Душі українського шістдесятництва, – поету Василеві Симоненку, – належать рядки:
Благословенна щедрість! Все від неї,
Від щедрості думок, сердець і рук.
У правоті цих крилатих слів могли, мабуть, пересвідчитися всі, хто увечері 18 листопада прийшов на концерт “Мелодії і ритми світової музики”. Справжніх митців пізнають не за освітою, не за регаліями, і навіть не так за талантом, як за тією мірою душевної щедрості, яка дає їм змогу дарувати здобуте силою цього таланту людям. Саме таким є Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії, очолюваний Маестро з великої літери – лауреатом Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йогана Себастьяна Баха”, народним артистом України Товієм Рівцем, і мабуть, кожен солідаризувався б зі словами ведучої концерту Оксани Єфіменко, яка назвала оркестр одним із кращих камерних колективів України.
Того незабутнього вечора “Кантабіле” подарував слухачам нову концертну програму, де в єдиній гармонії сплелися минуле й сучасне світової музичної культури. Розпочалося дійство з виконання Токати і фуги ре-мінор Йогана Себюастьяна Баха – твору, за яким найчастіше і впізнають почерк великого німецького композитора. Авторові цих рядків неодноразово доводилося слухати згадану Токату і фугу в органній інтерпретації, але у струнному варіанті (особливо, якщо йдеться про аранжування Якуба Ковалевського) не лише нічого не втрачається, а навпаки мелодія набуває нових барв і так само є неповторною у своєму космізмі. І справді віриш Феліксу Мендельсону-Бартольді, котрий якось мовив: “Навіть, якщо життя забрало в людини віру, надію й любов, єдиний твір Баха здатен усе повернути”.
Наступний твір ніби повернув нас у зовсім недавні часи ХV фестивалю “Стравінський та Україна” – зокрема це стосується презентації фільмів визначного режисера-документаліста з Великої Британії Тоні Палмера про класика британської та світової музики ХХ століття Бенджаміна Бріттена. Твори цього дивовижного композитора (ті, хто називає його “британським Чайковським”, смію думати, не надто грішать проти істини, якщо взяти до уваги той величезний вплив, який справила творчість Бріттена на розвиток світового музичного мистецтва) тоді прозвучали у виконанні Національного камерного ансамблю “Київські солісти” п/к Анатолія Васильківського. На концерті ж 18 листопада чотиричастинну “Просту симфонію” Бенджаміна Бріттена представив Академічний камерний оркестр “Кантабіле”, і слухачі могли ще раз подивуватися як майстерній грі музикантів, так і таланту, ба навіть геніальності композитора, котрий написав цей твір у дитячому, по суті, віці – в 11 років. До речі, цікаве спостереження – музика Бріттена (й саме “Проста симфонія”) могла справити вплив на двох таких аж ніяк не “прозахідних” композиторів, як Олександра Пахмутова та Євген Птичкін. Річ у тім, що вступ до передостанньої частини твору – “Сентиментальної сарабанди”, – чимось перегукується з початком пахмутовської “Ніжності” (“Опустела без тебя Земля…”), а на третій, а потім на шостій хвилині маємо дуже короткий мелодійний момент, співзвучний із аналогічним у “Відлунні кохання” з кінофільму “Доля” (“Мы эхо…”). Отже, хоч як це не парадоксально, не варто виключати творчого навчання й Олександри Миколаївни, і Євгена Миколайовича у славетного британця, хоч, можливо, прорадянськи налаштованій Пахмутовій і глибоко російському Птичкіну й незручно було в цьому зізнаватися. Або ж знову маємо справу з “феноменом семи нот”…
Україна в “Мелодіях і ритмах світової музики” була представлена тричастинною сюїтою “В горах” видатного композитора Миколи Колесси (цьогоріч у грудні виповнюється 115 років від дня його народження). На цьому творі особливо помітно, які чудові плоди дала європейська школа музики, через яку Микола Філаретович пройшов, навчаючись у Празі, вкупі з трепетною любов’ю до рідного західноукраїнського, зокрема карпатського, фольклору.
