Деталі

Створено: 03 серпня 2021

          І знову старовинне місто Луцьк гостинно відчиняє свою браму для Третього Волинського міжнародного фестивалю органної музики «Luchesk organum” (Світло Луцького органу), який відкрився 1 серпня 2021 року у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла.

       Фестиваль органної музики – яскраве та самобутнє явище в загальній панорамі сучасної художньої культури, яке розвивається незалежно від глобальних соціальних та політичних процесів. І коли до Луцька приїжджають непересічні майстри своєї справи з різних куточків світу - це завжди престиж. Волинський край долучається до культурної традиції, де ексклюзивні концертні цикли об’єднуються у форму фестивалю.

       Народження традиції проведення фестивалів та резонансних гастролів, що сприяють об’єднанню віруючих церков різних конфесій і користується великою популярністю у лучан та гостей міста відбулось у 1999 році, коли в Луцькому соборі Петра і Павла з аншлагом з’явився орган. Це було справжнім подарунком від німецької громади. Слід зауважити, що XX століття стало в історії музики воїстину органним. Величезний стрибок в органному мисленні став можливим завдяки новаціям в галузі музичної мови, органної композиції та виконавства, винаходів в органобудівництві. Відбувся інтенствний розвиток органу як самостійного концертного інструменту, який подолав своє прикладне, церковне призначення.

     Отож, протягом чотирьох тижнів в Кафедральному костелі справжні шанувальники класичної органної музики зустрінуться з унікальними музикантами не тільки України, але і інших країн світу – Віктором Лияком (Польща), Сальваторе Пронесті (Італія), та із українськими надзвичайно талановитими виконавцями (теж світового рівня)  Ігорем Муравйовим, Оленою Мацелюх, Наталією Дитюк.

      А розпочався фестиваль сольним органним концертом «Королівство надвіслянське»  Віктора Лияка.  Пан Лияк є єдиним польським органістом, який отримав Золоту платівку (1999) та Платинову платівку (обидва еквівалентні подвійним дискам), нагороджену у 2000 році за компакт-диск з творами Й.С. Баха. Його  альбом із творами Августа Фрейєра був оголошений альбомом місяця  у вересні 2004 року у щомісячнику “Music 21”. Віктор Лияк навчався у Державній вищій музичній школі у Варшаві в органному класі професора Йоахіма Грубіча. Давав концерти як у себе в Польщі, так і по всьому світу. Репертуар органіста включає усі органні твори Й.С.Баха, Й. Брамса, А. Фрейєр, С. Франка, Ф. Мендельсона-Бартольді та В.А. Моцарта,  Ґ. Ф. Генделя та Й. Гайдна. Наприкінці навчання Віктор Лияк здобув докторську ступінь з гуманітарних наук у Вроцлавському університеті в 2008 році. Як професор викладає в університеті Яна Кохановського в Кельце. І, нарешті, Віктор Лияк керує Міжнародним органним фестивалем Й. С. Баха, який організовується Варшавським музичним товариством, і є його віце-президентом.

       Урочисто відкрив сезон поважний художній керівник фестивалю, директор Волинської обласної філармонії Сергій Єфіменко. Ведуча концерту лауреатка обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксана Єфіменко подякувала за підтримку Луцьку дієцезію римсько-католицької  церкви у цьому костелі, а також співорганізаторку фестивалю відому українську органістку Олену Мацелюх.

       Під час концерту глядачі завдяки Віктору Лияку вкотре відкрили для себе неповторні особливості органу. Бездоганне виконавство Маестро буквально заворожувало публіку своєю магічною силою та грандіозним звучанням. Прелюдія і фуга ре-мінор та чакона ре-мінор  німецького композитора і органіста епохи бароко Йогана Пахельбеля справили дуже велике враження навіть на фоні усього подальшого виступу: відразу був заданий тон усьому концерту, і цей настрій вже не полишав слухачів.

