- Деталі
Сказати, що митці, які виступили 8 лютого на сцені Волинського академічного обласного театру ляльок з концертною програмою “DUETTO CONCERTANTE” – музиканти відомі, означає, по суті, не сказати нічого. Адже соліст Національної філармонії України, заслужений артист України, лауреат міжнародних конкурсів Юрій Шутко (до речі, старший брат одного з найвідоміших українських скрипалів Остапа Шутка) давно вже зажив слави “Золотої флейти України” – й не лише тому, що є першим у Східній Європі (і єдиним в Україні) митцем, котрий грає справді на золотій флейті японської фірми “Sankyo”. Так оцінено, насамперед, його талант як музиканта-віртуоза. Юрій Іванович співпрацює з усіма провідними оркестрами України. В його творчому активі – виступи з такими всесвітньо відомими диригентами, як Саулюс Сондецкіс (Литва), Урс Шнайдер, Сімон Камартін (Швейцарія), Станіслав Вінярчик (Польща), Хайнц Прамер (Австрія), Михайло Аркадьєв (Росія), з корифеями української диригентської школи Миколою Колессою, Юрієм Луцівим, Мирославом Скориком, Романом Кофманом, відомими українськими диригентами В’ячеславом Бліновим, Миколою Дядюрою, Володимиром Сіренком, Ігорем Палкіним та ін. Грав маестро також в ансамблях зі скрипалем Богодаром Которовичем (Україна), піаністами Елеонорою Пірадовою, Юрієм Котом, Людмилою Марцевич (Україна), Миколою Суком (США). Далеко не кожен музикант може похвалитися, що має в репертуарі твори, написані спеціально для нього, а в репертуарі Юрія Шутка їх вельми багато.
Інструментом іншого соліста-віртуоза Національної філармонії України, котрий брав участь у концерті в Луцьку – лауреата І Міжнародного конкурсу виконавців на народних інструментах (Україна, 1995), заслуженого артиста України Андрія Остапенка, – є класична гітара. Митець бере активну участь у різноманітних гітарних фестивалях та форумах, відомий як перший виконавець творів, написаних українськими композиторами для гітари. До зарубіжного гастрольного репертуару (а географія гастролей маестро є доволі широкою –Італія, Польща, Швейцарія, Азербайджан, Португалія, Велика Британія, Іспанія тощо), Андрій Дмитрович завжди включає твори вітчизняних авторів.
Обидва митці мають досвід стажування і вдосконалення майстерності за кордоном (у Юрія Шутка – Франція, Німеччина, Швейцарія, Естонія, Росія, в Андрія Остапенка – навчання в італійських майстрів Паоло Пегораро і Стефано Віоли у Міжнародній академії гітари Ф. Тарреги). Окрім виконавської діяльності вони ведуть також активну педагогічну роботу.
Концерт розпочався з вступного слова ведучої Оксани Єфіменко, яка представила присутнім Юрія Шутка та Андрія Остапенка і коротко розповіла про доробок кожного. Першим виконаним твором була Соната №4 ля мінор Георга Фрідріха Генделя (1685–1759), первісно написана для флейти і клавіру, проте перекладення партії клавішного інструмента було надзвичайно вдалим, тому і флейта, й гітара звучали так органічно, що моментами здавалося – от-от почую знайомі клавесинові “сплески”…
Інший німецький композитор – Теодор Гауде (1782–1834), – будучи за професією не музикантом, а торговим агентом, усе ж присвятив своє життя музиці, й саме гітарній. Тож його Соната соль-мажор уже була створена саме для флейти та гітари й прозвучала своєрідним емоційним контрастом до твору Г. Генделя.
“Концертний дует” італійського композитора, співака, гітариста й музичного майстра Луїджі Ринальдо Леньяні (1790–1877), віртуозною грою якого захоплювався сам Нікколо Паганіні, приніс у концертну залу сонячно-морський подих Італії. Національний колорит підкреслювала як мелодія, яку вела флейта Юрія Шутка, так і “мандолінне” звучання гітари Андрія Остапенка в окремих моментах.
Вперше на Волині було виконано Фантазію на тему опери Вінченцо Белліні “Пірат” для гітари і флейти соль мажор, автором якої є теж італієць Фердінандо Каруллі (1770—1841) – до речі, його ім’я – серед перших сольних виконавців на класичній гітарі. Пропонований слухачам твір вважається одним із найвідоміших творів маестро Каруллі.
