номерів, також пов’язаних із іменем та творчістю Лесі Українки ‒ написаних художнім керівником та головним диригентом колективу, заслуженим діячем мистецтв України Олександром Стадником на вірші великої Поетеси пісень “До тебе, Україно” (“Do” з циклу “Сім струн; солістки – заслужена артистка України Олександра Грицак та Тетяна Клекочко) і “Реве-гуде негодонька…” (“Re” з цього ж циклу; диригував, як і в пісні “Любив козак дівку”, сам Олександр Олександрович). До речі ці твори звучали й напередодні ювілею Лесі Українки – у концерті “І в серці моїм переможнії співи лунають”, що відбувся 24 лютого у Волинському національному університеті імені Лесі Українки й був спільним проєктом факультету культури і мистецтв ВНУ та Волинської обласної філармонії.
У програмі того вечора були представлені як нові, так і вже знайомі шанувальникам пісні й танці, але особливість Волинського народного хору ‒ в тому, що навіть відомі твори на кожному новому концерті звучать інакше (так, ніби щоразу “фотографуєш” їх у різних ракурсах). Можна “енну” кількість разів дивитися і слухати “Польку-свербилівку”, “Козачок”, “Карапета”, “Поліську кадриль” і кожного разу відкривати в них щось нове, незвідане раніш. Таким свіжим, небуденним підходом позначені були українські народні пісні в обробці Олександра Стадника “Ой у лузі, при дорозі” (солісти Іван Місанчук та Тетяна Клекочко), “Любив козак дівку” (солістка Марія Табачук), “Коло млина, коло броду” (солісти Дмитро Савчук та Галина Гісь), “Як була я мала, мала” (солістка Галина Гісь), “Їхав козак за Дунай”, шедевр стрілецької пісенної лірики “Була колись дівчина” (музика і слова Левка Лепкого, солісти Дмитро Савчук та Артем Мартинович), а також українська народна пісня в обробці Олександра Стадника-старшого “Коли калина розцвіла” (солісти Марія Табачук та Юрій Литвинюк). Новими зблисками заграла, образно кажучи, й “Тиха вода“ у виконанні Владислава Карпова та хору (пан Владислав виступив як соліст також у пісні “Пожену я сірі воли”). Воістину, мав рацію незабутній Василь Симоненко, коли писав:

Україно! Доки жити буду,
Доти відкриватиму тебе.

Певен, що “Зелений сад” (обробка Олександра Стадника, солісти – заслужені артисти України Василь Марчук та Олександра Грицак) збудив не в одного слухача спомини про юність і першу любов, а пісня “Садок вишневий коло хати” на вірші Тараса Григоровича Шевченка (солістки Ольга Яручик та Марія Табачук) укотре змусила слухачів замислитися над долею Великого Сина України (адже відомо, що цього світлого, майже ідилічного вірша Поет написав перебуваючи в ув’язненні, перед засланням). Але, попри мінор цілої низки пісень (це неминуче у народів із важкою історичною долею) загальна атмосфера дійства була все-таки життєствердною, що засвідчили відомі іскрометні композиції “Якби не Маруся” (обробка для хору Олександра Стадника, обробка для оркестру Ярослава Писарського, соліст Іван Місанчук), “Ой на горі та сосонка гуде” з доданням “Поліської кадрилі” (постановка Валерія Смирнова, обробка для хору Олександра Стадника). І гідною кодою в утвердженні цього світлого, оптимістичного орієнтиру став “Гопак” ‒ як символ незнищенності національного духу.
Та як кажуть у народі, краще раз побачити, аніж сто разів почути. Тож пропонуємо шанувальникам Волинського державного академічного українського народного хору, які з різних причин не змогли бути на концерті 12 березня, переглянути відеоверсію згаданого дійства.

Ігор БЕРЕСТЮК