    11 хоральних прелюдій для органу (опус 122) німецького композитора і піаніста епохи романтизму Йоганеса Брамса заслуговують самих високих похвал! Цей опус був пов'язаний з християнським богослужінням. Композитор писав твір з думками про смерть, навіяні душевними переживаннями. Їх виконання відразу занурило в потрібний настрій, і всі вони пройшли на єдиному диханні. Маестро майстерно надає руху і характеру всім прелюдіям. Всі старовинні засоби та прийоми виконавства відповідали критеріям сучасного поняття «автентична інтерпретація». Органіст вражав слухачів звукозображальними ефектами, різноманітно насиченою тембровою палітрою. Гра Віктора Лияка вражала слухачів чистотою виконання та різноманітними барвистими поєднаннями регістрів.

       Апофеозом вечора стала Прелюдія і фуга Мі бемоль-мажор німецького  композитора, органіста, капельмейстера,  та музичного педагога епохи бароко Йогана Себастьяна Баха. Найкращим засобом для спілкування з Творцем Й.С. Бах вважав орган, який не існує поза Храмом. Орган для Баха був свого роду оркестром, який здатний був витримати грандіозний розмах його імпровізацій і передати високу поезію його лірики. Віктор Лияк своєю майстерністю зумів передати характерні для органних творів Баха емоційне багатство, глибоке внутрішнє зосередження, драматичний розмах. Органне звучання віддаляло свідомість від земних образів та вводило до сфери космічних подій. Настільки сильне було потрясіння від вичерпного, немов пронизливого та наповнюючого слухачів органного звучання. Було відчуття, що ви присутні десь далеко у інших вимірах, але не на концерті. Маестро повною мірою використовує динамічні та тембральні ресурси інструмента. Його гра була витонченою, натхненною, сповненою яскравих колористичних та динамічних контрастів.

      В цілому можна сказати, що вечір пройшов на високому творчому рівні і став чудовою сторінкою фестивалю «Luchesk Organum» 2021 року.

                                                                                                                                                                                                    Валерія Бійо

Деталі

Створено: 09 липня 2021

2007 рік. Під час музичного фестивалю «Стравінський та Україна» народний артист України Богодар Которович (3.07.1941 - 4.07.2009) вперше відвідав свою «малу батьківщину». Ми побували у селі Гостинному, де його хрестив митрофорний протоієрей Іоанн, його дід по батькові. Батьки Богодара, до речі, познайомилися у Луцьку, де чоловік Ірини Антон навчався у Луцькій українській гімназії…

Богодар народився у місті Грубешові, закінчив музичну школу у Львові, навчався у Львівській консерваторії, студентом перемагав на конкурсах імені Нікколо Паганіні в Генуї та імені Дж. Енеску у Бухаресті…

1979 року заслужений артист України Богодар Которович під час гастрольної поїздки на Волинь підтримав ідею фестивалю сучасної музики з іменем Стравінського…

1999 року на завершення виконавської кар'єри Богодар Которович грав у столичній опері на скрипці Паганіні роботи Гварнері (Il Cannone Guarnerius): на два вечори знамениту скрипку доправили до Києва спеціальним рейсом...

Наша наступна зустріч відбулася 2004 року під час колегії Міністерства культури. Я нагадав скрипалю нашу розмову в готелі «Україна» і Богодар Антонович пообіцяв директору фестивалю Сергію Єфіменку показати на фестивалі своїх знаменитих «Київських солістів»! Підтримка одного з основоположників української скрипкової школи багато важила для відродження нашої традиції.

Врешті-решт це сталося у червні 2007 року… Фотохудожник Любомир Безручко зробив у театрі імені Шевченка, серію знімків з репетиції, концерту, зустрічі із земляками: члени громадсько-культурного товариства Холмщина згадували його славного дідуся, епізоди з життя родини на Холмщині і Волині, молилися перед тими самими іконами із Гостинного, які вигнанці з Холмщини врятували і привезли з собою до церкви в Прилуцькому…

Щоб вершити великі справи, не треба бути генієм чи вище інших людей, потрібно бути разом з ними. Як скрипаль світової слави Богодар Которович і дипломат, науковець і перекладач Войцех Галонзка. 2007 року на наше прохання саме Генеральний консул РП у Луцьку організував для Богодара Которовича і «Київських солістів» концерт у Грубешові…

І «польський день» у програмі фестивалю «Стравінський та Україна» з’явився з легкої руки першого Генерального консула РП у Луцьку. 2007 року Войцех Галонзка влаштував прийом – «без квітів і подарунків» - з нагоди 60-ліття і завершення своєї дипломатичної місії в Україні. Валерій Маренич виконав його улюблену "Черемшину", а поетеса Олена Криштальська присвятила дипломатові та його дружині Єві вірш "Пілігрим" Адама Міцкевича у власному перекладі…

Деталі

Створено: 23 червня 2021

«Якщо подумати, то раніше так звані «прості люди» у кількостях, яких ми собі не можемо уявити, також брали участь у музичному житті, бо ж багато концертів відбувалося тоді в церкві під час відправ. У великих соборах північно-італійських міст щонеділі для тисяч слухачів виконувалася, наприклад, величезна кількість щоразу нової музики – тож можна сказати, що тодішнє музичне життя було значно інтенсивнішим та актуальнішим, ніж сьогоднішнє філармонійне»

Мені захотілося актуалізувати ці міркування Ніколауса Харнонкурта про «нові шляхи до розуміння музики».

Відтак до Міжнародного дня пам’яток і визначних місць у квітні почалася серія концертів Академічного камерного оркестру «Кантабіле» обласної філармонії у культових спорудах Луцька, Володимира і Ковеля. Безмежно вдячний за підтримку Сергію Єфіменку, художньому керівнику оркестру Товію Рівцю, музикантам, журналістам телекомпаній «Аверс» і «12 канал», слухачам і користувачам пам’яток національного значення.

Вона заохочує продовжувати нашу філармонійну «дорогу до храму», де «музика була не тільки виконанням твору, який слухали, а й звуковою маніфестацією сакрального простору. Сам собор був вираженою в архітектурі хвалою Господа. Людина заходила всередину, і коли починали бриніти звуки, то долинали вони не з визначеного напрямку, а звідусіль і поєднувалися з архітектурою: вплив цього простору як одного цілого міг бути приголомшливим…».

На відміну від сьогодення, «значна кількість музики того часу звучала не з естради, а з різних сторін приміщення». Мене інтригує і приваблює поліхоральна виконавська практика у творах, написаних для хору чи оркестру, але для цього необхідний простір…Сакральний простір і просторове мислення…

Василь Ворон

Деталі

Створено: 18 травня 2021

18 травня Міжнародний день музеїв

Корінь і крона, цвіт і плід…

Перші записи народної музики барон Штейнгель зробив для свого краєзнавчого музею в Городку 1897 року,  а десять років потому звукозаписи народних співців з України спричинили  сенсацію на міжнародному конгресі у Відні!

Експедиція  Лесі Українки і Климента Квітки на Полтавщину і презентація  Філарета Колесси у Відні… Лірницька традиція на Волині… Співана Поезія тріо Мареничів… Історія «Оберегів»…

Дослідницька робота у філармонії триває, маємо на планшетах кілька нових сторінок з історії музичної культури на Волині. До Міжнародного дня музики дирекція фестивалю «Стравінський та Україна» і Волинський краєзнавчий музей готують  спеціальну виставку «Україна співає поезію» у рамках року Лесі Українки.

Інноваційний підхід Лесі Українки до збереження нематеріальної культурної спадщини  - «золота сторінка» в історії українського звукозапису, якому незабаром 125 років. Крім фінансування  експедиції для запису кобзарів, був ще особистий внесок Лесі Українки у цю справу. Коли Леся Українка з Климентом Квіткою 1908 року у Ялті довідались, що у Севастополі мешкає Гнат Гончаренко, вирішили записати його  твори на фонограф.

Гнат Гончаренко на життя заробляв тим, що плів мотузки: «Як попов'єш отих верьовок із місяць, так із пучок 12 шкур злізе — куди вже там грати». Син кріпака в слободі Ріпки нинішнього Богодухівського району Харківської області заграв на бандурі у 22 роки. Приємний голос і гарна техніка вирізняли його серед  інших бандуристів на ХІІ Археологічному з’їзді в Харкові 1902 року.