Завершилося ж дійство Серенадою для флейти і гітари, ор. 127 італійського гітариста, композитора і педагог Мауро Джуліані (1781 – 1828).
Любителі класичної музики, яким прощастило відвідати цей концерт, були вражені віртуозною майстерністю і злагодженістю гри Юрія Шутка та Андрія Остапенка. Це було не превалювання флейти над гітарою чи навпаки, не “конфлікт” інструментів (як іноді буває), а блискуче поєднання, неповторних синтез їхнього звучання. Упродовж дійства, яке відбувалося без антракту, в режимі безперервника, обидва музиканти тримали в радісній напрузі всю залу, й іноді не вірилося, що на сцені – лише двоє. З усього цього можна було засвоїти вельми повчальний урок, суть якого – в тому, що й мінімалізм доречний, коли йдеться про справжніх музикантів, віртуозів, якими, поза всяким сумнівом, є Юрій Шутко і Андрій Остапенко.
Ігор БЕРЕСТЮК
- Деталі
22 січня цього року виповнилося 100 років від того дня, коли на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено Універсал про об’єднання (Злуку) Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдиній соборній Українській Державі. З 1999 року ця дата відзначається як День Соборності України (з незначними змінами у назві свята в 2011–2014 роках).
Зі згаданої вище нагоди у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка відбулася урочиста академія “Нас не роз’єднати, як не спинити течії Дніпра”.
Дійство розпочалося зі святкових дзвонів та виконання Державного Гімну України духовими оркестрами Луцького прикордонного загону та ВЧ 1141 Національної гвардії України (керівники – лейтенант Петро Лукавий та майор Віктор Лучинець).
Ведучі урочистої академії – артистка розмовного жанру Волинської обласної філармонії Оксана Єфіменко та актор Волинського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка В’ячеслав Погудін, – розкрили перед присутніми найяскравіші сторінки тих вікопомних часів – із зачитуванням Універсалу, використанням інших важливих історичних документів, кінохроніки, мемуарів та спогадів очевидців. Зі сцени лунали імена тогочасних знакових діячів – Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Володимира Винниченка, Євгена Петрушевича, Федора Швеця, Івана Огієнка (він же – Митрополит Іларіон), котрий був (у статусі міністра освіти УНР) автором сценарію та одним із організаторів свята. Архієрейський хор Кафедрального Свято-Троїцького собору Православної Церкви України в Луцьку “Оранта” під орудою заслуженого діяча мистецтв України Василя Мойсіюка виконав піснеспіви Дмитра Бортнянського (“Під Твою милість”), Миколи Лисенка (“Камо піду від Лиця Твоєго, Господи”) та Миколи Леонтовича (“На Йордані”, на мотив “Щедрика”).
Мрії про Соборність Української Держави стали реальними лише з проголошенням Незалежності. Нині – у зв’язку з війною на Сході, – вони набули ще більшої актуальності і сповнилися особливого змісту. Пам’ять тих, хто поліг, захищаючи волю і Соборність України, присутні вшанували хвилиною мовчання. Після цього особливо доречно прозвучав український реквієм – славнозвісна “Мелодія” Героя України Мирослава Скорика, – у виконанні Академічного камерного оркестру “Кантабіле” Волинської обласної філармонії (художній керівник та головний диригент – лауреат Міжнародної премії Фонду Міхаеля Стріхаржа “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народний артист України Товій Рівець). Своєрідним символом єдності Сходу і Заходу України стало виконання цим колективом 3-ї частини сюїти для струнного оркестру “В горах”, видатного композитора, Героя України Миколи Колесси.
Ясна річ, особливі надії покладаються нині на патріотичну молодь, зокрема творчу. Тож природним був виступ на згаданій академії молодої співачки, солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк із піснею Вікторії Сорочик “Україно моя, Україно!”
А на сцені вже – чоловічий вокальний квартет “Акорд” у складі заслужених артистів України Андрія Зарицького, Віктора Мрочка, Миколи Палія та Олега Гонтара. Акапельно звучить зворушлива, трагічна, сповнена глибокої шани до полеглих пісня “Розпрощався стрілець”. За радянських часів цей твір (із незначними мелодійними змінами, новим – російським – текстом Миколи Кооля й новою “леґендою” щодо походження) побутував як… комсомольська пісня “Там вдали, за рекой” (хоч мати й бабуся наспівували мені в дитинстві саме ориґінал), і тільки зняття табу з творчої спадщини Січових Стрільців розставило крапки над “і”. Квартет виконав також сучасну патріотичну пісню “З ворогом будем боротися” (музика і слова Петра Юсипчука).
