Піонери аудіовізуальної ери…

На відкриття виставки «Волинь: традиція і сучасність»  в обласній науковій бібліотеці ( тепер  імені Олени Пчілки) Зоя Навроцька запросила студента інституту культури з Рівного Василя Жданкіна. Несподіванка і шок жодним чином не були притаманні нашому колоніальному музичному побуту і раптом цей модерний кобзар з інструментом подібним до лютні…За годину Василь  уже повторив свій виступ у студії звукозапису Будинку радіо, де Юрій Вегера записав його думи, канти, балади українською для «Студії 3»…Ось так, знічев’я, через вісім десятиліть, доля спонукала продовжити фонографічну «експедицію» Лесі Українки, Климента Квітки, Філарета Колесси 1907 року…

Від запису до запису інформаційно-музична «Студія 3» (Ольга Куліш, Юрій Вегера, Василь Ворон) нарощувала «український контент». Потічок аудіозаписів перетворився у  річище після першого західноукраїнського фестивалю «Рок-культура 88», а запис композиції  «Мій світ» Леоніда Репети транслювало… ВВС. Плівки із записами співців з «Оберегу 89» одразу вилучили  для місцевої «контори глибокого буріння», але невдовзі наслухалися і повернули у Будинок радіо…

«Оберіг 90» записувала з трьох камер «петееска» Українського телебачення з Києва, але чотири години заключного концерту згинули без сліду. Щоправда, Микола Амосов і Емма Бабчук на радіо «Промінь» підтримали мій хіт парад «Чудова п’ятірка» і понад півсотні студійних і концертних записів пішли на хвилях етеру в Україну…Що більше, візит до Луцька Богдана Нагайла також не минув без сліду і  співці несподівано почули свої голоси у програмах  української редакції Радіо «Свобода»…

«Вже на нас гряде…»  Андрій Панчишин у пісні «Відео» пророкував наступ «цивілізації образів»  ще у середині вісімдесятих, але тільки створення Волинського телебачення (1992), оцифрування записів фестивалю «Оберіг 92» ( дякую Ользі Куліш) дало змогу перевести аудіовізуальну спадщину української співаної поезії в «Антологію», створити філармонічний лекторій «Україна співає поезію», концертну програму «Зіграй мені мелодію дощу», а, ще - дублювати на виробничо-технічній базі ВТ фільм Тоні Палмера про Леонарда Коена,  інших видатних діячів світової музичної сцени для фестивалю «Стравінський та Україна» ( режисер дубляжу Тарас Сватула)…

Нещодавно Юрій Войнаровський на своєму каналі у YouTube показав рідкісні відеозаписи з початку 90-х…І таких матеріалів з історії музичної культури міста вистачить на  спеціальну музейну експозицію…От тільки в історичному населеному місці Луцьку відсутність музею історії Луцька наразі нікого не хвилює…

Натомість бентежить майбутнє багатющої аудіовізуальної спадщини Бориса Ревенка і кіностудії «Волинь», адже оцифрування посувається повільно, а 8- і 16 міліметрова плівка - носії не вічні…

А найновіша, створена за роки незалежності, чи допомагає вона презентувати сучасну українську міську культуру історичних населених місць Володимира, Луцька, Устилуга?

Отож, на порядку денному питання: що там з нашими  кіно-, фоно-, відеодокументами? Яке їх місце у літописі національно-культурного відродження?  Як сьогодні можуть потрапити у музейні фонди  аудіовізуальні твори, що фіксуються на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів?