18 травня Міжнародний день музеїв

18 травня Міжнародний день музеїв

Корінь і крона, цвіт і плід…

Перші записи народної музики барон Штейнгель зробив для свого краєзнавчого музею в Городку 1897 року,  а десять років потому звукозаписи народних співців з України спричинили  сенсацію на міжнародному конгресі у Відні!

Експедиція  Лесі Українки і Климента Квітки на Полтавщину і презентація  Філарета Колесси у Відні… Лірницька традиція на Волині… Співана Поезія тріо Мареничів… Історія «Оберегів»…

Дослідницька робота у філармонії триває, маємо на планшетах кілька нових сторінок з історії музичної культури на Волині. До Міжнародного дня музики дирекція фестивалю «Стравінський та Україна» і Волинський краєзнавчий музей готують  спеціальну виставку «Україна співає поезію» у рамках року Лесі Українки.

Інноваційний підхід Лесі Українки до збереження нематеріальної культурної спадщини  - «золота сторінка» в історії українського звукозапису, якому незабаром 125 років. Крім фінансування  експедиції для запису кобзарів, був ще особистий внесок Лесі Українки у цю справу. Коли Леся Українка з Климентом Квіткою 1908 року у Ялті довідались, що у Севастополі мешкає Гнат Гончаренко, вирішили записати його  твори на фонограф.

Гнат Гончаренко на життя заробляв тим, що плів мотузки: «Як попов'єш отих верьовок із місяць, так із пучок 12 шкур злізе — куди вже там грати». Син кріпака в слободі Ріпки нинішнього Богодухівського району Харківської області заграв на бандурі у 22 роки. Приємний голос і гарна техніка вирізняли його серед  інших бандуристів на ХІІ Археологічному з’їзді в Харкові 1902 року.

Леся Українка розповідала Філарету Колессі:

“Ми послали по нього нашу наймичку, бо він не міг би приїхати сам, тому що не держав поводиря ( у Севастополі, добре знаючи місцевість, він ходить сам). На пристані в Ялті поліція таки вчепилася до нього, як до жебрака, з недозволеним способом прошення(з бандурою); і тільки запевнення наймички, що Гончаренко не жебрак, що він їде в гості до відомих людей, на відому адресу, врятувало бідного артиста”.

У Лесі Українки лишилося гарне враження від “природно-інтеллігентної особи” Гната Гончаренка, його артистичної вдачі.

«В ньому нічого жебрацького немає… Особливо кидаються в вічі його руки з тонкими, артистичними пальцями, і велична поза високої, стрункої, зовсім не згорбленої постаті. Не тілько грошей, але й найменшої послуги він не вважає за можливе приймати дармо...» 

Леся Українка та Климент Квітка записали від Гната Гончаренка українські думи та пісні на фонограф,  воскові валики  Філарет Колесса розшифрував і видрукував 1913 року в збірці “Мелодії українських народних дум”:  першу він видав 1910 року.

Ф. М. Колесса вважав найвизначнішими Остапа Вересая і Гната Гончаренка, котрий помер близько 1917 року. Ні точна дата його смерті, ні місце його поховання в Севастополі не встановлені.

Справу  Лесі Українки і Філарета Колесси продовжував Григорій Нудьга… 1997 року за сприяння Міжнародного фонду «Відродження»  побачила світ 2-томна монографія під назвою «Українська дума і пісня у світі». В анотації від Інституту народознавства НАН України зазначалося:  крізь призму поглядів іноземців книга Григорія Нудьги відкрила чимало такого в українській пісні, на що раніше ми зовсім не звертали уваги.

Григорій Нудьга ( 1913-1994 ) народився у с. Артюхівці на Полтавщині.  "Наша місцевість була багата на кобзарів, сюди з давніх-давен йшли вчитися кобзарського мистецтва, тут пройшов навчання Остап Вересай. З ним я зустрічався на ярмарках і повсякденному житті. Змалечку, зі шкільних років приятелював з кобзарем І. Запорожченком, згодом з Є. Адамцевичем, з родиною кобзарів сусіднього села Сологубами".

 

Ще 1935 року  студент Нудьга опублікував першу статтю про кобзаря Івана Запорожченка і сформулював своє кредо: "Наука починається з факту». У шістдесяті науковець уже мав підстави  стверджувати: майже всі іноземні дослідники сходяться на тезі, що українські думи – «єдиний і своєрідний» вид епосу, який не має чогось подібного у творчості інших народів.  Глибина філософської думки окремих дум, їх реалізм, ліризм і поетичність надали їм життєвості і значущості.

Григорій Нудьга досліджував побутування української народної пісні в Європі, Америці, Азії, Африці, Австралії,  її впливи  на творчість  Л. Бетховена, Ф. Ліста, П. Чайковського тощо.  Публікації  шістдесятих- сімдесятих років про історію поширення української пісні у Франції, Італії, Англії, Німеччині, Данії, Угорщині, слов’янських країнах  склали велику працю під назвою «Українська пісня і дума за кордоном (Світова слава і значення української народної пісні)». Про колоніальний стиль тієї пори,  титанічний внесок вченого, який «працював за цілий інститут, а отримував менше прибиральниці», ще один промовистий факт:  здана до видавництва 1972 року книга пройшла 31(!) рецензію і тільки 1989 року вийшла у світ невеликим тиражем у видавництві «Музична Україна». Із 1250 сторінок викреслили 700!  Олесь Гончар тоді писав до Григорія Нудьги: "Своїм унікальної цінності дослідженням Ви звершили творчий подвиг"...

 

За спогадами колег, до давніх «валиків» із записом співів Лесі Українки (якість записів дуже слабка, звуки невиразні, мелодія співу ледь пробивається крізь шуми) Григорій Антонович ставився «як мати до новонародженого дитяти».

Григорій Нудьга нарахував понад чотириста тисяч українських народних пісень.

А скільки їх знаєте ви, скільки знають ваші діти, ваші внуки?

 Василь Ворон