Пісня Дениса Січинського на вірші Костянтини Малицької “Чом, чом, чом, земле моя” – поряд із “Червоною калиною” Григорія Труха й Степана Чарнецького (серед авторів називають ще й Михайла Гайворонського), “Не пора, не пора, не пора” на слова Івана Франка, ближчою за часом “Україно, Україно!” Тараса Петриненка та деякими іншими, – можна віднести до своєрідних “неофіційних гімнів” України – такою потужною патріотичною енерґетикою віє від неї. Саме так прозвучала вона в інтерпретації солістки Волинської обласної філармонії, заслуженої артистки України Галини Овсійчук. А в дуеті з народним артистом України Василем Чепелюком пані Галина виконала чудову пісню, написану художнім керівником філармонії, заслуженим працівником культури України, членом Національної ліги українських композиторів Юрієм Максименком на вірші щойно згаданого Івана Франка “Розвивайся ти, високий дубе”.
І, звичайно, справжнім урочистим апофеозом дійства став виступ Волинського державного академічного українського народного хору під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника. Виконану ними пісню “Чуєш, мій друже” спіткала свого часу така ж доля, як і “Розпрощався стрілець” – упродовж десятиліть твір звучав як… червоноармійський (“Мы смело в бой пойдём, за власть Советов”), як тоді казали, перероблений чи то з солдатської пісні часів Першої світової війни, чи з білогвардійської, й тільки нині знову зажив популярності текст, створений невідомими авторами у Київській юнацькій школі в січні 1918 року, коли бійці УНР обороняли підступи до Києва від муравйовців.
Окрім згаданого твору, актуально прозвучали й дві пісні, написані батьком художнього керівника та головного диригента хору – Олександром Івановичем Стадником, – “Вставай, не спи!” (вірші Ольги Шаповал) та “Нова радість, Різдвяні свята” (вірші Ольги Шаповал і Олександра Стадника-сина). Останній (чи крайній, як мовлять авіатори) з виконаних колективом творів дуже тепло приймали слухачі і на Різдвяних концертах хору, і під час урочистої академії.
Варто відзначити сумлінну роботу режисера дійства – головного режисера Волинської обласної філармонії, заслуженого працівника культури України Валентини Москалюк. Завдяки їй концертна програма в рамках академії вийшла насиченою й динамічною.
Присутні того дня мали також нагоду оглянути виставку "Символ твоєї свободи" (до 100-річчя Державного Герба України), розгорнуту у фойє театру.
Ігор БЕРЕСТЮК
- Деталі
Україною мандрують Святки́ – так народ назвав період від 7 до 19 січня, що символічно об’єднує три найзнаковіші християнські свята, “три Празники”. Відчуття їх особливої урочості, сакральності витає в ці дні всюди, і підтримують його в наших серцях та свідомості, безумовно й Різдвяні концерти, які організовує для любителів музики Волинська обласна філармонія. Власне, рік почався з концерту духовної музики “Аве Марія”, що відбувся 5 січня у Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла. А оскільки жодні Святки́ не обходяться без участі Волинського державного академічного українського народного хору під орудою заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника, то зрозумілою була й цікавість луцьких меломанів: а чим же нині порадує хор, концерти якого мають відбутися 15, 16 й 17 січня на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка?