Леся Українка розповідала Філарету Колессі:

“Ми послали по нього нашу наймичку, бо він не міг би приїхати сам, тому що не держав поводиря ( у Севастополі, добре знаючи місцевість, він ходить сам). На пристані в Ялті поліція таки вчепилася до нього, як до жебрака, з недозволеним способом прошення(з бандурою); і тільки запевнення наймички, що Гончаренко не жебрак, що він їде в гості до відомих людей, на відому адресу, врятувало бідного артиста”.

У Лесі Українки лишилося гарне враження від “природно-інтеллігентної особи” Гната Гончаренка, його артистичної вдачі.

«В ньому нічого жебрацького немає… Особливо кидаються в вічі його руки з тонкими, артистичними пальцями, і велична поза високої, стрункої, зовсім не згорбленої постаті. Не тілько грошей, але й найменшої послуги він не вважає за можливе приймати дармо...» 

Леся Українка та Климент Квітка записали від Гната Гончаренка українські думи та пісні на фонограф,  воскові валики  Філарет Колесса розшифрував і видрукував 1913 року в збірці “Мелодії українських народних дум”:  першу він видав 1910 року.

Ф. М. Колесса вважав найвизначнішими Остапа Вересая і Гната Гончаренка, котрий помер близько 1917 року. Ні точна дата його смерті, ні місце його поховання в Севастополі не встановлені.

Справу  Лесі Українки і Філарета Колесси продовжував Григорій Нудьга… 1997 року за сприяння Міжнародного фонду «Відродження»  побачила світ 2-томна монографія під назвою «Українська дума і пісня у світі». В анотації від Інституту народознавства НАН України зазначалося:  крізь призму поглядів іноземців книга Григорія Нудьги відкрила чимало такого в українській пісні, на що раніше ми зовсім не звертали уваги.

Григорій Нудьга ( 1913-1994 ) народився у с. Артюхівці на Полтавщині.  "Наша місцевість була багата на кобзарів, сюди з давніх-давен йшли вчитися кобзарського мистецтва, тут пройшов навчання Остап Вересай. З ним я зустрічався на ярмарках і повсякденному житті. Змалечку, зі шкільних років приятелював з кобзарем І. Запорожченком, згодом з Є. Адамцевичем, з родиною кобзарів сусіднього села Сологубами".

Ще 1935 року  студент Нудьга опублікував першу статтю про кобзаря Івана Запорожченка і сформулював своє кредо: "Наука починається з факту». У шістдесяті науковець уже мав підстави  стверджувати: майже всі іноземні дослідники сходяться на тезі, що українські думи – «єдиний і своєрідний» вид епосу, який не має чогось подібного у творчості інших народів.  Глибина філософської думки окремих дум, їх реалізм, ліризм і поетичність надали їм життєвості і значущості.

Григорій Нудьга досліджував побутування української народної пісні в Європі, Америці, Азії, Африці, Австралії,  її впливи  на творчість  Л. Бетховена, Ф. Ліста, П. Чайковського тощо.  Публікації  шістдесятих- сімдесятих років про історію поширення української пісні у Франції, Італії, Англії, Німеччині, Данії, Угорщині, слов’янських країнах  склали велику працю під назвою «Українська пісня і дума за кордоном (Світова слава і значення української народної пісні)». Про колоніальний стиль тієї пори,  титанічний внесок вченого, який «працював за цілий інститут, а отримував менше прибиральниці», ще один промовистий факт:  здана до видавництва 1972 року книга пройшла 31(!) рецензію і тільки 1989 року вийшла у світ невеликим тиражем у видавництві «Музична Україна». Із 1250 сторінок викреслили 700!  Олесь Гончар тоді писав до Григорія Нудьги: "Своїм унікальної цінності дослідженням Ви звершили творчий подвиг"...

За спогадами колег, до давніх «валиків» із записом співів Лесі Українки (якість записів дуже слабка, звуки невиразні, мелодія співу ледь пробивається крізь шуми) Григорій Антонович ставився «як мати до новонародженого дитяти».

Григорій Нудьга нарахував понад чотириста тисяч українських народних пісень.

А скільки їх знаєте ви, скільки знають ваші діти, ваші внуки?

 Василь Ворон