Чотири танці бельгійського композитора Яна ван дер Руста, об’єднані під назвою “Рікудім” (у перекладі з івриту “рікудім” і означає танці) привнесли в загальне звучання концерту близькосхідні (зокрема єврейські) інтонації, що будили асоціації з біблійною давниною, створюючи атмосферу, на тлі якої колись розгорталася старозаповітна історія.
Сеанс музикотерапії від “Кантабіле” продовжив Слов’янський танець №2 мі-мінор Антоніна Дворжака. Згадка про музикотерапію тут не випадкова, оскільки є спостереження про благодатний вплив цього твору (як, зрештою, і класичної музики в цілому) на самопочуття людини (у т. ч. і фізичне). Не знаю, що “закодовував” у ньому славетний чеський Маестро, але Слов’янський танець №2 мі-мінор, окрім величезної естетичної насолоди має ще й гіпотензивну дію, себто прослуховування його сприяє нормалізації кров’яного тиску (ясна річ, якщо він підвищений не до верхніх меж).
Угорський танець №5 Йоганнеса Брамса переніс слухачів у стихію мадярського весілля, іскрометних жартів, тостів і водночас легкого смутку за безтурботним парубкуванням і дівуванням, з яким комусь доведеться розпрощатися.
Музикантам “Кантабіле” і їхньому лідеру Товію Рівцю абсолютно чужий снобізм на кшталт “ми граємо тільки класику”. Репертуар їхній завжди різноплановий, і це сповна доводить, що класикою може бути і джаз. Так, блюз “Вечірня мелодія” і реґтайм “Старе кіно” туркменського композитора Валерія Сапарова прозвучали у виконанні “Кантабіле” на диво орґанічно (а реґтайм створив ілюзію перегляду чорно-білих фільмів періоду “Великого німого”: так і поставали в уяві Чарлі Чаплін, Макс Ліндер, Мері Пікфорд, Ігор Ільїнський та ін). А відомий своїми музичними “приколами” Лерой Андерсон був представлений твором-ювіляром – славнозвісному “Джаз-піццикато” цього року виповнюється 80 літ. І, зрозуміло, ніяк не можна було обійти увагою творість Астора П’яццоли або Великого Астора, як його звуть на батьківщині, тож оркестр виконав його танґо “Прощавай, Париж”.
А тим часом настала черга оперети. Солістка оркестру Ірина Малашевська своїм чарівним сопрано заспівала пісню з “Балу в Савойї” угорського композитора Пала (Пауля) Абрахама. Написана 1932 року, згадана оперета вважається найбільш танцювальною з усіх творів цього жанру і становить ніби межу між класичною оперетою ХІХ століття і мюзиклом. Пані Ірина не тільки подивувала присутніх своїм голосом, а й вдало увійшла в контакт із залою.
Дві польки славнозвісного Йогана Штрауса, які прозвучали наостанок, теж були не без “приколів”, позаяк першою була виконана “Швидка полька з трьома пострілами” (альтист Юрій Ковальчук успішно справився і з роллю стрільця), а в наступному творі Товій Михайлович дириґував одночасно і оркестром і залою, яка виконувала партію… долонь, чи, простіше кажучи, плескала в такт музиці на прохання Маестро.
Завершенням концерту став виголошений ведучою Оксаною Єфіменко “віват” Академічному камерному оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії і його художньому керівникові та головному дириґентові, лауреатові Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йогана Себастьяна Баха”, народному артистові України Товію Михайловичу Рівцю. У відповідь Маестро відзначив майстерне ведення концерту пані Оксаною.
Що й казати – слухачі того вечора отримали справжній подарунок. Благословенна щедрість!
Ігор БЕРЕСТЮК