Чесно кажучи, навіть приблизно знаючи “празниковий” репертуар цього відомого не лише на Волині й не лише в Україні колективу, на його концерти завжди йдеш у передчутті якогось приємного сюрпризу, бо знаєщ – цього разу буде, як мовиться у засівально-новорічному побажанні, “краще, ніж торік”, хоч і торік було чудово…
Дійство, підготоване Волинським народним хором (на самому початку були представлені ті, хто мав найбезпосереднішу причетність до музичного свята – а це художній керівник і головний диригент колективу, заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник, хормейстер Володимир Єфіменко, балетмейстер, заслужений артист України Валерій Смирнов, керівник оркестру, заслужений артист України Ростислав П’ятачук, – список можна продовжувати і продовжувати) важко поділити на якісь окремі номери – один ніби “перетікав” у інший, усе сприймалося, як один твір, у якому відомі колядки й щедрівки (такі, як “У Вифлеємі – новина”, “Рай-Рождество”, “Ангели в небі пісню співають”, “Гарна калина, що в садочку”, “Ой сів Христос та й вечеряти”, хореографічний варіант Леонтовичевого “Щедрика” та ін.) доповнювалися піснями світської тематики, які вже стали окрасою репертуару Волинського народного хору (“Біля річки, біля броду”, “Ой устану я в понеділок”), оркестровими й танцювальними композиціями (славнозвісні “Три діди” тощо). Це створювало атмосферу певної спонтанності, незаданості дійства, як і має бути під час народного гуляння, де завжди є місце для творчої фантазії та імпровізації. Зрозуміло, що не обійшлося й без традиційних “перебиранців”, “водіння кози“, і так, майже в режимі безперервника (пишу “майже”, бо п’ятнадцятихвилинний антракт усе-таки був), святковий концерт дійшов урочистої коди, під час якої артисти щедро засіяли глядачам, побажавши всім здоров’я, миру, щастя, достатку й процвітання й запросили до спільної коляди. А пісенні рядки, що прозвучали під завісу:
Будьмо щедрими, обнімімося –
Нова Радість – Різдвяні Свята! –
можна цілком поставити і як епіграф до згаданого дійства, і як заклик загалом до українства. Надзвичайно актуальний заклик!
Ігор БЕРЕСТЮК
є
- Деталі
Мабуть, кожен українець із дитинства памʼятає слова класичної різдвяної колядки: “…прийдуть до тебе три Празники в гості”. 11 січня три знакових для християн Свята ‒ Різдво Христове, Святого Василя й Водохреще ніби зійшлись докупи в Луцьку на обласному святково-обрядовому дійстві-фестивалі, організованому управлінням культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації та Обласним науково-методичним центром культури.
Свято розпочалося після спільної молитви у Свято-Троїцькому кафедральному соборі Православної Церкви України. Усіх шанувальників народних традицій, котрі зібралися того дня на Театральному майдані, привітала сама Коляда (в цьому образі виступила артистка Волинської обласної філармонії Оксана Єфіменко), наймолодші учасники дійства ‒ символ майбутнього України, ‒ щедро засіяли на щасливу долю і мир, народні аматорські фольклорні колективи дарували людям колядки, щедрівки і тепло своїх щирих сердець.
Ігор БЕРЕСТЮК
Фото автора
- Деталі
Ми – не знати вже, з якого покоління, – звикли святкувати Різдво Христове за юліанським календарем – 7 січня. Європа ж відзначає народження Спасителя за календарем григоріанським – 25 грудня (віднедавна й цей день в Україні – святковий). Це багатьох бентежить, хоч насправді не означає якоїсь “війни календарів: наявність (нехай тимчасова) “двох дат Різдва” може стати яскравим екуменічним символом, своєрідним “мостом” між двома традиціями, який ніби “продовжує” одне з найголовніших християнських Свят у часі, поширюючи його на проміжок від 25 грудня до 7 січня включно.
У час зимових Cвят – Різдва, Василя та Йордану, – Волинська обласна філармонія зазвичай організує концерти духовної музики. Один із таких концертів, що має промовисту назву “Аве Марія”, відбувся 5 січня 2019 року в Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла у Луцьку.
У завершальному 150-му Давидовому Псалмі мовиться:
“Алілуя! Хваліть Бога в святині Його, хваліте Його на могутнім Його небозводі!
Хваліте Його за чини могутні Його, хваліте Його за могутню величність Його!
Хваліте Його звуком трубним, хваліте Його на арфі та гуслах!
Хваліте Його на бубні та танцем, хваліте Його на струнах та флейті!
Хваліте Його на цимбалах дзвінких, хваліте Його на цимбалах гучних!
Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя!” (Псалми, 150: 1–6).
Того дня луцькі любителі духовної музики слухали осанну Пресвятій Богородиці на двох величних інструментах, ніби створених для хвали Небесам (перший із них – орґан, другий – людський голос). Ведуча дійства Оксана Єфіменко представила присутнім титулярного органіста Кафедрального костелу Святих Апостолів Петра і Павла у Луцьку Петра Сухоцького та відому українську співачку, випускницю Одеської Національної музичної академії імені А. В. Нежданової, лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів, учасницю шоу “Голос країни” Анастасію Янцур, чиєму таланту аплодували меломани України, Італії, Польщі, Угорщини, Німечини, Іспанії, Франції, Словенії, Бельгії, Голландії, Люксембурга,Чехії.
Розпочався концерт композицією “Fanfare” визначного французького композитора, орґаніста і педагога Теодора Дюбуа (1837–1924), яка одразу додала в загальний настрій дійства елемент урочистості святковості, після чого слухачі ніби перенеслися до Іспанії ХVІ ст., у часи, коли жив і творив композитор і органіст Антоніо де Кабезон (бл. 1510–1566; написання прізвища часто варіюється – “Кабесон”, “Кабессон” тощо). Окрім однієї літанії, спадщина цього незрячого з дитинства митця – це інструментальна, переважно органна музика (збереглося 275 творів). Один із них – “Скажи нам, Маріє” прозвучав у виконанні Петра Сухоцького. Слухаючи цю композицію мимоволі задумуєшся про силу і незбагненність Божого провидіння – коли людина з’являється на світ із проблемами зі здоров’ям або ж набуває їх внаслідок якоїсь недуги чи нещасного випадку, Всевишній ніби компенсує ці проблеми, щедро обдаровуючи людину талантами. Якщо говорити про орґанну музику і саме про незрячих музикантів, то, окрім Кабезона, на пам’ять приходять імена французів Жана Ланґле, Луї В’єрна, німця Конрада Паумана, італійця Франческо Ландіні (зрештою й Георг Фрідріх Гендель і Йоганн Себастьян Бах на схилі літ також втратили зір).
І якщо зайшлося про Баха, без музики якого просто неможливо уявити історію світової орґаністики, то в концерті “Аве Марія” прозвучало аж три, а точніше, шість його творів, позаяк “Пасторалі, BWV 590” становлять собою чотири п’єси. Були виконані також Анданте з Італійського концерту, BWV 971 та різдвяний хорал “In dulci Jubilo nun singet“, BWV 729. Виконання композицій супроводжувалося надзвичайно цікавим відеорядом – у кольорових слайдах переважала тема Неба, що – разом із музикою, – являло собою ніби звернення до кожного з нас: “Частіше спрямовуйте свій зір (насамперед духовний) до Неба, до Бога!”
Польська орґаністика була представлена на концерті іменами Фелікса Рончковського (обробка гімну ХІV ст.. “Богородице”) та Мечислава Сужинського (“Коляда”, op. 36, написана за мотивами старовинної польської колядки “Gdy się Chrystus rodzi” – колись у дитинстві авторові цих рядків її наспівувала мати, чиє дитинство припало на часи, про які нині кажуть – “за Польщí”), латиська – медитацією для орґана “Дотик погляду Богородиці” Ріхардса Дюбра і Токатою на тему хоралу Й. С. Баха “Слава во Вишніх Богу” Айварса Калейса.
Одна з чільних католицьких молитов до Богоматері – “Аве Марія” (у православ’ї їй відповідає “Піснь Пресвятій Богородиці”: “Богородице Діво, радуйся…”). Хто з композиторів тільки не залишив по собі музичні інтерпретації цієї молитви! У згаданому концерті прозвучали, зокрема, твори Каміля Сен-Санса, Джуліо Каччіні (авторство сеньйора Каччіні, щоправда, дискутується), Франца Шуберта, Йозефа Райнбергера. Присутні мали нагоду оцінити красу чудового сопрано Анастасії Янцур (а вона виконала ще й “Алілуя” Вольфґанґа Амадея Моцарта). Голос співачки долинав до сердець слухачів лагідно й прозоро. Блаженний Авґустин колись мовив: “Хто співає, той двічі молиться”. Це можна сказати і про спів Анастасії Янцур, і про гру-спів орґана Петра Сухоцького, та, либонь, про кожного, хто того вечора слухав гру пана Петра та спів пані Анастасії не лише вухами, а й серцем, отже, образно кажучи, подумки “грав і співав” разом із ними…
Па закінченні концерту ведуча Оксана Єфіменко привітала всіх з прийдешніми Святами, побажала здоров’я, миру, щастя, й запросила на нові концерти Волинської обласної філармонії.
Ігор БЕРЕСТЮК